Рішення

від 10.08.2020 по справі 910/7856/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.08.2020Справа № 910/7856/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Карабань Я.А. розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Біохімакт

до Товариства з обмеженою відповідальністю Фібратекс

про стягнення 32 078, 38 грн,

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Біохімакт (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Фібратекс (надалі - відповідач) про стягнення 32 078, 38 грн заборгованості, з яких: 28 000, 00 грн основний борг, 710, 78 грн 3% річних, 764, 89 грн інфляційне збільшення , 2 602, 71 грн пеня та 5 000, 00 грн витрат на правову допомогу.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.11, 509, 530, 610, 625, 628, 629, 712 ЦК України, обґрунтовані неналежним виконання відповідачем своїх обов`язків за договором поставки № 202/14 від 03.09.2014 року, в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/3689/20, розгляд справи поставлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

09.07.2020 через загальний відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про долучення до матеріалів справи виписки банку про рух коштів за період з 17.07.2019 по 08.07.2020.

03.08.2020 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про закриття провадження в частині стягнення 28 000, 00 грн основного боргу, з посиланням на те, що відповідачем сплачено позивачу вказану суму боргу на підтвердження чого надав платіжне доручення №438 від 30.07.2020.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.06.2020 було направлено відповідачу на адресу, зазначену позивачем та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 04655, місто Київ, проспект Степана Бандери, будинок 23 (номер відправлення 0105471792752).

Станом на дату розгляду справи по суті до суду надійшло рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0105471792752, відповідно до якого ухвала Господарського суду міста Києва від 11.06.2020 була вручена відповідачу 16.06.2020.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 ГПК України та ухвалою суду від 11.06.2020 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними в ній документами відповідно до ч.5 ст.252 ГПК України.

Відповідно до ч.4 ст.240 ГПК України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

03.09.2014 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 202/14 (далі - договір), на підставі якого, позивач зобов`язується поставити та передати у власність покупця хімічну речовину (далі- товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар (п.1.1. договору).

Згідно з п.1.2. номенклатура, асортимент, кількість, ціна і термін поставки товару вказуються в специфікаціях або в рахунках-фактурах, які є невід`ємною частиною даного договору.

Датою поставки товару є дата відвантаження зі складу продавця (дата видаткової накладної) з додатком пакета документів, передбачених п.4.2. цього договору (п.2.5. договору).

Ціни на товар, що поставляється за цим договором, встановлюються в специфікаціях ( у разі складання таких) або в рахунку-фактурі (у разі поставки без оформлення специфікації по заявці покупця. В ціну товару включені: вартість упаковки, маркування, завантаження на транспортний засіб (п. 3.1. договору).

Оплата за кожну партію товару проводитьсяв безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на підставі виставленого рахунку-фактури в термін, зазначений в кожній окремо взятій специфікації. У разі поставки без оформлення специфікації, оплата здійснюється покупцем у тому ж порядку в термін, зазначений в рахунку-фактурі, як термін дії даного рахунку. Якщо покупцем порушений термін оплати, постачальник залишає за собою право продовження дії рахунку- фактури та зміни ціни товару, а покупець не звільняється від відповідальності передбаченої цим договором (п.3.2. договору).

Відповідно до п. 5.1. договору, у разі прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0, 1 % в день від вартості товару, неоплаченого у строк. Покупець має право затримати оплату товару до надання постачальником повного комплекту документів на товар, передбаченого цим договором.

Як визначено в п.8.1. договору, цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015.

Якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення строку договору не повідомить письмово іншу сторону про розірвання договору, строк його дії буде автоматично продовжуватися на кожний наступний календарний рік (п.8.2. договору).

Пунктом 8.4. договору визначено, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання своїх зобов`язань і від відповідальності за порушення, які мали місце під час дії цього договору.

Судом встановлено, що на виконання умов договору, позивачем було поставлено товар на загальну суму 50 910, 00 грн, що підтверджується видатковою накладною №803 від 17.07.2019.

Як зазначає позивач, відповідач у порушення пункту 3.2. договору не оплатив товар в повному обсязі, лише частково сплатив 22 910, 00 грн, що підтверджується випискою АТ Прокредит Банк від 08.07.2020.

Як вбачається із матеріалів справи, з метою досудового врегулювання спору 18.02.2020 позивач звертався до відповідача з вимогою за Вих. №20200218_1 сплатити заборгованість за поставлений товар у розмірі 33 348, 00 грн, яка відповідно до рекомендованого повідомлення № 0101130348999 отримана останнім 20.02.2020.

Проте, відповіді на зазначену вище вимогу, матеріали справи не містять.

Оскільки відповідач оплату за отриманий товар в повному обсязі та своєчасно не здійснив, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача суму 28 000, 00 грн основної заборгованості, 710, 78 грн 3% річних, 764, 89 грн інфляційних втрат та 2 602, 71 грн пені.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір № 202/14 за своєю правовою природою є договором поставки та регулюється приписами Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

На підставі укладеного між сторонами договору в позивача виник обов`язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти товар у обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.

На виконання взятих на себе зобов`язань за договором, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 50 910, 00 грн, що підтверджується видатковою накладною №803 від 17.07.2019.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.2. договору визначено, що оплата за кожну партію товару проводиться у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на підставі виставленого рахунку-фактури в термін, зазначений у кожній окремо взятій специфікації. У разі поставки без оформлення специфікації, оплата здійснюється покупцем в тому ж порядку в термін, зазначений у рахунку-фактурі, як термін дії даного рахунку. Якщо покупцем порушений термін оплати, постачальник залишає за собою право продовження дії рахунку- фактури та зміни ціни товару, а покупець не звільняється від відповідальності передбаченої цим договором.

Згідно з рахунком на оплату №824 від 11.07.2019 на суму 50 910, 00 грн, кінцевим терміном оплати за товар є 10.08.2019.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судом вище та не заперечується сторонами, відповідачем згідно договору було сплачено 22 910, 00 грн.

Таким чином, на момент звернення позивача з даним позовом, заборгованість відповідача перед позивачем становила 28 000, 00 грн.

У той же час, як встановлено судом, під час розгляду справи, відповідач згідно із платіжним дорученням №438 від 30.07.2020 сплатив заборгованість за поставлений товар у розмірі 28 000, 00 грн, у зв`язку з чим, позивач звернувся з клопотанням про закриття провадження в цій частині.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи те, що сума заборгованості в розмірі 28 000, 00 грн сплачена відповідачем після відкриття провадження в справі, суд закриває провадження в справі №910/7856/20 в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 28 000, 00 грн, у зв`язку з відсутністю предмету спору в цій частині.

Також, у зв`язку із невчасним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо повної та своєчасної сплати за договором поставки, позивачем нараховано до стягнення 2 602, 71 грн пені за загальний період з 23.10.2019 по 12.02.2020.

Відповідно до ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Сторони передбачили пунктом 5.1. договору, в разі прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0, 1 % в день від вартості товару, неоплаченого у строк. Покупець має право затримати оплату товару до надання постачальником повного комплекту документів на товар, передбаченого цим договором.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Частиною 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Перевіривши розрахунок пені наданий позивачем у розмірі 2 602, 71 грн пені за загальний період з 23.10.2019 по 12.02.2020, судом встановлено, що він є арифметично невірним, тому судом був здійснений власний розрахунок пені.

За розрахунком суду, розмір пені за загальний період з 23.10.2019 по 12.02.2020 становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення, а саме 3 412, 51грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог, позовна вимога про стягнення пені підлягає задоволенню в сумі заявленій позивачем, а саме - 2 602, 71 грн.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 710, 78 грн 3% річних та 764, 89 грн інфляційних втрат за загальний період з 12.08.2019 по 14.05.2020.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Здійснивши перевірку доданого позивачем до позовної заяви розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що розрахунок є обґрунтованим та арифметично вірним.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача 710, 78 грн 3% річних та 764, 89 грн інфляційних втрат за загальний період з 12.08.2019 по 14.05.2020 підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на вищенаведені норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 2 602, 71 грн пені, 710, 78 грн 3% річних та 764, 89 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 5 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2020 в справі № 910/3442/18.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, позивачем долучено до матеріалів справи договір про надання правової допомоги № АБ04/05-6 від 04.05.2020 укладений між позивачем та Адвокатським бюро Савош та партнери , ордер, виданий на підставі вищезазначеного договору, Серія АІ №1036460 від 04.05.2020, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, виданого Савошу Едуарду Ігоровичу 14.03.2019 та копію платіжного доручення №2831 від 19.05.2020 на суму 5 000, 00 грн з призначенням платежу: оплата за юридичні послуги згідно рах. №15/05/20-1 від 15.05.2020 .

Разом з тим, як зазначалось судом вище, відповідно до частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Проте, таких документів позивачем надано не було, матеріали справи не містять відомостей про час, витрачений адвокатом на вчинення необхідних дій, не конкретизовано обсяг наданих послуг та вартість кожної з них окремо, внаслідок чого суд не може перевірити обсяг наданих адвокатом послуг і виконаних робіт.

Таким чином, оскільки позивачем не надано жодних доказів понесення витрат на правову допомогу, зокрема, позивачем не надано ні актів надання послуг, виконаних адвокатом саме в даній справі та за даним позовом, ні рахунків, які передбачені пунктами 3.2., 4.2. договору про надання правової допомоги, тобто належних та допустимих доказів надання та понесення витрат на правову допомогу в суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону таких витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження в справі № 910/7856/20 в частині стягнення 28 000, 00 грн основної суми боргу.

2. Позов задовольнити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фібратекс (04655, місто Київ, проспект Степана Бандери, будинок 23, ідентифікаційний код 38799494) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Біохімакт (01011, місто Київ, вулиця Рибальська, будинок 22, під`їзд 2, офіс 12.03, ідентифікаційний код 318105727) 2 602 (дві тисячі шістсот дві) грн 71 коп. пені, 710 (сімсот десять) грн 78 коп. 3 % річних, 764 (сімсот шістдесят чотири) 89 коп. інфляційних втрат та 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. судового збору.

4. Видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 10.08.2020.

Суддя Я.А.Карабань