Рішення

від 10.08.2020 по справі 200/5423/20-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2020 р. Справа№200/5423/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Аеро-Транс про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 109264,70 гривень та пені 1442,32 гривень,

встановив:

09.06.2020 Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (місце реєстрації: вул. Серова, буд. 1а, м. Маріуполь, Донецька область, 87528, код ЄДРПОУ 13492430), позивач, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю Аеро-Транс (місце знаходження: вул. Орджонікідзе, буд. 10, оф. 301, м. Краматорськ, Донецька область, 84333, код ЄДРПОУ 39704948) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Аеро-Транс на користь Державного бюджету України адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році, у розмірі 109264,70 гривень та пені 1442,32 гривень.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12.06.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів у 2019 році, що наданий відповідачем до відділення фонду, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача становила 68 особи. Таким чином, згідно частини 1 статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні у відповідача у 2019 році повинно було бути працевлаштовано 3 особи з інвалідністю, фактично було працевлаштовано лише 1 особу.

Отже, відповідач не виконав норматив по створенню 2 робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Позивач просив стягнути з відповідача суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році в сумі 109264,70 гривень, та нараховану станом на 29.05.2020 за порушення термінів сплати таких санкцій пеню 1442,32 гривень.

Відповідач у встановлений в ухвалі строк подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що ним виконано вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , оскільки він своєчасно подавав до Краматорського міського центру зайнятості звіти за формою 3-ПН в якій вказано про виконання нормативу у 3 особи (одна працевлаштована, дві - вакансії водія). Жодних безпідставних відмов у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості, підприємство не вчиняло. Просив в задоволенні позову відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

У зв`язку з відсутністю клопотань сторін, відповідно до частини 5 статті 252 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Товариства з обмеженою відповідальністю Аеро-Транс , зареєстроване як юридична особа та має ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (код ЄДРПОУ 39704948), є платником страхових внесків.

У звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік від 14.02.2020, поданому до Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, відповідач зазначив, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу фактично становила 68 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 особа, тоді як повинні працювати - 3 особи (а.с. 4).

Таким чином відповідач не виконав норматив по створенню 2 робочих місць по працевлаштуванню інвалідів.

У звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів у 2019 році від 14.02.2020 відповідач самостійно визначив суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів: фонд оплати праці штатних працівників 3715,00 гривень, середньорічна заробітна плата штатного працівника 54632,35 гривень, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів 109264,70 гривень.

Відповідно до розрахунку суми адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів становила 109264,70 гривень (а.с. 5).

Відповідно до розрахунку суми пені на заборгованість по сплаті адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році нарахована пеня в розмірі 1442,32 гривень (а.с. 6).

Судом встановлено, що протягом 2019 року відповідач подавав до Краматорського міського центру зайнятості звіти про наявність вакансій для інвалідів відповідно до кількості вільних місць (форма звітності № 3-ПН) (а.с. 22-25, 26-29, 62-65).

Краматорський міський центр зайнятості надавав відповідачу корінець направлення на працевлаштування на робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю, яка перебувала на обліку в центрі зайнятості як шукаючі роботу та безробітні, протягом 2019 року (а.с. 21). У зв`язку з тим, що її кандидатура не відповідала вимогам до претендента на вакансію через медичні висновки, а також претендента не влаштовував розмір заробітної плати вона не була працевлаштована на підприємстві відповідача.

Згідно з наказом №1-к від 18.03.2015 в Товариство з обмеженою відповідальністю Аеро-Транс було прийнято на роботу О. Е. Кравчука, якому встановлена ІІІ група інвалідності (а.с. 44-45), на посаду директора (а.с.43).

Згідно з наказом №26-к від 03.10.2019 в Товаристві з обмеженою відповідальністю Аеро-Транс з 04.10.2019 року була створена ще одна вакансія водія автотранспортних засобів для осіб з інвалідністю.

Судом встановлено, що у 2019 році у відповідача були наявні 2 вільні вакансії водіїв автотранспортних засобів для осіб з інвалідністю.

Судом встановлено, що згідно наданих відповідачем копій наказів та довідок МСЕК у 2019 році на підприємстві працювала 1 особа з інвалідністю.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керувався наступним.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" № 875-ХІІ від 21 березня 1991 р. (далі - Закон № 875-ХІІ), законодавство про соціальну захищеність інвалідів в Україні складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.

Так, згідно статті 17 Закону № 875-ХІІ, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Стаття 18 Закону № 875-ХІІ встановлює , що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Особам з інвалідністю, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.

Особи з інвалідністю можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт за їх згодою.

Стаття 18-1 Закону № 875-ХІІ встановлює, що особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень частини 1 та 2 статті 19 Закону № 875-ХІІ, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно з вимогами частини 3 статті 19 Закону № 875-ХІІ Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць відповідно до змісту частини 5 статті 19 Закону № 875-ХІІ, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою осіб з інвалідністю на підприємствах, в організаціях громадських організацій осіб з інвалідністю шляхом створення господарських об`єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань (частина 6 статті 19 Закону).

