Постанова

від 12.08.2020 по справі 640/24042/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/24042/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Вовк П.В. Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Ганечко О.М.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна компанія "Газінвестпроект" до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна компанія "Газінвестпроект" звернулось до суду, в якому позивач просив:

- податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 18 вересня 2019 року № 00000790502 та № 00000800502.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 18 вересня 2019 року № 00000790502 та № 00000800502.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Головним управлінням ДПС у місті Києві подано апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що спірні рішення прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені податковим законодавством України, оскільки спірні господарські операції мали фіктивний характер. Позивачем не доведено наявність обставин та підстав, з якими норми податкового законодавства пов`язують можливість правомірного формування податкових вигод за спірними операціями.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не подавав, що не перешкоджає апеляційному розгляду даної справи.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням ДФС у місті Києві проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "БПК "Газінвестпроект", результати якої оформлено актом від 22 серпня 2019 року № 554/26-15-14-02-02/36470766, яким встановлено порушення позивачем вимог: пп. 14.1.13 п. 14.1 статті 14, пп. 134.1.1 п. 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), п. 5 та п. 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Доходи", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за № 860/4153, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 77 760, 00 грн.; п. 44.1 статті 44, п. 185.1 статті 185, п. 188.1 статті 188, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого позивачем завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 21 декларації) за грудень 2018 року у загальній сумі 72 000, 00 грн.

На підставі наведених висновків акту перевірки, ГУ ДПС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 18 вересня 2019 року:

- № 00000790502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на суму 116 640, 00 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями на суму 77 760, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 38 880, 00 грн.;

- № 00000800502, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за платежем: податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 72 000, 00 грн.

Не погоджуючись із вищевказаними рішеннями відповідача, позивач після процедури адміністративного оскарження, звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з наявності належного документального підтвердження спірних операцій, а, як наслідок, і реального характеру виконання зазначених господарських зобов`язань між позивачем та його контрагентом, що свідчить про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Правова позиція апелянта ґрунтується на тому, що перевіркою встановлені обставини, які у сукупності свідчать про відсутність факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ "ІМПАКТ ЛАЙТ", що свідчить про відсутність підстав для формування об`єкту оподаткування податку на додану вартість та суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду по таким операціям.

Як вбачається з матеріалів справи, 14 грудня 2018 року між ТОВ "БПК "Газінвестпроект" (покупець) та ТОВ "ІМПАКТ ЛАЙТ" (постачальник) було укладено договір поставки № 14/12/1, згідно п. 1.1 якого, постачальник в порядку і на умовах, передбачених договором, зобов`язується поставити, передати у власність покупцю хімічні реагенти для буріння (товар) відповідно до номенклатури, кількості та по ціні, що вказані у додатках (специфікаціях), які є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, передбачених цим договором, прийняти і оплатити договірну ціну за нього, в порядку, передбаченому договором.

17 грудня 2018 року між вказаними вище сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору поставки № 14/12-1 від 14 грудня 2018 року, відповідно якої п. 1.1 викладено у наступній редакції: "постачальник в порядку і на умовах, передбачених договором, зобов`язується поставити, передати у власність покупцю товар, відповідно до номенклатури, кількості та по ціні, що вказані у додатках (специфікаціях), які є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, передбачених цим договором, прийняти і оплатити договірну ціну за нього, в порядку, передбаченому договором".

Згідно із специфікацією № 1, яка є додатком № 1 до договору поставки № 14/12-1 від 14 грудня 2018 року, товар - контейнер морський 20 футів, у кількості 4 одиниці, ціна за одиницю 90 000,00 грн. без ПДВ, загальна сума 360 000,00 грн. без ПДВ, 432 000,00 грн. з ПДВ; термін поставки 15 календарних днів з моменту підписання договору; умови поставки: FCA (склад постачальника: м. Київ, вул. Московська/Різницька, буд. 2/32-34 - склад покупця: Харківська обл., Дергачівський р-н, м. Дергачі, вул. Сумський Шлях, 163).

