Рішення

від 10.08.2020 по справі 914/399/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2020 справа № 914/399/20

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П. розглянув матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Анталія ЛТД , м.Миколаїв

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Буртехпостач , м.Львів

про стягнення 19500 грн

Представники сторін не викликались

Обставини розгляду справи.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Анталія ЛТД до Товариства з обмеженою відповідальністю Буртехпостач про стягнення 19500 грн.

Ухвалою суду від 24.02.2020 р. позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу 10-денний строк з дня вручення ухвали на виправлення допущених недоліків шляхом надання суду відомостей про наявність у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до позовної заяви.

Як вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвала суду від 24.02.2020 р. була вручена представнику позивача 03.03.2020 р.

13.03.2020 р., тобто в межах встановленого судом строку, надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх.№12525/20), відповідно до якої позивач на виконання вимог ухвали суду від 24.02.2020 р. повідомив суд про наявність у нього оригіналів усіх документів, долучених до позовної заяви.

Вищевказана заява про усунення недоліків була зареєстрована канцелярією суду в день її отримання - 13.03.2020 р., проте передана на розгляд та отримана суддею лише 30.03.2020 р., тому в суду була відсутня можливість відкрити провадження протягом п`яти днів з дати фактичного надходження заяви. У зв`язку з цим, суд відкрив провадження у справі в день, коли йому стало відомо про отримання вчасно надісланої заяви про усунення недоліків, тобто 30.03.2020 р.

Ухвалою суду від 30.03.2020 р. було постановлено прийняти справу до розгляду та відкрити провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, здійснювати розгляд справи без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

В матеріалах справи наявне рекомендоване поштове відправлення позивачеві ухвали суду, яке було повернено підприємством поштового зв`язку з зазначенням того, що причиною повернення є закінчення встановленого строку зберігання.

Ухвала надсилались судом на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, яка також відповідає адресі, вказаній у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як місцезнаходження позивача: 54029, м.Миколаїв, вул.Нікольська, 4-А, кв.43.

Суд вважає, що неотримання позивачем кореспонденції, яка направлялася судом на його адресу, зумовлено суб`єктивними причинами та залежало лише від власної волі самого позивача. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 11.12.2018 р. у справі №921/6/18.

Водночас суд зазначає, що за змістом статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Обізнаність позивача про розгляд його справи судом додатково підтверджується тим фактом, що позивач усунув недоліки, про які вказувалось в надісланій йому ухвалі про залишення позовної заяви без руху.

Відправлення на адресу відповідача ухвали суду про відкриття провадження у справі підтверджується списком рекомендованих листів №399 від 31.03.2020 р. та списком згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів №548 (штрихкодовий ідентифікатор поштового відправлення - 7901413128180). Як вбачається з інформації на веб-сайті АТ Укрпошта , поштове відправлення з даним штрихкодовим ідентифікатором було вручено відповідачеві 02.04.2020 р.

Отже, суд вважає сторони такими, що належним чином повідомлені про відкриття провадження у даній справі та прийняття позовної заяви до розгляду.

Ухвалою суду від 30.03.2020 р., зокрема, було встановлено відповідачу для подання відзиву на позов, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін (в разі незгоди із здійсненням розгляду справи без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання) строк у 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали, тобто, беручи до уваги те, що ухвала була отримана ним 02.04.2020 р., строк для подання відповідачем відзиву мав би закінчитись 17.04.2020 р.

Згідно зі ст.248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Як встановлено ч.2 ст.252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Разом з тим стосовно процесуальних строків у даній справі суд вважає за необхідне пояснити наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 на всій території України з 12.03.2020 р. було встановлено карантин, який продовжувався та триває і на даний час відповідно до подальших змін до згаданої постанови, а також постанов Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 р. №392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів ; від 17.06.2020 р. №500 Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України та від 22.07.2020 р. №641 Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 .

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 р., який набрав чинності 02.04.2020 р., розділ X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України було доповнено пунктом 4 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) .

Отже, вказаними законодавчими змінами було продовжено на строк дії карантину, в тому числі, і строк подання відзиву.