Статтею 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Частинами 3 та 4 статті 20 передбачено, що сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом. (частина 5 статті 20 Закону).

Аналізуючи викладені обставини в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Так, частиною третьою статті 19 Закону № 875-ХІІ встановлено, що роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Поряд з цим, статтею 18 Закону № 875-ХІІ встановлено, що:

1. забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості;

2. підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

2.1 виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця;

2.2 створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

2.3 надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи вищезазначене, суд зазначає, що закон поклав на підприємства, установи, організації обов`язок з самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю, зміст якого визначений статтею 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , у відповідності до якого працевлаштування здійснюється за зверненням осіб з інвалідністю безпосередньо до працедавця, або за направленням від державної служби зайнятості. При цьому, зміст зобов`язання з працевлаштування, визначений нормами вказаного Закону, зокрема, стаття 18, не містить обов`язку працедавця здійснювати безпосередній пошук осіб з інвалідністю з метою працевлаштування.

Крім того, покладення законом на роботодавців обов`язку здійснення такого пошуку є сумнівним, адже держава у відповідності до норм законів України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні та Про зайнятість населення гарантує особі право, а не обов`язок праці, при цьому гарантії у реалізації зазначеного права забезпечуються особам-інвалідам, які не досягли пенсійного віку, не працюють, але бажають працювати, та зареєстровані у державній службі зайнятості як безробітні.

Таким чином, статус особи з інвалідністю та безробітного забезпечує реалізацію державних гарантій та права особи на працю й, відповідно, механізм працевлаштування інвалідів кореспондує положенням статті 18 та частині 3 статті 19 Закону № 875-ХІІ, у відповідності до якого, останнє реалізується шляхом безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Отже, зазначені права зумовлюють та кореспондують обов`язкам таких осіб-працедавців. Зазначені обов`язки встановлені законом, і не передбачають обов`язок працедавця шукати працездатних осіб-інвалідів з метою їх працевлаштування.

В зв`язку з цим, суд акцентує увагу на положеннях статті 19 Конституції України у відповідності до якої правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Враховуючи те, що, перелік обов`язків, визначних статтею 18 Закону № 875-ХІІ, реалізований відповідачем належним чином та в повному обсязі, зворотне судом не встановлено, а позивачем не спростовано, на нього не може бути покладена відповідальність.

Зокрема, відповідачем створено всі умови робочого місця, та виконано вимоги вказаних вище законів для працевлаштування особи з інвалідністю, повідомлено про наявність вільної вакансії та вимоги до неї для особи з інвалідністю, як відповідний центр зайнятості, так і Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем протягом 2019 року надавались звіти до Краматорського міського центру зайнятості за формою № 3-ПН з характеристиками вакансій та вимогами до претендента. Крім того, на підприємстві створена необхідна кількість робочих місць для осіб з інвалідністю, та працює 1 особа з інвалідністю.

Обов`язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, оскільки статтею 18-1 Закону № 875-ХІІ такий обов`язок покладено на державну службу зайнятості.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені, зокрема в постанові Верховного Суду від 20.03.2018 в справі №802/707/17-а, від 29.04.2020 в справі №360/1833/19, від 24.06.2020 в справі №440/2008/19-а, які відповідно до частин 5 статті 242 КАС України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Враховуючи те, що відповідачем виконано вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, суд дійшов висновку, що причини непрацевлаштування інвалідів не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 28.02.2018 у справі №807/612/16, від 26.06.2018 у справі №№806/1368/17, від 11.09.2018 у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 у справі №812/1164/18.

З урахуванням наведеного та враховуючи, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування, та з огляду на те, що відповідачем створено всі умови робочих місць та виконано вимоги законодавства, що регулює основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю, відповідно відсутні підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки позивачем не наведено обґрунтованих доводів щодо застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році, у розмірі 109264,70 гривень та пені 1442,32 гривень, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для відмови в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до положень статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись статтями 2, 4, 7-14, 19, 143, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (місце знаходження: вул. Серова, буд. 1а, м. Маріуполь, Донецька область, 87528, код ЄДРПОУ 13492430) до Товариства з обмеженою відповідальністю Аеро-Транс (місце знаходження: вул. Орджонікідзе, буд. 10, оф. 301, м. Краматорськ, Донецька область, 84333, код ЄДРПОУ 39704948) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 109264,70 гривень та пені 1442,32 гривень - відмовити повністю.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 10 серпня 2020 року.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Зазначений строк обчислюється з урахуванням виключень, передбачених пунктом 3 Розділу VI Прикінцеві положення КАС України (в редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.С. Молочна