Рішення

від 10.08.2020 по справі 910/3689/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.08.2020Справа № 910/3689/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Карабань Я.А. розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Шеер Авто

до Товариства з обмеженою відповідальністю Діпі Ейр Газ

про стягнення 104 088, 58 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Шеер Авто (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Діпі Ейр Газ (надалі - відповідач) про стягнення 119 088, 58 грн заборгованості, з яких: 110 880, 00 грн сума основного боргу, 7 290, 57 грн пеня, 61, 92 грн інфляційні втрати та 856, 09 грн 3% річних.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.11, 509, 530, 610, 625, 628, 629, 712 ЦК України, обґрунтовані неналежним виконання відповідачем своїх обов`язків за договором поставки №ОКД1911 від 11.04.2019 року, в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/3689/20, розгляд справи поставлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

Також, разом з позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, що знаходяться на всіх належних йому розрахункових рахунках у сумі боргу - 119 088, 58 грн та судового збору в розмірі 2 102, 00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Шеер Авто про забезпечення позову було відмовлено, з підстав викладених в ухвалі.

17.04.2020 на адресу суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, у зв`язку із частковим погашенням відповідачем суми боргу за поставлений товар у розмірі 15 000, 00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Дослідивши надану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд визнає її такою, що подана з дотриманням приписів чинного процесуального законодавства, зокрема положень ч. 5. ст. 46, ст. 170 ГПК України, тому приймає до розгляду заяву позивача та визначає ціну позову з її урахуванням.

21.04.2020 через загальний відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про долучення до матеріалів справи картки рахунку № 361 та виписки банку про рух коштів.

18.05.2020 від представника позивача надійшли документи для долучення до матеріалів справи, а саме копії рахунків-фактури.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 було направлено відповідачу на адресу, зазначену позивачем та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 01021, місто Київ, вулиця Кловський узвіз, будинок 7-А, офіс №8-10 (номер відправлення 0103054130752).

Станом на дату розгляду справи по суті до суду надійшло рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0103054130752, відповідно до якого ухвала Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 була вручена відповідачу 20.03.2020.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 ГПК України та ухвалою суду від 16.03.2020 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними в ній документами відповідно до ч.5 ст.252 ГПК України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID - 19" від 11.03.2020 №211 на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року.

За приписами пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, в редакції від 02.04.2020, із змінами внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) № 540-IX від 30.03.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Разом з тим, 17.07.2020 набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) , яким пункт 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції: 4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином .

Пунктом 2 Перехідних положень даного Закону встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу Х Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Отже, процесуальні строки, що були продовжені на час дії карантину, закінчилися 06.08.2020.

Враховуючи вищевикладені норми ГПК України щодо процесуальних строків, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч.4 ст.240 ГПК України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

11.04.2019 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № ОКД1911 (далі - договір), на підставі якого, позивач зобов`язується на протязі дії договору поставити відповідачу товар за його замовленнями за цінами, в асортименті (за номенклатурою) та кількості, згідно з рахунками та видатковими накладними, які є невід`ємною частиною договору, а відповідач зобов`язується прийняти та оплатити товар на встановлених договором умовах (п.1.1. договору).

Згідно з п.1.2. загальна сума договору буде визначена як загальна вартість товару, що вказана в підписаних сторонами видаткових накладних.

Відомості про товар: гумові автошини (шини), автомобільні диски, деталі (матеріали) та ін. (п.1.4. договору).

Термін поставки товару становить 10 днів від дати отримання замовлення покупця (п. 2.2. договору).

Датою виконання постачальником обов`язків з поставки товару та передачі товаросупровідних документів є дата підписання видаткової накладної представником покупця (п.2.3. договору).

Відповідно до п. 2.4. договору, покупцю передаються наступні супровідні документи на товар: - оригінал рахунку на оплату;

- видаткова накладна на товар;

- гарантійний талон на товар ( шини).

Як визначено в п.4.1. договору, ціни товару вважаються остаточно визначеними сторонами у видаткових накладних на момент постачання партії товару.

Покупець зобов`язаний здійснити оплату за товар у термін 7 (сім) днів від дати отримання товару та підписання представником покупця видаткової накладної (п.4.2. договору).

