Ухвала

від 12.08.2020 по справі 932/9142/20

БАБУШКІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 932/9142/20

Провадження №1-кс/932/4772/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2020 року м.Дніпро

Слідчий суддя Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 , розглянувши клопотання адвоката ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_3 , про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 12017040030000545 , -

В С Т А Н О В И В:

07.08.2020 до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська надійшло вищевказане клопотання з якого вбачається, наступне.

В провадженні СВ Шевченківського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області перебувають матеріали кримінального провадження зареєстрованого в ЄРДР 04.03.2017 року за № 12017040030000545 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.

10 березня 2017 року клопотання слідчого СВ ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_4 , було задоволено та відповідно до ухвали слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська по кримінальному провадженню № 12017040030000545 було накладено арешт на майно потерпілого ОСОБА_3 , а саме: на корпоративні права ТОВ «Дніпронафтопром», шляхом заборони відділу реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР здійснювати державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу ТОВ «Дніпронафтопром», що містяться в державному реєстрі у тому числі змін до установчих документів юридичної особи.

19 липня 2018 року слідчим СВ Шевченківського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_5 , вказане кримінальне провадження № 12017040030000545 було закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.

На підставі викладеного, та враховуючи те, що ОСОБА_3 , по даному кримінальному провадженню є потерпілим, власником та директором ТОВ «Дніпронафтопром». А при розгляді клопотання про арешт на корпоративні справа ТОВ «Дніпронафтопром» участі не приймав, та відпала потреба у подальшому застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, заявник звернувся із вказаним клопотанням до слідчого судді в якому ставить вимогу скасувати арешт на корпоративні права ТОВ «Дніпронафтопром» який було накладено ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 березня 2017 року.

Заявник у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд клопотання без його участі. Клопотання підтримує в повному обсязі, просить задовольнити.

Слідчий та прокурор належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду клопотання, однак у судове засідання не з`явились. На вимогу слідчого судді надали матеріали кримінального провадження № 12017040030000545.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження не здійснювалось.

Розглянувши клопотання, дослідивши наданні до нього додатки, матеріали кримінального провадження № 12017040030000545, приходжу до висновку, що клопотання підлягає задоволенню за наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

У зв`язку з закриттям кримінального провадження, приходжу до висновку про те, що на сьогоднішній день необхідність в арешті корпоративних прав ТОВ «Дніпронафтопром» відпала, що є підставою для задоволення клопотання. З тих підстав, що кримінальне провадження закрито, тобто досудове розслідування завершено без передання обвинувального акту до суду, корпоративні права ТОВ «Дніпронафтопром» підлягають звільненню з під-арешту.

Нормами ст. 174 КПК України визначено, що до компетенції слідчого судді на стадії досудового розслідування відноситься розгляд клопотання власника майна про скасування арешту майна у випадку, якщо необхідність у його застосуванні відпала. Цієї ж статтею встановлено повноваження прокурора на самостійне скасування арешту з майна якщо ним особисто прийнято постанову про закриття кримінального провадження. Таким чином, у випадку винесення слідчим постанови про закриття кримінального провадження, в межах якого вжито арешт майна, законодавцем не передбачено чіткої, однозначно визначеної правової процедури зі скасування арешту, накладеного на майно, оскільки досудове розслідування завершується, в тому числі, закриттям кримінального провадження, після чого слідчий суддя вже не є тією особою, яка здійснює судовий контроль за дотриманням органом досудового розслідування норм чинного кримінально-процесуального законодавства України. Тих самих висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 15 травня 2019 року за № 372/2904/17ц. В цей же час, вважаю за доцільне відступити від визначеної ним у цьому рішенні правової позиції, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ст. 1 КПК України, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Згідно із вимогами ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Відповідно до дефініції, що міститься у п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, слідчий суддя - це суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу, - голова чи за його визначенням інший суддя відповідного апеляційного суду. Пунктами 3 та 4 ч. 1 ст. 303 КПК України до повноважень слідчого судді віднесено розгляд скарг на рішення слідчого та прокурора про закриття кримінального провадження. Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 29 червня 2010 року у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу восьмого пункту 5 частини першої статті 11 Закону України «Про міліцію» зазначив, що «одним ізелементівверховенстваправа єпринципправовоївизначеності,уякомустверджується,щообмеженняосновних правлюдинитагромадянина івтіленняцихобмежень напрактицідопустимелише заумовизабезпеченняпередбачуваності застосуванняправовихнорм,встановленихтакимиобмеженнями» (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). Відповідно до вимог ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Отже, передумовою звернення до суду із цивільним позовом у буквальному сенсі є існування спору з відповідачем, як з особою, що порушила цивільне право позивача, у випадку відсутності якого суд цивільної юрисдикції, в порядку п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, закриває провадження у справі.

Оскільки слідчий органу досудового розслідування, відповідно до вимог ст. 40 КПК України, законом не уповноважений на прийняття рішення про скасування раніше накладеного на майно арешту у зв`язку із закриттям кримінального провадження, тому, і цивільного спору з органом досудового розслідування, предметом якого є зняття арешту з майна, бути не може за відсутності у нього дискреційних повноважень, як і не може бути спору і з судом (слідчим суддею). Норми ст. 174 КПК України не містять прямої вказівки на можливість скасування арешту, який накладено на майно, слідчим суддею у випадку закриття кримінального провадження, однак, у той же час, як підставу для скасування арешту майна, визначають звернення до слідчого судді власника або володільця майна із відповідним клопотанням, яке підлягає задоволенню у тому випадку, коли потреба у подальшому обтяженні майна таким засобом забезпечення кримінального провадження зникла. Крім цього, повноваження прокурора на скасування арешту майна існують тільки у випадку, коли ним самостійно прийнято рішення про закриття кримінального провадження (ч. 3 ст. 174 КПК України). Наявність зазначених вище норм ст. 174 КПК України дає підстави вважати, що чинне кримінально-процесуальне та цивільно-процесуальне законодавство не в повному обсязі відповідають тим вимогам, які визначено у Конвенції, та багаточисельній практиці ЄСПЛ, які є джерелами права, щодо правової визначеності, забезпечення якої, як складової верховенства права, покладається на Державу в особі відповідних державних органів та із застосуванням відповідних правових інститутів. Право власника майна на використання в такому випадку ефективного, чіткого, передбачуваного для нього правового механізму, який відновлює його право, що обмежено накладеним арештом, на мирне володіння своїм майном, не дотримується. Внаслідок змін в часі судової практики, наявність правових висновків з цього питання та їх обов`язковість до застосування, а отже і обов`язок обізнаності із ними, саме професійними суддями та судами, вважати постанову Верховного Суду у справі № 372/2904/17ц від 15 травня 2019 року тією частиною національного законодавства та тим актом, який визначає правовий механізм скасування арешту з майна власника у закритому кримінальному провадженні, не видається можливим. Невизначеність для заявника (власника майна) правового механізму швидкого скасування заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді застосованого при досудовому слідстві такого обтяження, як арешт майна у кримінальному провадженні, має своїм наслідком не тільки непередбачуваність для нього результатів розгляду клопотання або спору судом чи слідчим суддею, а й додатково призводить до покладення на власника майна зобов`язань із відстоювання свого права на користування, розпорядження та володіння своїм майном, шляхом зобов`язання його на подання цивільного позову до суду, що призводить до додаткових витрат з боку власника майна на підготовку та подачу ним цивільного позову. Окрім цього, зняття арешту з майна, що накладений слідчим суддею, у порядку цивільного судочинства, матиме наслідком для позивача створення додаткового обов`язку у вигляді сплати судового збору, а при задоволенні позову у відповідача також виникне зобов`язання із відшкодування позивачеві сплаченого ним судового збору. Цивільно-процесуальне законодавство ґрунтується, в тому числі, на диспозитивності процесу та праві подання сторонами заяв та клопотань по суті справи, змагальності цивільного процесу, який через це є тривалим у часі. Таким чином, запропонований Верховним Судом шлях скасування накладеного у кримінальному судочинстві арешту на майно, зверненням до суду у порядку цивільного судочинства, не забезпечить швидке поновлення обмеженого права власника чи володільця на своє майно. Оскільки ст. 173 КПК України передбачено стислі строки розгляду слідчим суддею клопотання про накладення арешту на майно - упродовж 72 годин із моменту його отримання слідчим суддею, вважаю, що застосування правового висновку Верховного Суду з розгляду справ вказаної категорії, може призвести і до не дотримання принципу рівності перед законом і судом учасників процесу, оскільки накладення арешту повинно бути застосовано упродовж 72 годин, а його скасування може тривати невизначений час. Оскільки недоторканість права власності є основоположною і непорушною засадою не тільки цивільного, але і кримінального провадження, спираючись на рішення ЄСПЛ у справах «Гудвін проти Сполученого Королівства», «Гожелік та інші проти Польщі», та враховуючи відсутність у слідчого дискреційних повноважень на скасування арешту майна одночасно із прийняттям постанови про закриття кримінального провадження, покладення на власника майна, яке вже обтяжено арештом, додаткового обов`язку із пред`явлення ним позову до суду у порядку цивільного судочинства, вважаю за можливе при розгляді даної категорії справ відступити від правової позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року за № 372/2904/17ц. До цих висновків приходжу ще й тому, що законодавець, визначаючи повноваження слідчого судді наявними лише на стадії досудового розслідування, все ж таки відніс до компетенції слідчого судді розгляд скарг на постанови слідчого та прокурора про закриття кримінального провадження, а отже передбачив цей виняток із загального правила, що свідчить про недостатню правову урегульованість ним нормами ст. 174 КПК України порядку скасування арешту з майна у кримінальному провадженні, що може розцінюватись як пробіл у кримінально-процесуальному законодавстві. Про правомірність скасування арешту майна слідчим суддею у випадку закриття кримінального провадження свідчить і положення ст. 170 КПК України, що містить дефініцію арешту, яким є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном.

Вважаю, що відступлення від правової позиції Верховного Суду, яка визначена ним у своєму рішенні № 372/2904/17ц від 15 травня 2019 року, відповідає правовій позиції ЄСПЛ, згідно з рішеннями цього Суду у справах «Дія-97» проти України» та «Олександр Волков проти України», де зазначено, що: «… процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (див. рішення від 21 жовтня 2010 року у справі ««Дія-97» проти України» (Diya 97 v. Ukraine), заява № 19164/04, п. 47, з подальшими посиланнями)».

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 26, 131, 132, 170-174, 309-310 КПК України, -

У Х В А Л И В:

Клопотання адвоката ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_3 , про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 12017040030000545 задовольнити.

Арешт, що накладений ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 березня 2017 року по справі № 200/3969/17-к, провадження № 1-кс/200/2309/17, на корпоративні права ТОВ «ДНІПРОНАФТОПРОМ» ЄДРПОУ 39252039, шляхом заборони Відділу реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур» ДМР здійснювати державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу ТОВ «ДНІПРОНАФТОПРОМ» ЄДРПОУ 39252039, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи ТОВ «ДНІПРОНАФТОПРОМ» ЄДРПОУ 39252039, у вигляді заборони на відчуження, розпорядження та/або користування ними- скасувати.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1