Рішення

від 12.08.2020 по справі 910/5750/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.08.2020Справа № 910/5750/20

Господарський суд міста Києва у складі: судді Васильченко Т.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/5750/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фабрика Сімі

до Товариства з обмеженою відповідальністю Незабудка-Сервіс

про стягнення 31162,58 грн

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича фабрика Сімі (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Незабудка-Сервіс (далі - відповідач) про стягнення 31162,58 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за договором купівлі-продажу №135/18 від 22.08.2018, не розрахувався належним чином за поставлений товар, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення суму основного боргу у розмірі 26225,40 грн, пеню у розмірі 1591,46 грн, 10% річних у розмірі 723,18 грн та 2622,54 грн штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2020 позовну заяву прийнято судом до розгляду, відкрито провадження у справі №910/5750/20 та виходячи з вимог статей 12, 247 Господарського процесуального кодексу України, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження у справі від 04.05.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03150, м. Київ, вул. Червоноармійська (перейменовано на Велика Васильківська), буд. 68.

Однак, конверт з ухвалою суду був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою адресат відсутній .

Згідно з п.5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки адресат не значиться , вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Так, відповідно до ч.2 ст.2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом ч. 1, 2 ст.3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Разом з цим, у відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Однак, відповідно до редакції пункту 4 Розділу Х Прикінцеві положення (чинної до 17.07.2020) Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки, в тому числі щодо подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. на всій території України карантин. Постановою Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" (з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України №500 від 17.06.2020), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, установлено карантин з 22.05.2020 по 31.07.2020, із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні, продовжено на всій території України дію карантину.

17.07.2020 набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) від 18 червня 2020 року №731-IX, за яким процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом (пункт 2 розділ ІІ Прикінцеві та перехідні положення ).

Отже, 17.07.2020 автоматичне продовження процесуальних строків на період дії карантину припинено, однак законодавцем надано проміжний термін тривалістю 20 днів для учасників справи на вчинення відповідних процесуальних дій.

Втім відповідач у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробнича фабрика Сімі (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Незабудка-Сервіс (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №135/18 (далі - договір), відповідно до умов п. 1.1 якого продавець зобов`язується передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товари, асортимент, кількість, ціна, а також характеристики яких вказані в рахунках-фактурах, податкових та видаткових накладних.

Товари поставляються партіями. Розмір, вартість та асортимент відповідної партії узгоджується сторонами та фіксується в рахунках-фактурах та накладних (п.1.3 договору).

Пунктом 1.4 договору визначено, що загальна сума по договору визначається сумою по видатковим накладним, якими оформлюється кожна партія товару отриманого покупцем від продавця на протязі дії даного договору.

Моментом поставки товару, відповідно до п. 2.2 договору, вважається момент оформлення видаткової накладної, підписаної уповноваженою особою покупця з проставленням печатки або штампу покупця та з дорученням на отримання партії товару з посиланням на номер і загальну суму, вказану у видатковій накладній.

В пунктах 3.1, 3.2 договору визначено, що ціни на товар обумовлюються сторонами в видаткових накладних, інших додатках до цього договору, які є невід`ємною частиною. Ціни, які зазначені в видаткових накладних, інших додатках на окрему партію товару, є фіксованими і не можуть бути змінені в односторонньому порядку.

Оплата покупцем кожної партії отриманого товару здійснюється шляхом перерахування відповідних коштів у гривнях на розрахунковий рахунок продавця з відстрочкою платежу 21 календарний день по безготівковому розрахунку (п. 3.3, 3.4 договору).

Договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до закінчення календарного року, але в будь-якому випадку до погашення сторонами своїх зобов`язань, в тому числі документів. Якщо сторони у термін не менш ніж 20 днів до закінчення терміну дії даного договору не повідомляють один одного про бажання його розірвати, то він вважається продовженим терміном на кожен наступний календарний рік (п. 6.1 договору).

Під час розгляду справи доказів звернення будь-якою стороною про розірвання договору учасниками справи не надано, отже він є діючим та приймається судом до уваги.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем було здійснено поставку відповідачу узгодженого товару на загальну суму 26225, 40 грн, що підтверджується видатковими накладними №18832 від 02.12.2019 на суму 1792,00 грн; №18833 від 02.12.2019 на суму 2053,50 грн; №18834 від 02.12.2019 на суму 112,00 грн; №20561 від 27.12.2019 на суму 17920,00 грн; №20562 від 27.12.2019 на суму 1344,00; №20582 від 27.12.2019 на суму 1113,35 грн та №20583 від 27.12.2019 на суму 1890,55 грн., які підписані відповідачем без заперечень та скріплені печатками.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору.

Тоді як відповідач свій обов`язок щодо оплати поставленого товару не виконав, внаслідок чого в нього виникла заборгованість в сумі 26225,40 грн.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання, в силу вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, а відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.3 договору сторони встановили, що оплата кожної партії отриманого товару здійснюється покупцем з відстрочкою платежу 21 календарний день по безготівковому розрахунку.

Втім, як встановлено судом, відповідач, у встановлені договором строки, оплату отриманого товару не здійснив.

Тоді як, п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки обумовленого сторонами товару та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині оплати отриманого товару, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення 26225,40 грн основного боргу.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтями 626, 627 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

Пунктами 4.1 та 4.3 договору сторони встановили, що у випадку несвоєчасної оплати відповідної партії товару, покупець зобов`язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченого товару за кожний день прострочення, а у випадку прострочення терміну оплати передбаченого п. 3.3 договору строком більше ніж на 70 календарних днів, покупець повинен сплатити продавцю штраф у розмірі 10% від простроченої суми.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків за договором, в тому числі більше ніж на 70 календарних днів, позивачем, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та умов договору, нараховано та заявлено до стягнення пеню за періоди з 23.12.2019 по 23.04.2020 та з 18.01.2020 по 23.04.202, в загальному розмірі 1591,46 грн та 2622,54 грн штрафу.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Погодження сторонами в договорі відповідальності у вигляді сплати пені за прострочення виконання зобов`язання з оплати товару, а також штрафу за допущення прострочення, відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України, а також приписам статей 546 ЦК України, статті 231 ГК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені, то вони підлягають задоволенню частково в сумі 1588,38 грн, оскільки позивач допустив арифметичні помилки та не вірно визначив початок періоду прострочення за видатковими накладними від 02.12.2019 (пеня по видаткових накладних №18832, №18833, №18834 від 02.12.2019 на загальну суму 3957,50 грн за період з 24.12.2020 по 23.04.2020 = 301,64 грн., а по видатковим накладним №20561, №20562, №20582, №20583 від 27.12.2019 на загальну суму 22267,90 грн за період з 18.01.2020 по 23.04.2020 = 1286,74 грн).

Таким чином, за розрахунком суду, стягненню з відповідача підлягає пеня в сумі 1588,38 грн, в іншій частині цих позовних вимог позивачу належить відмовити.

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В пункті 4.2 договору сторони погодили, що розмір річних складає 10%.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків за договором, йому, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та умов договору, позивачем також нараховано та заявлено до стягнення 10% річних в сумі 723,18 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 10% річних, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог в цій частині в сумі, за розрахунком суду, 722,06 грн, оскільки позивач допустив арифметичні помилки та не вірно визначив початок періоду прострочення за видатковими накладними від 02.12.2019 (10% річних по видаткових накладних №18832, №18833, №18834 від 02.12.2019 на загальну суму 3957,50 грн за період з 24.12.2020 по 23.04.2020 = 131,92 грн., а по видатковим накладним №20561, №20562, №20582, №20583 від 27.12.2019 на загальну суму 22267,90 грн за період з 18.01.2020 по 23.04.2020 = 590,14 грн).

Таким чином, за розрахунком суду, стягненню з відповідача підлягають 10% річних в сумі 722, 06 грн, в іншій частині цих позовних вимог позивачу належить відмовити.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у відповідача обов`язку сплати заборгованості у заявленому позивачем розмірі.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Окрім того, в прохальній частині позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу, орієнтовний розмір яких становить 10 000,00 грн.

Частиною 2 статті 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 статті 126 ГПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Однак позивачем не надано, визначених нормами Господарського процесуального кодексу України, доказів в підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, в зв`язку з чим, вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 13, 74, 76-80, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фабрика Сімі до Товариства з обмеженою відповідальністю Незабудка-Сервіс про стягнення 31162,58 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Незабудка-Сервіс (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська (Велика Васильківська), буд. 68; ідентифікаційний код 37033707) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фабрика Сімі (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Володимирська, буд. 92; ідентифікаційний код 37184114) 26225 (двадцять шість тисяч двісті двадцять п`ять) грн 40 коп. основного боргу, 1588 (одну тисячу п`ятсот вісімдесят вісім) грн 38 коп. пені, 722 (сімсот двадцять дві) грн 06 коп. 10% річних, 2622 (дві тисячі шістсот двадцять дві) грн 54 коп. штрафу та 2101 (дві тисячі сто одна) грн 72 коп. судового збору.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 12.08.2020.

Суддя Т.В.Васильченко