Пунктом 4.3. договору визначено, що оплата проводиться шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника.

Відповідно до п. 4.4. договору датою оплати вважається день зарахування коштів покупця на поточний рахунок постачальника.

Згідно з п.5.3. договору, в разі несвоєчасної оплати покупець повинен сплатити на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, за кожен день прострочення.

Сплата штрафних санкцій не звільняє винну сторону від виконання зобов`язань за договором (п.5.5. договору).

Договір набирає сили з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2019, а в частині виконання грошових зобов`язань - до їхнього повного виконання. Якщо за 14 днів до закінчення терміну дії договору, жодна зі сторін не заявить про його розрив, даний договір вважається пролонгованим на термін в один рік на тих же умовах (п.7.1. договору).

Судом встановлено, що на виконання умов договору, позивачем було поставлено товар на загальну суму 148 240, 00 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними: № РН-0000314 від 13.11.2019 на суму 38 800, 00 грн, №РН-0000321 від 19.11.2019 на суму 14 720, 00 грн, №РН-0000322 від 20.11.2019 на суму 33 720, 00 грн, №РН-0000324 від 21.11.2019 на суму 30 200, 00 грн, №РН-0000359 від 11.12.2019 на суму 30 800, 00 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками зазначених товариств.

Як зазначає позивач, відповідач у порушення пункту 4.2. договору не оплатив товар в повному обсязі, а лише частково в сумі 37 360, 00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 18.11.2019 №12139, від 10.12.2019 № 12445, від 12.12.2019 № 12465 та актами звірки взаємних розрахунків від 31.12.2019 та 14.02.2020. Після відкриття провадження в справі відповідачем частково сплачено заборгованість за поставлений товар в загальній сумі 15 000, 00 грн, що також підтверджується платіжними дорученнями долученими до матеріалів справи. Таким чином, сума заборгованості складає 95 880, 00 грн (148 240, 00 грн - 52 360, 00 грн).

Оскільки відповідач оплату за отриманий товар в повному обсязі своєчасно не здійснив, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача суму 95 880, 00 грн основної заборгованості, 7 290, 57 грн пені, 61, 92 грн інфляційних втрат та 856, 09 грн 3 % річних.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір № ОКД1911 за своєю правовою природою є договором поставки та регулюється приписами Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

На підставі укладеного між сторонами договору в позивача виник обов`язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти товар у обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.

На виконання взятих на себе зобов`язань за договором, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 148 240, 00 грн, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними: № РН-0000314 від 13.11.2019 на суму 38 800, 00 грн, №РН-0000321 від 19.11.2019 на суму 14 720, 00 грн, №РН-0000322 від 20.11.2019 на суму 33 720, 00 грн, №РН-0000324 від 21.11.2019 на суму 30 200, 00 грн, №РН-0000359 від 11.12.2019 на суму 30 800, 00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У пункті 4.2. договору сторони погодили, що покупець зобов`язаний здійснити оплату за товар у термін 7 (сім) днів від дати отримання товару та підписання представником покупця видаткової накладної.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судом вище та не заперечується сторонами, відповідачем згідно договору було сплачено 52 360, 00 грн.

Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі № 911/3685/17.

Таким чином, суд розцінює часткову оплату здійснену відповідачем, як визнання ним основного боргу.

Доказів сплати суми основної заборгованості в розмірі 95 880, 00 грн матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.

Отже, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення суми заборгованості по сплаті поставленого товару позивачем у розмірі 95 880, 00 грн підлягає задоволенню.

Також, у зв`язку із невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо повної та своєчасної сплати за договором поставки, позивачем нараховано до стягнення 7 290, 57 грн пені за загальний період з 21.11.2019 по 06.03.2020.

