Постанова
від 11.08.2020 по справі 826/17778/14
КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 826/17778/14

адміністративне провадження № К/9901/58727/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) Данилевич Н.А.,

суддів Смоковича М.І.,

Кашпур О.В.,

секретар Совяк-Круковський М.В.,

за участю

представника позивача Самойленко А.В.,

представника відповідача Польця Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року (головуючий суддя Аблов Є.В., судді Літвінова А.В., Мазур А.С.), постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року (головуючий суддя Бабенко К.А., судді Кузьменко В.В., Літвіна Н.М.), постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року (головуючий суддя Бабенко К.А., судді Кузьменко В.В., Степанюк А.Г.) у справі №826/17778/14

за позовом ОСОБА_1

до Кабінету Міністрів України,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача - Державної служби України з контролю за наркотиками

про визнання протиправним та скасування розпорядження, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, зобов`язання вчинити певні дії,

у с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2014 року до Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся з позовом до Кабінету Міністрів України (далі відповідач), за участю третьої особи Державної служби України з контролю за наркотиками (далі третя особа), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

- визнати розпорядження Кабінету Міністрів України №981-р від 16 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками протиправним;

- скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України № 981-р від 16 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками;

- скасувати наказ Державної служби України з контролю за наркотиками про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками від 07.11.2014;

- поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками з 07.11.2014 року;

- стягнути з Державної служби України з контролю за наркотиками на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, до дня фактичного поновлення на роботі;

- допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками та в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 07.11.2014 року по день поновлення на посаді;

- зобов`язати Кабінет Міністрів України проінформувати Міністерство юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13, код 00015622) про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади";

- відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду шляхом зобов`язання Кабінету Міністрів України опублікувати пропорційно інформацію у засобах масової інформації із спростуванням інформації щодо належності ОСОБА_1 до осіб, до яких застосовано заборони, що передбачені Законом України "Про очищення влади" і включені в Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади";

- зобов`язати Кабінет Міністрів України подати суду звіт про виконання даної постанови в термін не пізніше 5-ти робочих днів з дня набрання постановою законної сили.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, з урахуванням наданих до суду уточнень та додаткових пояснень, позивач вказував на те, що спірним розпорядженням Кабінету Міністрів України, обмежено права і свободи позивача, закріплені в Основному Законі України, тому вказане рішення прийнято всупереч Конституції України, а відповідач мав керуватись положеннями статті 8 Конституції України та застосовувати до вказаних правовідносин певні її положення. Позивач вважає, що його звільнення із займаної посади на підставі рішення відповідача, яке обґрунтовано застосуванням частини третьої статті 1 та пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону безперечно порушує права на працю та на доступ до державної служби, оскільки позивача не лише позбавлено роботи на певній посаді, а також щодо нього діє заборона обіймати протягом 10 років посади, щодо яких здійснюється очищення влади, а це, фактично, свідчить про те, що позивач не зможе працювати посадовою та службовою особою будь-якого органу державної влади та місцевого самоврядування. На думку позивача, він не може нести відповідальність у вигляді заборони, встановленої частиною третьою статті 1 Закону, лише на підставі самого факту зайняття ним посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками, що саме по собі не містить (і не може містити) складу жодного правопорушення. Вважає, що звільнивши позивача із займаної посади, відповідач, всупереч приписам Конституції України, застосував до нього міру колективної відповідальності, яка покладена в основу Закону. Позивач зазначав, що виходячи із системного тлумачення норм Закону усі особи, які займали посади, визначені у статті 3 Закону, автоматично визнаються винуватими у сприянні узурпації влади Президентом України ОСОБА_2 , підриві основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенні прав і свобод людини та підлягають обмеженням, що передбачені Законом. Зазначене, на думку позивача, суперечить Конституції України щодо індивідуальної відповідальності особи. За таких обставин, як зазначав позивач, його звільнено з посади лише за формальними ознаками, в силу зайняття ним посади у певний період часу. Його вина у сприянні узурпації влади, підриві основ національної безпеки та оборони України або протиправному порушенні прав і свобод людини не встановлена, а отже застосування індивідуальної відповідальності до позивача неможливе. На думку позивача, приписи Закону України "Про очищення влади" щодо критеріїв віднесення державних службовців до категорії осіб, на яких розповсюджується люстрація, де-факто виходять з презумпції їх вини, що є неприпустимим з огляду на положення статті 62 Конституції України. Позивач зазначав, що ОСОБА_3 , як керівником Державної служби України з контролю за наркотиками, не було внесено відповідної пропозиції Прем`єрміністру України ОСОБА_4 щодо звільнення ОСОБА_1 з займаної посади. Проект розпорядження №981-р від 16.10.2014 про звільнення з посади Першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками ОСОБА_1 з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади" (пункт 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України) не був включений до порядку денного засідання Кабінету Міністрів України від 16.10.2014, про що свідчить опублікований на офіційному сайті www.kmu.gov.ua (єдиний веб-портал органів виконавчої влади України) Порядок денний засідання Кабінету Міністрів України на 16.10.2014 о 12 год. 00 хв.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №981-р про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками.

