Ухвала

від 10.08.2020 по справі 420/119/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 420/119/20

адміністративне провадження № К/9901/17869/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мороз Л.Л.,

суддів: Коваленко Н.В., Стеценка С.Г.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії ,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області № 254-VII від 04.07.2019 року Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Новоіванівську сільську раду Арцизького району Одеської області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована на території Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області для ведення особистого селянського господарства (за межами населених пунктів) ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Новоіванівську сільську раду Арцизького району Одеської області иподати до суду в місячний строк з дня набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення .

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року , залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2020 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю .

Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанції такими, що ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, позивач подав касаційну скаргу відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), яку зареєстровано у Верховному Суді 20.07.2020.

За правилами частини 1 статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у справі колегією суддів встановлено таке.

Частиною 3 статті 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 257 КАС України визначено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Як вбачається з тексту судового рішення суду першої інстанції, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондують положення статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і статті 13 КАС України.

Згідно частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини 4 статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 10 частини 6 статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

З урахуванням того, що за предметом спору дана справа не належить до тих, які повинні розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження, тому з урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи та сталої судової практики у подібних правовідносинах, колегія суддів вважає, що вищезгадану касаційну скаргу подано на судове рішення у справі незначної складності.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для нього.

Процесуальний закон передбачає умови, за наявності яких справи незначної складності можуть переглядатися в касаційному порядку.

Якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, то у ній мають зазначатися, щонайменше, новітні, проблемні, засадничі, раніше ґрунтовно не досліджуванні питання права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у даному випадку обставин, наведених у підпункті "а" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Посилання скаржника на положення підпункту "б" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України є необґрунтованими, оскільки скаржником не зазначено, які саме обставини, встановлені оскаржуваним судовим рішенням у справі № 420/119/20, підлягають спростуванню та не вказано в якій справі таке спростування здійснюється (здійснюватиметься).

Також, Суд звертає увагу, що вжите національним законодавцем словосполучення значний суспільний інтерес необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Тобто, скаржник не навів конкретних фактів наявності значного суспільного інтересу саме до цієї конкретної справи, а лише висловив припущення щодо можливої зацікавленості окремих осіб.

Покликання у касаційній скарзі на те, що справа має виняткове значення з означеним у скарзі предметом спору не містять обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії винятково значимих.

Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.

Зазначене дає підстави вважати, що за поданою касаційною скаргою оскаржується судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.

Цей висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) 19 грудня 1997 року, згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Суд також враховує й правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену в ухвалі щодо неприйнятності у справі Азюковська проти України (Azyukovska v. Ukraine) від 09 жовтня 2018 року (заява № 26293/18), в якій заявником оскаржувалась відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв`язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності. Так, Суд вказав, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 257, 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії.

Надіслати скаржнику копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.Л. Мороз Н.В. Коваленко С.Г. Стеценко