Рішення

від 07.08.2020 по справі 904/3126/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.08.2020м. ДніпроСправа № 904/3126/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вогнетривсировина" (м. Кам`янське, Дніпропетровської області)

до Приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний завод" (м. Дніпро)

про стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов`язань у загальному розмірі 37 724 грн. 25 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вогнетривсировина" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний завод" (далі - відповідач) суму інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов`язань у загальному розмірі 37 724 грн. 25 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 19 569 грн. 04 коп. - інфляційні втрати;

- 18 155 грн. 21 коп. - 3% річних.

Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 грн. 00 коп. та витрати на правничу правову допомогу у розмірі 20 000 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2020 по справі № 904/5223/19, яке було частково змінено постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.05.2020, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вогнетривсировина" заборгованість за договором № 2401/2016 від 19.12.2016 у розмірі 998 136 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 14 964 грн. 95 коп., інфляційні втрати у розмірі 5 070 грн. 53 коп., витрати на правничу допомогу у розмірі 34 022 грн. 78 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 15 272 грн. 57 коп. Однак, стягнута зазначеним судовим рішенням сума заборгованості відповідачем сплачена лише 05.06.2020, у зв`язку з чим, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з жовтня 2019 року по травень 2020 року в сумі 19 569 грн. 04 коп. та 3% річних за загальний період прострочення з 23.09.2019 по 05.06.2020 в сумі 18 155 грн. 21 коп. - до моменту повного погашення заборгованості. При цьому, позивачем було враховано часткове стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за накладною від 21.03.2019 у справі №904/5223/19.

Ухвалою суду від 12.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 29735/20 від 03.07.2020), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи копії судових рішень по справі № 904/5223/19, виготовлені судом, оскільки до позовної заяви були долучені вказані рішення, роздруковані з Єдиного державного реєстру судових рішень.

Від позивача надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу (вх. суду №30134/20 від 07.07.2020), в якій він просив суд долучити до матеріалів справи докази понесення таких витрат позивачем (договір, акт виконаних робіт, квитанція про оплату послуг, ордер адвоката, свідоцтво) в сумі 20 400 грн. 00 коп., а також позивач просив суд розглянути заяву із прийняттям рішення по суті спору та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 400 грн. 00 коп.

Від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката (вх. суду № 35339/20 від 05.08.2020), в якій він просить суд зменшити розмір витрат на оплату правничої допомоги адвоката Гусакової О.Б. на 80%, посилаючись на наступне:

- відповідачем отримано заяву ТОВ "Вогнетрисировина" за вих. № 30 від 06.07.2020 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 400 грн. 00 коп., що перевищує раніше заявлену суму та є неспівмірним з обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову, витраченим адвокатом часом на складання процесуальних документів та нескладність справи;

- відповідач вважає, що розмір витрат, визначений позивачем на правову допомогу, є необґрунтованим, час, витрачений на підготовку позовної заяви, є завищеним, оскільки позовна заява, з урахуванням нескладного розрахунку інфляційних втрат та 3% річних стосовно 3-х видаткових накладних, викладена лише на 2-х аркушах та на її підготовку не могло бути витрачено 10 годин, справа є нескладною, а ціна позову є неспівмірною з розміром витрат на правову допомогу, яка складає більше 50% від ціни позову;

- в акті виконаних робіт № 1 від 09.06.2020 зазначено, що роботи виконувались згідно з договором про надання правової допомоги, проте до матеріалів справи такий договір не долучався.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

З приводу строку вирішення даного спору суд вважає за необхідне вказати таке.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Провадження у даній справі було відкрито ухвалою суду від 12.06.2020.

Отже, строк на вирішення даної справи господарським судом дотриманий.

З приводу дотримання прав відповідач під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 12.06.2020, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49064, м. Дніпро, вулиця Маяковського, будинок 3, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.33-36).

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з частиною 6 статті 242 цього Кодексу днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідач обізнаний про розгляд даної справи судом, оскільки ухвалу суду від 12.06.2020 отримав 24.06.2020 , що вбачається з поштового повідомлення № 4930011854895 (а.с.62), отже завчасно.

Ухвалою суду від 12.06.2020, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи дату отримання ухвали суду - 24.06.2020, а також положення пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України у діючій редакції, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк по 05.08.2020 включно.

Крім того, слід відзначити, що будь-яких клопотань у визначені в Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 731-IX від 18.06.2020, до суду від відповідача також не надходило.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 07.08.2019 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився. Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення заборгованості за спірними судовими рішеннями, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено. При цьому, про наявність своїх заперечень проти суми витрат на правову допомогу позивача відповідач суду заявив (а.с. 70-71).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з наявністю прострочення виконання зобов`язання за договором, наявність підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних до моменту повного виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості за договором.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктом 1 частини 2, частиною 5 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Норми статті 129 1 Конституції України визначають, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

Так, з матеріалів справи вбачається, що в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебувала справа № 904/5223/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вогнетривсировина" до Приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний завод" про стягнення боргу в сумі 1 088 136 грн. 00 коп., 3% річних в сумі 15 262 грн. 29 коп. та інфляційних втрат в сумі 15 860 грн. 58 коп.

За результатами розгляду даної справи, Господарським судом Дніпропетровської області прийнято рішення від 10.02.2020, яким, з урахуванням змін, внесених постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.05.2020, було задоволено позовні вимоги частково та стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вогнетривсировина" 998 136 грн. 00 коп. основного боргу, 14 964 грн. 95 коп. 3% річних, 5 070 грн. 53 коп. інфляційних втрат, 34 022 грн. 78 коп. витрат на правничу допомогу, 15 272 грн. 57 коп. судового збору (а.с.7-15).

Під час прийняття рішення від 10.02.2020 та постанови від 25.05.2020 по справі №904/5223/19 були встановлені такі обставини:

- 19.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вогнетривсировина" (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Дніпровський мметалургійний завод" (покупець) був укладений договір № 2401/2016, відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується передати покупцю продукцію, а покупець зобов`язується прийняти у власність і оплатити товар на передбачених договором умовах;

- на виконання умов договору та додатку № 17 від 17.01.2019, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вогнетривсировина" здійснило поставку Приватному акціонерному товариству "Дніпровський металургійний завод" товару, що підтверджується підписаними накладними: № 1921/03-1 від 21.03.2019 на суму 824 364 грн. 00 коп., № 1902/09-2 від 02.09.2019 на суму 144 554 грн. 40 коп., № 1903/09-1 від 03.09.2019 на суму 119 217 грн. 60 коп.;

- наявність заборгованості у розмірі 998 136 грн. 00 коп. підтверджується матеріалами справи та не спростована відповідачем належними та допустимими доказами;

- враховуючи, що відповідачем оплачено частину товару у сумі 90 000 грн. 00 коп. до звернення позивача із позовом до суду, що підтверджується платіжними дорученнями №133765 від 03.09.2019 на суму 50 000 грн. 00 коп. та № 138564 від 31.10.2019 на суму 40 000 грн. 00 коп., позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають;

- здійснивши перевірку поданого позивачем до позову розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення 3% річних за загальний період з 11.04.2019 по 08.11.2019 у сумі 14 964 грн. 95 коп. та інфляційних втрат за період з травня по жовтень 2019 року (за накладною №1921/03-1 від 21.03.2019) у сумі 5 070 грн. 53 коп.;

- таким чином, є правомірним та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 1 018 171 грн. 48 коп. (998 136 грн. 00 коп. - основний борг, 14 964 грн. 95 коп. - 3% річних, 5 070 грн. 53 коп. - інфляційні втрати).

Вказане рішення суду набрало законної сили 25.05.2020, у зв`язку з чим на його примусове виконання було видано накази від 15.06.2020.

З метою повного та всебічного дослідження обставин цієї справи, судом було здійснено запит справи № 904/5223/19 для огляду , з метою встановлення обставин:

- нарахування та заявлення до стягнення позивачем інфляційних втрат та 3% річних за накладними № 1921/03-1 від 21.03.2019 на суму 824 364 грн. 00 коп., № 1902/09-2 від 02.09.2019 на суму 144 554 грн. 40 коп., № 1903/09-1 від 03.09.2019 на суму 119 217 грн. 60 коп., або частини з них у справі № 904/5223/19;

- визначення періодів, за які такі суми вже були стягнуті судом у справі № 904/5223/19;

- дослідження та аналізу змісту позовних вимог у справі № 904/5223/19, зокрема, в частині вимог щодо інфляційних втрат та 3% річних, а також встановлення обставин відсутності їх дублювання у даній справі зі справою № 904/5223/19.

