Рішення

від 13.08.2020 по справі 917/705/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.08.2020 Справа № 917/705/20

Суддя Киричук О.А. при секретарі судового засідання Тертичній О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ КОМПАНІЯ ТОТУС (ЄДРПОУ: 40021487), 49026, м. Дніпро вул. Решетилівська, 8

до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "НОВОСАНЖАРСЬКИЙ МОЛОКОЗАВОД" (ЄДРПОУ: 40329298), 39300, Полтавська обл., Новосанжарський район, смт Нові Санжари, вул. Святотроїцька, буд. 11

про стягнення 58 521,45 грн.

без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ КОМПАНІЯ ТОТУС звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "НОВОСАНЖАРСЬКИЙ МОЛОКОЗАВОД" про стягнення боргу по договору поставки № 33 від 05.05.2016 у загальній сумі 58 521,45 грн., у тому числі: 44 615.17 грн. - основної заборгованості, 10 777,28 грн. - пені, 1027,00 грн. - 3% річних.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що відповідач неналежним чином виконує зобов"язання по договору поставки № 33 від 05.05.2016.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2020р. даний позов був переданий на розгляд судді Киричуку О.А.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 04.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін (без проведення судового засідання), запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов.

Сторони були належним чином та завчасно повідомлені про покладені на них обов`язки, про що свідчать матеріали справи (поштові повідомлення про вручення даної ухвали наявні у матеріалах справи). Крім того, ухвала суду у даній справі була своєчасно розміщена судом в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Поштове відправлення було вручене відповідачу 13.05.2019 року, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Строк для подачі відповідачем відзиву на позовну заяву, з урахуванням положень пункту 4 розділу Х "Прикінцеві положення" ГПК України, в редакції Закону України №731-ІХ від 18.06.2020, сплив 06.08.2020 року, із закінченням 20 денного строку на продовження процесуальних строків.

Станом на 13.08.2020 року відповідач відзиву на позов, будь-яких заяв чи клопотань не подав.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

Згідно ст.118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Судом враховано, що за ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. За ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд розпочав розгляд справи по суті в установлені строки.

В зв`язку з установленням карантину на усій території України, для забезпечення процесуальних прав сторін, прийняття рішення судом відкладалося.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.

ТОВ КОМПАНІЯ ТОТУС (далі по тексту - Позивач) та ТОВ`АРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "НОВОСАНЖАРСЬКИЙ МОЛОКОЗАВОД" (далі по тексту - Відповідач) 05.05.2016 уклали договір № 33 (далі по тексті - Договір). Додатковою угодою № 1 від 01.12.2016 Договір був викладений в новій редакції.

Умовами договору № 33 в редакції Додаткової угоди № 1 від 01.12.2016 сторони узгодили наступне:

- п.1.1 Постачальник зобов`язується передати (поставити] у зумовлені строки другій стороні - Покупцеві харчові інгредієнти в асортименті (надалі Товар), а Покупець зобов`язується прийняти вказаний Товар і сплатити за нього певну грошову суму, згідно з умовами цього Договору.

- п.1.2. Загальна кількість Товару, що підлягає поставці, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) визначаються за згодою Сторін, попередньо до поставки Товару Покупцю, та вказуються у видаткових накладних, що прирівнюються до специфікації, та є невід`ємною частиною цього Договору.

- п.1.4. Ціни на кожну окрему партію Товару визначаються Постачальником за попереднім погодженням з Покупцем, до Моменту поставки Товару Постачальником та вказуються у видаткових накладних.

- п.3.2. Сторони домовились про те, що документом в якому узгоджуються ціни на Товар, с видаткова накладна, якою підтверджується факт приймання - передачі Товару за ціною, номенклатурою та кількістю. Узгоджена Сторонами ціна кожної окремої партії Товару вважається, остаточною та не підлягає перегляду.

- п.3.3. Оплата партії Товару здійснюється на умовах відстрочення платежу. Покупець здійснює оплату за поставлений товар не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів, з дати передачі Товару по видатковій накладній на відвантажену партію.

- п.4.3. В разі порушення грошових зобов`язань. Покупець повинен сплатити Постачальнику пеню, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день такого порушення.

Як зазначає позивач, виконуючи свої договірні зобов`язання, 26.04.2019 він здійснив Відповідачу поставку товару на загальну суму 49 524,30 грн., що підтверджується підписаною обома сторонами Договору видатковою накладною № 258 від 26 квітня 2019 року.

За твердженнями позивача, Відповідач вчасно не провів розрахунки, допустивши прострочену заборгованість у сумі 49 5І4,30 грн..

При цьому, позивач вказує, що 31.10.2019р. Відповідачем було сплачено суму 5000 (п`ять тисяч) гривень (платіжне доручення №90 від 31.10.2019). Частина цієї суми, а саме 2 090,87 грн зарахувалась на погашення заборгованості за поставку товару за попередньою накладною, а залишок - 2 909,13 грн. був зарахований на погашення заборгованості за видатковою накладною №258 від 26.04.2019р.

