Рішення

від 10.08.2020 по справі 925/675/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2020 року Справа № 925/675/20

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В., розглянувши у письмовому провадженні справу

за позовом комунального підприємства "Смілакомунтеплоенерго", м. Сміла, Черкаська область

до приватного підприємства "Телерадіокомпанія "Сміла-ІТ", м. Сміла, Черкаська область

про стягнення 42 161 грн. 06 коп.

без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Черкаської області з позовом звернулося комунальне підприємство "Смілакомунтеплоенерго" до приватного підприємства "Телерадіокомпанія "Сміла-ІТ" про стягнення з відповідача 42 161 грн. 06 коп., а саме: 39 371 грн. 48 коп. заборгованість за теплопостачання, 1 220 грн. 96 коп. 3% річних та 1 568 грн. 62 коп. інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 29 травня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У визначені законом строки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.

Ухвалу Господарського суду Черкаської області від 29 травня 2020 року відповідач отримав 30 травня 2020 року, що підтверджується даними з сайту Укрпошти.

Відзиву на позов відповідач суду не надав.

Відповідно до ч.4 розділу X Прикінцевих положень ГПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

У п. 2 прикінцевих та перехідних положень

Закону від 18 червня 2020 року №731-ІХ встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом .

Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Проте, відповідних заяв від відповідача до суду не надходило.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити повністю виходячи з наступного:

Звертаючись до суду позивач зазначав, що протягом 2018-2020 років відповідачу було надано послуги для опалення приміщення на загальну суму 39 371 грн. 48 коп.

Оскільки нормами Законів України "Про житлово-комунальні послуги" та "Про теплопостачання" передбачено обов`язок споживача сплачувати надані послуги (отриману теплову енергію), то позивач просить суд стягнути з відповідача вартість спожитої теплової енергії.

Також з урахуванням вимог ст. 625 ЦК України позивачем заявлено до стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Судом встановлено, приватне підприємство "Телерадіокомпанія "Сміла - ІТ" є власником приміщення за адресою: Черкаська область, м. Сміла, вул. 40-річчя Перемоги, буд. 8, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Комунальним підприємством "Смілакомунтеплоенерго", як виконавцем послуг з постачання теплової енергії згідно з рішенням виконавчого комітету Смілянської міської ради від 23 лютого 2018 року за №70 "Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг", в опалювальні періоди на нежитлове приміщення за зазначеною адресою постачається теплова енергія, за тарифами затвердженими рішеннями виконавчого комітету Смілянської міської ради № 463 від 20 жовтня 2017 року та №414 від 22 листопада 2018 року.

В лютому - квітні, листопаді та грудні 2018 року, січні - березні, листопаді, грудні 2019 року та січні - березні 2020 року позивачем було надано приватному підприємству "Телерадіокомпанія "Сміла-ІТ" послуги з опалення приміщення на загальну суму 39 371 грн. 48 коп., про що позивачем було складено відповідні акти надання послуг.

15 травня 2018 року позивачем було направлено відповідачу для підписання акти надання послуг за березень та квітень 2018 року, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист та поштовою квитанцією.

В подальшому позивачем було також направлено відповідачу відповідні акти за листопад, грудень 2018 року, за січень - березень, листопад, грудень 2019 року та за січень - березень 2020 року, для їх підписання.

Однак вищевказані акти (за виключенням актів за лютий, березень, листопад 2019 року та лютий 2020 року (а.с.50-52, 54) відповідачем не були підписані.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом, як це передбачено ч.1 ст. 639 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Позивач в своєму позові щодо правовідносин, які склалися між сторонами одночасно посилається як на норми Закону України "Про житлово-комунальні послуги" так і на норми Закону України "Про теплопостачання".

Судом враховано, що основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки в спірний період: лютий, березень, квітень, листопад, грудень 2018 року, січень, лютий, березень 2019 року регулювалися Законом України №1875-IV від 24 червня 2004 року "Про житлово-комунальні послуги" (Закон втратив чинність 01 травня 2019 року).

Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що:

комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством:,

споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Тобто, кінцевий споживач отримує не теплову енергію, а відповідну житлово-комунальну послугу.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Закон України №2189-VІІІ від 09 листопада 2017 року "Про житлово-комунальні послуги" (який введено в дію з 01 травня 2019 року) також регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках (ч. 1 ст. 2 Закон України "Про житлово-комунальні послуги").

Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що:

житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;

споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач.

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до житлово-комунальних послуг належать:

1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.

Послуга з управління багатоквартирним будинком включає:

утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо;

купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку;

поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;

2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Пунктом 1 ч.2 ст. 8 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що виконавець комунальної послуги зобов`язаний забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, у тому числі шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів.

Згідно ч. 1 ст. 9 вищевказаного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору .

Таким чином, згідно із зазначеними нормами Закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - послуги).

Пунктом 18 вищевказаних Правил передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Надання комунальних послуг є підприємницькою діяльністю для особи, яка надає такі послуги, натомість споживач комунальних послуг не здійснює при споживанні таких послуг підприємницької діяльності, оскільки вони спрямовані на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів і не залежать від правового статусу споживача.

Тобто такі договори не є господарськими у розумінні ГК України.

При цьому судом враховано висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року зі справи №920/50/19.

Натомість, укладання договору на постачання теплової енергії передбачено статтями 24-25 Закону України "Про теплопостачання" та є обов`язковим для сторін на підставі закону.

Так, приписами статті 25 цього Закону визначено, що теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право, укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами, водночас приписами статті 24 Закону встановлено, що своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії є основними обов`язками споживача теплової енергії.

Відповідно до статті 275 Господарського кодексу України відпуск енергії (електричної енергії, пару, гарячої і перегрітої води) без оформлення договору енергопостачання не допускається .

Згідно з пунктами 4 і 14 Правил користування тепловою енергією (далі - Правила), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року №1198, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Зазначеною нормою визначено, що теплова енергія не використовується для безпосереднього споживання людиною, а визначає перелік господарських і технологічних потреб де її застосування можливе, а саме: для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів.

Зазначеною вище статтею також визначено, що балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - це власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами.

Ця норма чітко розмежовує відносини - окремо у сфері теплопостачання та у сфері надання житлово-комунальних (комунальних) послуг, а саме:

У сфері теплопостачання встановлюються відносини шляхом укладення договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії між постачальником теплової енергії як товарної продукції і власником (будинку, групи будинків, житлового комплексу), або балансоутримувачем ЖЕК, ОСББ, виконавець послуг, який надає послуги з управління та/або послуги із забезпечення гарячою водою, опаленням), а не з кінцевими споживачами - власниками приміщень таких будинків .

Договір на теплопостачання укладається його сторонами з урахуванням норм законодавства, що регулює відносини у сфері теплопостачання (Закон України "Про теплопостачання", Правила користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року №1198), з дотриманням процедури укладення договорів, визначеної главою 53 Цивільного кодексу України.

У сфері житлово-комунальних/комунальних встановлюються відносини шляхом укладення договору про надання відповідних послуг між власником, або балансоутримувачем (будинку, групи будинків, житлового комплексу) та кінцевими споживачами (власниками приміщень таких будинків). Такий договір укладається відповідно до типового договору затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630.

Тобто, у контексті Закону України "Про теплопостачання" споживачем є власник, або балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу), який використовує теплову енергію для господарських і технологічних потреб таких як для опалення, для підігріву питної води та для інших господарських і технологічних потреб, і не є споживачем власник окремого приміщення (кінцевий споживач), який в результаті господарської і технологічної діяльності балансоутримувача отримує відповідні житлово-комунальні послуги.

Також, статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що місцева (розподільча) теплова мережа - це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

Тобто, зазначеною нормою визначена ще одна обов`язкова ознака споживача теплової енергії, а саме: споживачем теплової енергії може бути особа, теплоспоживче обладнання якого (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування, тощо) через тепловий ввод приєднане, або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі .

Враховуючи зазначене вище (за умови технічної можливості для приєднання внутрішньобудинкових мереж, теплоспоживчого устаткування до місцевої (розподільчої) теплової мережі), до споживачів теплової енергії відносяться, зокрема, власники/балансоутримувачі будинків (споруд), будинки яких приєднані до місцевої (розподільчої) теплової мережі.

Слід також зазначити, що відповідно статті 1 Закону України "Про теплопостачання", зокрема, саме споживачі та постачальники теплової енергії є суб`єктами відносин у сфері теплопостачання і, як наслідок, відносини у цій сфері встановлюються шляхом укладення договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії.

Тобто, враховуючи визначення понять "комунальні послуги" та "споживач", що наведені в Законі України "Про житлово-комунальні послуги" кінцевий споживач отримує не теплову енергію, а відповідну житлово-комунальну послугу.

Слід зауважити, що відповідно до статті 7 Закону України №1875-IV від 24 червня 2004 року "Про житлово-комунальні послуги" до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить, зокрема, визначення виконавця житлово-комунальних послуг відповідно до Закону в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

З огляду на зазначене вище, чинними законодавчими та нормативно-правовими актами чітко розмежовано відносини, які регулюються договором купівлі-продажу теплової енергії, та відносини, які регулюються договором про надання житлово-комунальних послуг, а саме встановлено, що відносини у сфері теплопостачання регулюються договором купівлі-продажу теплової енергії, який укладається між теплопостачальною організацією та фізичною особою, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридичною особою, яка використовує теплову енергію, а відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг регулюються договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, який укладається між суб`єктом господарювання, визначеним у встановленому законодавством порядку виконавцем відповідних житлово-комунальних послуг, та фізичною або юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати зазначені послуги.

З матеріалів справи вбачається, що договору купівлі-продажу теплової енергії між сторонами укладено не було, а тому відповідач отримував не теплову енергію як товар, а послугу з опалення приміщення.

Також судом враховано, що відповідач не надав суду доказів, що підтверджують укладення між відповідачем та ОСББ чи управлінською компанією договору про надання послуг з централізованого опалення приміщення відповідача у спірний період і що ці послуги були ним оплачені.

Отже, відповідач під час розгляду даної справи не спростував доводи позивача стосовно того, що в спірний період під час опалювальних сезонів 2018- 2020 років отримував послугу з централізованого опалення вбудованого нежитлового приміщення, власником якого він є на підставі договору купівлі-продажу від 19 березня 2010 року.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи умови п. 18 Правил, відповідач повинен був розрахуватися за послугу з централізованого опалення у лютому 2018 року - 20 березня 2018 року, у березні 2018 року - 20 квітня 2019 року, у квітні 2018 року - 20 травня 2018 року, у листопаді - 20 грудня 2018 року, у грудні 2019 року - 20 січня 2019 року, у січні - березні, листопаді, грудні 2019 року та у січні - березні 2020 року до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Проте, відповідачем всупереч ч. 1 ст. 74, ст. ст. 76, 77 ГПК України не було доведено факту своєчасного здійснення розрахунку з позивачем за опалення приміщення, а також не було спростовано доводи та обґрунтування позивача.

Також відповідач не спростував розрахунок боргу, зокрема, кількість використаних Гкал на опалення приміщення площею 102,9 кв.м. наведених позивачем у актах та рахунках на оплату, а також не спростував правомірність застосованого позивачем тарифу на послуги з централізованого опалення у спірний період.

Таким чином з відповідача підлягає стягненню сума боргу в розмірі 39 371 грн. 48 коп.

Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України позивачем заявлено до стягнення 1 568 грн. 62 коп. боргу, що виник внаслідок інфляції та 1 220 грн. 96 коп. 3% річних нарахованих за період з 21 березня 2018 року по 26 травня 2020 року на борг, який виник у лютому - квітні, листопаді та грудні 2018 року, січні - березні, листопаді, грудні 2019 року та січні - березні 2020 року.

Відповідно до загальних умов виконання зобов`язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а. замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Закріплена в ч. 1 ст. 26 Закону України №1875-ІV від 24 червня 2004 року "Про житлово-комунальні послуги" правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг покладається на боржника відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.

Здійснивши перевірку правильності нарахування інфляційних та річних на борг, який виник у лютому - квітні, листопаді та грудні 2018 року, січні - березні, листопаді, грудні 2019 року та січні - березні 2020 року за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3." судом встановлено, що розмір 3% річних та інфляційних нараховано вірно, а тому з відповідача підлягає стягненню 1 220 грн. 96 коп. 3% річних та 1 568 грн. 62 коп. інфляційних втрат.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з приватного підприємства "Телерадіокомпанія "Сміла-ІТ", вул. 40-років Перемоги, 8, м. Сміла, Черкаської області, ідентифікаційний код 34938714 на користь комунального підприємства "Смілакомунтеплоенерго", вул. В`ячеслава Чорновола, 72-а, м. Сміла, Черкаської області, ідентифікаційний код 33648312 - 39 371 грн. 48 коп. боргу, 1 220 грн. 96 коп. 3% річних, 1 568 грн. 62 коп. інфляційних втрат та 2 102 грн. 00 коп. судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 10 серпня 2020 року.

Суддя А.В.Васянович