Після дослідження матеріалів справи № 904/5223/19, судом встановлено, що рішення у вказаній справі прийнято, виходячи із позовних вимог, викладених у позовній заяві (без врахування заяви про зменшення розміру позовних вимог). При цьому, з розрахунку, наведеного у позовній заяві по справі № 904/5223/19, вбачається, що позивачем було нараховано та заявлено до стягнення у вказаній справі 3% річних за всіма накладними - № 1921/03-1 від 21.03.2019 на суму 824 364 грн. 00 коп., № 1902/09-2 від 02.09.2019 на суму 144 554 грн. 40 коп., № 1903/09-1 від 03.09.2019 на суму 119 217 грн. 60 коп. за період по 08.11.2019 (включно).

При цьому, у цій справі позивач здійснив такий розрахунок 3% річних:

- за накладною № 1921/03-1 від 21.03.2019 на суму 824 364 грн. 00 коп. в період з 09.11.2019 по 05.06.2020;

- за накладною № 1902/09-2 від 02.09.2019 на суму 144 554 грн. 40 коп. в період з 23.09.2019 по 05.06.2020;

- за накладною № 1903/09-1 від 03.09.2019 на суму 119 217 грн. 60 коп. в період з 24.09.2019 по 05.06.2020.

Таким чином, суд приходить до висновку щодо неправомірності нарахування у цій справі 3% річних за накладними:

- № 1902/09-2 від 02.09.2019 на суму 144 554 грн. 40 коп. в період з 23.09.2019 по 08.11.2019;

- № 1903/09-1 від 03.09.2019 на суму 119 217 грн. 60 коп. в період з 24.09.2019 по 08.11.2019, оскільки за вказані періоди господарським судом вже були стягнуті 3% річних у справі № 904/5223/19.

Аналогічним чином господарським судом здійснено аналіз змісту позовної заяви, а також розрахунку інфляційних втрат, заявлених до стягнення по справі № 904/5223/19, та встановлено, що в самому розрахунку позивач зазначив, що здійснює нарахування інфляційних втрат лише за накладною № 1921/03-1 від 21.03.2019 на суму 824 364 грн. 00 коп., однак, як вбачається з самого розрахунку, у жовті 2019 року позивач здійснює розрахунок, виходячи із суми боргу у розмірі 1 088 136 грн. 00 коп . (824 364,00 + 144 554,40 + 119 217,60).

Тобто, фактично, інфляційні втрати за жовтень 2019 року були стягнуті судовим рішенням по справі № 904/5223/19 за всіма спірними накладними - № 1921/03-1 від 21.03.2019 на суму 824 364 грн. 00 коп., № 1902/09-2 від 02.09.2019 на суму 144 554 грн. 40 коп., № 1903/09-1 від 03.09.2019 на суму 119 217 грн. 60 коп.

Таким чином, суд приходить до висновку щодо неправомірності нарахування у цій справі інфляційних втрат за накладними:

- № 1902/09-2 від 02.09.2019 на суму 144 554 грн. 40 коп. в жовтні 2019 року;

- № 1903/09-1 від 03.09.2019 на суму 119 217 грн. 60 коп. в жовтні 2019 року, оскільки за вказаний період господарським судом вже були стягнуті інфляційні втрати у справі №904/5223/19.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, заборгованість в загальному розмірі 998 136 грн. 00 коп. за накладними № 1921/03-1 від 21.03.2019 в сумі 734 364 грн. 00 коп. (залишок заборгованості), № 1902/09-2 від 02.09.2019 в сумі 144 554 грн. 40 коп. та №1903/09-1 від 03.09.2019 в сумі 119 217 грн. 60 коп. була погашена відповідачем 05.06.2020 , що підтверджується банківською випискою за період з 02.06.2020 по 09.06.2020, яка наявна в матеріалах справи (а.с.28).

