Ухвала

від 11.08.2020 по справі 904/5406/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 904/5406/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Кролевець О.А., Стратієнко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,

представників учасників справи:

позивача (відповідача за зустрічним позовом) - не з`явився,

відповідача (позивача за зустрічним позовом) - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Кузнецов В. О., Коваль Л. А., Мороз В. Ф.

від 10.06.2020

за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АМЕТПРОМ"

про стягнення 81 792,00 грн

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АМЕТПРОМ"

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш"

про стягнення 81 792,00 грн.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 06.08.2020 № 29.3-02/1529 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 904/5406/19 у зв`язку із відпусткою судді Студенця В.І.

Згідно із витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 06.08.2020 для розгляду справи № 904/5406/19 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н.М., судді: Кролевець О.А., Стратієнко Л.В.

1. Короткий зміст позовних вимог.

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АМЕТПРОМ" про стягнення 4 992,00 грн пені та 76 800,00 грн штрафу.

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням підрядником умов договору про виконання робіт від 30.10.2018 № 20/133, а саме, простроченням виконання робіт та наявністю недоліків у виконаних роботах.

Товариство з обмеженою відповідальністю "АМЕТПРОМ" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з зустрічним позовом, в якому просило стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" 81 792,00 грн основного боргу.

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням замовником умов договору про виконання робіт від 30.10.2018 № 20/133, а саме, неповної оплати виконаних робіт.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2020 у справі № 904/5406/19 первісний та зустрічний позови задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АМЕТПРОМ" на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" пеню у сумі 4 992,00 грн, штраф у сумі 76 800,00 грн, судовий збір в сумі 1 921,00 грн. Стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АМЕТПРОМ" 81 792,00 грн заборгованості, 1 921,00 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано встановленням обставин порушення підрядником строків виконання робіт, а замовником зобов`язання з оплати виконаних робіт у повному обсязі за договором про виконання робіт від 30.10.2018 № 20/133.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.06.2020 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2020 у справі № 904/5406/19 змінено в частині задоволення первісного позову та викладено його в новій редакції, згідно з якою первісний позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АМЕТПРОМ" на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" пеню у сумі 4 992,00 грн, судовий збір у сумі 117,18 грн; в решті первісного позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- підрядником порушено строки виконання робіт за договором про виконання робіт від 30.10.2018 № 20/133, що є підставою для стягнення з останнього пені;

- попереднє приймання обладнання умовами договору про виконання робіт від 30.10.2018 № 20/133 не передбачено, тому такі дії сторонами здійснені добровільно;

- умовами договору про виконання робіт від 30.10.2018 № 20/133 визначено наступні етапи: повернення обладнання з ремонту після його закінчення, яке підтверджується актом приймання-передачі та безпосередньо здача виконаних робіт замовнику, яка оформляється актом приймання-передачі виконаних робіт, якому передувало направлення підрядником замовнику відповідного акта з доданим комплектом необхідних документів;

- підрядником два екземпляри акта приймання-передачі виконаних робіт з комплектом документів надані (направлені) замовнику 11.03.2019 і роботи з капітального ремонту верстатів прийняті замовником без зауважень щодо їх якості, що підтверджується підписанням акта;

- здача виконаних робіт підрядником замовнику відбулась саме 11.03.2019 з оформленням акта приймання-передачі виконаних робіт № 108;

- процедура здачі робіт була розпочата після направлення замовнику повідомлення про закінчення робіт у вигляді акта від 11.03.2019 на розгляд, а тому штраф, нарахований замовником за недоліки виявлені до дати отримання від підрядника офіційного повідомлення про закінчення усіх робіт є безпідставним.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.06.2020 та залишити в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2020.

Підставою касаційного оскарження судового рішення Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" зазначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та послалося на те, що судом апеляційної інстанції прийнято постанову без врахування висновків щодо застосування норм права (частини 1 статті 853 та частини 4 статті 882 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 915/565/14 та від 22.01.2020 у справі № 927/174/19.

