Рішення

від 10.08.2020 по справі 922/1073/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" серпня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1073/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Роганська картонна фабрика", смт.Рогань до Товариства з обмеженою відповідальністю "В.А.Н. Фудз", м.Харків про стягнення 28465,45 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Роганська картонна фабрика" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "В.А.Н. Фудз" про стягнення 28465,45 грн., з яких: 14000,00 грн. боргу, 11210,46 грн. пені, 1038,79 грн. 3% річних, 2216,20 грн. інфляційних, крім того, 5000,00 грн. витрат на професійну допомогу, 2102,00 грн. судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.04.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/1073/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановивши учасникам справи строки для надання заяв по суті спору. Копія даної ухвали двічі направлялась на юридичну адресу відповідача, однак, 13.05.2020 року та 17.06.2020 року повернулась на адресу суду без вручення адресату, з відміткою пошти "за закінченням встановленого строку зберігання".

Судом встановлено, що ухвали направлялись на адресу відповідача, яка зазначена у ЄДРЮО та ФОП. Крім того, відповідач міг ознайомитись зі змістом ухвал на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Однак, відповідач не скористався своїм правом, відзив на позов не надав.

За таких обставин справа розглядається за наявними матеріалами, з урахуванням ч.4 Розділу Х Прикінцевих положень ГПК України щодо продовження строків через карантин.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

29.07.2016 року між ПАТ "Роганська картонна фабрика" (далі - Позивач, Постачальник) та TOB "В.А.Н. ФУДЗ" (далі - Відповідач, Покупець) був укладений Договір поставки продукції №108/у (далі - Договір). Відповідно до умов вказаного Договору Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити виготовлену шляхом флексодруку гнучку рулонну упаковку (далі - Продукція) відповідно до письмово затверджених Покупцем оригінал-макету та кольоропроби.

Відповідно до умов Договору Поставка відбулася 25.09.2017 року, та товар був прийнятий представником Покупця - Калашніковим О.Б. (відповідно до Довіреності №212 від 25.09.2017 року), що підтверджується Видатковою накладною №498 від 25.09.2017 року, Товарно-транспортною накладною №0042/25/09 від 25.09.2017 року.

Загальна сума поставки становить 86663,59 грн., була оплачена Покупцем частково, станом на 31.12.2018 року наявна заборгованість в розмірі 14000,00 грн. З метою узгодження вказаної заборгованості 04.01.2019 року був укладений Акт звірки взаєморозрахунків між ПАТ "Роганська картонна фабрика" та ТОВ "В.А.Н. ФУДЗ".

Відповідно до п.4.3. Договору розрахунки по цьому Договору між Постачальником та Покупцем здійснюється в наступному порядку: Покупець здійснює попередню оплату на користь постачальника в розмірі 40% вартості Продукції на підставі рахунку-фактури, виставленого Постачальником та 60% вартості не пізніше 14 календарних днів від дати поставки Продукції.

Оскільки поставка відбулася 25.09.2017 року - кінцева дата оплати була 09.10.2017 року. Однак, покупець не виконав свої зобов`язання в повній мірі, а саме не сплатив заборгованість за Договором, що становить 14000,00 грн., що й стало підставою для звернення до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Ч.ч.1-2 ст.692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Як вже було зазначено вище, між сторонами за договором поставки існували правовідносини з купівлі-продажу (поставки).

Отже, обставини щодо поставки товару можуть підтверджуватися первинними документами в розумінні вищезазначених положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" складеними при виконанні певної господарської операції в рамках зазначеного договору.

Позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується вищезазначеними Видатковою накладною №498 від 25.09.2017 року та Товарно-транспортною накладною №0042/25/09 від 25.09.2017 року (а.с.22-23).

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним в момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

На виконання умов договору позивач свої зобов`язання по поставці товару виконав у повному обсязі згідно з умовами договору, повернень товару або претензій щодо кількості та якості товару від відповідача не надходило.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що позивач свої зобов`язання за Договором виконав та поставив відповідачу товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи Видатковою накладною №498 від 25.09.2017 року та Товарно-транспортною накладною №0042/25/09 від 25.09.2017 року, а також підписаним з обох сторін актом звірки (а.с.22-24).

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонамию

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги те, що відповідач не вчинив необхідних дій, передбачених сторонами у договорі та повністю не розрахувався за поставлений товар у визначений умовами договору строк, доказів протилежного суду не надав, суд дійшов висновку, що останній є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання за Договором на суму 14000,00 грн., а отже позовні вимоги щодо стягнення основного боргу є правомірними, обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи і тому підлягають задоволенню.

Щодо стягнення пені суд встановив наступне.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно приписів ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В частині 2 статті 343 ГК України зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до п.9.2 Договору (а.с.18) у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, Покупець зобов`язаний сплатити на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожен день прострочення платежу.

Позивачем нараховано 11210,46 грн. пені за період з 10.10.2017 року по 30.03.2020 року.

Однак, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 ГК України).

Перевіривши відповідний розрахунок, суд приходить до висновку про його арифметичну вірність та відповідність вимогам чинного законодавства України в частині нарахованої пені за 6 місяців за період з 10.10.2017 року по 10.04.2018 року в сумі 2088,88 грн., в іншій частині в сумі 9121,58 грн. слід відмовити, у зв`язку з помилковим розрахунком через невірний період.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних суд встановив наступне.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Позивачем нараховано 1038,79 грн. 3% річних та 2216,20 грн. інфляційних.

Перевіривши відповідні розрахунки, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість, арифметичну вірність та відповідність вимогам чинного законодавства України.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 78 ГПК України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приписами статті 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку що позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані, та підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст.129 ГПК України, відповідно до яких, витрати по сплаті судового збору розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог. Таким чином, судовий збір у розмірі 1428,43 грн. покладається на відповідача, решта залишається за позивачем, у зв`язку з частковою відмовою в задоволенні позовних вимог.

Щодо 5000,00 грн. адвокатських витрат суд встановив наступне.

До суду надано свідоцтво адвоката (а.с.33), акт виконаних робіт від 01.04.2020 року, за яким роботи за договором від 02.01.2019 року про надання правової допомоги виконані адвокатом та прийняті клієнтом.

03.04.2020 року адвокатом виписано ордер серія ВЕ-1011993 про надання правової допомоги позивачу(а.с.32).

До суду надано квитанцію про оплату позивачем 5000,00 грн. за адвокатські послуги (а.с.31).

Відповідно ч.ч.1,2 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та в надання інших видів правової допомоги клієнту.

Судова практика свідчить, що українські суди, здійснюючи розподіл витрат на послуги адвоката,керуються практикою Європейського суду з прав людини. У своїх рішеннях у справах "Баришевський проти України" від 26.02.2015 p., "Гімадуліна та інші проти Україїш" від 10.12.2009р., "Двойних проти України" від 12.10.2006 p., "Меріт проти України" від 30.03.2004 p., "East/West Jinnee Limited" проти України" від 23.01.2014 p. ЄСПЛ указував, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Сформована практика Європейського суду з прав людини заснована на тому, що заявник має право на відшкодування витрат в розмірі, який був необхідний та розумний і дійсно понесений. Зокрема, у справі "Неймайстер проти Австрії" було вирішено, що витрати на правову допомогу присуджуються в тому випадку, якщо вони були здійснені фактично, були необхідними і розумними в кількісному відношенні (пункт 43 рішення "Неймайстер проти Австрії").

Згідно з ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.4 ст.129 ГПК України судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 5 цієї ж статті встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес,

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо,

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Враховуючи вищевикладене та часткове задоволення позову, суд приходить до висновку про обґрунтованість 3397,78 грн. витрат на правову допомогу.

Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 236-238, 240-241, 247, 252 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "В.А.Н. Фудз" (місцезнаходження: 61166, м.Харків, вул.Бакуліна, б.11; код ЄДРПОУ 39829849) на користь Публічного акціонерного товариства "Роганська картонна фабрика" (місцезнаходження: 62481, Харківська обл., Харківський р-н, смт.Рогань, вул.Культури, б.57; код ЄДРПОУ 00278830) 14000,00 грн. боргу, 2088,88 грн. пені, 1038,79 грн. 3% річних, 2216,20 грн. інфляційних, 1428,43 грн. судового збору, 3397,78 грн. витрат на правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "10" серпня 2020 р.

Суддя К.В. Аріт