Рішення

від 11.08.2020 по справі 910/5803/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.08.2020Справа № 910/5803/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Казенного підприємства Науково-виробничий комплекс Іскра

до Товариства з обмеженою відповідальністю Альянс Україна ЛТД

про стягнення коштів за непоставлений товар за Договором № 26/10/17-2/17/499-юр від 03.11.2017 в розмірі 16 525,03 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Казенне підприємство Науково-виробничий комплекс Іскра звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю Альянс Україна ЛТД про стягнення коштів за непоставлений товар за Договором № 26/10/17-2/17/499-юр від 03.11.2017 в розмірі 16 525,03 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе за Договором поставки № 26/10/17-2/17/499-юр від 03.11.2017 зобов`язань, поставку товару не здійснив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2020 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 04.05.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак був повернутий відділом поштового зв`язку до суду.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв`язку повідомлення від 16.05.2020 про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 04.05.2020.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) № 540-IX від 30.03.2020 розділ X "Прикінцеві положення" доповнити пунктом 4 такого змісту:

"4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Таким чином, пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України передбачалв, що строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Постановою Кабінету Міністрів України Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 від 11.03.2020 №211, із змінами внесеними постановами Кабінету Міністрів України Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239, від 22.04.2020 № 291 та від 04.05.2020 № 343, від 20.05.2020 № 392 . установлено з 12 березня 2020 р. до 22 червня 2020 р. на всій території України карантин.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) № 731-IX від 18.06.2020, з метою удосконалення норм Господарського процесуального кодексу України, в частині перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), внесено зміни до таких законодавчих актів України пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., N 48, ст. 436) викладено в такій редакції:

"4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

17.07.2020 означений Закон набрав чинності.

При цьому, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" передбачено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" N 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Таким чином, встановлений ухвалою Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі строк на подання відзиву закінчується 06.08.2020 (включно).

В свою чергу, подання відповіді на відзив та заперечень в силу приписів Господарського процесуального кодексу України поставлене в залежність від подання відзиву.

Зважаючи на те, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України та частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

03 листопада 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Альянс Україна Лтд (далі - постачальник, відповідач) та Казенним підприємством Науково-виробничий комплекс Іскра (далі - покупець, позивач) укладено Договір поставки № 26/10/17-2/17/499-юр (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товару згідно специфікацій (Додатків до Договору), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар та сплатити його вартість на умовах, передбачених Договором.

Найменування товару, його кількість та якісні показники, термін поставки, ціна товару за одиницю та по позиціям, а також загальна вартість товару, постачання якого буде здійснюватись, згідно Договору, вказується в Специфікаціях, які з моменту підписання сторонами складають невід`ємну частину Договору (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 3.2 Договору оплата за товар здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника в строк 30 днів після отримання товару та прийняття його за показниками якості та кількості на складі покупця, або інших умовах узгоджених в Специфікації.

Згідно з п. 4.1 Договору постачання товару здійснюється на умовах: FCA або на інших умовах згідно Інкотермс 2010 попередньо узгоджених.

У відповідності до п. 4.2 Договору строки поставки товару визначаються у Специфікаціях. Постачальник має право здійснити поставку товару в інші строки винятково на підставі попередньої згоди покупця в письмовій формі.

Днем виконання постачальником зобов`язання по поставця товару вважається дата відвантаження товару зі складу постачальника покупцю (п. 4.3 Договору).

Відповідно до п. 6.1 Договору постачання товару постачальником і приймання покупцем здійснюється відповідно до вимог Інструкцій про порядок прийому продукції ПТП і ТНС по кількості і якості П-6, П-7, затверджених постановами Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.65 та від 25.04.66 відповідно.

Згідно з п. 7.3 Договору за порушення строків поставки постачальник зобов`язаний сплатити покупцю пеню у розмірі 0,1% вартості товару, з якої допущено прострочення за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів постачальник зобов`язаний додатково сплатити покупцю штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Відповідно до п. 7.4 Договору у разі порушення термінів постачання, на вимогу покупця постачальник зобов`язаний повернути грошові кошти протягом 3 банківських днів. У разі несвоєчасного повернення грошових коштів сплатити пеню у розмірі 0,05% за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Договір набирає сили з дати його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2020, а в частині гарантійних зобов`язань - до їх виконання (п. 10.6 Договору).