Скасовано наказ Державної служби України з контролю за наркотиками від 07.11.2014 про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками (код ЄДРПОУ 37772874) з 07.11.2014.

Стягнуто з Державної служби України з контролю за наркотиками на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.11.2014 по 15.11.2017.

Допущено негайне виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць.

Зобов`язано Кабінет Міністрів України протягом місяця з дня набрання даної постанови законної сили подати звіт про виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками з 07.11.2014.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд вказав на те, що позивача було звільнено неуповноваженим на те органом, адже звільнення позивача повинно було здійснюватись в порядку статті 10 Положення ДСУКН, а саме Президентом України, а не Кабінетом Міністрів України. При цьому, судом встановлено, що керівником Державної служби України з контролю за наркотиками не було внесено відповідної пропозиції Прем`єрміністру України ОСОБА_4 щодо звільнення позивача з займаної посади. Також суд врахував, що протокол №86 засідання Кабміну за 16.10.2014 не містить взагалі Розділу ІІ, який повинен передбачати розгляд кадрових питань, а в пункт 5. "Кадрові питання" прийнято рішення, серед інших, про звільнення ОСОБА_1 , а отже протокол і, відповідно, оскаржуване розпорядження прийняті з порушенням Порядку денного Кабінету Міністрів України та § 28-6 Регламенту Кабінету Міністрів України. Враховуючи те, що станом на 16.10.2014 (дата прийняття спірного розпорядження та звільнення) позивач знаходився у відпустці, наданій йому згідно з наказом тимчасово виконуючого обов`язки голови Державної служби України з контролю за наркотиками від 30.09.2014 №178-в для участі у виборчому процесі, суд дійшов висновку про порушення прав позивача, які гарантовані статтею 76 Закону України "Про вибори народних депутатів України", що також призводить до протиправності оскаржуваного розпорядження відповідача. Враховуючи те, що на підставі протиправного розпорядження відповідачем було прийнято наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками від 07.11.2014, він, як вказав суд, також є таким, що підлягає скасуванню.

Водночас, оскільки позивачем не обґрунтовано, в чому полягає моральна шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв`язку з невиконанням судового рішення про поновлення на посаді, не визначено, якими доказами це підтверджується, суд не знайшов підстав для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди.

Крім того, суд визнав передчасною та такою, що не підлягає задоволенню, вимогу позивача про зобов`язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади", оскільки підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або частиною четвертою статті 1 Закону, є надходження до Держателя від органу, який проводив передбачену Законом перевірку, обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону, відповідне судове рішення, а також випадки, визначені законом.

Через відділ документального обігу та контролю суду до суду від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення, в якому останній просив прийняти додаткову постанову, якою присудити на користь позивача здійснені ним витрати на пов`язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи в розмірі 7200,00грн, компенсувати витрати позивача на прибуття в судове засідання, що складають 11494,00грн, компенсувати витрати адвоката Самойленко Анни Василівни - представника позивача, на прибуття в судове засідання, що складають 6 992,00грн, присудити на користь позивача здійснені ним витрати на правову допомогу (послуги адвоката) на суму 10080,00грн з Державного бюджету України.

У подальшому 21.03.2018 позивачем подано заяву про ухвалення додаткового судового рішення, в якій останній просив ухвалити додаткове судове рішення відносно відшкодування на користь ОСОБА_1 судових витрат, зокрема витрат на пов`язані з проведенням огляду доказів на місці та вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи у розмірі 7200,00грн, витрати позивача на прибуття в судове засідання у розмірі 11494,00грн, витрати адвоката Самойленко Анни Василівни, представника позивача, на прибуття в судове засідання, що складають 6992,00грн та витрати на правничу допомогу (послуги адвоката) у розмірі 499163,00грн.