Отже, фактично, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2020 по справі № 904/5223/19 було виконано відповідачем 05.06.2020, у зв`язку з чим, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з жовтня 2019 року по травень 2020 року в сумі 19 569 грн. 04 коп. та 3% річних за загальний період прострочення з 23.09.2019 по 05.06.2020 в сумі 18 155 грн. 21 коп. - до моменту повного погашення заборгованості. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Норми статті 129 1 Конституції України визначають, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

З урахуванням того, що:

- у справі № 904/5223/19 було встановлено факт наявності у Приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний завод" (відповідача) перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Вогнетривсировина" (позивачем) основного боргу в загальній сумі 998 136 грн. 00 коп. за договором № 2401/2016 від 19.12.2016 за поставлений за накладними № 1921/03-1 від 21.03.2019, № 1902/09-2 від 02.09.2019 та №1903/09-1 від 03.09.2019 товар, вказані обставини не доказуються під час розгляду даної справи судом, з огляду на таке.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18).

Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".

Таким чином, загальна заборгованість Приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний завод" (відповідача) перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Вогнетривсировина" (позивачем), що встановлена рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2020 по справі № 904/5223/19, становить 998 136 грн. 00 коп.

На час розгляду даної справи (№ 904/3126/20), наявні докази на підтвердження погашення вказаної вище заборгованості в загальній сумі 998 136 грн. 00 коп. відповідачем - 05.06.2020. При цьому, у справі № 904/5223/19 з відповідача на користь позивача, як було встановлено вище, вже було стягнуто 3% річних на всю суму боргу (998 136 грн. 00 коп.) за період по 08.11.2019 включно, а також інфляційні втрати, зокрема, за жовтень 2019 року.

В той же час, згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписами статей 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Положеннями статті 611 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України унормовано, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

У вказаному висновку суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).

Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

У вказаному висновку суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Згідно із частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

У вказаному висновку суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18.

Таким чином, у разі коли судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Поряд із цим, слід відзначити, що обов`язок зі сплати відповідачем суми боргу виник у нього не на підставі судових рішень, а з договору № 2401/2016 від 19.12.2016, що був укладений між сторонами і умови якого відповідачем не були виконані належним чином.

Судовими рішеннями фактично тільки фіксується належна до стягнення сума боргу, однак, як вже зазначалося, наявність таких рішень не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум.

При цьому, оскільки нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання, то і подальше застосування до таких сум наслідків передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є правомірним.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідно до формулювання частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України стягнення інфляційних втрат та 3% річних нерозривно пов`язано зі сплатою основного боргу (боржник зобов`язаний сплатити не відсотки річних та інфляційні втрати, а саме суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції а також 3 % річних від простроченої суми).

З приводу здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат суд зазначає таке .

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.2), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості, але невірно визначені періоди нарахування інфляційних втрат, оскільки, як було вказано вище, інфляційні втрати за жовтень 2019 року були стягнуті судовим рішенням по справі № 904/5223/19 за всіма спірними накладними - № 1921/03-1 від 21.03.2019 на суму 824 364 грн. 00 коп., № 1902/09-2 від 02.09.2019 на суму 144 554 грн. 40 коп., № 1903/09-1 від 03.09.2019 на суму 119 217 грн. 60 коп. Таким чином, суд приходить до висновку щодо неправомірності нарахування у цій справі інфляційних втрат за накладними:

- № 1902/09-2 від 02.09.2019 на суму 144 554 грн. 40 коп. в жовтні 2019 року;

- № 1903/09-1 від 03.09.2019 на суму 119 217 грн. 60 коп. в жовтні 2019 року, оскільки за вказаний період господарським судом вже були стягнуті інфляційні втрати у справі №904/5223/19.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, наведений у позовній заяві (а.с.2), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Отже, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, господарський суд встановив, що у періоді з листопада 2019 року по травень 2020 року щодо загальної суми заборгованості у розмірі 998 136 грн. 00 коп. інфляційні втрати складають 17 035 грн. 03 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 17 035 грн. 03 коп.