Товариство з обмеженою відповідальністю "АМЕТПРОМ" відзив на касаційну скаргу не надало, що відповідно до частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судових рішень.

4. Позиція Верховного Суду.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Розгляд касаційної скарги у даній справі здійснюється з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України у редакції від 08.02.2020.

Як зазначалось вище, касаційну скаргу, з посиланням на приписи пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 08.02.2020) мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції прийнято постанову без врахування висновків щодо застосування норм права (частини 1 статті 853 та частини 4 статті 882 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 915/565/14 та від 22.01.2020 у справі № 927/174/19.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у даній справі № 904/5406/19 на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 08.02.2020), з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).

Верховний Суд відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що постанова суду апеляційної інстанції у справі № 904/5406/19 ухвалена без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 915/565/14 та від 22.01.2020 у справі № 927/174/19, з огляду на таке.

Постановою Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 927/174/19 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2019 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.06.2019 у справі №927/174/19. Справу № 927/174/19 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому Верховний Суд зазначив, що оскаржувані судові рішення не містять оцінки договору від 25.07.2017 № 250717 та мотивування з яких саме підстав виходили суди вважаючи цей договір саме договором будівельного підряду, а не договором підряду, оскільки правова природа, порядок виконання, усунення недоліків та прийняття робіт за зазначеними договорами є різними і регулюється різними правовими нормами. Для правильного вирішення даного спору судам необхідно встановити дійсну правову природу договору від 25.07.2017 № 250717 та правильно застосувати норми права, які регулюють такі договірні правовідносини. Крім того, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою те, що сторонами не заперечується виконання монтажних робіт, існує спір лише щодо якості та повноти виконаних монтажних робіт обладнання.

Отже, остаточне рішення у справі № 927/174/19 не приймалося, а постанова Верховного Суду не містить висновків щодо застосування норми права, який міг би розглядатися в контексті даної справи № 904/5406/19 як такий, що не був врахований судом апеляційної інстанції під час її розгляду.

У даній справі № 904/5406/19 та у справі № 915/565/14, на яку посилається скаржник, висновки і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними; у кожній із цих справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично - доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Так, у справі № 915/565/14, на яку посилається скаржник, місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено такі обставини справи: спірні правовідносини, що виникли за наслідками виконання сторонами договору підряду на будівництво складу від 26.04.2013 № 11 (далі - Договір) врегульовані нормами глави 61 розділу ІІІ Книги п`ятої Цивільного кодексу України; підрядником (позивачем) направлялись акти виконаних робіт за результатами виконання кожного етапу робіт; пунктом 5.4.1 Договору встановлений обов`язок замовника (відповідача) підписувати акти виконаних робіт протягом 5 днів після їх подання підрядником (позивачем) або надавати мотивовану відмову від прийняття робіт з обґрунтуванням відмови; відповідач, оплативши без зауважень щодо кожного із попередніх етапів робіт частину вартості цих робіт (в сумі 1 000 000,00 грн), між тим не виконав свого обов`язку підписати акт огляду прихованих робіт № 5 (5-й етап роботи), що був поданий відповідачу 01.08.2013, не надав у визначений строк мотивовану відмову від прийняття робіт з обґрунтуванням відмови та не оплатив залишок вартості виконаних позивачем підрядних робіт за Договором; відповідачем не було направлено позивачу заяви щодо недоліків виконаних позивачем робіт та про відступи від умов Договору у визначеному частиною 1 статті 853 Цивільного кодексу України порядку та строки, у тому числі у строк, передбачений Договором, що позбавляє відповідача права посилатися на відповідні обставини в подальшому, а відповідно заперечувати вимоги позивача щодо оплати цих робіт у цій справі; відповідачем не надано доказів належної фіксації допущених позивачем відступів від умов Договору або інших недоліків, встановлення розумного строку на їх виправлення, а також будь-яких інших претензій щодо неналежного виконання позивачем взятих на себе договірних зобов`язань в порядку, визначеному частиною 1 статті 852 Цивільного кодексу України. Також суди попередніх інстанцій взяли до уваги висновок проведеної у справі повторної судової будівельно-технічної експертизи № 189/187/16-43 від 04.12.2017 та відхилили доводи відповідача щодо недоліків виконаних позивачем будівельних робіт, що Верховний Суд розцінив як визнання необґрунтованими мотивів відмови другої сторони - відповідача від підписання акта № 5 щодо останнього завершального етапу будівельних робіт, за результатами якого відповідач мав здійснити остаточний розрахунок (частина 4 статті 882 Цивільного кодексу України).

Верховний Суд, приймаючи постанову від 26.10.2018 у справі № 915/565/14 про залишення без змін рішення господарського суду Миколаївської області від 19.04.2018 та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 10.07.2017 у цій справі, погодився з висновками судів про існування підстав для часткового задоволення вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за Договором, заявлених до стягнення інших нарахувань (пені, 3% річних, збитків від інфляції) (виходячи із задоволеної суми основної заборгованості), а також з висновками щодо незаконності збільшення позивачем вартості (ціни) виконаних ним підрядних робіт з огляду на відсутність доказів погодження сторонами Договору у порядку, визначеному частиною 3 статті 844 Цивільного кодексу України, внесення змін до твердого кошторису, яким визначена ціна Договору. Верховний Суд зазначив, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях про доведеність заборгованості відповідача перед позивачем за Договором, а також про часткове задоволення позовних вимог зроблені відповідно до норм законодавства, зокрема статей 837, 852, 853, 854, 875, 879, 844, 882 Цивільного кодексу України, а також відповідно до встановлених обставин справи.

У зазначеній постанові від 26.10.2018 у справі № 915/565/14 Верховний Суд виклав, зокрема, такий висновок: в силу норм статей 853, 882 Цивільного кодексу України у разі одержання замовником повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, обов`язок негайно розпочати їх прийняття та організувати прийняття цих робіт покладається на замовника, в протилежному випадку - якщо замовник не виконав свого обов`язку прийняти роботу, виконану підрядником, і негайно не заявив про виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків, то за відсутності такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на недоліки у виконаній роботі.

Натомість у даній справі № 904/5406/19 судом апеляційної інстанції встановлено такі обставини: попереднє приймання обладнання умовами договору про виконання робіт від 30.10.2018 № 20/133 не передбачено; умовами договору про виконання робіт від 30.10.2018 № 20/133 визначено наступні етапи: повернення обладнання з ремонту після його закінчення, яке підтверджується актом приймання-передачі та безпосередньо здача виконаних робіт замовнику, яка оформляється актом приймання-передачі виконаних робіт, якому передувало направлення підрядником замовнику відповідного акта з доданим комплектом необхідних документів; підрядником два екземпляри акта приймання-передачі виконаних робіт з комплектом документів надані (направлені) замовнику 11.03.2019 і роботи з капітального ремонту верстатів прийняті замовником без зауважень щодо їх якості, що підтверджується підписанням акта; здача виконаних робіт підрядником замовнику відбулась саме 11.03.2019 з оформленням акта приймання-передачі виконаних робіт № 108.

Встановивши такі обставини суд апеляційної інстанції у даній справі № 904/5406/19 дійшов висновків про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з підрядника штрафу, нарахованого замовником за недоліки виявлені до дати отримання від підрядника офіційного повідомлення про закінчення усіх робіт.

Таким чином, вирішуючи справу № 904/5406/19 та справу № 915/565/14 суди виходили, зокрема, з різних: предметів спорів, підстав позовів, змісту позовних вимог та встановлених фактичних обставин.

Отже, аналіз висновків, зроблених в постанові Центрального апеляційного господарського суду від 10.06.2020 у справі № 904/5406/19, в якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 915/565/14, від 22.01.2020 у справі № 927/174/19, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" не зазначило та не обґрунтувало у поданій касаційній скарзі, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.06.2020 у справі № 904/5406/19.

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.06.2020 у справі № 904/5406/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді О.А. Кролевець

Л.В. Стратієнко