18 квітня 2018 року ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі №826/17778/14 щодо стягнення судових витрат, зокрема витрат, що пов`язані з проведенням огляду доказів на місці та вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи у розмірі 7200,00 грн, витрат позивача на прибуття в судове засідання у розмірі 11494,00грн, витрат адвоката Самойленко Анни Василівни, представника позивача, на прибуття в судове засідання у розмірі 6992,00грн та витрат на правничу допомогу (послуги адвоката) у розмірі 499163,00грн.

Постановляючи ухвалу про відмову в ухваленні додаткового рішення, суд першої інстанції зазначив, що надані позивачем докази на підтвердження правничої допомоги не є належними та допустимими у розумінні статей 72-74 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд зазначив, що судом у справі не вимагалося надання такого доказу, як інформація щодо публікування/трансляції та донесення до суспільства за ініціативою Кабінету Міністрів України інформації щодо люстрації та відповідно негативного ставлення до осіб, які звільнені на підставі Закону України "Про очищення влади" за період з 01.10.2014 по 01.10.2016, позивачем за власною ініціативою було проведено ретроспективний моніторинг, з огляду на що витрати, понесені на його проведення, не є судовими витратами, що підлягають відшкодуванню, у розумінні 138 Кодексу адміністративного судочинства України. Позивачем на підтвердження понесених витрат надано копії роздруківки бронювання квитків на ім`я ОСОБА_5 від 07.07.2016 та копії довідки Міжнародних авіаліній України від 12.07.2016 №04.3-11-6591, які не є належними доказами у розумінні статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року без змін.

Також постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року в частині задоволення позовних вимог скасовано та прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року залишено без змін.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог позивача, апеляційний суд дійшов висновку про додержання відповідачем процедури звільнення позивача з займаної посади. Також суд врахував, що позивача звільнено відповідно до п. 72 частини першої ст. 36 Кодексу законів про працю України з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», а згідно з частиною другою ст. 76 Закону України «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопада 2011 року №4061-VІ, кандидат у депутати під час виборчого процесу не може бути звільнений з роботи з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу, командира військової частини (формування). Кандидат у депутати без його згоди не може бути переведений на іншу роботу, направлений у відрядження, а також призваний на військову або альтернативну (невійськову) службу, навчальні (перевірні) та спеціальні збори військовозобов`язаних, у зв`язку з чим його права, гарантовані статтею 76 Закону України «Про вибори народних депутатів України», не порушено. Крім того, Наказ Третьої особи «Про відкликання з відпустки ОСОБА_1 » від 07 листопада 2014 року №232-в є чинним та Позивачем оскаржено не було.

Крім того, апеляційним судом зазначено, що мета обмежень узгоджується з демократичними принципами, передбаченими Конституцією України і міжнародно-правовими стандартами, тому звільнення відповідних осіб, до яких застосовується заборона, в порядку, передбаченому Законом України «Про очищення влади», є правомірним.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржене позивачем розпорядження відповідача та прийнятий на його підставі наказ третьої особи є правомірними та скасуванню не підлягають, у зв`язку з чим адміністративний позов в цій частині задоволенню не підлягає. Також не підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині поновлення позивача на роботі зі стягненням на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як похідні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

09 серпня 2018 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року, в якій позивач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог, скасувати постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року та від 19 червня 2018 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення адміністративного позову у повному обсязі.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначає, що жодним нормативно-правовим актом України Кабміну або Прем`єр Міністру України не надано права ініціювання звільнення з посади першого заступника Голови ДСКН. Такі повноваження щодо пропозиції призначення/звільнення на/з посади згідно з положенням про ДСКН покладено на Голову ДСКН (п. 10 ч. 2 Положення). Вказує, що відповідності до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" Кабінет Міністрів України зобов`язаний у двомісячний строк з дня набрання чинності цим Законом забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у відповідність із цим Законом. Однак Кабінетом Міністрів України і досі не приведені свої нормативно-правові акти у відповідність до Закону.

