Рішення

від 17.08.2020 по справі 910/3886/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.08.2020Справа № 910/3886/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ХІТ-ХАЕР

до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕВРАЗ ГРУП

про стягнення 139 704,84 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Мухіна Я.І.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ХІТ-ХАЕР (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕВРАЗ ГРУП (відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 129 887,62 грн на підставі Договору № 30/08-2019 від 30.08.2019.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач виконав роботи на підставі вищенаведеного договору, за які відповідач розрахувався лише частково, у зв`язку з чим виникла спірна заборгованість.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ХІТ-ХАЕР залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.

31.03.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, направлена засобами поштового зв`язку 26.03.2020. На усунення недоліків позовної заяви позивач виклав позовні вимоги в редакції, зазначеній в цій заяві, а саме просив стягнути з відповідача на користь позивача 139 704,84 грн, з яких: 129 887,62 грн заборгованості, 8 415,47 грн пені, 389,66 грн інфляційних збитків, 1 012,09 грн 3% річних, а всього 139 704,84 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ХІТ-ХАЕР прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/3886/20 та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

Матеріали спри містять докази належного повідомлення позивача та відповідача про відкриття провадження у справі № 910/3886/20.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від останніх до суду не надходило.

Згідно з статтею 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі

Відповідно до положень ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Згідно з ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Разом з цим, відповідно до п. 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон України від 30.03.2020 № 540-IX), яка діяла до 16.07.2020) було визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон України від 18.06.2020 № 731-IX), згідно розділу І якого внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема, пункт 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції:

"4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

За змістом п. 2 розділу ІІ Закону України від 18.06.2020 № 731-IX, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" в редакції Закону України від 30.03.2020 р. № 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 р. № 731-IX. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених Законом України від 18.06.2020 № 731-IX .

Проте, протягом 20-денного строку після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 № 731-IX та станом на дату ухвалення цього рішення учасники справи не подавали заяву про продовження процесуальних строків з підстав, встановлених Законом України від 18.06.2020 № 731-IX.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

Відповідачем без поважних причин відзив на позовну заяву у встановлений строк до суду не подано.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, заяву про усунення недоліків позовної заяви та додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до стст 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов`язання одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

30.08.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю ЕВРАЗ ГРУП (замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю ХІТ-ХАЕР (виконавець, позивач) був укладений Договір № 30/08-2019 (далі - Договір або Договір № 30/08-2019 від 30.08.2019) відповідно до п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання по виконанню наступних видів робіт по термічній обробці:

- виконувати термічну обробку в термічній печі на території виконавця відповідно до інструкцій та вимог замовника;

- здійснювати місцеву термічну обробку за допомогою спеціального обладнання для термообробки на території замовника та інших об`єктах, погоджених з замовником, відповідно до інструкцій та вимог замовника.

Об`єм робіт по термічній обробці, що підлягає виконанню, визначається відповідно до технічного завдання, яке надається замовником. На підставі наданого технічного завдання складаються Специфікації на виконання певних видів робіт, які є невід`ємними частинами Договору та в яких зазначаються основні технічні характеристики робіт, що підлягають виконанню (п. 2.1 Договору).

Згідно п. 4.1 Договору вартість робіт по Договору визначається на підставі отриманого від замовника технічного завдання. Вартість погоджується замовником та виконавцем окремо на кожний вид робіт по термообробці та вказується у відповідних Специфікаціях, які є невід`ємними частинами Договору. Порядок оплати за виконані роботи визначається окремо та вказується у Специфікаціях. Замовник проводить передоплату в розмірі, вказаному у Специфікаціях, та подальшу остаточну оплату протягом 5 (п`яти) банківських днів після підписання акту приймання-передачі виконаних робіт, якщо інше додатково не передбачене у Специфікаціях (п. 4.3 Договору).

Відповідно до Специфікації № 1 від 30.08.2019 сторони погодили, що виконавець виконає для замовника роботи по термічній обробці зварювальних стиків трубопроводів у кількості 178 штук на території Білоцерківського механічного заводу, вул. Леваневського 87-А, м. Біла Церква, Київська область, Україна. Зазначеною Специфікацією сторони також погодили вартість робіт - 340 000,80 грн.

