Рішення

від 07.08.2020 по справі 569/22055/19

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/22055/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2020 року м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Ковальова І.М.

при секретарі судового засідання Соломон О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному провадженні цивільну справу № 569/22055/19 в за позовом ОСОБА_1 до Автомобільної школи Рівненської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, зобов`язання здійснити заходи по виплаті допомоги по тимчасовій втраті працездатності, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області із вищевказаним позовом, в якому просить: скасувати наказ Автомобільної школи РОО ВСВ від 27 вересня 2019 року №13/-к/2р про його звільнення з роботи з 30 вересня 2019 року; поновити його з 30 вересня 2019 року сторожем Автомобільної школи РОО ВСА; зобов`язати Автомобільну школу РОО ВСА здійснити заходи по виплаті ОСОБА_1 допомоги по тимчасовій непрацездатності з 30 вересня 2019 року. Свої позовні вимоги мотивує тим, що станом на 30 вересня 2019 року - дату звільнення був тимчасово непрацездатний, що підтверджується листами непрацездатності, у зв`язку з чим його не мали права звільняти. При цьому позивач покликається на рішення Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року №6-р(П)2019 (справа №3-425/2018(6960/18), в якому зазначено про заборону дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Зокрема, нерозповсюдження гарантії визначеної ч. 3 ст. 40 КЗпП України (заборона звільнення працівника, який працює по безстроковому трудовому договору, в період тимчасової непрацездатності) на трудові правовідносини з працівником, що працює по контракту, є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

В судове засідання позивач не з`явився, про час і дату судового засідання повідомлений належним чином. Позивач подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Водночас, подав заяву про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Відповідач позовні вимоги не визнав, подав відзив на позовну заяву. Позивач подав відповідь на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримала доводи, наведені у відзиві, зазначила, що при звільненні Автомобільна школа РОО ВСА керувалася п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (припинення трудового договору, у зв`язку із закінченням строку дії контракту), а не ст. 40 КЗпП України (розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу). Фонд соціального страхування України (Рівненське відділення) підтвердив правильність нарахування допомоги по тимчасовій непрацездатності ОСОБА_1 за період його роботи. Листи непрацездатності, видані ОСОБА_1 після 30 вересня 2019 року Автомобільною школою РОО ВСА не оформлялися та до Фонду соціального страхування не подавалися, так як працівник був звільнений з роботи. Зауважила, що роботодавець оплачує лише перші п`ять днів тимчасової непрацездатності працівника, за решту днів виплата здійснюється за рахунок Фонду соціального страхування. Просила суд при ухвалені рішення врахувати правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 29 січня 2020 року у справі № 320/7991/16.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи і давши їм належну оцінку, з`ясувавши фактичні обставини, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення, з таких підстав.

Судом встановлено, що відповідно до трудового контракту за №33/18 К від 28 грудня 2018 року та додаткових угод від 02 травня 2019 року та від 01 лютого 2019 року між Автомобільною школою Рівненської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів (роботодавець) та ОСОБА_1 (працівник) був укладений строковий трудовий договір - контракт, згідно умов якого працівника було прийнято на посаду сторожа із строком дії по 30 вересня 2019 року включно.

30 вересня 2019 року наказом Автомобільної школи РОО ВСА №13-к/тр від 27 вересня 2019 року ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади сторожа на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку з закінченням строку дії контракту.

Судом встановлено, що станом на дату звільнення 30 вересня 2019 року ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатним, що підтверджується листом непрацездатності серія АДН №904808, період непрацездатності з 23 вересня 2019 року по 03 жовтня 2019 року.

Судом дослідженні листи непрацездатності, видані в жовтні 2019 року. Згідно листа непрацездатності серії АДН №895640 ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатним в період з 04 жовтня 2019 року по 16 жовтня 2019 року. Відповідно до листа непрацездатності серія АДЖ №263345 ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатним в період з 17 жовтня 2019 року по 22 жовтня 2019 року. Згідно з листом непрацездатності серія АДН №859007 ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатним з 23 жовтня 2019 по 11 листопада 2019 року. В листі визначена дата стати до роботи - 11 листопада 2019 року.

Рівненським відділенням Управління виконавчої дирекції фонду у Рівненській області Фонду соціального страхування України в листі від 13.11.2019 №11-01-09-2673 підтверджена правомірність надання допомоги по тимчасовій непрацездатності ОСОБА_1 в період його роботи в Автомобільній школі РОО ВСА.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України ).

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Судом було встановлено, що строк, на який ОСОБА_1 наймався на роботу, визначений сторонами у контракті - до 30 вересня 2019 року включно. Уклавши контракт на таких умовах, позивач добровільно погодив строковість трудового договору, тому звільнення позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України є правомірним. Разом з тим дата звільнення підлягає зміні, оскільки припадає на період тимчасової непрацездатності позивача.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України . Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини.

Вказаний висновок висловлений також у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц (провадження № 61-17196вв19), від 11 грудня 2019 року у справі № 522/3410/15-ц (провадження № 61-43676св18).

Оскільки, позивач звільнений у зв`язку із закінченням строкового трудового договору, відповідно до вимог законодавства, то відсутні підстави для його поновлення.

Порушення прав позивача, а саме звільнення його у день перебування на лікарняному може бути усунено судом шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин у перший день після закінчення періоду непрацездатності за наявності підстав для звільнення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про виправлення допущеного відповідачем порушення вимог ч. 3 ст. 40 КЗпП України, шляхом зміни дати звільнення, з 30 вересня 2019 року на 11 листопада 2019 року.

При ухвалені рішення судом врахований правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29 січня 2020 року у справі №320/7991/16, про застосування правових норм в аналогічному спорі.

Водночас суд зазначає, що за приписами ст. 18 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування № 77 від 28.12.2014, страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах.

Правилами ст. 19 Закону № 77 встановлено, що право громадян на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 вказаного Закону, допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі, зокрема, настання тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві.

Частиною 2 статті 22 цього ж Закону встановлено, що допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 2 та 3 Порядку оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 № 440, оплата днів тимчасової непрацездатності здійснюється за основним місцем роботи застрахованої особи та за місцем роботи за сумісництвом у формі матеріального забезпечення, що повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу).

Підставою для оплати днів тимчасової непрацездатності є виданий в установленому порядку листок непрацездатності, а в разі роботи за сумісництвом - копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника, скріпленим печаткою за основним місцем роботи.

Згідно із п. 2.7 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України 27.04.2007 № 24, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 червня 2007р. за № 715/13982, для здійснення страхувальником виплати допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю потерпілого, страхувальник разом із заявою-розрахунком до робочого органу виконавчої дирекції Фонду подає: 1) копію листка непрацездатності (завірена страхувальником або працівником робочого органу виконавчої дирекції Фонду на підставі оригіналу); 2) акт про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, за формою Н-1 (якщо стався нещасний випадок); 3) акт (спеціального) розслідування нещасного випадку (аварії), що стався (сталася), за формою Н-5 (якщо такий складався); 4) акт розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4 (якщо таке встановлено); 5) довідка про середню заробітну плату (доход), згідно з додатком 2 до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1266; 6) витяг з табеля обліку робочого часу потерпілого, завірений страхувальником.

В судовому засіданні відповідач підтвердив, що листи непрацездатності, видані ОСОБА_1 після 30 вересня 2019 року не оформлялися та до Фонду соціального страхування не подавалися, так як працівник був звільнений з роботи.

У зв`язку з тим, що дата звільнення позивача підлягає зміні, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача здійснити заходи по виплаті позивачу допомоги по тимчасовій втраті працездатності підлягають частковому задоволенню. В силу вимог Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат роботодавець зобов`язаний оформити листи непрацездатності, а матеріальне забезпечення по тимчасовій непрацездатності здійснює фонд соціального страхування.

При вирішенні питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн. суд зазначає, що вказана сума не була заявлена в розрахунку судових витрат при поданні позову. Крім того, до заяви про стягнення витрат на правову допомогу позивачем не додано жодного документу в підтвердження зазначеного.

Одним із критеріїв визначення та розподілу судових витрат є їх дійсність.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на вищевикладене заява позивача про стягнення витрат на правничу допомогу не підлягає до задоволення.

На підставі вищевикладеного,керуючись ст.ст.4,12,137,258, 259, 264, 265, 268, ЦПК України, ст.ст.5-1,21,23,24.36,40 КЗпП України,-

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Автомобільної школи Рівненської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, зобов`язання здійснити заходи по виплаті допомоги по тимчасовій втраті працездатності - задовольнити частково.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади сторожа Автомобільної школи Рівненської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, з 30 вересня 2019 року на 11 листопада 2019 року.

Зобов`язати Автомобільну школу Рівненської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів оформити листи непрацездатності, видані ОСОБА_1 у період з 30 вересня 2019 по 11 листопада 2019 року для призначення останньому матеріального забезпечення по тимчасовій непрацездатності.

В іншій частині позову ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з Автомобільної школи Рівненської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів на користь держави судовий збір у розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Рівненський міський суд Рівненської області або безпосередньо в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи: Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Автомобільна школа Рівненської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів, код ЄДРПОУ: 05508832, адреса: м. Рівне, вул. Пересопницька, буд. 146.

Суддя: І.М.Ковальов