Крім того, за прострочення виконання зобов`язань на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 18 155 грн. 21 коп., навівши такий розрахунок:

- за накладною № 1921/03-1 від 21.03.2019 на суму 824 364 грн. 00 коп. в період з 09.11.2019 по 05.06.2020;

- за накладною № 1902/09-2 від 02.09.2019 на суму 144 554 грн. 40 коп. в період з 23.09.2019 по 05.06.2020;

- за накладною № 1903/09-1 від 03.09.2019 на суму 119 217 грн. 60 коп. в період з 24.09.2019 по 05.06.2020.

З приводу вказаних вимог суд зазначає наступне.

Як було вказано вище, з розрахунку, наведеного у позовній заяві по справі №904/5223/19, вбачається, що позивачем було нараховано та заявлено до стягнення у вказаній справі 3% річних за всіма накладними - № 1921/03-1 від 21.03.2019 на суму 824 364 грн. 00 коп., № 1902/09-2 від 02.09.2019 на суму 144 554 грн. 40 коп., № 1903/09-1 від 03.09.2019 на суму 119 217 грн. 60 коп. за період по 08.11.2019 (включно).

Таким чином, суд приходить до висновку щодо неправомірності нарахування у цій справі 3% річних за накладними:

- № 1902/09-2 від 02.09.2019 на суму 144 554 грн. 40 коп. в період з 23.09.2019 по 08.11.2019;

- № 1903/09-1 від 03.09.2019 на суму 119 217 грн. 60 коп. в період з 24.09.2019 по 08.11.2019, оскільки за вказані періоди господарським судом вже були стягнуті 3% річних у справі № 904/5223/19.

Слід також відзначити, що позивачем у розрахунку було також невірно визначено кінцеву дату нарахування 3% річних. До вказаного висновку суд дійшов з огляду на таке.

З урахуванням пункту 30.1. статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому, порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв`язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов`язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов`язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (аналогічні положення містяться також у частині 3 статті 343 Господарського кодексу України). Отже, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Враховуючи вказане, розрахунок 3% річних (а.с.1 на звороті) визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, господарський суд встановив, що у періоді з09.11.2019 по 04.06.2020 щодо загальної суми заборгованості у розмірі 998 136 грн. 00 коп. 3% річних складають 17 111 грн. 0904/6335/199 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 17 111 грн. 09 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Стосовно вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Так, 09.06.2020 між адвокатом Гусаковою Оксаною Борисівною (далі - адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вогнетривсировина" (далі - клієнт) було укладено адвокатський договір про надання правової допомоги № 28/1 (далі - договір про правову допомогу, а.с.68), відповідно до пункту 1.1. якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу з проведення стягнення з ПАТ "Дніпровський металургійний завод" за договором № 2401/2016 від 19.12.2016

інфляційних витрат:

- за накладною № 1921/03-1 від 21.03.2019 за період з 09.11.2019 по 31.05.2020;

- за накладною № 1902/09-2 від 02.09.2019 за період з 01.10.2019 по 31.05.2020;

- за накладною № 1903/09-1 від 03.09.2019 за період з 01.10.2019 по 31.05.2020.

3% річних:

- за накладною № 1921/03-1 від 21.03.2019 за період з 09.11.2019 по 05.06.2020;

- за накладною № 1902/09-2 від 02.09.2019 за період з 23.09.2019 по 05.06.2020;

- за накладною № 1903/09-1 від 03.09.2019 за період з 24.09.2019 по 05.06.2020.

Відповідно до пункту 3 вказаного договору вартість послуг за договором становить 1700 грн. за одну годину.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання договору про правову допомогу адвокатом Гусаковою О.Б. були надані позивачу послуги (всього 12 годин) на загальну суму 20 400 грн. 00 коп., про що було складено акт виконаних робіт № 1 від 06.07.2020 до договору (а.с.68).