Додатком № 1 до Договору сторонами узгоджено Специфікацію № 1 , відповідно до якої поставці підлягає труба 100х100х8 сталь 3пс L18 у кількості 0,555 т., вартістю 13 320,00 грн.

Також у Специфікації № 1 сторонами узгоджено: умови поставки - DDP м. Запоріжжя, вул. Магстральна, 84, склад покупця, згідно Інкотермс 2010; умови оплати - 100% передоплата; строк постачання - 3 банківські дні.

26 жовтня 2017 року відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату № 3597 від 26.10.2017 на суму 13 320,00 грн., який позивачем оплачено згідно платіжного доручення № 14133 від 20.11.2017 на суму 13 320,00 грн.

Листом, отриманим позивачем за № 1345е від 06.12.2017, відповідач повідомив, що буде мати можливість поставити товар не пізніше 23.12.2017.

Гарантійним листом, отриманим позивачем за № 1381е від 11.12.2017, відповідач гарантував повернення коштів у розмірі 13 320,00 грн. не пізніше 22.12.2017.

Позивач зазначає, що 22.12.2017 відповідачем повернуто позивачу кошти у сумі 2 300,00 грн., 10.01.2018 кошти у сумі 83,97 грн. та 11.01.2018 кошти у сумі 18,39 грн.

Як зазначає позивач, відповідач обумовлений Договором товар не поставив, сплачені за товар кошти у розмірі 10 917,64 грн. не повернув, в зв`язку з чим, позивач звернувся з позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Додатком № 1 до Договору сторонами узгоджено Специфікацію № 1 , відповідно до якої поставці підлягає труба 100х100х8 сталь 3пс L18 у кількості 0,555 т., вартістю 13 320,00 грн.

Також у Специфікації № 1 сторонами узгоджено: умови поставки - DDP м. Запоріжжя, вул. Магстральна, 84, склад покупця, згідно Інкотермс 2010; умови оплати - 100% передоплата; строк постачання - 3 банківські дні.

26 жовтня 2017 року відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату № 3597 від 26.10.2017 на суму 13 320,00 грн., який позивачем оплачено згідно платіжного доручення № 14133 від 20.11.2017 на суму 13 320,00 грн.

Таким чином, судом встановлено, що позивач здійснив передбачену Специфікацією попередню оплату товару, яка є передумовою для виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з поставки товару.

Згідно з ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Гарантійним листом, отриманим позивачем за № 1381е від 11.12.2017, відповідач гарантував повернення коштів у розмірі 13 320,00 грн. не пізніше 22.12.2017.

Позивач зазначає, що 22.12.2017 відповідачем повернуто позивачу кошти у сумі 2 300,00 грн., 10.01.2018 кошти у сумі 83,97 грн. та 11.01.2018 кошти у сумі 18,39 грн.

Таким чином, у відповідача виникло грошове зобов`язання по поверненню позивачу передоплати у розмірі 10 917,64 грн., а строк його виконання настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 10 917,64 грн. згідно ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України. Відповідачем вказаний обов`язок не спростований, доказів поставки товару або повернення попередньої оплати за Договором не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

З огляду на викладене вище, враховуючи встановлений судом факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення відповідачем покупцю передоплати у розмірі 10 917,64 грн.

Також позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 726,00 грн., пеню у розмірі 2 569,27 грн., штраф у розмірі 771,40 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1 540,72 грн.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 216, 218 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.

Згідно з п. 7.3 Договору за порушення строків поставки постачальник зобов`язаний сплатити покупцю пеню у розмірі 0,1% вартості товару, з якої допущено прострочення за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів постачальник зобов`язаний додатково сплатити покупцю штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частини 1 статті 1 Цивільного кодексу України).

Водночас, в силу приписів частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Цю норму Цивільного кодексу України слід розуміти так, що спеціальними законами можуть передбачатися особливості регулювання певних майнових відносин в сфері господарювання.

Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

У пункті 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексу України" зазначено, що спеціальні норми ГК України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які містять відповідне загальне регулювання. Наприклад, правила частини першої статті 232 ГК України, відповідно до якої збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями (залікова неустойка), підлягають переважному застосуванню перед правилами частини першої статті 624 ЦК України, відповідно до якої неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (штрафна неустойка).

При цьому, слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми ГК України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, слід застосовувати правила, встановлені ЦК України.

За таких обставин, до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Господарського кодексу України, які регулюють майнову відповідальність суб`єктів господарювання за порушення господарських зобов`язань.

В силу приписів статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням зобов`язання.

Аналізуючи в сукупності вищевказані норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов`язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.

Про це, зокрема, свідчить використання законодавцем таких термінів, як "зобов`язання", "грошова сума".

Як наслідок, враховуючи приписи частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України та частину 2 статті 4 Господарського кодексу України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, сторони господарського договору мають право забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов`язання, а не лише грошового.

При цьому, аналізуючи частину 3 статті 549 Цивільного кодексу України у контексті меж свободи договору, визначених абзацом 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що сторони в договорі можуть змінити її положення та забезпечити за допомогою пені не лише грошове зобов`язання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане, проте законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.

Разом з тим, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 2 569,27 грн. суд вважає його таким, що не відповідає обставинам справи, з огляду на наступне.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку пені, позивач здійснює нарахування пені з 24.11.2017 по 13.07.2018.

Як встановлено судом, відповідач мав здійснити поставку товару у строк до 23.11.2017.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З аналізу означеної норми вбачається, що покупець може вимагати у відповідача здійснити або поставку товару, або повернення передоплати.

Гарантійним листом, отриманим позивачем за № 1381е від 11.12.2017, відповідач гарантував повернення коштів у розмірі 13 320,00 грн. не пізніше 22.12.2017.

Позивач зазначає, що 22.12.2017 відповідачем повернуто позивачу кошти у сумі 2 300,00 грн., 10.01.2018 кошти у сумі 83,97 грн. та 11.01.2018 кошти у сумі 18,39 грн.

Таким чином, з 22.12.2017, з огляду на прийняття позивачем часткового повернення коштів, обов`язок відповідача з поставки товару був замінений на обов`язок з повернення коштів за непоставлений товар, а отже обов`язок відповідача з поставки товару припинився 22.12.2017.

З огляду на викладене, право позивача на нарахування пені за порушення строків поставки припинилось 22.12.2017.

Відтак, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми, у межах наведених строків, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 38,63 грн.

В свою чергу, оскільки судом не встановлено порушенням відповідачем строку поставки на термін більше 30 днів, вимоги про стягнення штраф у розмірі 771,40 грн. задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та втрат від інфляції суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 524 та 533 ЦК грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Cтаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

Таким чином, негрошове зобов`язання, в якому одна сторона зобов`язана виконати свій обов`язок на користь іншої сторони, має свою вартість і після його порушення воно набуває характер грошового, а тому на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд України у постановах від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15, у постанові від 16.01.2020 у справі № 914/1759/18, від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 17.02.2020 у справі № 911/2827/18, від 12.06.2020 у справі № 906/775/17, від 18.03.2020 у справі № 643/20458/17-ц та Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних в розмірі 726,00 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1 540,72 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про виконання зобов`язань за Договором.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Альянс Україна Лтд (01103, м. Київ, бульвар Дружби Народів, буд. 10; ідентифікаційний код: 36259267) на користь Казенного підприємства Науково-виробничий комплекс Іскра (69071, м. Запоріжжя, вул. Магістральна, буд. 84; ідентифікаційний код: 14313866) грошові кошти в розмірі 10 917 (десять тисяч дев`ятсот сімнадцять) грн. 64 коп., пеню в розмірі 38 (тридцять вісім) грн. 63 коп., інфляційні втрати в розмірі 1 540 (одна тисяча п`ятсот сорок) грн. 72 коп., 3% річних в розмірі 726 (сімсот двадцять шість) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 97 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складено: 11.08.2020

Суддя О.А. Грєхова