Ухвала

від 12.08.2020 по справі 331/3102/19

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Провадження № 2/331/168/2020

Справа № 331/3102/17

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2020 року місто Запоріжжя

Жовтневий районний суд міста Запоріжжя у складі :

головуючого судді - Скользнєвої Н.Г.,

за участю: секретаря - Постарнак М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального закладу Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Жовтневого районного суду м. Запоріжжя на розгляді знаходиться зазначена справа.

Позивачка та її представник в судове засідання, призначене на 12 серпня 2020 року, не з`явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися судом належним чином. Причина неявки суду не відома. Будь-яких заяв, клопотань, які б перешкоджали розгляду справи від них до суду не надходило.

Суд, перевіривши матеріали справи, прийшов до такого.

В судовому засіданні, яке відбулося 26 лютого 2020 року, в тому числі і за участю представника позивачки, було проголошено перерву до 1 квітня 2020 року -15.00 годин ( а.с.118-121).

Після судового засідання, а саме 26 лютого 2020 року, представником позивача в суді особисто отримано повістку в судове засідання, призначене на 1 квітня 2020 року ( а.с.122).

В судове засідання, призначене на 1 квітня 2020 року, позивачка та її представник не з`явилися, і лише 2 квітня 2020 року від представника позивача до суду надійшла заява про відкладення розгляду справу у зв`язку із запровадженим на території України карантином ( а.с.130).

Проте, в тому числі і у зв`язку з неявкою в судове засідання позивача та його представника у судове засідання, призначене на 1 квітня 2020 року, розгляд справи було відкладено на 6 травня 2020 року.

В день судового засідання, а саме 6 травня 2020 року, від представника позивачки засобами електронного зв`язку надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадженим на території України карантином ( а.с.137).

6 травня 2020 року, в тому числі і у зв`язку з неявкою позивачки та її представника у судове засідання, призначене на зазначену дату, розгляд справи було відкладено на 16 липня 2020 року.

В день судового засідання, а саме 16 липня 2020 року, від представника позивачки засобами електронного зв`язку надійшло клопотання про відкладення розгляду справи через перебування представника позивачки у відпустці з 12 по 28 липня 2020 року ( а.с.146).

16 липня 2020 року , в тому числі і у зв`язку з неявкою в судове засідання позивачки та її представника, розгляд справи було відкладено на 12 серпня 2020 року.

В судове засідання, призначене на 12 серпня 2020 року, ані позивач, ані його представник не з`явилися, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися судом належним чином.

Позивачка ОСОБА_1 особисто отримала судову повістку - виклик в судове засідання 20 липня 2020 року, про що свідчить поштове повідомлення 69063 0222378 6 ;

На адресу представника позивача - адвоката Вайновського Є.О., вказану в ордері,засобами поштового зв`язку (рекомендованим з повідомленням) направлялася повістка - виклик в судове засідання. Проте, конверт повернувся на адресу суду з поштовою відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою.

В матеріалах справи відсутні заяви позивачки, або її представника, про проведення листування по справі по будь-якій іншій адресі, як відсутні заяви про розгляд справи за відсутності позивачки та її представника.

Отже, з вищенаведеного вбачається, що позивачка та її представник не з`являлися для участі в судових засіданнях в проміжок часу з 1 квітня по 12 серпня 2020 року , 4 рази поспіль.

Статтею 210 ЦПК України визначено, що суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Відповідно до статей 128, 130 ЦПК України, які встановлюють порядок виклику сторін у судове засідання, судова повістка, разом із розпискою надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі і вручається службовій особі, яка розписується про одержання повістки, у разі, якщо сторона у справі є юридичною особою (ч. 6 ст. 128). Розписки про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день, особами, які її вручили повертається до суду (ч. 2 ст. 130).

Виходячи з системного аналізу норм процесуального права, слід вважати, що повторною неявкою є друга поспіль неявка позивача або його представника, якщо він обидва рази був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи. Крім того, причини повторної неявки значення не мають.

Таким чином, в силу частини третьої статті 131 ЦПК України, суд визнає, що позивач та його повноважний представник п`ять разів поспіль не з`явилися до суду.

Відповідно до вимог частини п`ятої статті. 223, пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений представник позивача або позивач повторно не з`явилися в судове засідання без поважних причин або повторно не повідомили про причини неявки, якщо від них не надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

Тобто зі змісту вищезазначених норм ЦПК слідує, що у разі повторної неявки позивача в судове засідання, який був належним чином повідомлений, суд залишає позовну заяву без розгляду незалежно від причини такої неявки.

Зазначена правова позиція також викладена Верховним Судом у постанові від 07.05.2018 року у справі № 553/3688/16-ц.

Крім того, причини повторної неявки позивача до суду процесуального правового значення не мають, оскільки положення закону направлене на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які з`являються до суду.

Це підтверджується правовою позицією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, висловленій в ухвалі № 6-24063 ск 15.

Надалі, згідно частини четвертої статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 року , суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні у справі Калашников проти Росії , Європейський суд з прав людини зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі Пономарьов проти України наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі Круз проти Польщі від 19.06.2001 року. У вказаному Рішенні зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики ЄСПЛ вбачається, що питання про порушення ст.17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом та потребою з боку держави регулювання доступу до суду.

Вищевказані норми процесуального права мають сприяти розглядові цивільних справ у розумні строки, оскільки неявка до суду позивача може свідчити про втрату ним інтересу до вирішення справи, а вирішення спору у такому випадку було б порушенням принципу диспозитивності.

Відповідно до частини другої статті 43 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати права і виконувати процесуальні обов`язки.

В порушення зазначеної норми процесуального права та не зважаючи на прийняті судом заходи для сприяння здійсненню позивачем або її повноважним представником своїх прав, останні не виконали покладені не них процесуальні обов`язки та п`ять разів поспіль у судове засідання не з`явилися.

Зазначені обставини свідчать про те, що неявки позивача або його повноважного представника у судові засідання є наміром затягнути розгляд справи по суті, яке в свою чергу суперечить вимогам статті 210 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд справи судом упродовж розумного строку.

На підставі викладеного, та з урахуванням того, що в матеріалах справи відсутні заяви позивача пбо його представника про розгляд справи за відсутності сторони позивача, суд вбачає законні підстави для залишення позовної заяви без розгляду.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

З рішення Європейського суду з прав людини у справах Осман проти Сполученого королівства від 28.10.1998р. та Креуз проти Польщі від 19.06.2001р. вбачається, що право на суд не є абсолютним та воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Із зазначеного слідує, що залишення позовної заяви без розгляду у відповідності до статті 257 ЦПК України не є порушенням права на справедливий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду, а відповідно і не позбавляє права позивача на повторне звернення до суду із позовом.

Керуючись ч. 3 ст. 131, ч.5 ст.223, п.3 ч.1 ст. 257 ЦПК України,

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 ( зареєстроване місце проживання : АДРЕСА_1 ; фактичне місце перебування : АДРЕСА_2 ; ІПН НОМЕР_1 ) до комунального закладу Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги ( місцезнаходження : м. Полтава, вул.. Стрітненська, 58-б ; ЄДРПОУ 38525759) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, залишити без розгляду.

Роз`яснити позивачу його право на повторне звернення до суду після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду.

Повний текст ухвали складено 12 серпня 2020 року.

Особам, які не були присутні в судовому засіданні, направляється копія ухвали в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України .

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду в 15-денний строк з дня складення повного тексту ухвали суду.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя: Н.Г.Скользнєва

12.08.2020