Рішення

від 10.08.2020 по справі 904/1768/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2020м. ДніпроСправа № 904/1768/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" (м. Дніпро)

до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-експлуатаційна компанія "Тополь" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за спожиту активну електроенергію у загальному розмірі 369 612 грн. 93 коп.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2020 року Акціонерне товариство "ДТЕК Дніпровські електромережі" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-експлуатаційна компанія "Тополь" (далі - відповідач) заборгованість за спожиту активну електроенергію у загальному розмірі 369 612 грн. 93 коп.

Ціна позову складається з наступним сум:

- 312 328 грн. 69 коп. - основний борг;

- 39 191 грн. 53 коп. - інфляційні втрати;

- 18 092 грн. 71 коп. - 3% річних.

Також, позивач просить стягнути з відповідача суму судового збору у розмірі 5 544 грн. 20 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором про постачання електричної енергії № 440 від 28.05.1999, зі змінами внесеними додатковою угодою № 5 від 09.07.2009 та додатковою угодою № 6243 від 03.12.2015, в частині повної та своєчасної оплати за поставлену в період з березня 2017 року по грудень 2018 року активну електроенергію та, відповідно, наявністю боргу у сумі 312 328 грн. 69 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період прострочення з квітня 2017 року по березень 2020 року у сумі 39 191 грн. 53 коп., а також 3% річних за загальний період з 20.03.2017 по 24.03.2020 у сумі 18 092 грн. 71 коп.

Після усунення недоліків позовної заяви, ухвалою суду від 21.04.2020 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

З приводу строку вирішення даного спору суд вважає за необхідне вказати таке.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Провадження у даній справі було відкрито ухвалою суду від 21.04.2020.

При цьому, господарським судом під час розгляду даної справи враховано, що на підставі рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 та відповідно до положень статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215, від 25.03.2020 № 239, від 04.05.2020 № 343, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, з 12.03.2020 по 22.05.2020 на всій території України встановлено карантин. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 було внесено зміни до постанови від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", а саме: продовжено період карантину до 22.06.2020. В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 500 продовжено період карантину до 31.07.2020; постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641 продовжено період карантину до 31.08.2020.

Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов`язок держави - захищати життя людини.

Разом з тим, у відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

В той же час, відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 17.07.2020 ) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті , строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину .

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 731-IX від 18.06.2020, який набрав чинності 17.07.2020 , та яким були внесені зміни до пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України, - процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.03.2020, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом . Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Отже, строк на вирішення даної справи господарським судом не є порушеним.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 21.04.2020 було повернуто за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" форми 20 "За закінченням встановленого терміну зберігання" (а.с.149).

З цього приводу суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 01.04.2020, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49041, м. Дніпро, ж/м Тополя-3, будинок 22, квартира 37 , на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.130-132).

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких:

- рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою" , яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 99 1 Правил);

- рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 99 2 Правил).

Таким чином, зберігання відділенням Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" поштових відправлень суду, які є "Судовими повістками" в розумінні чинного законодавства України в період більше, ніж три робочі дні, а також їх повернення із непередбачених для "Судових повісток" причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвал суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

В той же час, враховуючи не закінчення встановленого законом строку для надання відзиву на позовну заяву, з метою фактичного та належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, судом разом з листом від 24.07.2020 повторно було направлено ухвалу суду від 21.04.2020 на юридичну адресу відповідача (а.с.152).

Крім того, до моменту надходження належного фінансування на відправлення поштової кореспонденції суду, з метою належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у даній справі судом, а також доведення до відповідача змісту ухвали суду від 21.04.2020, судом здійснена передача телефонограми на відомі суду засоби зв`язку з відповідачем, що відображені у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 01.04.2020, однак і за ними зв`язок з відповідачем відсутній (а.с.151).

Інших засобів зв`язку з відповідачем Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містить.

В даному випадку господарським судом здійснені всі можливі заходи задля повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, що підтверджується направленням ухвал суду на всі відомі суду засоби зв`язку з відповідачем.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Так, ухвалою суду від 21.04.2020, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

При цьому, слід відзначити, що вказані в ухвалі строки для надання відзиву на позовну заяву були продовження в силу закону (пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, відповідачу була надана можливість у строки, визначені, зокрема, пунктом 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України, надати відзив на позовну заяву протягом всього строку дії карантину (до 17.07.2020 - дня, в який набули чинності зміни до вказаної процесуальної норми).

В подальшому, з набранням чинності 17.07.2020 змін, якими було скасовано автоматичне продовження строків та надано можливість протягом 20 днів (з 17.07.2020 по 05.08.2020) звернутися із клопотанням про їх продовження, відповідач з таким клопотанням до суду не звертався.

Враховуючи положення пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України у діючій редакції, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк по 05.08.2020 включно.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 10.08.2019 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 731-IX від 18.06.2020, який набрав чинності 17.07.2020, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення заборгованості за спірними договором, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору про постачання електричної енергії, строк дії договору, факт надання послуг за договором, умови надання послуг та порядок їх оплати, настання строку оплати наданих послуг, наявність часткової чи повної їх оплати, допущення прострочення.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 28.05.1999 між Відкритим акціонерним товариством "Енергопостачальна компанія Дніпрообленерго", правонаступником якого є Акціонерне товариство "ДТЕК Дніпровські електромережі" (далі - постачальник, позивач) та ЖСК "Тополь", правонаступником якого є Обслуговуючий кооператив "Житлово-експлуатаційна компанія "Тополь" (далі - споживач, відповідач) був укладений договір на поставку електричної енергії № 440 (далі - договір, а.с.78-79).

При цьому, відповідно до Загальних положень статуту позивача, товариство є юридичною особою з новим найменуванням, у результаті проведення державної реєстрації змін до Статуту, які пов`язані із набранням чинності Закону України "Про акціонерні товариства" № 514-VІ від 17.09.2008 та зміною найменування з Відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Дніпрообленерго" на Публічне акціонерне товариство "Енергопостачальна компанія "Дніпрообленерго". Публічне акціонерне товариство "Енергопостачальна компанія "Дніпрообленерго" перейменовано у Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Дніпрообленерго" відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Дніпрообленерго" (протокол від 26.06.2012). Товариство є правонаступником майна, прав та обов`язків Державної акціонерної енергопостачальної компанії "Дніпрообленерго", Відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Дніпрообленерго", Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Дніпрообленерго" (а.с.113-117).

Додатковими угодами № 5/608 від 01.08.2007, № 5 від 09.07.2009, № 6243 від 03.12.2015 та № 4614 від 11.11.2016 внесені зміни до договору № 440 від 28.05.1999 (а.с.80-103).

Листом № 00237/675 від 11.07.2011 споживача було повідомлений про зміну номеру договору з 440/23-249 на 023249 (а.с.104).

Так, 01.08.2007 між сторонами було укладено додаткову угоду № 5/608 до договору, якою вони дійшли згоди викласти Договір про постачання електричної енергії від 28.05.1999 № 440 в новій редакції (а.с.80-94).

Відповідно до пункту 1 договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю 174,7 кВт, величини якої по площадках вимірювання та точках продажу визначені додатком "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії", а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Точка (точки) продажу електричної енергії - межа балансової належності, на якій відбувається перехід права власності на електричну енергію, визначена додатками "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін" між постачальником та споживачем, та "Загальна схема електропостачання", які є невід`ємною частиною даного договору або інша межа обумовлена окремим додатком до договору.

У пунктах 9.8. та 9.8.1. договору (в редакції додаткової угоди № 4614 від 11.11.2016, а.с. 103) договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.2007. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Доказів припинення чи визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, який підпадає під правове регулювання норм § 5 глави 54 Цивільного кодексу України та § 3 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

За умовами пункту 2.2.2. договору постачальник зобов`язується постачати споживачу електроенергію як різновид товару:

- в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 та з урахуванням умов розділу 6 цього договору за додатком "Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачам";

- згідно з категорією струмоприймачів споживача відповідно до Правил улаштування електроустаткування (ПУЕ) та гарантованого рівня надійності електропостачання схем електропостачання, визначених додатком "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін";

- із дотриманням граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами;

- забезпечити отримання споживачем електричної енергії в межах дозволеної потужності 174,7 кВт.

Відповідно до пункту 3.1.1. договору постачальник має право отримувати від споживача плату за поставлену електричну енергію за роздрібним тарифами, розрахованими згідно з Умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності постачання електричної енергії за регульованим тарифом, та інші платежі, обумовлені цим договором.

Відповідно до пункту 7.1. договору сторони домовились, що облік електроенергії, спожитої споживачем та (або) субспоживачами, приєднаними до електричних мереж споживача, здійснюється згідно з вимогами ПУЕ та ПКЕЕ.

У пункті 7.2. договору сторони передбачили, що у разі встановлення розрахункових засобів обліку не на межі балансової належної електричних мереж постачальника (електропередавальної організації) та споживача обсяг спожитої електроенергії визначається шляхом збільшення (зменшення) обсягів електричної енергії за показами розрахункових засобів обліку, на величину обсягу розрахункових втрат електроенергії на ділянці електричної мережі (з урахуванням трансформаторів) від межі балансової належності до місця встановлення розрахункових засобів обліку. Розрахунки втрат виконуються власником зазначеної ділянки електромережі відповідно до Методики по визначенню втрат електроенергії, яка затверджується Мінпаливенерго України, та оформлюються Додатком "Розрахунок втрат електричної енергії в мережах споживача". Постачальник здійснює перевірку розрахунку втрат, виконаного споживачем та разі їх необґрунтованої відсутності або виявлення помилок в розрахунках, здійснює коригування обсягу використаної споживачем електроенергії з відображенням цієї дії в Акті про використану електричну енергію шляхом зазначення остаточного обсягу використаної електричної енергії на підставі своїх розрахунків.

Згідно з умовами пункту 7.5. договору якщо середньомісячне споживання електроенергії споживачем в будь-якій точці обліку протягом 2 місяців підряд нижче визначеного пунктом 3.4. ПКЕЕ, постачальник протягом 10 днів наступного розрахункового місяця звертається до власника відповідних засобів обліку щодо приведення стану обліку відповідно до вимог нормативно-технічних документів.

Відповідно до пункту 7.6. договору на підставі показів засобів обліку електричної енергії та умов Додатка "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії" оформлюються такі документи: акт про використану електроенергію; акт з контролю електричної потужності.

Розрахунки споживача за використану електричну енергію з постачальником здійснюються за тарифами недиференційованими за зонами доби, які встановлюються відповідно до положень нормативно-правових документів НКРЕ і діють на протязі розрахункового періоду. Розрахунковим періодом встановлюється місяць з 5 числа місяця до такого ж числа наступного місяця (пункт 1 Додатку 3 до договору).

Порядок розрахунків за поставлену активну електроенергію встановлено Додатковою угодою № 5 від 09.07.2009 та Додатковою угодою № 6243 від 03.12.2015 (а.с.95-102).

Згідно з пунктом 1 Додаткової угоди № 5 від 09.07.2009 розрахунковий період встановлюється з 10 числи місяця до того ж числа наступного місяця (а.с.95-99).

Згідно з пунктом 2.2. Додатку 3 до договору підтвердження фактично використаного обсягу електричної енергії за звітний розрахунковий період, що належить до сплати споживачем здійснюється сторонами за формою Акту про використану електричну енергію, погодженого сторонами, що відображена в додатку 5 до цього договору, який споживач надає постачальнику протягом доби після завершення розрахункового періоду в двох примірниках.

Відповідно до пункту 2.3. Додатку 3 до договору та пункту 6.39 ПКЕЕ у разі неможливості отримання постачальником електроенергії даних про спожиту електроенергію в зазначений термін (за винятком порушення роботи розрахункового обліку) визначення обсягу використаної електричної енергії за поточний розрахунковий період здійснюється за середньодобовим обсягом використання за попередній розрахунковий період з подальшим перерахунком у разі надання даних протягом наступного розрахункового періоду.

Тривалість періоду розрахунку за середньодобовим обсягом використаної електричної енергії до отримання показів розрахункових засобів обліку має не перевищувати одного повного розрахункового періоду, після чого розрахунок обсягу використаної електричної енергії здійснюється постачальником електричної енергії за величиною дозволеної потужності струмоприймачів та кількістю годин їх використання без подальшого перерахунку. У цьому разі відновлення розрахунків за розрахунковими засобами обліку здійснюється після спільного складання акта, у якому фіксуються покази розрахункових засобів обліку електричної енергії.

Згідно з Додатковою угодою № 6243 від 03.12.2015 оформлення сторонами документів здійснюється ними згідно з умовами, передбаченими Додатком 13 "Порядок розрахунків та умови користування споживачем інтернет-сервісом "Личний кабинет юридического потребителя".

Згідно з пунктом 2 Додаткової угоди № 6234 від 03.12.2015 здійснення розрахунків та документообігу регулюються умовами додатку 3 "Порядок розрахунків" та додатку 13 "Порядок рахунків та умови користування Споживачем інтернет-сервісом "Личний кабинет юридического потребителя".

Пунктом 4 Додаткової угоди № 6234 від 03.12.2015 доповнено пункт 9.9.1 договору нгаступним змістом: "Листи, рахунки попередження, вимоги тощо, при необхідності, надсилаються постачальником на електрону адресу tasegena@mail.ru або споживач отримує нарочно.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач в період з березня 2017 року по грудень 2018 року поставив відповідачу електричну енергію на загальну суму 504 515 грн. 76 коп. , що підтверджується актами про фіксацію показів приладів обліку, складеними в цей період, які наявні в матеріалах справи (а.с.53-77).

Згідно з пунктом 3 Додаткової угоди № 5 від 09.07.2009 споживач зобов`язаний вносити плату за споживання активної електричної енергії виключно коштами.

Згідно з пунктом 4.2 Додаткової угоди № 5 від 09.07.2009 остаточний розрахунок споживач повинен здійснити протягом 5 операційних банківських днів з дня отримання рахунку.

Так, позивач виставив відповідачу наступні рахунки на оплату вартості спожитої в період з березня 2017 року по грудень 2018 року активної електроенергії:

- рахунок № 111/440/23-249/3/1 від 10.03.2017 на суму 24 050 грн. 88 коп. (отриманий представником споживача Сергеєвою Т.Г. 12.03.2017) (а.с.14);

- рахунок № 111/440/23-249/4/1 від 10.04.2017 на суму 24 386 грн. 88 коп. (отриманий представником споживача Сергеєвою Т.Г. 12.04.2017) (а.с.15);

- рахунок № 111/440/23-249/5/1 від 10.05.2017 на суму 42 261 грн. 36 коп. (отриманий представником споживача Сергеєвою Т.Г. 14.06.2017) (а.с.16);

- рахунок № 111/440/23-249/6/1 від 10.06.2017 на суму 36 684 грн. 48 коп. (отриманий представником споживача Сергеєвою Т.Г. 13.09.2017) (а.с.17);

- рахунок № 111/440/23-249/8/1 від 10.08.2017 на суму 14 765 грн. 20 коп. (отриманий представником споживача Сергеєвою Т.Г. 13.09.2017) (а.с.18);

- рахунок № 111/440/23-249/9/1 від 10.09.2017 на суму 21 267 грн. 12 коп. (отриманий представником споживача Сергеєвою Т.Г. 13.09.2017) (а.с.19);

- рахунок № 111/440/23-249/10/1 від 10.10.2017 на суму 74 266 грн. 08 коп. (отриманий представником споживача Сергеєвою Т.Г. 13.11.2017) (а.с.20);

- рахунок № 111/440/23-249/10/1к від 01.11.2017 на суму 00 грн. 00 коп. (отриманий представником споживача Сергеєвою Т.Г. 13.11.2017) (а.с.21);

- рахунок № 111/440/23-249/11/1 від 10.11.2017 на суму 31 604 грн. 16 коп. (отриманий представником споживача Сергеєвою Т.Г. 13.11.2017) (а.с.22);

- рахунок № 111/440/23-249/12/1 від 10.12.2017 на суму 29 069 грн. 20 коп. (отриманий представником споживача Сергеєвою Т.Г. 12.02.2018) (а.с.23);

- рахунок № 111/440/23-249/1/1 від 10.01.2018 на суму 25 944 грн. 24 коп. (отриманий представником споживача Сергеєвою Т.Г. 12.02.2018) (а.с.24);

- рахунок № 111/440/23-249/2/1 від 10.02.2018 на суму 26 118 грн. 96 коп. (отриманий представником споживача Сергеєвою Т.Г. 06.03.2018) (а.с.25);

- рахунок № 111/440/23-249/3/1 від 10.03.2018 на суму 27 798 грн. 96 коп. (отриманий представником споживача Сергеєвою Т.Г. 14.03.2018) (а.с.26);

- рахунок № 111/440/23-249/5/1 від 10.05.2018 на суму 27 199 грн. 20 коп. (отриманий представником споживача Сергеєвою Т.Г. 14.05.2018) (а.с.27);

- рахунок № 111/440/23-249/6/1 від 10.06.2018 на суму 26 470 грн. 08 коп. (отриманий представником споживача Сергеєвою Т.Г. 16.07.2018) (а.с.28);

- рахунок № 111/440/23-249/8/1 від 10.08.2018 на суму 29 016 грн. 96 коп. (отриманий представником споживача Сергеєвою Т.Г. 21.08.2018) (а.с.29);

- рахунок № 111/440/23-249/9/1 від 10.09.2018 на суму 24 423 грн. 84 коп. (отриманий представником споживача Сергеєвою Т.Г. 09.10.2018) (а.с.30).

При цьому, повноваження Сергеєвої Тетяни Глебівни підтверджуються наявною в матеріалах справи довіреністю (а.с.106).

Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що строк оплати поставленої позивачем в період з березня 2017 року по грудень 2018 року електричної енергії на загальну суму 504 515 грн. 76 коп. є таким, що настав.

При цьому, як зазначає позивач, поставлена в спірний період електрична енергія була оплачена відповідачем лише частково - в сумі 192 187 грн. 07 коп., внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 312 328 грн. 69 коп. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення заборгованості в сумі 312 328 грн. 69 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Більше того, відповідно до частин 1 та 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Таким чином, у зобов`язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов`язання, презюмується і саме на неї покладається обов`язок з доведення відсутності своєї вини у порушенні зобов`язання.

Вказана правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 908/1399/17.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 312 328 грн. 69 коп.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період прострочення з квітня 2017 року по березень 2020 року у сумі 39 191 грн. 53 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.13), та встановлено, що арифметично розрахунок проведено невірно.

Отже, розрахунок інфляційних втрат визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

При цьому, здійснюючи власний розрахунок інфляційних втрат, судом враховані правові позиції, викладені у постановах Верховного суду щодо вказаного питання, а саме:

- Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 зазначив таке: якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення;

- згідно із правовою позицією Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/600/18, викладеною у постанові від 05.07.2019, нарахування інфляційних втрат за наступний період має здійснюватися з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання;

- зазначена позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/306/18 від 30.07.2019, а також у постановах Верховного Суду у справах № 905/306/18, № 908/1928/18, № 904/4565/18, №904/4083/18, № 904/10242/17, № 913/63/18.

Отже, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат у відповідності до правових позицій вказаних вище постанов Верховного Суду, господарський суд встановив, що у вказаних періодах інфляційні втрати становлять більший розмір, ніж розраховано та заявлено до стягнення позивачем.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаних вище періодах інфляційні втрати, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 39 191 грн. 53 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати поставленого товару у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення з відповідача 3% річних за загальний період з 20.03.2017 по 24.03.2020 у сумі 18 092 грн. 71 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с.12), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди прострочення (за кожним рахунком окремо) з урахуванням фактичних дат оплат (не включаючи в період дату оплати), арифметично розрахунок проведено також вірно.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в сумі 18 092 грн. 71 коп.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 5 544 грн. 19 коп. витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-експлуатаційна компанія "Тополь" про стягнення заборгованості за спожиту активну електроенергію у загальному розмірі 369 612 грн. 93 коп. - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-експлуатаційна компанія "Тополь" (49041, м. Дніпро, ж/м Тополя-3, будинок 22, квартира 37; ідентифікаційний код 23367565) на користь Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" (49107, м. Дніпро, шосе Запорізьке, будинок 22; ідентифікаційний код 23359034) 312 328 грн. 69 коп. - основного боргу, 39 191 грн. 53 коп. - інфляційних втрат, 18 092 грн. 71 коп. - 3% річних, 5 544 грн. 19 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 10.08.2020.

Суддя Ю.В. Фещенко