Як передбачено ч.3 ст.3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Виходячи зі змісту ст.3 ГПК України, а також того, що законодавчі зміни не встановлювали нових обов`язків, не скасовували і не звужували прав учасників судового процесу, такі норми мали зворотну силу, а, враховуючи те, що встановлений судом строк для подання відзиву не сплив до початку дії карантину та повинен був закінчитися в межах строку його дії, відповідач мав право подати відзив на позовну заяву в будь-який день до закінчення карантину, навіть поза межами строку у 15 календарних днів з дня отримання ухвали. При цьому ухвала суду була постановлена 30.03.2020 р. - до набрання чинності змінами до ГПК України, через що суд, керуючись діючими на час постановлення ухвали нормами, визначив відповідачеві 15-денний строк на подання відзиву, що, проте, не могло вплинути на необхідність застосування в подальшому до даних правовідносин нових норм процесуального законодавства, які імперативно та безумовно продовжили відповідачеві строк на подання відзиву до кінця карантину.

У зв`язку з неподанням відповідачем відзиву, а також продовженням Законом на весь строк дії карантину і строку розгляду справи, суд не міг та не повинен був розглянути справу у строки, передбачені ст.ст. 248 та 252 ГПК України, оскільки вирішення справи за наявними матеріалами без відзиву на позовну заяву, відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, можливе лише у разі ненадання такого відзиву у встановлений судом строк, який продовжився на час дії карантину, про що йшлося вище. Інакше кажучи, здійснення розгляду справи по суті та ухвалення рішення в будь-який час до закінчення строку на подання відзиву, тобто в момент, коли відповідач ще має право подати відзив, було б передчасним та незаконним.

Так як суд здійснював розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, тобто без можливості для відповідача взяти участь у судовому засіданні і викласти свої заперечення проти задоволення позову, право відповідача надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування, заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 ГПК України, могло бути реалізоване шляхом подання відзиву, з врахуванням доводів якого суд мав би ухвалювати рішення. Прийняття судом рішення до спливу встановленого строку для подання відзиву зробило би ілюзорним право відповідача на подання відзиву та могло би призвести до тих самих наслідків, що і розгляд справи без повідомлення належним чином учасникам справи про дату, час і місце засідання суду - скасування судового рішення апеляційною інстанцією у випадку подання відповідачем апеляційної скарги.

Схожі позиція викладені Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в своїх постановах: від 23.10.2019 р. у справі №910/6041/19 (щодо неприпустимості ухвалення рішення до закінчення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу) та від 30.07.2020 р. у справі №916/145/20 (щодо передчасності повернення апеляційної скарги без врахування норм Закону України від 30.03.2020 р. та без надання скаржнику можливості усунути недоліки апеляційної скарги у строки, продовжені у зв`язку з введенням карантину).

Згідно з Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) від 18.06.2020 р., що набрав чинності 17.07.2020 р., п.4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином .

Також пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень останнього зі згаданих законів було визначено, що процесуальні строки, які були продовжені, в тому числі, відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) №540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

У зв`язку з набранням чинності 17.07.2020 р. Законом України від 18.06.2020 р., суд, починаючи з 17.07.2020 р., при здійсненні судочинства почав керуватись його нормами та зміненою цим Законом редакцією п.4 розділу X Прикінцеві положення ГПК України, яка не передбачає автоматичного продовження на строк дії карантину процесуальних строків, в тому числі і строку на подання відзиву, без подання особою відповідної заяви. Водночас пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 18.06.2020 р., який з 17.07.2020 р. також є обов`язковим для суду та учасників справи, встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені на час карантину Законом України від 30.03.2020 р., закінчуються через 20 днів після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 р., тобто через 20 днів після 17.07.2020 р. - 06.08.2020 р.

Відповідач протягом наданого йому Законом України від 18.06.2020 р. 20-денного строку не звернувся із заявою про продовження процесуальних строків, як і не подав самого відзиву на позовну заяву, тому суд вважає, що строк подання відзиву в цій справі, який був продовжений Законом від 30.03.2020 р., закінчився 06.08.2020 р. і лише після цієї дати суд міг вважати відзив на позовну заяву ненаданим та здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом і від них не надходило жодних заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження чи клопотань про її розгляд у судовому засіданні з повідомленням сторін, дослідивши наявні у справі докази та викладені в позовній заяві пояснення, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі.

При цьому суд з врахуванням нормативних строків пересилання поштових відправлень прийняв рішення у справі в день, наступний за останнім днем можливого отримання судом документів, які могли бути надіслані засобами поштового зв`язку в останній день строку для їх подання (06.08.2020р.), а також, відповідно до ч.4 ст.240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, підписав рішення без його проголошення.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що на підставі укладеної заявки-договору він здійснив автомобільне перевезення вантажу, проте відповідач вартість перевезення не сплатив, на вимогу позивача не зреагував. У зв`язку з цим позивач просив суд стягнути з відповідача 19500 грн заборгованості та покласти на відповідача судовий збір.

