Рішення

від 10.08.2020 по справі 925/843/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2020 року Справа № 925/843/20

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В., розглянувши у письмовому провадженні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Стемакс", м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Логістик",

м. Черкаси

про стягнення 90 609 грн. 36 коп.

без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Черкаської області з позовом звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Стемакс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Логістик" про стягнення з відповідача 90 609 грн. 36 коп., а саме: 86 008 грн. 92 коп. заборгованість за поставлений товар, 653 грн. 00 коп. 3% річних та 3 947 грн. 44 коп. пеня, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 01 липня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У визначені законом строки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.

Товариству з обмеженою відповідальністю "Фенікс Логістик" вищевказану ухвалу було направлено за адресою вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Б.Хмельницького,52, кв.28, м. Черкаси, 18007.

Ухвалу від 01 липня 2020 року було повернуто до суду з відміткою від 05 липня 2020 року у поштовому повідомленні про відсутність особи адресою місцезнаходження.

Отже, з урахуванням положень п.4 ч.6 ст. 242 ГПК України 05 липня 2020 року є днем вручення відповідачу ухвали суду.

Відзиву на позов відповідач суду не надав.

Відповідно до ч.4 розділу X Прикінцевих положень ГПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

У п. 2 прикінцевих та перехідних положень

Закону від 18 червня 2020 року №731-ІХ встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом .

Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Проте, відповідних заяв від відповідача до суду не надходило.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково виходячи з наступного:

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що в 2020 році між товариством з обмеженою відповідальністю "Стемакс" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Фенікс Логістик" (покупець) було укладено договір поставки товару.

Згідно домовленостей, відповідачу протягом березня-квітня 2020 року було поставлено товар на загальну суму 93 808 грн. 30 коп., що підтверджується копіями видаткових накладних:

- № 14328 від 06 березня 2020 року на загальну суму 80 717 грн. 33 коп.;

- № 14850 від 11 березня 2020 року на загальну суму 9 092 грн. 69 коп.;

- № 18464 від 26 березня 2020 року на загальну суму 723 грн. 51 коп.;

- № 19482 від 01 квітня 2020 року на загальну суму 968 грн. 01 коп.;

- № 20336 від 06 квітня 2020 року на загальну суму 2 306 грн. 76 коп.

Водночас відповідач свого обов`язку щодо оплати отриманого товару виконав лише частково сплативши позивачу 7 798 грн. 85 коп., а саме: за видатковою накладною № 14328 від 06 березня 2020 року було сплачено 3 706 грн. 16 коп., що підтверджується копіями платіжних доручень № 796 від 20 травня 2020 року, № 831 від 02 червня 2020 року.

Таким чином, заборгованість за видатковою накладною №14328 від 06 березня 2020 року становить 77 011 грн. 17 коп.

За видатковою накладною №14850 від 11 березня 2020 року було сплачено 4 092 грн. 69 коп., що підтверджується копією платіжного доручення №754 від 04 травня 2020 року.

Таким чином, заборгованість за видатковою накладною №14850 від 11 березня 2020 року становить 5 000 грн. 00 коп.

В зв`язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 86 008 грн. 92 коп. заборгованості за поставлений товар.

08 травня 2020 року позивач направив на адресу відповідача претензію від 05 травня 2020 року №125 про оплату боргу за отриманий товар на суму 89 715 грн. 08 коп.

Однак відповіді на вищевказану претензію відповідач не надав, борг не сплатив.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом, як це передбачено ч.1 ст. 639 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

За таких обставин суд дійшов висновку, що між сторонами було укладено договір купівлі-продажу, згідно умов якого позивач зобов`язався поставити товар, а відповідач в свою чергу - сплатити вартість поставленого товару.

Позивач свої зобов`язання виконав повністю і поставив відповідачу товар.

Відповідач зобов`язання щодо оплати товару в повному обсязі на даний час не виконав.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В п. 1.7. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" вказано, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Таким чином, строк оплати товару на момент звернення позивача до суду настав.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідачем всупереч ч. 1 ст. 74, ст. ст. 76, 77 ГПК України не було доведено факту своєчасного здійснення на підставі умов договору купівлі-продажу розрахунку з позивачем за поставлений товар в повному обсязі.

Водночас, надані позивачем суду докази є достатніми в розумінні ст. 79 ГПК України, оскільки у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність обставин справи, які входять до предмета доказування, зокрема, про наявність невиконаного грошового зобов`язання відповідача перед позивачем по договору купівлі-продажу.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що розмір боргу складає 86 009 грн. 45 коп. (93 808 грн. 30 коп. (вартість поставленого товару) - 7 798 грн. 85 коп. (сплачено відповідачам)).

Однак позивач просив суд стягнути з відповідача лише 86 008 грн. 92 коп., а тому зазначений борг підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в судовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України заявлено до стягнення 653 грн. 00 коп. 3% річних нарахованих за період з:

07 березня 2020 року по 09 червня 2020 року на борг за поставлений товар 06 березня 2020 року в розмірі 77 011 грн. 17 коп.;

12 березня 2020 року по 09 червня 2020 року на борг за поставлений товар 11 березня 2020 року в розмірі 5 000 грн. 00 коп.;

27 березня 2020 року по 09 червня 2020 року на борг за поставлений товар 26 березня 2020 року в розмірі 723 грн. 51 коп.;

02 квітня 2020 року по 09 червня 2020 року на борг за поставлений товар 01 квітня 2020 року в розмірі 968 грн. 01 коп.;

07 квітня 2020 року по 09 червня 2020 року на борг за поставлений товар 06 квітня 2020 року в розмірі 2 306 грн. 76 коп.

Здійснивши перевірку правильності нарахування 3% річних за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3." судом встановлено, що річні нараховано в меншому розмірі, однак позивач самостійно визначив суму заявлених до стягнення річних, а тому з відповідача слід стягнути 653 грн. 00 коп. 3% річних.

Також позивачем заявлено до стягнення 3 947 грн. 44 коп. пені нарахованої за аналогічний період, що й 3% річних.

Згідно вимог ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, встановленому за згодою сторін.

Даний Закон розмір пені не встановлює. Стаття 3 вказаного Закону лише обмежує розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ у випадку, якщо вона передбачена договором.

Сторонами не було укладено договору щодо забезпечення виконання зобов`язання у письмовій формі, а тому в задоволенні позову в частині вимог про стягнення пені слід відмовити.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Логістик", вул. Б. Хмельницького,52, кв. 28, м. Черкаси, ідентифікаційний код 41141239 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Стемакс", вул. Тергенєвська, 38, м. Київ, ідентифікаційний код 40212649 - 86 008 грн. 92 коп. боргу, 653 грн. 00 коп. 3% річних та 2 010 грн. 35 коп. судового збору.

3. В решті вимог - в позові відмовити.

Видати відповідний наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 10 серпня 2020 року.

Суддя А.В.Васянович