Рішення

від 30.07.2020 по справі 910/18826/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.07.2020Справа № 910/18826/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Демидова В.О., за участю секретаря судового засідання Юрковської В.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження,

справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАНД-3 (вул. Виборзька, буд. 28, м. Київ, 03067) до фізичної особи-підприємця Марініної Лідії Дмитрівни ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості, неустойки та виселення з нежитлового приміщення,

Представники сторін:

від позивача:Кабардінов С.О., Данильченко І.В., Чепель О.І. (в.о.керівника);

від відповідача: Лахтарін І.А. (ордер серії КС № 444425 від 11.02.2020),

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду міста Києва надійшла зазначена позовна заява та передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просить суд стягнути з фізичної особи-підприємця Марініної Лідії Дмитрівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАНД-3 87979,14 грн заборгованості з орендної плати та відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги, 23741,94 грн неустойки за несвоєчасне повернення об`єкта з оренди, а всього 111721,08 грн; виселити фізичну особу-підприємця Марініну Лідію Дмитрівну з приміщення за адресою: АДРЕСА_2 ; стягнути з відповідача фізичної особи-підприємця Марініної Лідії Дмитрівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАНД-3 понесені ним судові витрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.01.2020 позовна заява прийнята до розгляду, у справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.01.2020. Відповідачу запропоновано у строк не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати до суду відзив на позовну заяву, а також всі докази, що підтверджують заперечення проти позову, позивачу запропоновано у строк не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву подати відповідь на відзив, відповідачу визначено строк протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив (у разі подання такого) подати заперечення на відповідь на відзив.

30.01.2020 до суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог майнового характеру у якій останній просить стягнути з відповідача 87 979,14 грн. заборгованості з орендної плати та відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги, а також 62 967,74 грн. неустойки за несвоєчасне повернення об`єкта з оренди, всього 150 946,88 грн. Виселити фізичну особу-підприємця Марініну Лідію Дмитрівну з приміщення за адресою: АДРЕСА_2 ; стягнути з відповідача судовий збір.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Демидова В.О., судове засідання у справі № 910/18826/19 відкладено на 14.02.2020.

13.02.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній вказав, що користувався майном з 01.07.2016 по 28.08.2019 відповідно до умов договору від 01.07.2016, відповідно до п. 3.4 якого розрахунок орендної плати за об`єкт оренди становить 6000,00 грн з ПДВ. При цьому позивачем до суду не подано вказаного договору та не подано повного розрахунку платежів, що надійшли від відповідача за період з 01.07.2016 по 28.08.2019. щодо нарахування неустойки за несвоєчасне повернення об`єкту, то з 04.09.2019 відповідачем було повністю звільнено приміщення та у зв`язку із відсутністю директора позивача передано одному із засновників позивача, про що свідчить відповідний акт приймання-передачі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2020, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, у судовому засіданні у справі № 910/18826/19 оголошено перерву до 05.03.2020.

26.02.2020 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому останній зазначав, що орендні відносини між сторонами тривають з 2015 року і за цей час було послідовно укладено кілька договорів оренди відносно того самого об`єкта оренди - частини нежитлового приміщення площею 100 кв.м. по вул. Виборзькій, 28 у м. Києві. Оскільки відповідач підтверджує факт користування об`єктом оренди починаючи з 01.03.2018, а ціна такого користування чітко встановлена - 16 000 грн з ПДВ на місяць, то будь-які доводи щодо невідповідності рахунків-фактур вимогам, що виставляються до актів виконаних робіт, не стосуються обставин справи і не звільняють відповідача від обов`язку сплатити за користування майном позивача згідно з умовами укладеного договору. Акт приймання-передачі від 04.09.2019 не підписаний ані представником ТОВ Гранд-3 , ані самою відповідачкою, а його зміст - абсолютно не стосується обставин справи.

05.03.2020 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких він зазначає, що позивачем не надано суду повного розрахунку нарахованої та сплаченої орендної плати та комунальних платежів починаючи з 01.07.2016..

05.03.2020 до суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог майнового характеру, в якій останній просив стягнути з відповідача 91 320,71 грн. заборгованості з орендної плати та відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги, а також 101 047,74 грн. неустойки за несвоєчасне повернення об`єкта з оренди, всього 192 368,45 грн. Виселити фізичну особу-підприємця Марініну Лідію Дмитрівну з приміщення за адресою: АДРЕСА_2 ; стягнути з відповідача судовий збір.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Демидова В.О., установленням в Україні карантину у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , (із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215, від 20.03.2020 №242, від 25.03.2020 №239, від 29.03.2020 №241, від 02.04.2020 №255), судове засідання у справі № 910/18826/19 призначено на 14.05.2020.

04.05.2020 до суду від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі. 13.05.2020 до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд клопотання позивача від 04.05.2020 про зупинення провадження у справі № 910/18826/19 без участі представників сторони позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 у задоволенні клопотання позивача Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАНД-3 від 04.05.2020 про зупинення провадження у справі № 910/18826/19 - відмовлено. Підготовче засідання у справі № 910/18826/19 відкладено на 11.06.2020.

28.05.2020 до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представників, в якій просить суд подальший розгляд справи провести без участі позивача та його представників за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 11.06.2020 усне клопотання представника відповідача Лахтаріна І.А. про витребування доказів задоволено. Витребувано у ТОВ ГРАНД-3 оригінал договору оренди нежитлового приміщення від 01.03.2018, укладеного між ТОВ ГРАНД-3 та фізичною особою-підприємцем Марініною Л.Д., для огляду у судовому засіданні. Зобов`язано позивача у строк до 02.07.2020 надати суду оригінал договору оренди нежитлового приміщення від 01.03.2018, укладеного між ТОВ ГРАНД-3 та фізичною особою-підприємцем Марініною Лідією Дмитрівною. Підготовче засідання у справі № 910/18826/19 відкладено на 09.07.2020.

