Рішення

від 11.08.2020 по справі 910/8165/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.08.2020Справа № 910/8165/20 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ФМ Транс"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло"

про стягнення 181 705,57 грн.

Представники сторін: не викликались.

встановив :

До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "ФМ Транс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло" про стягнення 181 705,57 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між товариством з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло" (орендодавець) та позивачем (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №16/04-19 від 16.04.2019 року.

Позивачем сплачено гарантійні платежі в загальному розмірі 416 236,54 грн.

30.04.2020 року між сторонами підписано акт приймання-передачі об`єкту з оренди до договору.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення залишку гарантійного платежу.

Оскільки, відповідачем не було виконано зобов`язання у семиденний строк з моменту отримання листа-вимоги, позивач звернувся в суд з вимогою про стягнення суми заборгованості, індексу інфляції та 3% річних в розмірі 181 705,57 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.06.2020 року відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

Вищезазначена ухвала суду отримана відповідачем 26.06.2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №01054 71599510.

07. 07.2020 року до канцелярій суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач немає заперечень щодо існування заборгованості перед ТОВ ФМ Транс у розмірі 180 000,00 грн. просив суд провести врегулювання зазначеного спору за участю судді керуючись положеннями ст. ст. 186-190 ГПК України. За підсумками зазначеного врегулювання ТОВ Київщина-Житло готове укласти мирову угоду з ТОВ ФМ Транс щодо погашення заборгованості у розмірі 180 000,00 грн. на умовах розстрочення платежу на термін, що буде додатково узгоджений сторонами.

10.07.2020 року до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив в якій просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Також, зазначено, що позивач вважає недоцільним урегулювання даного спору відповідно до ст. ст. 186-190 ГПК України зважаючи на злісне ухилення від виконання власних обов`язків відповідачем та маніпулювання ним неправильними фактами у відзиві на позов.

Частиною першою статті 186 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що врегулювання спору за участю судді проводиться за згодою сторін до початку розгляду справи по суті.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу).

З огляду на викладене, для проведення процедури врегулювання спору за участю судді необхідна згода як відповідача так і позивача. Про досягнення такої згоди сторони зобов`язані повідомити до початку розгляду справи по суті.

Оскільки заява товариства з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло" має односторонній характер, та враховуючи заперечення позивача підстави для застосування процедури врегулювання спору за участю судді відсутні.

27.07.2020 року до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі, в якому просить суд закрити провадження у справі №910/8165/20 у зв`язку з відсутності предмету спору та надано платіжне доручення №1629 від 22.07.2020 року на суму 180 000,00 грн.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд закриває провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 180 000,00 грн. та вважає, що позовні вимоги позивача в іншій частині позову підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

16.04.2019 року між товариством з обмеженою відповідальністю "ФМ Транс" (орендар) та товариством з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло"(орендодавець) укладено договір оренди нежитлового приміщення №16/04-19.

Відповідно до п. 1.1договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування (оренду) нежитлові приміщення загальною площею 302 кв.м, що є частиною приміщення №187 літера А за адресою: м. Київ, вул. Ділова, будинок 2-Б (у подальшому іменується - об`єкт оренди ).

Загальний розмір орендної плати за один місяць за весь об`єкт оренди становить еквівалент 7750,00 доларів США в гривнях, в тому числі ПДВ, по курсу НБУ на дату виставлення рахунку орендодавцем на 1 (перше) число поточного місяця.

Згідно з п. 4.8 договору сторони домовились, що не пізніше ніж до 01.05.2019 року орендар сплачує орендодавцю гарантійний платіж у розмірі еквіваленту 7750,00 доларів США в гривнях, в тому числі ПДВ, по курсу НБУ на день виставлення рахунку орендодавцем (надалі - гарантійний платіж -1, який дорівнює розміру орендної плати за один місяць). Орендодавець самостійно визначає черговість вимог, що покриваються за рахунок гарантійного платежу-1. З огляду на те, що орендар при припиненні дії цього договору зобов`язаний повернути орендодавцю об`єкт оренди у належному стані згідно розділу 6 цього договору, орендодавець має право покрити витрати на ремонт об`єкту оренди за рахунок гарантійного платежу-1. Якщо орендодавець покривав за рахунок гарантійного платежу-1 якісь збитки чи витрати, він повинен належним чином повідомити про такі витрати орендаря з деталізацією понесених витрат. Орендар зобов`язаний протягом 5 (п`яти) банківських днів з дня здійснення такого зарахування, доповнити гарантійний платіж-1, до встановленого цим договором розміру. Якщо орендарем не доповнено гарантійний платіж-1, орендодавець має право достроково розірвати договір в односторонньому порядку.

Пунктом 4.10 договору передбачено, що сторони домовились, що окрім гарантійного платежу-1, передбаченого п. 4.8. цього договору, не пізніше ніж до 01.05.2019 року орендар сплачує орендодавцю гарантійний платіж у розмірі еквіваленту 7750,00 (сім тисяч сімсот п`ятдесят) доларів США в гривнях в тому числі ПДВ, по курсу НБУ на день виставлення рахунку орендодавцем (надалі - гарантійний платіж-2). У випадку несплати орендарем платежів, передбачених п.п. 4.3, 4.8 цього договору, у строк, встановлений п. 5.5 цього договору, а також у разі пошкодження орендарем конструкцій об`єкту оренди (в тому числі віконних, дверних конструкцій), інженерних мереж, обладнання або іншого майна орендодавця, або за наявності вимог орендодавця щодо сплати орендарем будь-яких штрафних санкцій за порушення умов даного договору, якщо вони передбачені цим договором або чинним законодавством, орендодавець має право покрити їх за рахунок даного гарантійного платежу-2. Якщо орендодавець покрив за рахунок гарантійного платежу-2 зазначені витрати, орендар зобов`язаний протягом 3 (трьох) банківських днів з дня здійснення такого зарахування, доповнити гарантійний платіж-2, до встановленого цим договором розміру. Якщо орендарем не доповнено гарантійний платіж-2, орендодавець має право негайно призупинити можливість отримання орендарем усіх послуг, передбачених цим договором, до моменту перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця.

24.04.2019 р. товариством з обмеженою відповідальністю "ФМ Транс" сплачено гарантійний платіж-1 відповідно до рахунку-фактури № СФ-0408 від 22 квітня 2019 р. у розмірі 208 118,27 грн. з ПДВ та відповідно до рахунку-фактури № СФ-0409 від 22 квітня 2019 р. у розмірі 208 118,27 грн. гарантійний платіж-2, що підтверджується платіжними дорученнями №125 від 24 квітня 2019 року та №126 від 24 квітня 2019 року, та випискою по рахунку № НОМЕР_1 з 01.03.2019 до 02.06.2020 (вик. фільтр) та актом звірки взаєморозрахунків між ТОВ Київщина-Житло та ТОВ ФМ Транс станом на 31.12.19.

Пунктом 6.6 договору передбачено, що повернення об`єкта оренди після закінчення строку оренди або у зв`язку з достроковим припиненням (розірванням) договору оформлюється актом прийому-передачі об`єкту з оренди, що складається та підписується представниками сторін, в день закінчення строку оренди або в день дострокового припинення договору.

Відповідно до п. 4.9 договору якщо протягом дії цього договору не виникає випадків, що тягнуть за собою покриття вимог орендодавця за рахунок гарантійного платежу, то гарантійний платіж зараховується у сплату орендарем орендної плати за останній місяць оренди за цим договором.

Якщо протягом дії цього договору не виникає випадків, що тягнуть за собою покриття вимог орендодавця за рахунок гарантійного платежу-2, то гарантійний платіж-2 враховується у сплату орендарем платежів, передбачених п.п. 4.3, 4.8 даного договору, за останній місяць оренди за цим договором, залишок гарантійного платежу-2- повертається орендарю.

30.04.2020 року сторонами складений акт приймання-передачі об`єкту оренди до договору оренди нежитлового приміщення № 16/04-19 від 16.04.2019 р., відповідно до якого орендодавець не має претензій до об`єкту оренди, який повертається, а відповідно і гарантійні платежі не використовуються для відновлення об`єкту оренди.

Згідно акту звірки взаєморозрахунків між ТОВ Київщина- Житло та ТОВ ФМ Транс за 01.01.2020 р. - 31.03.2020 р. станом на 31.03.2020 р. сальдо, з урахуванням заборгованості за комунальні послуги у розмірі 12 071,76 грн. становить 404 164,00 грн. на користь ТОВ ФМ Транс .

В листі вих. №01-05/05-20 від 05.05.2020 року відповідач повідомив позивача про те, що на вимогу ТОВ ФМ Транс гарантійний платіж-1 та частина гарантійного платежу-2, які внесено товариством, згідно умов договору зараховано за останній місяць оренди (квітень 2020 року) та компенсацію комунальних платежів, що були сплачені на дату підписання акту прийому-передачі (повернення) об`єкту з оренди. Також, просив письмово повідомити актуальні банківські реквізити для повернення залишку гарантійного платежу-2.

З наявних в матеріалах справи актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0049 від 31.03.2020 року на суму 12 071,76 грн. (компенсація комунальних послуг за березень 2020) та №ОУ-0066 від 27.04.2020 року на суму 5 332,44 грн. (компенсація комунальних послуг за квітень 2020).

Позивачем направлено відповідачу лист-вимогу вих. № 06/05/2020-1 від 06.05.2020 р. в якому зазначив, що залишок гарантійного платежу складає 184 708,36 грн. та просить повернути його протягом 7 календарних днів з моменту отримання даної вимоги, відповідно до ч.2 статті 530 ЦК України.

Вищезазначений лист направлений відповідачу 07.05.2020 року, що підтверджується описом вкладення від 07.05.2020 року, накладною Укрпошти №0102120637050 від 07.05.2020 року, рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення за №0102120637050. Та, отриманий відповідачем 16.05.2020 року.

Відповідно до ч. 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

21.05.2020 року відповідачем повернуто позивачу частину гарантійного платежу в розмірі 4 708,36 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1490 від 21.05.2020 року з призначенням платежу: повернення гарантійного платежу зг. договору №16/04-19 від 16.04.2019р. .

Оскільки всю суму гарантійного платежу не було повернено відповідачем, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з ТОВ Київщина- Житло основного боргу (неповерненого гарантійного платежу) в розмірі 180 000,00 грн., трьох процентів річних в розмірі 265,57 грн. за період з 23.05.2020 року по 09.06.2020 року, індекс інфляції в розмірі 1 440,00 грн. за травень 2020 року.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, з матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи відповідачем сплачено на рахунок позивача 180 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1629 від 22.07.2020 року з призначенням платежу повернення гарантійного платежу зг договору №16/04-19 від 16.04.2019р. .

Відповідно до п.2 ч. 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Частиною 3 статті 231 ГПК України передбачено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості з повернення гарантійного платежу за договором оренди нежитлового приміщення №16/04-19 від 16.04.2019р. у розмірі 180 000,00 грн. спростовано, оскільки, відповідачем сплачено заборгованість, тому суд закриває провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 180 000,00 грн. у зв`язку з відсутністю предмету спору в цій частині.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України. Тож приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Судом встановлено, що у листі-вимозі вих. № 06/05/2020-1 від 06.05.2020 р. позивач просив відповідача повернути залишок гарантійного платежу в розмірі 184 708,36 грн. протягом 7 календарних днів з моменту отримання даної вимоги.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за №0102120637050 лист-вимогу вих. № 06/05/2020-1 від 06.05.2020 р. відповідач отримав 16.05.2020 року.

Частиною 1 статті 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, першим днем прострочення повернення гарантійного платежу є 24.05.2020 року.

Розрахунок трьох процентів річних:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 180 000,00 24.05.2020 - 09.06.2020 31 3 % 250,82 Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних підлягають частковому задоволенню в розмірі 250,82 грн.

В частині стягнення трьох процентів річних в розмірі 14,75 грн. відмовити.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно із положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до статті 3 цього Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд зазначає, що невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг.

Проте, суд зазначає, що за повідомленням Державної служби статистики України, індекс споживчих цін (індекс інфляції) у травні 2020 року становив 100,3%, а не 100,8 % як зазначено позивачем.

Розрахунок індексу інфляції:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції травень 180 000,00 1,003 540,00 180 540,00 Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача індексу інфляції підлягають частковому задоволенню в розмірі 540,00 грн.

В частині стягнення індексу інфляції в розмірі 900,00 грн. відмовити.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Пунктом 2 ч.1 статті 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.9 статті 129 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірної бездіяльності відповідача, який вчасно не вчинив заходів до поновлення порушених прав і законних інтересів позивача (утримався від задоволення її заснованих на законодавстві вимог), оскільки відповідачем здійснено погашення частини боргу після звернення позивача до суду з позовною заявою та порушення провадження у справі, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 129, ст.ст. 231, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі в частині суми основного в розмірі 180 000,00 грн.

2. В іншій частині позов задовольнити частково.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, будинок 67-Б, ідентифікаційний код 33629567) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ФМ Транс" (01601, м. Київ, Печерський Узвіз, будинок 5, кабінет 109, ідентифікаційний код 40142582) три проценти річних в розмірі 250 (двісті п`ятдесят) грн. 82 коп., інфляційні втрати в розмірі 540 (п`ятсот сорок) грн. 00 коп. та судовий збір в розмірі 2 711 (дві тисячі сімсот одинадцять) грн. 95 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С. М. Мудрий