Так, у вказаному акті сторони зазначили, що адвокатом були виконані роботи за договором згідно наступного детального опису:

1. Консультація клієнта щодо його порушених прав та інтересів - 1 година;

2. Аналіз документів: рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2020; постанови Центрального апеляційного господарського суду від 25.05.2020 - 30 хвилин;

3. Складання позовної заяви: проведення розрахунку для визначення суми стягнення інфляційних витрат та 3% річних; складання позовної заяви та підготування додатків до неї; направлення позову з додатками відповідачу та подання його до суду - 10 годин;

4. Складання та подання клопотання про долучення доказів за вих. № 24 від 03.07.2020 - 30 хвилин. Всього - 12 годин;

- адвокатом були виконані вищевказані роботи та витрачено на них 12 годин на суму 20 400 грн. 00 коп., виходячи з наступного: 1 700 грн. 00 коп. за 1 годину, 1 700 грн. 00 коп. х 12 годин = 20 400 грн. 00 коп. за 12 годин;

- сторони підтверджують, що роботи за договором здійснені на суму 20 400 грн. 00 коп.;

- клієнт приймає виконані роботи та претензії до їх виконання немає (а.с.68).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера № 20 від 06.07.2020 на суму 20 400 грн. 00 коп. вказані вище послуги були позивачем оплачені (а.с.67).

Відповідач заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, вважає їх розмір завищеними та просить суд зменшити розмір витрат на оплату правничої допомоги адвоката Гусакової О.Б. на 80%.

З цього приводу суд зазначає таке.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Слід відзначити, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки містяться у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Відповідач заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі, вважає їх розмір завищеними та просить суд зменшити розмір витрат на оплату правничої допомоги адвоката Гусакової О.Б. на 80%, посилаючись на наступне:

- відповідачем отримано заяву ТОВ "Вогнетрисировина" за вих. № 30 від 06.07.2020 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 400 грн. 00 коп., що перевищує раніше заявлену суму та є неспівмірним з обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову, витраченим адвокатом часом на складання процесуальних документів та нескладність справи;

- відповідач вважає, що розмір витрат, визначений позивачем на правову допомогу, є необґрунтованим, час, витрачений на підготовку позовної заяви, є завищеним, оскільки позовна заява, з урахуванням нескладного розрахунку інфляційних втрат та 3% річних стосовно 3-х видаткових накладних, викладена лише на 2-х аркушах та на її підготовку не могло бути витрачено 10 годин, справа є нескладною, а ціна позову є неспівмірною з розміром витрат на правову допомогу, яка складає більше 50% від ціни позову;

- в акті виконаних робіт № 1 від 09.06.2020 зазначено, що роботи виконувались згідно з договором про надання правової допомоги, проте до матеріалів справи такий договір не долучався.

Суд погоджується із вказаними доводами відповідача, та вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності ), а також критерію розумності їхнього розміру , виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За таких обставин, враховуючи наявність заперечень відповідача щодо обсягу, вартості та співрозмірності заявлених до компенсації витрат на правничу допомогу, а також враховуючи якість наданих послуг:

- враховуючи, що вказаний адвокат приймав участь зі сторони позивача у справі №904/5223/19, але не розібрався з предметом спору у вказаній справі (оскільки заявив повторно вимоги, які вже були розглянуті у зазначеній справі);

- у позовній заяві по справі № 904/3126/20 зазначив обставини, які не відповідають дійсності, а саме: щодо видаткових накладних, за якими вимоги щодо стягнення 3% річних розглядалися у справі № 904/5223/19, а також такі ж помилки і щодо інфляційних втрат;

- наявність інших помилок у розрахунку (включення до нього дня оплати), суд оцінив витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на вивчення договору, рішень суду та підготовку позовної заяви як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, взявши до уваги розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, дійшов висновку про те, що справедливою та співрозмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. 00 коп.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 1 902 грн. 63 коп. - частина витрат по сплаті судового збору, 4 525 грн. 75 коп. - частина витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вогнетривсировина" до Приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний завод" про стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов`язань у загальному розмірі 37 724 грн. 25 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний завод" (49064, м. Дніпро, вулиця Маяковського, будинок 3; ідентифікаційний код 05393056) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вогнетривсировина" (51925, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вулиця Соборна, будинок 16, квартира 6; ідентифікаційний код 39712000) 17 035 грн. 03 коп. - інфляційних втрат, 17 111 грн. 09 коп. - 3% річних, 1 902 грн. 63 коп. - частину витрат по сплаті судового збору, 4 525 грн. 75 коп. - частину витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 07.08.2020.

Суддя Ю.В. Фещенко