Позивач вказує, що Київським апеляційним адміністративним судом залишено поза увагою обставини грубого порушення відповідачем процедури звільнення позивача без дотримання вимог Закону України «Про очищення влади» та Регламенту Кабінету Міністрів України.

Скаржник посилається на те, що під час його звільнення не було дотримано принципів, закладених Законом України «Про очищення влади» та порушено норми Конституції, адже його вина у сприянні узурпації влади, підриві основ національної безпеки та оборони України або протиправному порушенні прав і свобод людини не встановлена, а тому застосування індивідуальної відповідальності до позивача неможливе. Позивач вважає, що відповідач, звільняючи позивача з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками не дотримався будь-якого порядку доведення його винуватості, чим безперечно порушив приписи статті 62 Конституції України.

Також позивач вказує на нез`ясування судом апеляційної інстанції обставин його звільнення в порушення вимог ст. 76 Закону України «Про вибори народних депутатів України», оскільки однією з гарантій діяльності у виборчому процесі кандидата у народні депутати, згідно з частиною 2 статті 76 Закону України "Про вибори народних депутатів України", є заборона на його звільнення з роботи з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу під час виборчого процесу.

Крім того, позивач зауважує, що судом апеляційної інстанції взагалі не розглядався по суті зміст апеляційної скарги позивача щодо відшкодування йому завданої моральної шкоди та відкликання відомостей про застосування до позивача заборони. Вважає, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишились ті обставини, що позивач, у зв`язку зі звільненням через люстрацію та судовий процес, понад три роки вимушено не працював.

Щодо вимог про розподіл судових витрат вважає, що судові рішення судів попередніх інстанцій в цій частині винесені без врахування обґрунтування позивача та доказів, які містяться в матеріалах справи.

Відповідачем до Суду надано відзив на касаційну скаргу, в обґрунтування якого останній посилається на безпідставність викладених в ній доводів. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2020 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду.

Ухвалою Суду, постановленою в судовому засіданні 12 серпня 2020 року без виходу до нарадчої кімнати, відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про заміну неналежної сторони у справі Державної служби з контролю за наркотиками на правонаступника Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками у зв`язку з відсутністю в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про припинення Державної служби з контролю за наркотиками.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, щоУказом Президента України від 21.12.2011 №1175/2011 позивача було призначено на посаду першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками. На підставі Указу Президента України, Наказом Державної служби України з контролю за наркотиками №66-к р позивача призначено на посаду першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками з 26.12.2011.

З матеріалів справи слідує, що Голова ДСУКН - ОСОБА_3 , відбуває у додаткову відпустку із збереженням заробітної плати на 16 календарних днів з 15 вересня по 30 вересня 2014 року, як учасник ліквідації наслідків аварії ЧАЕС, за 2014 рік. На період відпустки виконання обов`язків Голови Державної служби України з контролю за наркотиками покладено на першого заступника Голови Державної служби з контролю за наркотиками Гошовського В.С.

Згідно наказу ДСУКН від 15.09.2014 №171-в "Про внесення змін до наказу ДСУКН від 27.08.2014 №148-в" виконання обов`язків Голови ДСУКН покладено на начальника Управління організаційної та кадрової роботи ОСОБА_6 .

Відповідно до наказу ДСУКН від 30.09.2014 №178-в ОСОБА_1 надано неоплачувану відпустку тривалістю з 01 жовтня по 30 листопада 2014 року на підставі заяви у відповідності до частини першої статті 76 Закону України "Про вибори народних депутатів України".

28 вересня 2014 року на підставі постанови Центральної виборчої комісії №1293 ОСОБА_1 був зареєстрований кандидатом у народні депутати України по одномандатному виборчому округу №178.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №981-р від 16.10.2014 позивача звільнено з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади" (пункт 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України).

Наказом Державної служби з контролю за наркотиками України «Про відкликання з відпустки ОСОБА_1 » від 07 листопада 2014 року №232-в, на підставі частини третьої статті 20 Закону України «Про державну службу», Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками» від 16 жовтня 2014 року №981-р, Позивача - першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками, у зв`язку із службовою необхідністю з 07 листопада 2014 року відкликано з відпустки без збереження заробітної плати.

Наказом Державної служби з контролю за наркотиками України від 07.11.2014 позивача звільнено з займаної посади з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади" (пункт 7-2 частини першої статті 36 Кодексу Законів про працю України).

