Рішення

від 10.08.2020 по справі 280/2912/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 серпня 2020 року Справа № 280/2912/20 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Гоголя, буд. 147, м. Запоріжжя, 69095, код ЄДРПОУ 205083338)

до Якимівської районної асоціації підприємств сільського господарства "Райсількомунгосп" (вул. Леніна, буд. 101, с. Радивонівка, Якимівський район, Запорізька область,72532, код ЄДРПОУ 32116495)

про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту позивач) до Якимівської районної асоціації підприємств сільського господарства "Райсількомунгосп" (далі по тексту відповідач), в якому позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму адміністративно господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році у розмірі 21290,61 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали на ЯРАПСГ "Райсількомунгосп" за звітний період складає 14 осіб, отже середньооблікова кількість осіб з інвалідністю повинна складати 1 особу. Водночас, працевлаштовані особи з інвалідністю у даного роботодавця за звітний період - 2019 рік, відсутні. Посилаючись на норми Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , просить задовольнити позов.

Ухвалою суду від 15.06.2020 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) у судовому засіданні 15.07.2020. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

03.07.2020 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. №30651), в якому зазначено, що відповідачем були здійснені всі залежні від нього заходи з працевлаштування осіб з інвалідністю на створене робоче місце, зокрема, на підприємстві створені два робочих місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та проінформований центр зайнятості про створені робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю. Так, згідно поданої у 2019 році інформації про попит на робочу силу (вакансії) за формою №3-ПН, підприємство подало вакансію Контролер по воді та Електрик дільниці . Оскільки зазначені вакансії у 2019 році не були зайняті, у 2020 році підприємство знову подало інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою №3-ПН на зазначені вакансії. 06.02.2020 відповідач, на виконаним вимог чинного законодавства, до органів соціального захисту інвалідів подав звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою 10-ПІ. У рядку 03 звіту відповідачем самостійно визначене кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно дост.19 Закону України Про основи соціальної захищеності в Україні у кількості однієї особи. Зазначені вакансії до цього часу відкрити, оскільки бажаючих працевлаштуватись на них за цей час не знайшлось. Таким чином, ЯРАПСКГ Райсількомунгосп вжило усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць та працевлаштування інвалідів, а тому на відповідача не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та за відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства, інвалідів, які бажають працевлаштуватись. А отже, немає підстав для застосування до підприємства фінансових санкцій за не створення робочих місць для інвалідів.

Частиною п`ятою статті 262 КАС України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у межах строку, встановленого ст. 258 КАС України.

Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких він ґрунтується, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що до Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів від ЯРАПСКГ Райсількомунгосп надійшов звіт від 06.02.2020 про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік. У рядку 03 звіту відповідачем самостійно визначено кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності в Україні , у кількості 1-ї особи.

Відповідно до рядка 02 звіту за 2019 рік середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність на підприємстві відповідача фактично за рік становить 0 особи.

У зв`язку з невиконанням, на думку позивача, відповідачем нормативу щодо кількості штатних працівників осіб з інвалідністю, позивачем здійснено розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік, яким до відповідача застосовано адміністративно-господарські санкції в розмірі 21214,29 грн. та нараховано пеню в розмірі 76,32 грн.

Відповідачем у добровільному порядку не було здійснено сплату адміністративно-господарських санкції та пені, що зумовило звернення з даним позовом до суду.

Спірні правовідносини регулюються Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ із змінами і доповненнями (далі - Закон №875-ХІІ), Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року №223 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.05.2007 за №552/13819 із змінами і доповненнями (далі - Порядок).

Відповідно до частин 1 3 статті 19 Закону №875-ХІІ, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним (частина 4 статті 19 Закону №875-ХІІ).

Статтею 18 Закону №875-ХІІ передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Нормами ст. 18-1 Закону №875-ХІІ передбачено, що особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України Про зайнятість населення №5067 (далі - Закон №5067) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) . В контексті прийнятого Закону №5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Отже, системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом №5067 та Наказом №316;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Законом №875-ХІІ та Порядком №70;

- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі №804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі №819/639/17, від 31 січня 2019 року у справі №809/750/17 та інших.

При цьому, Законом №875-ХІІ також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31 травня 2013 року.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі №804/8007/16.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити наступні висновки.

1. Фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування інвалідів.

2. Обов`язок працевлаштування інвалідів, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення інвалідів до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.

3. Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу передбачені законодавством до суб`єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для інвалідів, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.

4. До обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для інвалідів, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування інвалідів, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.

5. Додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 21 серпня 2018 року у справі №817/650/17.

Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік (форми №10-ПІ), поданого відповідачем, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу підприємства становила 14 осіб, підлягали працевлаштуванню 1 особа з інвалідністю, проте на підприємстві у звітному періоді таких осіб не працювало.

Із долучених до відзиву документів, судом встановлено, що відповідачем було подано звіти форми №3-ПН про наявність вакантних робочих місць, в яких зазначалося про створене вакантне робоче місце електрик дільниці розмір заробітної плати 4173,00 грн. та контролер по воді розмір заробітної плати 4173,00 грн. (звіти від 16.01.2019).

Відповідно до Закону України Про зайнятість населення та затвердженого Порядку подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Отже, із аналізу вказаної норми слідує, що законодавством не встановлено періодичності подачі звітності за формою №3-ПН, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Вказане свідчить, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Необґрунтованих відмов у працевлаштуванні інвалідів від ЯРАПСКГ Райсількомунгосп до Запорізького міського центру зайнятості не надходило. Доказів іншого позивачем не надано.

Таким чином, із наданих суду письмових доказів слідує, що відповідач протягом звітного 2019 року подавав до Державної служби зайнятості звіти форми № 3-ПН, що свідчить про надання органам, що здійснюють працевлаштування осіб інформації необхідної для організації працевлаштування інвалідів.

Відповідно до статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 31 січня 2019 року у справі №809/750/17 зазначив про те, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню робочих місць для інвалідів, зокрема, створило робочі місця для інвалідів та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 27.06.2018 у справі № 806/1368/17 вказав, що за змістом статті 18-1 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні пошук підходящої роботи для інвалідів здійснює державна служба зайнятості. Обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Із системного аналізу вказаних норм видно, що законодавцем чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця; створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Таким чином, на підприємство покладається обов`язок з працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості.

У свою чергу, Закон України Про зайнятість населення не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду України: від 02.05.2018 у справі №804/8007/16, від 13.06.2018 у справі №819/639/17, від 15.04.2019 у справі №824/370/17-а, від 20.05.2019 у справі №820/1889/17.

Оскільки, судом встановлено що відповідачем було створено робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю, подано звітність №3-ПН у 2019 році до Державної служби зайнятості то у позивача відсутні підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону №875-ХІІ.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Оскільки у задоволені позову відмовлено, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (69065, м.Запоріжжя, вул.Гоголя, 147, код ЄДРПОУ 20508338) до Якимівської районної асоціації підприємств сільського господарства "Райсількомунгосп" (вул. Леніна, буд. 101, с. Радивонівка, Якимівський район, Запорізька область,72532, код ЄДРПОУ 32116495) про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році, - відмовити.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 10.08.2020.

Суддя А.В. Сіпака