Пунктом 5.1 Договору сторони погодили, що приймання та оформлення виконаних робіт забезпечується повноважними представниками замовника та виконавця. Здача-приймання виконаних робіт оформлюється по факту виконання робіт актами приймання-передачі або актами виконаних робіт (п. 5.2 Договору). Акт приймання-передачі робіт готується виконавцем, візується відповідним представником замовника та передається на погодження замовнику. Виконані роботи вважаються прийнятими з моменту затвердження замовником наданого акту. У разі не підписання наданого акту виконаних робіт протягом 5 (п`яти) робочих днів без надання вмотивованої письмової відмови, замовник підтверджує, що акт вважається погодженим та затвердженим (п. 5.3 Договору).

Пунктом 7.2 Договору сторони погодили, що при простроченні виконання зобов`язання зі сплати виконаних робіт, замовник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням неустойки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних зобов`язань за кожен день прострочення, але не більше ніж 15% від загальної вартості Договору.

Даний Договір діє до 31.12.2019 з можливим продовженням за погодженням сторін, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами всіх взятих на себе зобов`язань (п. 9.1 Договору).

На виконання взятих на себе зобов`язань позивачем були проведені роботи на загальну суму 351 460,61 грн. Наведене підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000037 від 24.09.2019 на суму 221 572,99 грн та № ОУ-0000037 від 28.11.2019 на суму 129 887,62 грн.

В позовній заяві позивач зазначає про те, що вартість проведених робіт збільшилась, у зв`язку зі збільшенням обсягу робіт. Так, позивачем було фактично оброблено 184 зварювальних стиків, замість 178, вказаних у Специфікації № 1 від 30.08.2019.

Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000037 від 24.09.2019 та № ОУ-0000037 від 28.11.2019 на загальну суму 351 460,61 грн були погоджені та затверджені відповідачем. Вказані акти підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками, що засвідчує відсутність у відповідача будь-яких заперечень щодо кількості, якості та вартості виконаних позивачем робіт.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку про те, що позивач виконав взяті на себе зобов`язання за Договором № 30/08-2019 від 30.08.2019 в повному обсязі.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати за виконані позивачем роботи здійснив лише частково, сплативши у період з 30.08.2019 по 20.09.2019 221 572,99 грн, в наслідок чого у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 129 887,62 грн (351 460, 61 грн - 221 572,99 грн = 129 887,62 грн).

Враховуючи наявність заборгованості за Договором № 30/08-2019 від 30.08.2019, на адресу відповідача позивачем було направлена претензія № 21/01-20 від 21.01.2010 про вимогу сплатити боргу, відповідно до якої позивач просив сплатити на його користь грошові кошти в розмірі 129 887,62 грн.

Листом № 2101/03-20 від 21.01.2020 відповідач повідомив позивача про те, що він визнає заборгованість та приймає максимум зусиль задля того, щоб оплатити повну суму боргу перед позивачем до 07.02.2020.

17.02.2020 позивачем на адресу відповідача було направлено лист № 17/02-20 з вимогою про добровільну сплату боргу за Договором № 30/08-2019 від 30.08.2019.

У відповідь на вказаний лист відповідач листом від 21.02/02-20 від 21.02.2020 повідомив позивача про те, що заборгованість буде погашено в повному обсязі в десятиденний період.

Враховуючи, що заборгованість відповідачем не була погашена, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 139 704,84 грн, з яких: 129 887,62 грн - заборгованість за Договором № 30/08-2019 від 30.08.2019, 8 415,47 грн - пеня, 389,66 грн - інфляційні збитки, 1 012,09 грн - 3% річних.

Відповідно до 4.3 Договору замовник проводить передоплату в розмірі, вказаному у Специфікаціях, та подальшу остаточну оплату протягом 5 (п`яти) банківських днів після підписання акту приймання-передачі виконаних робіт, якщо інше додатково не передбачене у Специфікаціях.

Умовами Специфікації № 1 від 30.08.2020 сторони погодили наступні умови оплати: попередня оплата 30% - протягом 5 (п`яти) днів від дати підписання Специфікації, але у будь-якому разі не менш, ніж за 1 (один) робочий день до дати початку виконання робіт; оплата 20% від вартості Договору проводиться через 7 (сім) календарних днів після дня фактичного початку надання послуг по термообробці; кінцева оплата у розмірі 50% проводиться по факту виконання робіт протягом 10 (десяти) календарних днів після підписання акту виконаних робіт.