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_7 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах:

верховенства права та законності;

відкритості, прозорості та публічності;

презумпції невинуватості;

індивідуальної відповідальності;

гарантування права на захист.

Згідно з частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади» протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Статтею 2 цього ж Закону обумовлено, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо:

1) Прем`єр-міністра України, Першого віце-прем`єр-міністра України, віце-прем`єр-міністра України, а також міністра, керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, Голови Національного банку України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, їх перших заступників, заступників;

2) Генерального прокурора України, Голови Служби безпеки України, Голови Служби зовнішньої розвідки України, начальника Управління державної охорони України, керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, керівника податкової міліції, керівника центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, їх перших заступників, заступників;

3) військових посадових осіб Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації;

4) членів Вищої ради юстиції, членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, професійних суддів, Голови Державної судової адміністрації України, його першого заступника, заступника;

5) Глави Адміністрації Президента України, Керівника Державного управління справами, Керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України, Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, їх перших заступників, заступників;

6) начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту;

7) посадових та службових осіб органів прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Національного банку України;

8) членів Центральної виборчої комісії, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, голів та членів національних комісій, що здійснюють державне регулювання природних монополій, державне регулювання у сферах зв`язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг;

9) керівників державних, у тому числі казенних, підприємств оборонно-промислового комплексу, а також державних підприємств, що належать до сфери управління суб`єкта надання адміністративних послуг;

10) інших посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування;

11) осіб, які претендують на зайняття посад, зазначених у пунктах 1-10 цієї частини.

Пунктом 2 частини 1 статті 3 цього Закону встановлено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року міністра, керівника центрального органу виконавчої влади, який не входить до складу Кабінету Міністрів України, Голови Національного банку України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, їх першого заступника, голови або члена національної комісії, що здійснює відповідно державне регулювання природних монополій, державне регулювання у сферах зв`язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» передбачено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:

1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;

2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.

Відповідно до пункту 5 розділу II Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2014 №1704/5, підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або частиною четвертою статті 1 Закону, є надходження до Держателя від органу, який проводив передбачену Законом перевірку, обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону, відповідне судове рішення, а також випадки, визначені законом.

Відповідно до частини першої статті 168 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення позивача із заявою до суду першої інстанції про ухвалення додаткового рішення) Суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Так, до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать:

1) витрати на правову допомогу;

2) витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

4) витрати, пов`язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Зазначені правові норми кореспондуються з положеннями ст.ст. 87, 168 КАС України в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (далі КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 №460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Суд зазначає, що у контексті частини другої статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_7 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

При цьому ця ж норма визначає, що очищення влади (люстрація) ґрунтується на принципі індивідуальної відповідальності.

Звільнення ж ОСОБА_1 відбулось виключно з тих підстав, що він обіймав посаду першого заступника Голови Державної служби з контролю за наркотиками України до 22.02.2014 понад один рік, що підпадає під критерії, визначені п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади».

Частинами першою-третьою статті 8 КАС України (в редакції, чинній на час звернення позивача дот суду з цим позовом) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі Конвенція), яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.

Парламентська Асамблея Ради Європи у Керівних принципах для забезпечення відповідності законів про люстрацію та аналогічних адміністративних заходів вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права зауважила таке:

«Щоб відповідати вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права, закони про люстрацію повинні відповідати певним вимогам. Насамперед, люстрація повинна бути спрямована на загрози основоположним правам людини і процесу демократизації; помста ніколи не може бути метою таких законів, також не допускається політичне або соціальне зловживання результатами люстраційного процесу. Мета люстрації полягає не в покаранні тих осіб, які вважаються винними, що є завданням прокурорів, які використовують кримінальне законодавство, а в захисті новоствореної демократії.