15.11.2019р сплачено 1 000 грн. згідно з платіжним дорученням № 117 від 15.11.2019р, 18.11.2019р сплачено 1 000 грн. згідно з платіжним дорученням №706 від 18.11.2019р. І

Таким чином, за розрахунком позивача, на момент подання позову сума заборгованості по видатковій накладній №258 від 26.04.2019 року становить 44 615,17 грн. (49 524,30 - 2 909,13 -1 000 -1 000 = 44 615,17).

З огляду на те, що відповідач повністю не розрахувався з позивачем за поставлений товар, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь борг по договору поставки № 33 від 05.05.2016 у загальній сумі 58 521,45 грн., у тому числі: 44 615,17 грн. - основної заборгованості, 10 777,28 грн. - пені, 1027,00 грн. - 3% річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні норм ст. 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем товару на суму 49 524,30 грн., що підтверджується підписаною обома сторонами Договору видатковою накладною № 258 від 26 квітня 2019 року і відповідачем при розгляді справи не заперечується.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення п.3.3 Договору Оплата партії Товару здійснюється на умовах відстрочення платежу. Покупець здійснює оплату за поставлений товар не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів, з дати передачі Товару по видатковій накладній на відвантажену партію.

Таким чином, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав, зокрема, враховуючи дату підписання видаткової накладної та умови п. 3.3 Договору, Відповідач був зобов`язаний розрахуватися за поставлений товар не пізніше ніж 26 травня 2019 року.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Твердження позивача про те, що Порушуючи взяті на себе договірні зобов`язання, Відповідач вчасно не провів розрахунки з Позивачем, допустивши прострочену заборгованість у сумі 49 5І4,30 грн., відповідач при розгляді справи не спростовував.

Визначений позивачем розмір заборгованості по видатковій накладній №258 від 26.04.2019 року з врахуванням здійснених відповідачем часткових оплат, який за розрахунком позивача становить 44 615,17 грн. (49 524,30 - 2 909,13 -1 000 -1 000 = 44 615,17) відповідач при розгляді справи не спростовував також.

З огляду на викладене, оскільки невиконання зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідач не надав, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 44 615,17 грн. основного боргу визнаються судом обґрунтованими.

Крім того, позивачем заявлені до стягнення з відповідача 3 проценти річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов`язання у розмірі 1 027.00 грн. за період 27.05.2019 - 02.03.2020.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Факт прострочення відповідачем виконання зобов`язань з оплати отриманого товару підтверджується матеріалами справи та відповідачем жодним чином не спростовується.

Зазначене, з урахування вимог ст. 625 ЦК України надає право позивачу на нарахування 3% річних за таке прострочення.

Згідно з позовною заявою, позивачем нараховано до стягнення з відповідача річні за загальний період прострочення 27.05.2019 - 02.03.2020.

Перевіривши розрахунки позивача по нарахуванню 3 % річних, суд встановив, що розраховані позивачем 3 % річних не перевищують розрахованих судом сум, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3 процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов`язання у розмірі 1 027.00 грн. також є обґрунтованими.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 16 759,03 грн.

Щодо вимоги про стягнення пені, суд зазначає.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Разом з тим, п. 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вже зазначалось, відповідач прострочив виконання своїх зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару.

Оскільки, умовами укладеного між сторонами договору, а саме: п.4.3. передбачено, що в разі порушення грошових зобов`язань. Покупець повинен сплатити Постачальнику пеню, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день такого порушення, зазначене надає право позивачу на нарахування пені за таке прострочення, однак, з урахуванням обмежень, зокрема встановлених п. 6 ст. 232 ГК України щодо можливого строку її нарахування.

Позивачем нараховано пеню на заборгованість у розмірі 44 615,00 грн. за період прострочення з 27.05.2019 по 02.03.2020, що суперечить вимогам п. 6 ст. 232 ГК України.

Судом було самостійно здійснено розрахунок пені, зокрема, за період прострочення з 27.05.2019 по 26.01.2020 у відповідності до вимог п. 6 ст. 232 ГК України.

За результатом здійсненого судом розрахунку пені встановлено, що правильна сума на заборгованість у розмірі 44 615,00 грн. становить 9622,17 грн., отже позовна вимога про стягнення з Відповідача на користь Позивача пені задовольняється судом частково в розмірі 9622.17 грн., в іншій частині у позові слід відмовити.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано, контррозрахунку заявлених до стягнення з нього сум не надано.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову частково, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають основна заборгованість у розмірі 44 615,00 грн., а також пеня у розмірі 9622,17 грн

Судовий збір, відповідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, покладається судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, отже стягненню з Відповідача на користь Позивача підлягає судовий збір у сумі 1948,01 грн

Керуючись статтями 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "НОВОСАНЖАРСЬКИЙ МОЛОКОЗАВОД" (ЄДРПОУ: 40329298 адреса: 39300, Полтавська обл., Новосанжарський район, смт.Нові Санжари, вул. Святотроїцька, буд. 11) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ КОМПАНІЯ ТОТУС (ЄДРПОУ: 40021487 49026, м. Дніпро, вул. Решетилівська, 8) 44 615,17 грн. основної заборгованості, 9 622,17 грн. пені, 1948,01 грн. судових витрат.

3.В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя Киричук О.А.