На підтвердження виконання вимог зазначеного договору позивач надав суду, крім вказаних вище додаткової угоди та специфікації: рахунок-фактуру № 12/014-1 від 14 грудня 2018 року на суму 432 000, 00 грн. (з ПДВ); видаткову накладну № 126 від 17 грудня 2018 року на суму 216 000, 00 грн. за товар контейнер морський 20 футів, у кількості 2 одиниці; видаткову накладну № 127 від 17 грудня 2018 року на суму 216 000, 00 грн. за товар контейнер морський 20 футів, у кількості 2 одиниці; товарно-транспортні накладні № 17/12-1 від 17 грудня 2018 року та № 17/12-2 від 17 грудня 2018 року; технічні паспорти №№17/12-1, 17/12-2, 17/12-3, 17/12-4 від 17 грудня 2018 року; податкову накладну № 48 від 17 грудня 2018 року на суму 216 000, 00 грн., податкову накладну № 49 від 17 грудня 2018 року на суму 216 000, 00 грн. разом із квитанціями про їх реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Крім того, позивачем було надано суду виписку за рахунком за період з 18 січня 2019 року по 24 січня 2019 року; договір суборенди нежитлового приміщення № КП-ГП-001/12-18 від 01 грудня 2018 року, з якого вбачається, що ТОВ "БПК "Газінвестпроект" орендує майданчик цеху загальною площею 1 000 м2 за адресою: м. Дергачі, вул. Сумський шлях, 163; акт приймання-передачі нежитлового приміщення № КП-ГП-01/12-18 від 01 грудня 2018 року; документи, що підтверджують виконання позивачем зобов`язань за цим договором.

Колегією суддів ретельно досліджені надані позивачем документи, оформлені в межах вищевказаних операцій. Разом з тим, при розгляді апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Положеннями підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Відповідно до пункту 137.1 статті 137 Податкового кодексу України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду..

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

У свою чергу, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, пп. а п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХIV (далі - Закон № 996-ХIV), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

В акті перевірки відповідачем зазначено, що ТОВ "ІМПАКТ ЛАЙТ" виписало на адресу ТОВ "БПК "Газінвестпроект" видаткові накладні №№ 126, 127 від 17 грудня 2018 року, рахунок-фактуру № 12/0141 від 14 грудня 2018 року.

Розрахунки за придбаний товар проводились ТОВ "БПК "Газінвестпроект" у безготівковій формі. Відповідно до банківських виписок та бухгалтерських регістрів по рахунку 631 "Розрахунки і вітчизняними постачальниками" станом на 31 грудня 2018 року кредиторська заборгованість ТОВ "БПК "Газінвестпроект" перед ТОВ "ІМПАКТ ЛАЙТ" становить 432 000, 00 грн.

ТОВ "БПК "Газінвестпроект" надано товарно-транспортні накладні на перевезення товару (матеріалу) №№ 17/12-1, 17/12-2 від 17 грудня 2018 року.

Вищезазначені документи підписані посадовою особою ТОВ "ІМПАКТ ЛАЙТ" ОСОБА_1

В бухгалтерському обліку взаємовідносини з ТОВ "БПК "Газінвестпроект" відображені наступним чином: Дт 201 Кт 631 - 360 000, 00 грн.; Дт 64 Кт 631 - 72 000, 00 грн.

Апелянт же вказує, що первинні документи, складені позивачем та його контрагентом є такими, що складені всупереч вимог діючого законодавства України, у зв`язку з чим, немає можливості підтвердити факт здійснення господарських операцій за відповідні періоди. Видаткові накладні не підтверджують факт передачі товару від ТОВ "ІМПАКТ ЛАЙТ" до позивача, оскільки "дефектність" первинних документів підтверджується відсутністю товару (не підтвердження його джерела походження), наявність пояснення директора/засновника про непричетність до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності, матеріалами розслідування за ознаками кримінального правопорушення, в якому зазначений вказаний контрагент-постачальник.