Відповідно до ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Сторони передбачили пунктом 5.3. договору, в разі несвоєчасної оплати покупець повинен сплатити на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, за кожен день прострочення.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Частиною 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Перевіривши розрахунок пені наданий позивачем у розмірі 7 290, 57 грн за загальний період з 21.11.2019 по 06.03.2020, судом встановлено, що він є арифметично невірним, оскільки позивачем при розрахунку не враховано, що відповідачем було частково сплачено борг, тому судом був здійснений власний перерахунок пені:

Тому судом був здійснений власний розрахунок пені:

Період нарахуванняКількість днів простроченняРозмір заборгованості (грн)Облікова ставка НБУ (%)Розмір пені (грн) Видаткова накладна № РН-0000314 від 13.11.2019 З 21.11.2019 по 12.12.2019 22 1 440, 00 15, 50 26, 91 З 13.12.2019 по 30.01.2020 49 1 440, 00 13, 50 52, 20 З 31.01.2020 по 06.03.2020 36 1 440, 00 11, 00 31, 25 Видаткова накладна № РН-0000321 від 19.11.2019 З 27.11.2019 по 12.12.2019 16 14 720, 00 15, 50 200, 03 З 13.12.2019 по 30.01.2020 49 14 720, 00 13, 50 533, 55 З 31.01.2020 по 06.03.2020 36 14 720, 00 11, 00 319, 40 Видаткова накладна № РН-0000322 від 20.11.2019 З 28.11.2019 по 12.12.2019 15 33 720, 00 15, 50 429, 58 З 13.12.2019 по 30.01.2020 49 33 720, 00 13, 50 1 222, 23 З 31.01.2020 по 06.03.2020 36 33 720, 00 11, 00 731, 68 Видаткова накладна № РН-0000324 від 21.11.2019 З 29.11.2019 по 12.12.2019 14 30 200, 00 15, 50 359, 09 З 13.12.2019 по 30.01.2020 49 30 200, 00 13, 50 1094, 65 З 31.01.2020 по 06.03.2020 36 30 200, 00 11, 00 655, 30 Видаткова накладна № РН-0000359 від 11.12.2019 З 19.12.2019 по 30.01.2020 43 30 800, 00 13, 50 979, 69 З 31.01.2020 по 04.03.2020 34 30 800, 00 11, 00 631, 19 З 05.03.2020 по 06.03.2020 2 25 800, 00 11, 00 15, 55 Всього 7 282, 30 грн Таким чином, вимога позивача про стягнення пені підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом - 7 282, 30 грн.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 856, 09 грн 3% річних за загальний період з 21.11.2019 по 06.03.2020 та 61, 92 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Перевіривши вказаний розрахунок 3% річних, судом встановлено, що він виконаний невірно, за розрахунком суду сума 3% річних за загальний період з 21.11.2019 по 06.03.2020, що підлягає стягненню з відповідача становить 856, 92 грн, що є більше ніж заявлено позивачем. Враховуючи положення ч.1 ст.14 ГПК України, згідно якої суд розглядає справу в межах заявлених вимог, задоволенню підлягають 3 % річних саме в розмірі заявленому позивачем - 856, 09 грн.

Щодо заявленої вимоги позивачем стягнути з відповідача 61, 92 грн інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Розрахунок втрат від інфляції здійснено позивачем за загальний період з 21.11.2019 по 06.03.2020.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що позивачем неправильно здійснено розрахунок, оскільки розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, то в цьому випадку правильним загальним періодом прострочення буде період з 01.12.2019 по 29.02.2020, за який інфляційне збільшення заборгованості має від`ємне значення. У зв`язку з цим, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 95 880, 00 грн основної заборгованості, 7 282, 30 грн пені та 856, 09 грн 3 % річних.

Підсумовуючи викладені судом вище обставини та факти, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Діпі Ейр Газ (01021, місто Київ, вулиця Кловський узвіз, будинок 7-А, офіс №8-10, ідентифікаційний код 36858311) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Шеер Авто (49101, місто Дніпро, проспект Олександра Поля, будинок 20, квартира 66, ідентифікаційний код 40872599) 95 880 (дев`яносто п`ять тисяч вісімсот вісімдесят) грн 00 коп. основної заборгованості, 7 282 (сім тисяч двісті вісімдесят дві) грн 30 коп. пені, 856 (вісімсот п`ятдесят шість) грн 09 коп. 3 % річних та 2 100 (дві тисячі сто) грн 58 коп. судового збору.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 10.08.2020.

Суддя Я.А.Карабань