Постанова

від 11.08.2020 по справі 560/1321/20

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/1321/20

Головуючий у 1-й інстанції: Салюк П.І.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

11 серпня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Совгири Д. І.

суддів: Кузьменко Л.В. Франовської К.С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Красилівської районної державної адміністрації Хмельницької області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року (повний текст якої складено в м. Хмельницькому) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Красилівської районної державної адміністрації Хмельницької області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Красилівської районної державної адміністрації Хмельницької області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Виходячи з приписів п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 29 травня 2019 року.

Згідно з довідкою від 02 квітня1998 року № 30/231 підтверджується, що ОСОБА_1 дійсно з 31 липня 1986 року по 31 серпня 1986 року приймала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Львівською регіональною міжвідомчою експертною радою по встановленню причинного зв`язку захворювань та інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та їх професійного характеру № 4331, постановлено Експертний висновок на засіданні № 5 від 14 березня 1998 року та було встановлено діагноз: ВСД з періодичними кризами. Дисциркуляторна енцефалопатія ІІ ст., за даним висновком: встановлено, що захворювання пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Довідкою медико-соціальної експертної комісії серії АЄ № 283199 ОСОБА_1 встановлено 2 групу інвалідності, довічно, причина інвалідності захворювання пов`язане із роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

17 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Управління соціального захисту населення Красилівської районної державної адміністрації Хмельницької області із заявою про встановлення статусу особи інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни.

Відповідач листом № 734/03-39 від 21 лютого 2020 року, відмовив позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, мотивуючи відсутністю в наданих документах підстав для встановлення статусу інваліда війни та видачі посвідчення.

Розглядаючи даний позов суд першої інстанції дійшов висновку про достатність для підтвердження факту участі позивача у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС у складі формування Цивільної оборони. Позивач відповідає вимогам, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що дає право йому на отримання посвідчення інваліда війни, тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Згідно з пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 6 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до інвалідів війни належать також інваліди з числа: осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Суд звертає увагу на той факт, що не всі особи, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підпадають під дію наведеної статті.

Статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України "Про внесення змін до статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Зі змісту цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.

Так, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами позивач є учасником у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також має інвалідність у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків.

Зазначене свідчить про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи .

При цьому, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ), окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, необхідно виконати умови щодо прийняття такою особою участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Відповідно до п.9 ч.2 ст.7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать, зокрема, особи з інвалідністю інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Тобто, для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, з підстав, встановлених даною нормою, окрім як факту настання у особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. з означений Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків "аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

За роз`ясненням Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 14.08.2006 №04-9492/281 чинність Закону не поширюється на осіб, які направлялись на виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС органами управління у справах Цивільної оборони, створеними у складі підприємств, установ та організацій. Умови визначення правового статусу та соціального захисту осіб цих категорій визначаються Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи .

Крім формувань Цивільної оборони, в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь працівники, які залучалися від інших міністерств і відомств. їх направляли в райони виконання таких робіт згідно з розпорядженнями керівників цих відомств. На громадян, які були у складі таких формувань чинність п.9 ч.2 ст.7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту не поширюється.

Так, колегія суддів вказує на те, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відсутні підстави для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ.

Колегія суддів зазначає, що документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої відповідачу, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони, позивач не надав.

Колегія суддів вважає, що доводи позивача щодо відсутності однозначної вимоги про обов`язковість видання розпорядчого документу по підприємству про залучення конкретної особи до дій у складі формувань Цивільної оборони, є безпідставними, оскільки має бути підтверджена належними та допустимими доказами участь саме позивача у ліквідації наслідків аварії у складі формувань Цивільної оборони.

Верховний Суд у постанові від 07.06.2018 року у справі № 377/797/17 висловив правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно пункту 1 частини 1 статті 9 Закону України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

З огляду на наведене суд зазначає, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відсутні підстави для набуття статусу інваліда війни у відповідності до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 368/1579/14, від 10 травня 2018 року у справі № 279/12162/15-а та від 07 червня 2018 року у справі № 377/797/17, від 21.08.2018 по справі № 279/2285/16-а, від 19.09.2019 по справі № 756/8323/16-а, від 10.10.2019 по справі №810/4584/18, 13.11.2019 року у справі №674/364/17,що в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції.

Також, колегія суддів зазначає, що статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України Про внесення змін до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту № 1770-IV від 15.06.2004.

З пояснювальної записки до проекту цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.

Разом з тим, позивач не брав участь у загонах спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, тому не може бути визнаний особою з інвалідністю внаслідок війни саме на підставі п.9 ч.2 ст.7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту .

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 10.05.2018 по справі № 279/12162/15-а.

Згідно з частиною 2статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач, відмовляючи ОСОБА_1 у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі п.9 ч.2 ст.7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , діяв на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та чинним законодавством, з дотриманням вимог ч.3 ст.2 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Так, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, надав належні докази правомірності прийнятого рішення.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Красилівської районної державної адміністрації Хмельницької області задовольнити повністю.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Красилівської районної державної адміністрації Хмельницької області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Совгира Д. І. Судді Кузьменко Л.В. Франовська К.С.