Під час проведення перевірки, контролюючим органом було використано письмові пояснення ОСОБА_1 , отримані від оперативного управління ГУ ДФС у м. Києві листом від 09 квітня 2019 року № 1489/26-15-21-29, який показав, що не мав відношення до господарської діяльності ТОВ "ІМПАКТ ЛАЙТ".

Оцінюючи наведені апелянтом доводи, які, зокрема, були відображені в акті перевірки, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до ч. 6 статті 78 КАС України, вирок суду у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, проте контролюючим органом, всупереч вимог ч. 2 статті 77 КАС України, як вже зазначалось, таких доказів як вироки надано не було.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого статтею 74 КАС України, частиною 2 якої визначено, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що сам факт проведення досудового розслідування не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентом, внаслідок чого підлягає перевірці кожне податкове правопорушення і здійснення комплексного дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених, серед іншого, такою ухвалою, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідки її дій. Як встановлено судом з наявних в матеріалах справи первинних документів, правильність складання яких під сумнів відповідачем на ставиться, господарські операції в рамках договорів позивача з його контрагентом фактично відбулись та спричинили реальні правові наслідки, за якими позивачем було сформовано податковий облік, в тому числі і податковий кредит.

Крім того, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства, а тому як було вже зазначено вище, необхідно встановлення фактів, які б свідчили про узгодженість дій між позивачем та його контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або обізнаності позивача з будь-якими протиправними діями контрагентів. Проте під час з огляду справи таких фактів встановлено не було.

Аналогічна правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 05 лютого 2019 року по справі №810/1967/16.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оцінюючи доводи апелянта суд зазначає, що під час апеляційного розгляду справи останнім не надано жодних доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України та у встановленому порядку підтверджували аргументи контролюючого органу й спростовували мотиви, якими керувався суд першої інстанції.

Щодо тверджень апелянта про наявність досудового провадження щодо керівника ТОВ ІМПАКТ ЛАЙТ ОСОБА_1 , судова колегія також зазначає, що сам по собі факт того, що контрагенти позивача фігурують в досудових розслідуваннях, порушених за ознаками кримінального правопорушення, не є доказом протиправного формування витрат та податкового кредиту і не тягне за собою правових наслідків для позивача.

При цьому, для висновків щодо нікчемності правочинів між позивачем та його контрагентами необхідно встановити наявність у платника податку при вчиненні таких зобов`язань мети, суперечної інтересам держави та суспільства. Про наявність такої мети у платника податку не можуть свідчити лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 809/1139/17 та від 26.06.2018 у справі № 808/2360/17.

Колегія суддів підкреслює, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними (Постанова Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 826/11879/13-а).

У висновках постанови Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 802/1155/17-а зазначено, що податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

В той же час, порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту лише за встановленого факту сприяння останнім першому в ухиленні від виконання податкового обов`язку або факту їхніх сумісних дій по створенню схеми незаконної мінімізації податкових зобов`язань, що узгоджується із висновком у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 2а-102/09/0770.

Більш того, невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків (Постанова ВС від 08.05.2018 р. у справі № 815/3526/17).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, зазначений обов`язок не виконано, та у встановленому порядку не обґрунтовано правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Відтак, враховуючи нормативне регулювання спірних правовідносин, висновки Верховного Суду в подібних правовідносинах та обставини справи, судом першої інстанції обґрунтовано задоволено позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, позаяк не містять аргументованих доводів на спростування правомірності висновків суду першої інстанції у взаємозв`язку з обставинами справи, а містять лише загальні посилання на положення нормативно-правових актів, що є недостатнім для скасування спірного судового рішення.

Згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд/ громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Ганечко О.М.

Повний текст постанови виготовлено 14.08.2020.