Рішення

від 10.08.2020 по справі 903/126/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 серпня 2020 року Справа № 903/126/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамант Центр» , м.Луцьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргала» , м.Луцьк

про стягнення 21 127 грн. 36 коп.

Суддя Кравчук А.М.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

Встановив: 19.02.2020 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамант Центр» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргала» про стягнення 21 127 грн. 36 коп.

Ухвалою суду від 20.02.2020 позовну заяву залишено без руху. Запропоновано позивачу не пізніше 5-ти календарних днів з дня вручення ухвали усунути недоліки позовної заяви та подати суду докази надіслання позовної заяви з додатками відповідачу (опис вкладення у цінний лист); належним чином засвідчені долучені до позовної заяви докази; обґрунтований розрахунок суми основного боргу; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи; підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Позивач ухвалу суду отримав 03.03.2020, що підтверджується витягом щодо відстеження пересилання поштових відправлень з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" № 4301038317800.

Строк для усунення недоліків - по 10.03.2020.

12.03.2020 на адресу суду від позивача надійшла надіслана ним 10.03.2020 заява від 10.03.2020 про усунення недоліків позовної заяви та долучення доказів до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 13.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Зобов`язано позивача до 20.03.2020 подати суду докази надіслання клопотання про долучення документів до матеріалів справи від 10.03.2020 відповідачу; належним чином засвідчені копії актів №715 від 31.12.2018, №57 від 31.01.2019, №151 від 28.02.2019, №251 від 31.3.2019, платіжного доручення №24 від 22.04.2019 (згідно розрахунку суми основного боргу) з доказами їх надіслання відповідачу. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзиву надіслати позивачу та третій особі, докази чого подати суду; у разі наявності заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження запропоновано відповідачу подати суду заяву із обґрунтуванням заперечень протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, позивачу - протягом 5 днів з дня отримання відзиву. Запропоновано позивачу подати суду відповідь на відзив не пізніше 3-х днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу; відповідачу - заперечення на відповідь позивача, протягом 3-х днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання позивачу.

Ухвалу суду позивач отримав 26.03.2020, відповідач 23.03.2020 (а.с. 96-97).

Строк для подання відзиву - по 07.04.2020.

ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" визначено, що процесуальні строки у визначених ГПК України випадках не зупиняються, не поновлюються, а автоматично продовжуються.

ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Згідно ст. 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 «Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень" встановлено такі нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку):

1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1;

2) у межах області та між обласними центрами України (в тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя)- Д+3, пріоритетної - Д+1;

3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3;

4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4,

де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання;

1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції вищезазначені нормативні строки пересилання збільшуються на 1 день.

Згідно з п.117 Правил надання послуг поштового зв`язку поштові відправлення, поштові перекази повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі його письмової заяви, письмової відмови адресата від одержання чи закінчення встановленого строку зберігання.

Враховуючи вищевикладене, набрання чинності ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" 17.07.2020, строки пересилання поштової кореспонденції, суд дійшов висновку про закінчення строку на подання відзиву на позовну заяву.

Відзив відповідача на адресу суду не надходив.

Позивач клопотанням від 14.05.2020 долучив витребувані ухвалою суду від 13.03.2020 докази.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Заперечення щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін не надходили.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

встановив:

12.11.2018 між ТОВ "Діамант Центр" та ТОВ "Укргала" укладено договір №50-18ДЦ відшкодування витрат на теплопостачання (а.с. 5-6).

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з договору.

Між сторонами зобов`язання виникли з договору №50-18ДЦ від 12.11.2018 відшкодування витрат на теплопостачання.

Згідно п.п. 1.1, 3.1, 3.2, 3.3, 4.2, 4.3, 7.1, 8.4, 8.7 договору позивач забезпечує спільне використання тепломереж та паливної, які знаходяться за адресою м.Луцьк, вул. Єршова, 11, за рахунок яких забезпечується теплопостачання приміщень відповідача площею 39,5 кв.м., а відповідач - своєчасно проводить оплату витрат на забезпечення теплопостачання та обслуговування паливної, тепломереж, оплата проводиться до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим. Вартість спожитої теплової енергії становить 1 076 грн. 75 коп. (36,50 грн./м.кв.) на місяць виходячи з розміру приміщення, що перебуває у користуванні відповідача та становить 29,5 кв.м. В подальшому вартість спожитої теплової енергії може змінюватись шляхом укладення додаткової угоди. За порушення термінів розрахунків відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми простроченого платежу. У випадку прострочення грошових зобов`язань за договором, відповідач сплачує за час прострочення 1% в день із простроченої суми за неправомірне користування чужими грошовими коштами у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до закінчення опалювального сезону, про що повідомляється відповідно до п. 2.2 договору, а в частині зобов`язань - до повного виконання. Строк позовної давності за вимогами щодо стягнення неустойки (штрафу, пені), відсотків за неправомірне користування чужими коштами становить три роки (а.с. 88).

