Рішення

від 11.08.2020 по справі 910/4020/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.08.2020Справа № 910/4020/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/4020/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ГЮАЛОС

до Товариства з обмеженою відповідальністю АУРІС-М

про стягнення 114025,15 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ГЮАЛОС (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю АУРІС-М (далі - відповідач) про стягнення 114025,15 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору перевезення вантажу №21/18-п від 12.11.2018, позивачем, як перевізником, була здійснена доставка довіреного відповідачем, як експедитором, вантажу до місця призначення. Однак відповідач своїх зобов`язань за укладеним договором щодо оплати наданих послуг не виконав, що і стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення суми основного боргу у розмірі 110430,00 грн, інфляційних втрат у розмірі 1703,66 грн та 3% річних у розмірі 1891,49 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2020 позовну заяву прийнято судом до розгляду, відкрито провадження у справі №910/4020/20 та виходячи з вимог статей 12, 176, 234, 235, 247, 250, 252 Господарського процесуального кодексу України, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 23.03.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, буд. 28.

Станом на дату розгляду справи конверт з ухвалою суду було повернуто до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою організація не значиться .

За приписами пункту 99 2 постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку №270 від 05.03.2009, рекомендовані поштові відправлення з позначкою Судова повістка , адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку адресат відсутній за вказаною адресою , яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

За приписами абзацу 3 пункту 116 постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку №270 від 05.03.2009, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99 1 , 99 2 , 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

За приписами пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітка про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

За змістом частини 1 та 2 статті 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 23.03.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

При цьому судом враховано, що у відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Однак, відповідно до редакції пункту 4 Розділу Х Прикінцеві положення (чинної до 17.07.2020) Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки, в тому числі щодо подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. на всій території України карантин. Постановою Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів (з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України №500 від 17.06.2020), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, установлено карантин з 22.05.2020 по 31.07.2020, із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні, продовжено на всій території України дію карантину.

17.07.2020 набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) від 18 червня 2020 року №731-IX, за яким процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом (пункт 2 розділ ІІ Прикінцеві та перехідні положення ).

Отже, 17.07.2020 автоматичне продовження процесуальних строків на період дії карантину припинено, однак законодавцем надано проміжний термін тривалістю 20 днів для учасників справи на вчинення відповідних процесуальних дій.

Втім відповідач у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю АУРІС-М (далі - експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю ГЮАЛОС (далі - перевізник) укладено договір перевезення вантажу №21/18-п (далі - договір), відповідно до умов якого перевізник бере на себе зобов`язання здійснити доставку довіреного експедитором вантажу до місця призначення згідно транспортної заявки (далі - заявка) та видати (передати) вантажоодержувачу або іншій особі, яка має право на одержання вантажу, а експедитор зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату (п. 1.1 договору).

Умови кожного конкретного перевезення вантажу визначаються письмовою заявкою експедитора. Всі заявки, складені відповідно до умов цього договору, є невід`ємними частинами цього договору (п. 1.2 договору).

Приписами пункту 2.1 договору встановлено, що перевезення вантажу виконується відповідно до положень Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, іншими міжнародними конвенціями, ратифікованими Україною, Статутом автомобільного транспорту України, чинним законодавством України, а також умовами цього договору і заявки.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що кожне перевезення вантажу робиться перевізником на підставі окремої заявки, що надається експедитором у письмовій формі, по факсимільному зв`язку чи електронній пошті. Заявка є невід`ємною частиною договору.

Вартість послуг та порядок розрахунків визначений сторонами у розділі 5 договору. Так, вартість послуг вказується у заявці і може змінюватися по взаємній згоді сторін залежно від зміни тарифу і інших умов перевезення вантажу (п. 5.1 договору). Оплата за перевезення вантажів за цим договором здійснюється у національній валюті України - гривні, шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок перевізника або в іншій формі та спосіб, що не заборонені чинним законодавством України (п. 5.2 договору). Експедитор здійснює оплату за перевезення вантажів на підставі рахунка-фактури, відповідно до умов і строків, що вказані у заявці (п. 5.3 договору). Датою надходження грошових коштів від експедитора є дата зарахування таких коштів на розрахунковий рахунок перевізника (п. 5.4 договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2019 року, але в будь-якому випадку до повного та належного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (п. 9.1 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, 12.11.2018 відповідач надав позивачу заявку №182 на перевезення вантажу (ДСП, 22 т), за маршрутом Німеччина-Україна, дата завантаження 12-13.11.2018, дата прибуття (розвантаження) 19.11.2018. В заявці визначено, що вартість перевезення складає 56000,00 грн за одне авто і оплачується протягом 7 банківських днів по оригіналам документів.

Позивач за вказаною заявкою надав відповідачу послуги з перевезення вантажу,що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (СMR) 0077351189 та після розвантаження, направив відповідачу оригінали документів на виконання умов заявки №182 від 12.11.2018, а саме: заявку №182 від 12.11.2018, рахунок на оплату №1859 від 16.11.2018, акт наданих послуг №4633 від 16.11.2018, міжнародну товарно-транспортну накладну (СMR) №0077351189 та договір, про що свідчить фіскальний чек поштового відділення від 27.11.2018 та опис вкладення у цінний лист.