Враховуючи зазначені умови та дату підписання сторонами акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000037 від 28.11.2019, відповідач був зобов`язаний сплати вартість виконаних позивачем робіт у розмірі 129 887,62 грн протягом 10 (десяти) календарних днів після підписання акту виконаних робіт, тобто у строк до 08.12.2019 включно.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості за отримані послуги, в тому числі станом на час розгляду справи в суті, до матеріалів справи відповідачем не надано.

Таким чином, відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за Договором, оплату виконаних позивачем робіт у повному обсязі не здійснив, у зв`язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 129 887,62 грн (351 460,61 грн (загальна вартість робіт, виконаних позивачів за Договором № 30/08-2019 від 30.08.2019) - 221 572,99 грн (часткова оплата відповідача за виконані позивачем роботи) = 129 887,62 грн).

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт виконання позивачем узгоджених робіт та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати за виконані позивачем роботи підтверджені матеріалами справи і не спростовані відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 129 887,62 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 8 415,47 грн за період з 09.12.2019 по 12.03.2020.

Відповідно до п. 7.2 Договору при простроченні виконання зобов`язання зі сплати виконаних робіт, замовник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням неустойки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних зобов`язань за кожен день прострочення, але не більше ніж 15% від загальної вартості Договору.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені і встановив, що вказаний розрахунок виконаний позивачем відповідно до умов Договору № 30/08-2019 від 30.08.2019 та з урахуванням положень чинного законодавства України.

З огляду на зазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 8 415,47 грн пені за період з 09.12.2019 по 12.03.2020 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 389,66 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням вищенаведеного, суд, здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи Ліга перевірку заявленої до стягнення суми інфляційних нарахувань, встановиви, що у заявлений позивачем період з 09.12.2019 по 12.03.2020 відбувалися дефляційні процеси.

З огляду на зазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 389,66 грн інфляційних нарахувань задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних в сумі 1 012,09 грн за період з 09.12.2019 по 12.03.2020 .

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи Ліга перевірку заявленої до стягнення суми 3% річних в розмірі 1 012,09 грн, виходячи зі встановленого періоду, з якого відповідач є таким, що прострочив, та з урахуванням визначеного позивачем у розрахунку періоду нарахування, суд дійшов висновку, що сума 3% річних, розрахована позивачем, не суперечить нормам чинного законодавства, а тому підлягає задоволенню повністю в сумі 1 012,09 грн 3% річних.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до стст 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про виконання взятих на себе зобов`язань за Договором в частині оплати за виконані позивачем роботи.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 2 102,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Згідно ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Матеріали справи містять: копію Договору про надання правової допомоги № 100320 від 10.03.2020, копію рахунку № 1089 від 10.03.2020 на суму 5 000,00 грн, копію платіжного доручення № 65 від 10.03.2020 на суму 5 000,00 грн, копію акту прийому-передачі № 1089 від 10.03.2020 до Договору № 100320 від 10.03.2020 та ордер серії ХВ № 1309000972 від 11.03.2020 на надання правової допомоги адвокатом Харченком Костянтином Сергійовичем на підставі Договору про надання правової допомоги № 100320 від 10.03.2020.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи надані позивачем докази щодо правомірності стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, категорію справи та розмір таких витрат, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та часткове задоволення позову, судовий збір у сумі 2 096,14 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 986,05 грн покладаються на відповідача.

Керуючись стст 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЕВРАЗ ГРУП (03150, м. Київ, вул. Ділова, буд. 14-А; ідентифікаційний код 38449804) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ХІТ-ХАЕР (61017, м. Харків, вул. Серіковська, буд. 1; ідентифікаційний код 37578532) 129 887,62 грн (сто двадцять дев`ять тисяч вісімсот вісімдесят сім гривень 62 коп.) основного боргу, 8 415,47 грн (вісім тисяч чотириста п`ятнадцять гривень 47 коп.) пені, 1 012,09 грн (одну тисячу дванадцять гривень 09 коп.) 3% річних, 2 096,14 (дві тисячі дев`яносто шість гривень 14 коп.) судового збору та 4 986,05 грн (чотири тисячі дев`ятсот вісімдесят шість гривень 05 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (чч 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені стст 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення ГПК України.

Повне рішення складено 17.08.2020

Суддя Гумега О.В.