a. Люстрація має здійснюватися спеціально створеною незалежною комісією шанованих суспільством громадян, запропонованих главою держави та затверджених парламентом;

b. Люстрація може бути застосована тільки для усунення або суттєвого зменшення загрози, яку становить суб`єкт люстрації, створенню вільної демократії, зокрема шляхом використання конкретної посади, яку обіймає цей суб`єкт, для порушення прав людини або блокування демократичних процесів;

c. Люстрація не може бути використана для покарання, відплати або помсти; покарання може накладатися тільки за минулу злочинну діяльність на підставі чинного Кримінального кодексу України та відповідно до усіх процедур і гарантій кримінального переслідування;

d. Люстрація повинна обмежуватися посадами, щодо яких є всі підстави вважати, що суб`єкти, які їх обіймають, становитимуть значну небезпеку для прав людини і демократії, тобто посади державної служби, які передбачають значну відповідальність за визначення або виконання державної політики та заходів, що стосуються внутрішньої безпеки або щодо посад державної служби, які передбачають надання наказу та/або вчинення порушення прав людини, таких як правоохоронні органи, служба безпеки і розвідки, судові органи та прокуратура <…>

Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) на 101 Пленарній сесії схвалила проміжний висновок щодо Закону «Про очищення влади», згідно з яким:

a) Застосування люстраційних заходів до періоду правління радянської комуністичної влади через стільки років після закінчення цього режиму та набрання чинності демократичної конституції в Україні потребують переконливих причин для виправдання наявності конкретної загрози, яку колишні комуністи наразі становлять для демократії; Комісія вважає, що важко виправдати таку пізню люстрацію.

b) Застосування люстраційних заходів щодо недавнього періоду, упродовж якого пан Янукович був Президентом України, зрештою поставить під сумнів реальне функціонування положень Конституції та законодавства України, як демократичної держави, заснованої на принципі верховенства права.

c) Закон України «Про очищення влади» містить кілька серйозних недоліків і потребує перегляду принаймні таких положень:

Люстрація повинна стосуватися тільки посад, які дійсно можуть становити значну загрозу для прав людини та демократії; перелік посад, які підлягають люстрації, має бути переглянутий.

Вина має бути доведена у кожному конкретному випадку та не може припускатися на підставі лише приналежності до категорії органів державної влади; критерії для люстрації мають бути переглянуті;

Відповідальність за проведення процесу люстрації повинна бути знята з Міністерства юстиції України та покладена на спеціально створену незалежну комісію за активної участі громадянського суспільства.

Процедура люстрації повинна поважати гарантії справедливого судового розгляду (право на захисника, рівність сторін, право бути вислуханим особисто); судове провадження має призупиняти адміністративне рішення щодо люстрації до ухвалення остаточного рішення; Закон України «Про очищення влади» має прямо передбачати ці гарантії.

Люстрація суддів повинна регулюватися лише одним законом, а не законами, які дублюються, та здійснюватися лише з повним урахуванням конституційних положень, що гарантують їхню незалежність, і тільки Вища рада юстиції має нести відповідальність за будь-яке звільнення судді.

Відомості про осіб, що підлягають люстраційним заходам, мають оприлюднюватися тільки після ухвалення остаточного рішення суду.

За змістом статті 32 Конвенції питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду з прав людини (надалі також Суд, ЄСПЛ).

Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

За сталою практикою ЄСПЛ поняття приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. пункт 25 «C. проти Бельгії» від 7 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. пункт 61 рішення Суду у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002)). Поняття «приватне життя» не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. пункт 29 рішення Суду у справі «Niemietz проти Німеччини» від 16 грудня 1992 року. Таким чином, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (див. пункт 47 рішення Суду у справі «Sidabras and Dћiautas проти Латвії» (справи №№ 55480/00 та 59330/00, ECHR 2004) і пункти 22-25 рішення Суду у справі «Bigaeva проти Греції» від 28 травня 2009 року (справа 26713/05)). Окрім того, було встановлено, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. пункти 43-48 рішення у справі «Ozpinar проти Туреччини» від 19 жовтня 2010 року (справа № 20999/04)). З рештою, у статті 8 Конвенції йдеться про захист честі та репутації як частину права на повагу до приватного життя (див. пункт 35 рішення у справі «Pfeifer проти Австрії» від 15 листопада 2007 року (справа № 12556/03) та пункти 63, 64 рішення у справі «A. проти Норвегії» від 9 квітня 2009 року (справа № 28070/06), пункт 165 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11)).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та пункт 52 рішення у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010 року).

У пунктах 294-300 рішення у справі «Полях та інші проти України» (Case of Polyakh and others v. Ukraine) (заяви № 58812/15 та 4 інші, 17 жовтня 2019 року), досліджуючи питання щодо пропорційності звільнення заявників із посад через обіймання певних посад на підставі Закону України «Про очищення влади», ЄСПЛ зауважив на такому:

«Суд зазначає, що застосування до заявників передбачених Законом «Про очищення влади» заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан ОСОБА_8 був Президентом України. Подальші твердження про проступки третього заявника не змінюють цього факту (див. пункт 305).