19.11.2018 відповідач надав позивачу другу заявку №196 на перевезення вантажу (ДСП, 22 т), за маршрутом Німеччина-Україна, дата завантаження 21-22.11.2018, дата прибуття (розвантаження) 28.11.2018. В заявці визначено, що вартість перевезення складає 1725 Євро, що за курсом НБУ на день вивантаження вантажу становить 54430,00 грн за одне авто і оплачується протягом 7 банківських днів по оригіналам документів.

Позивач за вказаною заявкою надав відповідачу послуги з перевезення вантажу, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (СMR) 0077371380 та після розвантаження направив відповідачу оригінали документів на виконання умов заявки №196 від 19.11.2018, а саме: заявку №196 від 19.11.2018, рахунок на оплату №1958 від 26.11.2018, акт наданих послуг №4797 від 26.11.2018, міжнародну товарно-транспортну накладну (СMR) №0077371380, які отримані відповідачем 02.01.2019, що підтверджується відміткою про вручення на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Тоді як, Товариство з обмеженою відповідальністю АУРІС-М свого обов`язку за укладеним договором щодо оплати наданих послуг не виконав, незважаючи на неодноразові звернення до нього позивача з відповідними претензіями, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором перевезення, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 64 Цивільного кодексу України та Глави 32 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України і згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно статей 908 та 909 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, до якої Україна приєдналась відповідно до Закону України №57-V від 01.08.2006, передбачено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Статтею 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів передбачено, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

З міжнародних товарно-транспортних накладних (СМR) №0077351189 від 12.11.2018 та №0077371380 від 21.11.2018 вбачається, що позивачем, як перевізником, здійснено перевезення визначеного вантажу за маршрутом: Wismar (Німеччина) - Київ (Україна) у встановлені строки.

Таким чином, факт надання позивачем міжнародних транспортних послуг по маршруту: Німеччина-Україна та отримання таких послуг відповідачем підтверджується наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами.

З огляду на викладене та враховуючи відсутність з боку відповідача письмових зауважень або претензій до наданих позивачем послуг з перевезення вантажу, суд дійшов висновку, що послуги позивачем надані належним чином і прийняті відповідачем без зауважень.

Статтею 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

В заявках на перевезення вантажу сторони погодили, що вартість перевезення складає 56000,00 грн та 1725 євро, що за курсом Національного Банку України на день вивантаження вантажу становить 54430,00 грн, а оплата проводиться протягом 7 банківських днів по оригіналам документів.

На виконання вимог заявок, позивач 05.12.2018 направив оригінали документів відповідачу по заявці №196 від 19.11.2018, які отримані останнім 02.01.2019, про що свідчить відмітка на рекомендованому поштовому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Окрім того, як встановлено судом, засобами поштового зв`язку 27.11.2018 позивач цінним листом направив на юридичну та поштову адресу відповідача, яка вказана у договорі перевезення вантажу №21/18-п від 12.11.2018, а саме 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, буд. 28, оригінали документів по заявці №182 від 12.11.2018 для здійснення оплати у розмірі 56000,00 грн протягом 7 банківських днів по оригіналам документів.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку регулюються Правилами надання послуг поштового зв`язку, затверджених Постановою Кабінет Міністрів України №270 від 05.03.2009 (надалі - Правила).

Так, п. 21 Правил визначено, що адресат реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу інформується про надходження адресованого йому поштового відправлення, поштового переказу через смс-повідомлення, повідомлення, що підтримується засобами Інтернету, або повідомлення у паперовому вигляді за встановленим оператором поштового зв`язку зразком.

У разі коли адресата неможливо повідомити про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу за номером телефону, зазначеним відправником у поштовій адресі, до його абонентської поштової скриньки вкладається повідомлення про надходження такого поштового відправлення, поштового переказу (п. 101 Правил).

Пунктом 99 Правил визначено, що рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка"), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним.

У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.

Відповідно до п. 116 Правил у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.

Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику. Повернення відправлень, від яких відмовився адресат або вручення яких неможливе, повинне здійснюватися негайно (п. 117 Правил).

Із наведеного слідує, що повернення поштою реєстрованого поштового відправлення із зазначенням причини за закінченням терміну зберігання можливо тільки у разі, якщо під час доставки поштою його не можна було вручити адресату або його уповноваженому представнику (відправлення не вручене під час доставки), та якщо на вкладене до абонентської скриньки адресата повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення адресат не відреагував, а саме не звернувся до поштового відділення для отримання листа, який зберігався на пошті встановлений законом строк, і який лише після його сплину було повернуто за зворотною адресою.

Як вбачається з матеріалів справи, оригінали документів для оплати по заявці №182 від 12.11.2018 були направлені відповідачу 27.11.2018, про що свідчить фіскальний чек, опис вкладення, рекомендоване повідомлення та накладна №3560300477310, однак відповідачем відповідне відправлення отримане не було.