Розглянувши матеріали справи, повно та об`єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

В матеріалах справи наявна засвідчена копія заявки-договору №31/05 від 31.05.2019 р., в якій зазначено, що ТзОВ Буртехпостач як замовник (відповідач у справі) та ТзОВ Анталія ЛТД як виконавець (позивач у справі) уклали даний договір перевезення вантажів. В заявці-договорі містяться, зокрема, такі відомості: в пунктах 4 та 8 - вантажовідправник та вантажоодержувач: згідно ТТН; в пункті 6 - дата і адреса прибуття автомобіля під завантаження: 31.05.2019 р., м.Маріуполь, вул, Таганрогська, 76; в пункті 9 - дата і адреса прибуття автомобіля під розвантаження: 01.06.2019 р., м.Гайсин, вул. Заводська, 153, Вінницька обл.; в пункті 10 - вартість перевезення: 19500 грн; в пункті 11 - оплата: безготівка з ПДВ; в пункті 12 - платник: ТзОВ Буртехпостач ; в пункті 15 - перевізник здає вантаж у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною. Також в договорі вказано інформацію про наданий автомобіль: МАН НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , прізвище, ім`я та по батькові водія: ОСОБА_1 , реквізити його посвідчення та телефон.

Заявку-договір підписано директорами сторін та скріплено печатками відповідних юридичних осіб.

Як стверджує в позовній заяві позивач, договір було укладено шляхом обміну листами через мережу Інтернет, а саме через e-mail листи, на підтвердження чого позивач долучив електронне листування між сторонами: засвідчену копію роздруківки від 31.05.2019 р. під заголовком Мариуполь Гайсин - antalian105@gmail.com-Gmail , з підзаголовком Sfera-Yug LLC, кому: я , в якій містяться дані стосовно адреси завантаження і розвантаження, відповідальної особи та реквізити ТзОВ Буртехпостач .

В товарно-транспортній накладній №1650 від 31.05.2019 р. відображено інформацію про здійснене водієм ОСОБА_2 автомобільне перевезення вантажу (паливні гранули з лушпиння соняшника масою брутто 36,62 т) автомобілем НОМЕР_1 та причепом НОМЕР_2 з пункту завантаження: м.Маріуполь до пункту розвантаження: Вінницька обл., Гайсинський район, м.Гайсин, вул.Заводська, буд.150. Автомобільним перевізником в накладній вказано ТзОВ Анталія ЛТД , замовником (платником) та вантажовідправником - ТзОВ Буптехпостач , а вантажоодержувачем - ТзОВ Продовольча компанія Зоря Поділля . Товарно-транспортну накладну підписано: директором ТзОВ Буртехпостач - в графах Відпуск дозволив і Здав (відповідальна особа вантажовідправника) з накладенням відтиску штампу №2 товариства для товарно-транспортних накладних; водієм - в графах Отримав водій , Прийняв водій/експедитор , Здав водій/експедитор ; вагарем ТзОВ Продовольча компанія Зоря Поділля Довгополою Н.М. з проставленням відтиску штампу товариства Вагова і зазначенням дати та фактичної ваги.

01.06.2019 р. ТзОВ Анталія ЛТД склало для ТзОВ Буртехпостач рахунок на оплату №ОУ-01/06б на суму 19500 грн за транспортні послуги м.Маріуполь Запорізька обл. - м.Гайсин Вінницька обл., а/м МАН НОМЕР_1 /В15985ХМ.

Відповідно до акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОУ-01/06б від 01.06.2019 р., на підставі договору №31/05 від 31.05.2019 р. виконавцем були виконані наступні роботи (надані такі послуги): транспортні послуги м.Маріуполь Запорізька обл. - м.Гайсин Вінницька обл., а/м МАН НОМЕР_1 / НОМЕР_2 на загальну суму 19500 грн. У вказаному акті зазначено, що замовник претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має, а сам акт підписано без зауважень директорами сторін та скріплено печатками товариств.

09.12.2019 р. ТзОВ Анталія ЛТД пред`явило ТзОВ Буртехпостач вимогу №09/12-19 про виконання останнім зобов`язання за договором-заявкою №31/05 від 31.05.2019 р., а саме: сплату 19500 грн за наданими у вимозі реквізитами ТзОВ Анталія ЛТД .

Згадана вимога, оригінал рахунку на оплату №ОУ-01/06б від 01.06.2019р., два екземпляри оригіналу акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОУ-01/06б від 01.06.2019 р. (з зазначенням у вимозі того, що один екземпляр слід повернути після підписання), копія товарно-транспортної накладної №1650 від 31.05.2019 р. (з вказівкою про наявність оригіналу у ТзОВ Буртехпостач ) були надіслані ТзОВ Буртехпостач за адресою: м.Львів, вул.Наукова, 39, кв.4, що підтверджується копіями опису вкладення та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

З відмітки на повідомленні про вручення та інформації з веб-сайту АТ Укрпошта , роздруківка якої надана позивачем, вбачається, що поштове відправлення було вручено 15.01.2020 р.

В позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача 19500 грн заборгованості за надані та неоплачені послуги.

Станом на дату ухвалення рішення в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо здійснення відповідачем оплати заявленої до стягнення суми.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною першою статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. (ч.7 ст.179 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Частиною першою статті 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

В частині другій статті 180 ГК України зазначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Аналогічна за змістом норма міститься і в ч.1 ст.638 ЦК України.

За умовами ст.908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з ч.1- 3 ст.909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Суд не бере до уваги подану позивачем роздруківку з нібито електронного листування між сторонами, оскільки неможливо з точністю встановити достовірність такого доказу, адже, фактично, даний документ є лише текстом недоведеного походження з зазначенням невідомої суду електронної адреси в заголовку, не дозволяє ідентифікувати його автора, відправника чи одержувача та своєю формою і змістом жодним чином не підтверджує того, що електронне листування відбувалось та відбувалось саме між позивачем та відповідачем, стосувалось договору перевезення і за його допомогою було укладено такий договір.

Водночас суд вважає, що сторонами дійсно було укладено договір, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія заявки-договору з підписами та печатками контрагентів, при цьому спосіб його укладення не має вирішального значення, так як договір існує у формі єдиного письмового документа, підписаного сторонами.

До того ж, відповідно до ч.3 ст.909 Цивільного кодексу України, укладення договору перевезення вантажу підтверджено складеною товарно-транспортною накладною.

Факт надання позивачем послуг з перевезення вантажу на загальну суму 19500 грн підтверджується відмітками вантажовідправника і вантажоодержувача на товарно-транспортній накладній, а також підписами директорів та печатками сторін на складеному без зауважень акті надання послуг на вказану суму.

Як зазначає Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 05.06.2018 р. у справі №338/180/17, не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами.

Отже, з усього вищенаведеного можна зробити висновок, що між сторонами існують правовідносини за укладеним та частково виконаним договором перевезення вантажу, а наявні в матеріалах справи докази доводять те, що позивач дійсно надав відповідачеві погоджені в договорі послуги.

Відповідно до ч.5 ст.626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Як передбачено ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата (ч.1 ст.916 ЦК України).

Статтею 104 Статуту автомобільного транспорту Української УРСР встановлено, що остаточний розрахунок за перевезення вантажів провадиться замовником автотранспорту на підставі рахунку автотранспортного підприємства або організації.

В п.10 заявки-договору сторони погодили, що вартість перевезення становить 19500 грн, платником виступає ТзОВ Буртехпостач .

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З наданих доказів вбачається, що строк виконання замовником зобов`язання з оплати наданих послуг встановлено не було, а обов`язок негайного виконання такого зобов`язання не випливає ні договору, ані з актів цивільного законодавства, тому в даному випадку слід вважати строк визначеним моментом пред`явлення вимоги.

Вимога позивача про сплату вартості перевезення, як і рахунок на оплату, були отримані відповідачем 15.01.2020 р., тобто останнім днем виконання боржником свого обов`язку було 22.01.2020 р.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, що надані послуги відповідач не оплатив.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказано у ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов`язання боржником, що, в свою чергу, є підставою для стягнення суми боргу.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Як встановлено ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи все наведене, суд дійшов висновку, що права позивача були порушені, а позовні вимоги підлягають задоволенню повністю

Як передбачено п.2 ч.5 ст.238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Оскільки згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст.4, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 126, 129, 165, 233, 236, 237, 238, 241, 247, 252, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Буртехпостач , м.Львів, вул.Наукова, 39, кв.4 (ідентифікаційний код 31659118) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Анталія ЛТД , м.Миколаїв, вул..Нікольська, 4А, кв.43 (ідентифікаційний код 40757783) 19500 грн заборгованості та 2102 грн судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя З.П. Гоменюк