<…> застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_8 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.

<…> у статті 1 Закону серед принципів, які мають керувати процесом очищення, наведено «презумпцію невинуватості» та «індивідуальну відповідальність». На думку Суду, це свідчить про певну неузгодженість між проголошеними цілями Закону та фактично оприлюдненими ним правилами <…>

Крім того, Суд не переконаний, що законодавчий механізм був достатньо вузько розробленим для вирішення «нагальної суспільної потреби», яку мав би переслідувати Закон «Про очищення влади». У зв`язку з цим слід зазначити, що законодавчий механізм був набагато ширшим та універсальнішим, аніж розроблений, наприклад, Польщею (див. згадане рішення у справі «Матиєк проти Польщі» (Matyjek v. Poland), пункти 27 29) або Латвією (див. згадане рішення у справі «Жданока проти Латвії» (Ћdanoka v. Latvia), пункти 57 і 126), сфера застосування яких обмежувалася особами, які відіграли активну роль у діяльності колишньої влади, яка не була демократичною.

<…> передбачені Законом «Про очищення влади» заходи могли бути застосовані навіть до державного службовця, призначеного на його посаду задовго до того, як пан ОСОБА_8 став Президентом України, лише на тій підставі, що він не пішов зі своєї посади протягом року після приходу до влади пана ОСОБА_8 .

Іншими словами, причиною застосування обмежувальних заходів, передбачених Законом «Про очищення влади», є прихід до влади пана Януковича (див. пункт 7), а не будь-яка подія, що підірвала демократичний конституційний лад, яка могла статися під час його правління та до якої могла бути причетна відповідна посадова особа. Суд вважає, що обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави.

У підсумку ЄСПЛ дійшов висновку про те, що не було доведено, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції щодо всіх заявників (пункти 323, 324 вказаного рішення).

Із вищенаведеного висновується таке.

Застосування до осіб заборон, передбачених частиною третьою статті Закону України «Про очищення влади», може здійснюватися виключно крізь призму приписів частини другої статті 1 цього Закону, тобто з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_7 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, та з урахуванням відповідних принципів, зокрема, верховенства права, презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності.

Тобто, має бути доведено, що відповідна особа причетна до дій, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_7 , чи таких, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини тощо.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17 червня 2020 року у справі №826/1137/16.

Натомість у випадку, що розглядається, ОСОБА_1 звільнено виключно через обіймання ним певної посади.

Під час розгляду цієї справи в судах першої й апеляційної інстанцій відповідач не наводив жодних інших аргументів.

Відтак, у випадку, що розглядається, застосування до позивача заборон, передбачених частиною третьою статті Закону України «Про очищення влади», не може вважатись ані пропорційним, ані необхідним у демократичному суспільстві, та створює передумови для порушення з боку України міжнародних зобов`язань за статтею 8 Конвенції.

Отже, звільнення позивача та інші спірні дії відповідача є протиправними.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для скасування спірного у цій справі розпорядження про звільнення позивача, водночас мотиви задоволення позову підлягають зміні з урахуванням висновків, наведених Верховним Судом у цій постанові.

Суд зазначає, що з огляду на сам факт протиправності застосування до позивача заборон, передбачених частиною третьою статті Закону України «Про очищення влади», обставини дотримання відповідачем процедури його звільнення не потребують з`ясування.

Щодо висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади", Суд вважає їх обґрунтованими та правомірними.

Суд вважає обґрунтованим врахування судом першої інстанції приписів пункту 5 розділу II Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2014 №1704/5, адже вимога позивача про зобов`язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади", є передчасною.

Водночас, стосовно позовних вимог ОСОБА_1 до Державної служби України з контролю за наркотиками колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 3 КАС України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом) відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивач.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 106 КАС України у позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог згідно з частинами четвертою і п`ятою статті 105 цього Кодексу і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Отже, відповідачем у справі є особа, до якої сформовано та звернуто вимоги позивача.