Отже, враховуючи викладене та умови надання послуг поштового зв`язку, суд дійшов до висновку, що неотримання листа та повернення його за зворотною адресою є наслідком діяння (бездіяльності) відповідача щодо його належного отримання, тобто його власною волею.

При цьому, днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повернення з підстав неможливості вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є саме дата оформлення названим підприємством цього повернення.

Зазначене відповідає принципам розумності, справедливості та вимогам щодо належності виконання взятого на себе зобов`язання, враховуючи, що експедитор сам погодив такі умови договору, які передбачають порядок отримання ним письмової вимоги від перевізника, що свідчить про обізнаність відповідача, зокрема, щодо обов`язку відстежувати власну поштову кореспонденцію та наслідки її неотримання.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що строк для оплати настав за обома заявами.

До того ж, позивачем було направлено відповідачу претензію №4 від 10.01.2019, що підтверджується фіскальним чеком, описом вкладення у цінний лист та накладною №3560300520754 від 10.01.2019 та претензію №484 від 19.09.2019, що підтверджується фіскальним чеком, описом вкладення у цінний лист та накладною №0500054785952 від 20.09.2019, однак відповідач оплату так і не здійснив.

Тоді як, за приписами ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зобов`язання, в силу вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов`язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем відповідачу послуг з перевезення та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманих послуг, підтверджені матеріалами справи і не спростовані відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 110430,00 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019).

Враховуючи, що відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за отримані послуги з перевезення вантажу, на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України позивачем на суму 54430,00 грн нараховані та заявлені до стягнення 3% річних в сумі 1891,49 грн та інфляційні втрати в сумі 1703,66 грн за період з 15.01.2019 по 12.03.2020.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги позивача в цій частині також підлягають задоволенню.

При цьому суд погоджується з твердженням позивача про те, що до спірних правовідносин застосовується строк позовної давності в три роки.

Так, як уже було зазначено, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором перевезення, до якого застосовуються усі норми щодо договору перевезення, в т. ч. й в частині строків позовної давності.

За приписами частини 6 статті 315 Господарського кодексу України встановлено, що до спорів, пов`язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред`явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України. Аналогічну норму закріплено і у статті 926 Цивільного кодексу України.

За змістом статті 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Україна приєдналась до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 відповідно до Закону України Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 01.08.2006, а тому є договірною країною у розумінні частини 1 статті 1 Конвенції і перевезення виконане на підставі заявок на міжнародне перевезення №182 від 12.11.2018 та №196 від 19.11.2018 входить в сферу її застосування.

Відповідно до частини 1 статті 32 Конвенції термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов`язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки. Відлік терміну позовної давності починається: a) у випадку часткової втрати чи пошкодження вантажу, або прострочення в доставці - з дня доставки; b) у випадку втрати всього вантажу - з тридцятого дня по закінченню узгодженого терміну доставки, або, за відсутності такого терміну, - з шістдесятого дня після прийняття вантажу перевізником для перевезення; c) у всіх інших випадках - по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення. День початку відліку терміну позовної давності у термін не зараховується.

В даному випадку судом враховано, що відповідно до заявок на міжнародне перевезення в експедитора, тобто, відповідача виникає обов`язок отримати оригінали документів та обов`язок здійснити оплату за отримані послуги, а тому дії із ухилення від отримання кореспонденції та оплати, судом кваліфіковані як навмисні, а відтак, застосуванню підлягає термін позовної давності у три роки.

Відповідно до приписів статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Встановлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов`язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише в тому разі, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов`язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до міжнародно-транспортних накладних CMR 0077351189 та CMR 0077371380 вантаж отримано вантажоодержувачем без будь-яких заперечень і позивач направив на адресу відповідача оригінали документів та претензії, проте відповідачем не було здійснено оплату та не надано відповідь на вказані претензії.

Отже, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю АУРІС-М вживало заходи до виконання взятих на себе зобов`язань за договором або докладало зусилля для врегулювання спору в добровільному порядку, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ГЮАЛОС є обґрунтованими та підтвердженими належними та достовірними доказами.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ГЮАЛОС підлягають задоволенню.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 120, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ГЮАЛОС до Товариства з обмеженою відповідальністю АУРІС-М про стягнення 114025,15 грн задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АУРІС-М (01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, буд. 28, ідентифікаційний код 32207938) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ГЮАЛОС (35600, Рівненська обл., м. Дубно, вул. Замкова, буд. 51, ідентифікаційний код 32818783) основний борг у розмірі 110430 (сто десять тисяч чотириста тридцять) грн 00 коп, інфляційні втрати у розмірі 1703 (одна тисяча сімсот три) грн 66 коп., 3% річних у розмірі 1891 (одна тисяча вісімсот дев`яносто одна) грн 49 коп. та судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 11.08.2020.

Суддя Т.В. Васильченко