Угодою від 31.03.2019 сторонами розірвано договір відшкодування витрат на теплопостачання №50-18ДЦ від 12.11.2018 з 31.03.2019. Визначено, що з моменту набуття чинності даної угоди сторони не вважають себе пов`язаними будь якими правами та обов`язками по вказаному договору, за винятком проведення проплат, якщо вони не були здійснені вчасно (а.с. 89).

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема договір.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов`язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, тобто - неналежне виконання.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до приписів ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), якщо строк (термін), виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги.

Направлена позивачем 03.07.2019 на адресу відповідача претензія №8 від 02.07.2019 з вимогою оплатити основну заборгованість в сумі 19 395 грн. 60 коп. до 31.07.2019 залишення відповідачем без відповіді (а.с. 14-20).

Надання послуг позивачем на суму 4 204 грн. 80 коп. підтверджується підписаними сторонами актами виконаних робіт (надання послуг) №715 від 31.12.2018, №57 від 31.01.2019, №151 від 28.02.2019, № 251 від 31.03.2019 (а.с. 101-104).

Згідно п. 3.2 договору вартість спожитої замовником теплової енергії, яка підлягає відшкодуванню, становить 1 076 грн. 75 коп. на місяць, виходячи з розміру приміщення, що перебуває в користуванні замовника та становить 29,5 м 2 . Проте згідно актів прийняті роботи на 1 051 грн. 20 коп., що менше встановленої договором суми.

На виконання умов договору відповідачем платіжним дорученням від 22.04.2019 №24 здійснено часткову оплату боргу в сумі 175 грн. 20 коп. (а.с.105).

Таким чином заборгованість відповідача згідно договору №50-18ДЦ від 12.11.2018 становить 4 029 грн. 60 коп., підтверджена матеріалами справи, відповідачем не оспорена, підставна і підлягає до стягнення з відповідача, оскільки в силу ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 1 375 грн. 39 коп. пені.

Згідно п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. ст. 1, 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частина 3 ст. 549 ЦКУ визначає, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 4.2 договору за порушення термінів розрахунку за цим договором замовник сплачує на користь виконавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми простроченого платежу. У випадку прострочення виконання замовником грошових зобов`язань за договором, замовник сплачує за час прострочення один відсоток в день із простроченої суми за неправомірне користування чужими грошовими коштами у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

За приписами ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , статтею 3 якого передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Суд, здійснивши власний перерахунок пені за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ» , з врахуванням ч. 6 ст. 232 ГК України, дійшов висновку, що підставними та підлягають до стягнення з відповідача 724 грн. 09 коп., з яких:

- акт №715 від 31.12.2018 в сумі 1 051,20 грн. - в сумі 1 051,20 грн. за період з 16.01.2019 по 21.04.2019 - 99 грн. 53 коп., в сумі 876,00 грн. за період з 12.04.2019 по 16.07.2019 - 72 грн. 34 коп. (з врахуванням часткової оплати 22.04.2019 в сумі 175,20 грн.). Оскільки рахунок, зазначений у призначенні платежу, до матеріалів справи не долучений, то оплата 175 грн. 20 коп. правомірно віднесена позивачем на розрахунки в порядку черговості платежів;

- акт №57 від 31.01.2019 в сумі 1 051,20 грн. - за період з 16.02.2019 по 16.08.2019 - 184 грн. 61 коп.;

- акт №151 від 28.02.2019 в сумі 1 051,20 грн. - за період з 16.03.2019 по 16.09.2019 - 185 грн. 62 коп.;

- акт №251 від 31.03.2019 в сумі 1 051,20 грн. - за період з 16.04.2019 по 16.10.2019 - 181 грн. 99 коп.

У стягненні 651 грн. 30 коп. пені слід відмовити у зв`язку з помилкою позивача у визначені періоду нарахування, зокрема здійснено нарахування поза межами передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячного строку, з 16.01.2019 пеня нарахована з суми боргу 4 029 грн. 00 коп., який виник за період з грудня 2018 року по березень 2019 року. П. 8.7 договору сторони продовжили на три роки строк позовної давності щодо стягнення неустойки, а не період нарахування пені.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» ).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу, не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Такими чином підставні та підлягають до стягнення з відповідача інфляційні втрати в сумі 75 грн. 82 коп., з яких:

- акт №715 від 31.12.2018 на суму 876 грн. 00 коп. (1051,20 грн. - 175,20 грн.) за період з лютого по грудень 2019 року в сумі 26 грн. 46 коп.;

- акт №57 від 31.01.2019 на суму 1 051 грн. 20 коп. за період з березня по грудень 2019 в сумі 26 грн. 38 коп.;

- акт №151 від 28.02.2019 на суму 1 051 грн. 20 коп. за період з квітня по грудень 2019 року в сумі 16 грн. 78 коп.;

- акт №251 від 31.03.2019 на суму 1 051 грн. 20 коп. за період з травня по грудень 2019 року в сумі 6 грн. 20 коп.

У позові на суму 0 грн. 03 коп. слід відмовити у зв`язку з помилкою позивача у визначені суми, зокрема суми боргу з врахування індексації, на яку нараховується інфляційні втрати.

Щодо заявлених позивачем 15 646 грн. 52 коп. відсотків за користування грошовими коштами суд зазначає таке.

Нормами ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до обставин даної справи та умов договору, відповідач повинен був здійснювати оплату до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим (п. 3.1 договору).

Проте матеріали справи свідчать, що відповідач порушив строки оплати, передбачені договором.

У п. 4.3 договору сторони передбачили, що у випадку прострочення виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором, відповідач сплачує за час прострочення 1% в день із простроченої суми за неправомірне користування чужими грошовими коштами у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

За приписами статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною третьою статті 692 ЦК України конкретизовано визначений статтею 536 цього Кодексу обов`язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами в разі прострочення оплати товару та передбачене статтею 625 ЦК України право продавця вимагати від покупця сплати 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Отже обов`язок відповідача зі сплати процентів за користування чужими грошовими коштами та їх розмір, передбачений пунктом 4.3 договору, а право позивача вимагати їх сплату визначено ч. 3 ст. 692 ЦК України.

В розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за час користування грошима, що не були своєчасно сплачені боржником.

Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено інший розмір процентів, а не інший спосіб їх обчислення.

Згідно із статтею 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов`язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 01.07.2017 у справі № 3-32гс14 та від 24.12.2013 у справі № 3-37гс13.

Виходячи з умов пункту 4.3 договору судом встановлено, що визначені проценти за своєю правовою природою не охоплюють поняття процентів за користування чужими грошовими коштами, а становлять санкцію, настання якої зумовлено простроченням боржником грошового зобов`язання зі сплати товару у визначений сторонами строк.

Крім того п. 4.3 договору передбачено сплату за неправомірне користування чужими грошовими коштами з одночасним посиланням на ч. 2 ст. 625 ЦК України. Сплата процентів за користування чужими грошовими коштами передбачена ст. 536 ЦК України. Ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачає що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою передбачені у п. 4.3 договору 1% від суми боргу, що є сплатою за користування чужими грошовими коштами, враховуючи спосіб їх обчислення за кожен день, охоплюються визначенням пені.

При цьому, надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, судом враховано позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 30.10.2018 у справі № 917/63/18, відповідно до якої суд касаційної інстанції вирішив, що для визначення правомірності, меж та строку нарахування такої санкції необхідно застосувати саме норми законодавства про пеню.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 червня 2020 року у справі № 922/3578/18 зазначає, що системний аналіз частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 ЦК України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.

Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення).

З огляду на те, що яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний (тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України), що п.4.2 договору передбачено сплату за порушення термінів розрахунків за договором пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення та позивачем заявлено вимогу про стягнення 1 375 грн. 39 коп. пені, суд вважає, що вимога про стягнення 15 646 грн. 52 коп. відсотків за користування грошовими коштами за своєю правовою природою є визначенням пені, так як за способом обчислення вона визначається за кожний день прострочення та не підлягає до задоволення, оскільки, відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Таким чином у позові на суму 15 646 грн. 52 коп. відсотків за користування грошовими коштами слід відмовити.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).

ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених вимог в сумі 480 грн. 50 коп. відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на нього.

Керуючись ст. ст. 13, 14, 73-80, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

в и р і ш и в:

1.Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргала" (вул. Радянська, буд. 11Б, с.Прилуцьке, Ківерцівський р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 40440140) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант Центр" (вул. Єршова, 11, м.Луцьк, код ЄДРПОУ 38131372)

- 4 029 грн. 60 коп. основного боргу, 724 грн. 09 коп. пені, 75 грн. 82 коп. інфляційних втрат та 480 грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору, а всього 5 310 грн. 01 коп. (п`ять тисяч триста десять грн. 01 коп.)

3. У позові на суму 16 297 грн. 85 коп. відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до

Північно-західного апеляційного господарського суду

відповідно до ст. ст. 255, 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя А. М. Кравчук