У судове засідання 30.07.2020 з`явилися представники сторін, надали пояснення по суті справи.

Розглянув заяву про збільшення позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Водночас, згідно ч. 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Пунктом 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, заява ТОВ ГРАНД-3 про збільшення розміру позовних вимог подана позивачем в межах процесуального строку, передбаченого ст. 46, 252 та п.4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України та приймається судом до розгляду.

В судовому засіданні 30.07.2020 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю Гранд-3 є власником нежитлового приміщення по вул.. Виборзькій, буд. 28 у м. Києві, що підтверджується договором купівлі-продажу нежилого приміщення шляхом викупу від 28.12.2005 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Матеріали справи містять договір оренди від 01.03.2018, відповідно до умов п. 1.1 якого орендодавець ТОВ Гранд-3 передає нежитлове приміщення площею 100 кв.м., а орендар фізична особа-підприємець Марініна Л.Д. приймає в орендне користування приміщення за адресою вул. Виборзька, 28 під розміщення бару.

Відповідно до п. 3.1 договору орендна плата перераховується орендатором орендодавцю не пізніше 15-го числа поточного місяця.

Орендар сплачує фактичну вартість комунальних послуг згідно з виставленими рахунками. У разі несплати рахунків протягом 10 днів договір розривається (п. 3.3 договору).

Пунктом 3.4 договору погоджено, що розрахунок орендної плати становить 16 000 грн. з ПДВ.

Договір діє з 01.03.2018 по 31.12.2018 (п. 7.1 договору).

В разі відсутності заяви однієї із сторін щодо припинення чи зміни договору, після закінчення строку його дії протягом одного місяця, він вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах, які були визначені договором (п. 7.5 договору).

Посилаючись на те, що відповідач з початку 2019 року постійно порушував взяті на себе зобов`язання та не відповідав на претензії з боку позивача (від 03.05.2018 №03/1-05-18, від 25.03.2019 № 01/19, від 30.08.2019 №02/19), позивач звернувся до нього із заявою про відмову від продовження оренди на новий строк та повернення приміщення не пізніше 30.11.2019, погашення заборгованості, яка також виконана не була.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначав, що між сторонами було укладено договір оренди нежитлового приміщення від 01.07.2016, відповідно до п. 1.1 якого позивач передав, а відповідач прийняв в оренду нежитлове приміщення площею 100 кв.м по вул. Виборзька, 28.

Пунктом 3.4 цього договору сторони погодили розрахунок орендної плати за 100 кв.м. у сумі 6000,00 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 7.5 вказаного договору, у випадку відсутності заяви однієї із сторін про припинення чи зміну договору після закінчення його строку дії протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були визначені договором.

Відповідач зазначав, що від позивача на його адресу жодних заяв про припинення або зміну умов договору від 01.07.2016 за період з 31.12.2016 по 28.08.2019 не надходило, тому він користувався майном з 01.07.2016 по 28.08.2019 на підставі саме цього договору, відповідно до п. 3.4 якого розрахунок орендної плати за об`єкт оренди становить 6000 грн з ПДВ.

Відповідач зазначав, що за період з 31.12.2016 по теперішній час не підписував з позивачем жодних інших договорів оренди та не уповноважував на таке підписання інших осіб.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову з таких підстав .

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно ч.1 ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності, тобто обов`язок зі сплати орендної плати закон покладає на Орендаря, а право на отримання орендної плати закон надає Орендодавцю.

Згідно з приписів ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Частиною 4 ст. 284 Господарського кодексу України встановлено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Зі змісту вищевикладеного вбачається, що після закінчення строку дії договору оренди він продовжується на такий самий строк і на тих самих умовах, якщо орендар продовжує користуватися орендованим майном і протягом одного місця від дати закінчення строку дії договору від однієї із сторін не надійшло заперечень проти цього.

Відповідно ст. 526 ЦК України та ч.1 ст.193 ГК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Частиною 4 ст. 286 ГК України встановлено, що строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи містять два договори оренди вказаного вище приміщення, сума орендної плати в яких різниться.

Крім того, в судовому засіданні сторони визнали, що обидва договори підписані від імені ФОП Марініної Лідії Дмитрівни її сином, в той час як довіреності на підписання вказаних договорів від її імені матеріали справи не містять.

При цьому ухвалою господарського суду м. Києва від 11.06.2020 витребувано у ТОВ ГРАНД-3 оригінал договору оренди нежитлового приміщення від 01.03.2018, укладеного між ТОВ ГРАНД-3 та фізичною особою-підприємцем Марініною Л.Д., для огляду у судовому засіданні. Зобов`язано позивача у строк до 02.07.2020 надати суду оригінал договору оренди нежитлового приміщення від 01.03.2018, укладеного між ТОВ ГРАНД-3 та фізичною особою-підприємцем Марініною Лідією Дмитрівною.

Вказана ухвала суду позивачем не виконана, оригінал договору підписаного фізичною особою-підприємцем Марініною Лідією Дмитрівною, не подано.

При цьому суд зазначає, що саме виконання вказаного договору оренди від 01.03.2018 є підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Будь-яких актів прийому-передачі спірного майна між сторонами матеріали справи також не містять.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 74, 75 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частиною 1 ст.73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 ГПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження позовних вимог.

Таким чином суд позбавлений можливості встановити дійсні обставини справи, підстави виникнення зобов`язань сторін та виконання сторонами своїх зобов`язань.

Отже, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги необґрунтовані, недоведені належними засобами доказування та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 86, 129, 232, 236-240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.п.17.5 п.17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 10.08.2020.

Суддя В.О.Демидов