Частиною 2 ст. 53 КАС України встановлено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у будь-який час до закінчення судового розгляду, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі. Якщо адміністративний суд при прийнятті позовної заяви, підготовці справи до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

Відповідно до матеріалів справи ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києві від 18 листопада 2014 року про відкриття провадження у справі Державну службу України з контролю за наркотиками залучено до участі у вирішенні справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.

Матеріали справи не місять доказів, що протягом судового розгляду справи в судах попередніх інстанцій статус Державної служби України з контролю за наркотикам було змінено.

Колегія суддів зазначає, що позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просив, зокрема:

-скасувати наказ Державної служби України з контролю за наркотиками про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками від 07.11.2014;

-поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками з 07.11.2014;

-стягнути з Державної служби України з контролю за наркотиками на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, до дня фактичного поновлення на роботі.

Отже, позивачем сформовано позовні вимоги до Державної служби України з контролю за наркотиками, проте вказаний орган судом першої інстанції помилково не був залучений до участі у справі в якості співвідповідача.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 353 КАС України (в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 15.01.2020 №460-ІХ) порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

Колегія суддів зауважує, що третя особа у справі та відповідач є різними суб`єктами адміністративного процесу, з різним статусом та обсягом прав та обов`язків. Незалучення до участі у справі відповідача, до якого звернуто позовні вимоги позивача, нівелює суть адміністративного процесу та фактично призводить до ускладнення виконання прийнятого судового рішення.

З урахуванням викладеного, у зв`язку з порушенням судами попередніх інстанцій процесуальних норм в частині прийняття рішення про права, свободи, інтереси та обов`язки Державної служби України з контролю за наркотиками, яка не була залучена співвідповідачем у справі, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року в частині позовних вимог про скасування наказу Державної служби України з контролю за наркотиками про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками від 07.11.2014; поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками з 07.11.2014; стягнення з Державної служби України з контролю за наркотиками на користь ОСОБА_1 середнього заробіток за весь час вимушеного прогулу, до дня фактичного поновлення на роботі; допущення негайного виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та нарахування та виплати ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу; відшкодування шкоди, та направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Стосовно стягнення на користь позивача понесених ним судових витрат Суд зазначає наступне.

Частинами 1, 3 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Частиною 6 цієї статті встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, відповідно до положень процесуального законодавства питання розподілу судових витрат підлягає вирішенню після прийняття рішення у справі по суті позовних вимог. При цьому розподіл таких витрат залежить від обсягу задоволення позовних вимог позивача.

Враховуючи те, що судові рішення судів попередніх інстанцій щодо частини позовних вимог ОСОБА_1 підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, на цій стадії судового розгляду цієї адміністративної справи вимоги позивача про розподіл судових витрат є передчасними.

Водночас, з огляду на те, що справа в частині позовних вимог направляється до суду першої інстанції на новий розгляд, ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року про відмову в ухваленні додаткового рішення та прийнята за результатом її перегляду в апеляційному порядку постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року також підлягають скасуванню.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України №981-р від 16 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками; зобов`язання Кабінет Міністрів України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади" скасувати, та залишити в силі щодо цієї частини позовних вимог постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року, змінивши її мотивувальну частину та виклавши її у редакції цієї постанови Верховного Суду.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року в іншій частині позовних вимог, а також ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року скасувати і направити адміністративну справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Повний текст постанови буде виготовлено протягом п`яти днів з дня проголошення її вступної та резолютивної частин.

Повний текст постанови складено 13 серпня 2020 року.

СуддіН.А. Данилевич М.І. Смокович О.В. Кашпур

Дата ухвалення рішення11.08.2020
Оприлюднено13.09.2022

Судовий реєстр по справі —826/17778/14

Ухвала від 09.11.2023

Адміністративне

Київський окружний адміністративний суд

Білоноженко М.А.

Постанова від 10.10.2023

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Уханенко С.А.

Постанова від 10.10.2023

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Уханенко С.А.

Ухвала від 25.08.2023

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Уханенко С.А.

Ухвала від 10.08.2021

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Вєкуа Н.Г.

Ухвала від 10.08.2021

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Вєкуа Н.Г.

Ухвала від 09.08.2021

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Вєкуа Н.Г.

Ухвала від 09.08.2021

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Вєкуа Н.Г.

Ухвала від 18.04.2021

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Вєкуа Н.Г.

Ухвала від 19.04.2021

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Вєкуа Н.Г.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні