Рішення

від 10.08.2020 по справі 160/6345/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2020 рокуСправа № 160/6345/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голобутовського Р.З., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю БІЛЛОНА про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ :

11.06.2020 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю БІЛЛОНА (далі - відповідач), в якій просить:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю БІЛЛОНА на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю за 2019 рік у розмірі 45295,00 грн.

В обґрунтування позовної заяви зазначено наступне. Порушення відповідачем норм Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні підтверджується звітом про зайнятість і працевлаштування інвалідів Форми 10-ПІ від 30.01.2020 р. Невиконання нормативу у працевлаштуванні однієї особи з інвалідністю у 2019 році супроводжується накладенням адміністративно-господарських санкцій. Відповідач до 15.04.2020 р. повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 45295грн. за невиконання нормативу у 2019 році. Проте, відповідач відмовляється від самостійного погашення суми недоїмки із санкцій, що зумовило звернення до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2020 року відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/6345/20 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

02.07.2020 року відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначає наступне. Відповідно до Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за формою № 10-ПІ за 2019 рік середньооблікова кількість штатних працівників у ТОВ БІЛЛОНА склала 10 осіб. Згідно з нормативом, передбаченим ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , на підприємстві має бути працевлаштована одна особа з інвалідністю. Фактично за цей період на підприємстві не працювали особи з обмеженими можливостями. Проте, відповідачем виконані в повному обсязі вимоги статей 18-20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні . Відповідач зауважив, що за умови виконання обов`язку щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, своєчасного інформування центру зайнятості про наявність вакантних місць, у тому числі для осіб з обмеженими можливостями, відсутні і підстави для нарахування санкцій. Відповідач здійснив всі передбачені законом заходи, в тому числі створив відповідні місця, проінформував центр зайнятість про наявність вакантних місць, проте центром зайнятості не направлялись особи для працевлаштування. З урахуванням вжитих заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, відсутній склад правопорушення, що обумовлює відсутність підстав для стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю БІЛЛОНА зареєстроване юридичною особою 14.02.2008 р., про що здійснено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації юридичної особи; код 35738816.

Основний вид діяльності за КВЕД 33.14 - ремонт і технічне обслуговування електричного устаткування (основний).

Товариство з обмеженою відповідальністю БІЛЛОНА (код ЄДРПОУ 35738816) перебуває на обліку у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

30.01.2020 року відповідачем подано звіт №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік від 30.01.2020 р.; звіт прийнято у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів 06.02.2020 р. за вх.№03-07/747.

За звітом відповідача форми №10-ПІ у 2019 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) за рік становила 10 осіб; штатних працівників, яким встановлена інвалідність, на підприємстві фактично не було; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні - 1 особа; середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 90590грн.

У рядку 6 Звіту форми №10-ПІ відповідачем визначено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих для працевлаштування осіб з інвалідністю у сумі - .

Згідно з розрахунком суми позову, наданим позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю БІЛЛОНА не виконано норматив в працевлаштуванні 1 особи з обмеженим можливостями, що стало підставою для нарахування адміністративно-господарських санкцій у сумі 45295грн.

Станом на день звернення до суду відповідачем не сплачено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування 1 особи з обмеженими можливостями.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

У статті 43 Конституції України задекларовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (далі - Закон № 875-ХІІ).

Положенням статті 17 Закону № 875-ХІІ визначено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю.

Частинами 1, 2 статті 19 Закону № 875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до положень частин 1, 4 статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції, як, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Так, відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини 2 статті 218 Господарського кодексу України видно, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

При цьому, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема: за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Тому у цій справі необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у незабезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань здійснює Державна служба зайнятості.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VІ Про зайнятість населення роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Суд звертає увагу на те, що обов`язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01 березня 1991 року № 803-XII Про зайнятість населення , який втратив чинність 01 січня 2013 року, а тому до спірних правовідносин не застосовується.

Отже, з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.

Вказане питання врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 (далі - Порядок № 316).

Згідно з п. 5 Порядку № 316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Таким чином, на момент розгляду справи, законодавець не покладав на підприємства обов`язок подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, існує обов`язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН, а саме не пізніше через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Судом встановлено, що відповідач неодноразово протягом 2019 року подавав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) центру зайнятості, а саме: 26.04.2019 р., 28.05.2019 р., 24.06.2019 р., 24.07.2019р., 30.08.2019 р., 26.09.2019 р., 29.10.2019 р., 26.11.2019 р. Матеріали справи містять докази прийняття відповідних звітів Дніпровським міським центром зайнятості. Тим самим відповідач вжив всіх залежних від нього передбачених законодавством заходів для виконання нормативу щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році тобто заходів для недопущення правопорушення.

Суд зазначає, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування, за умови, що відповідач ужив всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 812/1140/18.

Доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовляв особам з обмеженими можливостями у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем вжито всіх необхідних заходів по створенню робочих місць для інвалідів і їх працевлаштуванню та дотримано вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів.

Причини непрацевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 28.02.2018 у справі №807/612/16, від 26.06.2018 у справі №№806/1368/17, від 11.09.2018 у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 у справі №812/1164/18.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як передбачено статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок про те, що у задоволенні позовної заяви необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Старокозацька, буд. 52, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 25005978) до Товариства з обмеженою відповідальністю БІЛЛОНА (вул. Дібровська, буд. 16, м. Дніпро, 49020, код ЄДРПОУ 35738816) про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський