Рішення

від 17.08.2020 по справі 910/6012/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.08.2020Справа № 910/6012/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В. , розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/6012/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейддер"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейт Супер Естейт"

про стягнення 27000,00 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейддер" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейт Супер Естейт" (далі - відповідач) про стягнення 27000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором оренди приміщення №418/2020 від 09.01.2020 не передав нерухоме майно у користування орендарю, позивач використав право на одностороннє розірвання договору, у зв`язку з чим просить стягнути безпідставно отримані кошти у розмірі 15000,00 грн, які сплачені як майбутні орендні платежі, та компенсацію у розмірі 12000,00 грн за дострокове розірвання договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/6012/20 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Так, відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 02.06.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01034, м. Київ, вул. Рейтарська, 17, прим. 26.

Однак, конверт з ухвалою суду про відкриття провадження у справі, був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою адресат відсутній .

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки адресат відсутній , вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Так, відповідно до ч.2 ст.2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом ч. 1, 2 ст.3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 05.05.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Разом з цим, у відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Однак, відповідно до редакції пункту 4 Розділу Х Прикінцеві положення (чинної до 17.07.2020) Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки, в тому числі щодо подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. на всій території України карантин. Постановою Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" (з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України №500 від 17.06.2020), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, установлено карантин з 22.05.2020 по 31.07.2020, із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні, продовжено на всій території України дію карантину.

17.07.2020 набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) від 18 червня 2020 року №731-IX, за яким процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом (пункт 2 розділ ІІ Прикінцеві та перехідні положення ).

Отже, 17.07.2020 автоматичне продовження процесуальних строків на період дії карантину припинено, однак законодавцем надано проміжний термін тривалістю 20 днів для учасників справи на вчинення відповідних процесуальних дій.

Втім відповідач у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рейт Супер Естейт" як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейддер" як орендарем було укладено договір оренди приміщення № 418/2020 (далі - договір) за умовами пункту 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець зобов`язується передати орендареві у строкове платне користування приміщення, а орендар зобов`язується прийняти у строкове платне користування приміщення, що визначене у цьому договорі (надалі іменується "приміщення"), та зобов`язується сплачувати орендодавцеві орендну плату.

Адреса приміщення, що орендується: м. Київ, вул. Московська, буд. 1/44, прим. 20 (п. 1.2 договору); загальна площа приміщення, що орендується: 125 кв. м (п. 1.3 договору).

За умовами п.п. 3.1, 3.2 договору оренди приміщення та майно, що орендується, повинні бути передані орендодавцем та прийняті орендарем протягом 1 (одного) дня. У момент підписання Акту прийому-передачі орендодавець передає орендарю ключі від приміщення, що орендується.

Строк оренди приміщення, що орендується, складає 11 місяців з моменту прийняття приміщення, що орендується, за актом прийому-передачі (п. 4.1 договору).

Згідно з п. 5.1 та п. 5.5 договору розмір місячної орендної плати складає 4000,00 грн і орендар має право вносити орендну плату наперед за будь-який строк у розмірі, що визначається на момент оплати.

При цьому умовами п. 5.9.1 договору визначено, що орендна плата сплачується за поточний і заставний (останній) місяць орендної плати.

За умовами п. 8.1 договору, у випадку порушення зобов`язання, що виникає з цього договору (надалі іменується "порушення договору"), сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору (п. 8.1.1 договору).

При цьому, за умовами п. 8.1.2 договору сторона вважається невинуватою і не несе відповідальність за порушення договору, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання цього договору.

За умовами п. 10.2 цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання.

Договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін у разі невиконання іншою стороною обов`язків, передбачених цим договором. Орендодавець чи орендар має право розірвати цей договір попередивши іншу сторону за один місяць наперед (п. 10.4, 10.5, договору).

При цьому за дострокове розірвання договору будь-яка зі сторін компенсує протилежній стороні потрійну грошову щомісячну оплату (п. 10.6 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов даного договору, позивач на підставі рахунків відповідача, сплатив на користь відповідача майбутню орендну плату в загальній сумі 15000,00 грн, що підтверджується випискою з рахунку ТОВ "Трейддер" за 21.04.2019-22.04.2020.

Однак, станом на 16.03.2020 відповідач свого обов`язку з передачі приміщення в орендне користування позивача так і не виконав, приміщення за актом приймання-передачі не передав.

При цьому, позивач з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта код ЄДРПОУ 40769610 станом на 13.03.2020 довідався, що відповідач не має у власності приміщення, що є предметом договору оренди.

Відтак, вважаючи, що договір оренди був укладений шляхом обману зі сторони орендодавця і виконання обов`язків орендодавця з передання приміщення в оренду є неможливим, позивач на підставі п. 10.4 договору надіслав на юридичну адресу відповідача вимогу від 16.03.2020 про розірвання договору оренди № 418/2020 від 09.01.2020, у зв`язку з не виконанням відповідачем свого обов`язку по передачі позивачу приміщення та повернення безпідставно отриманих коштів в сумі 15000,00 грн і сплати компенсації в сумі 12000,00 грн.

Втім відповідач вимогу позивача залишив без відповіді та задоволення, у зв`язку з чим позивач на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України звернувся із даним позовом про стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів в сумі 15000,00 грн, що були сплачені як орендна плата, та виплату компенсації в сумі 12000,00 грн за дострокове розірвання договору.

Оцінюючи подані докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 214 Цивільного кодексу України особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.

Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин (ч. 2 ст. 214 ЦК України).

Згідно ч. 4 ст. 214 Цивільного кодексу України правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.

За частиною 3 статті 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили (ч. 3 ст. 653 ЦК України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором найму (оренди) майна, а відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 статті 762 установлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

При цьому наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму (ст. 765 ЦК України).

Однак, як зазначає позивач, і зворотного суду не доведено, відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за договором, не передав предмет оренди орендарю за актом приймання-передачі, як то передбачено та випливає з системного аналізу пунктів 3.1, 3.2, 4.1 договору оренди.

Відтак, оскільки відповідач не виконав своїх зобов`язань за договором щодо передачі предмета оренди позивачу, враховуючи умови пунктів 10.4, 10.5 договору, які передбачають право сторони на одностороннє розірвання договору через невиконання іншою стороною своїх обов`язків, передбачених договором, позивач реалізував своє право на відмову від договору шляхом надсилання письмової вимоги від 16.03.2020 на адресу відповідача про розірвання договору.

За таких обставин, оскільки позивач реалізував своє право на односторонню відмову від договору оренди, передбаченого умовами договору та статтею 766 ЦК України, то в силу ч. 3 ст. 651 ЦК України договір є розірваним, а зобов`язання сторін відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України є припиненими.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зазначена норма застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав .

Про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов`язання на підставі статті 1212 ЦК України зазначала також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

Отже, з розірванням договору оренди, у зв`язку з тим, що об`єкт оренди так і не був переданий орендарю, та припиненням правовідносин сторін, сплачена орендарем грошова сума втрачає ознаки орендної плати та стає майном (грошовими коштами), набутими орендодавцем без достатньої правової підстави.

Як було встановлено вище, позивач після укладання договору сплатив на користь відповідача 15000,00 грн в якості орендної плати за перший, другий та останній місяць користування орендованим майном.

Тоді як, відповідач як орендодавець не передав орендарю майно, що є предметом договору оренди.

Отже, відповідно до ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України, позивач як орендар звільняється від плати за весь час дії договору, так як не міг користуватись майном, оскільки не отримав його від орендодавця.

З огляду на викладене, враховуючи, що договір оренди приміщення № 418/2020 від 09.01.2020 є розірваним у зв`язку з відмовою орендаря від договору та звільнення орендаря від плати у зв`язку з не можливістю користуватися об`єктом оренди через дії самого орендодавця, суд приходить до висновку, що платежі в загальній сумі 15000,00 грн, підлягають поверненню на користь позивача на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України у зв`язку з припиненням правовідносин між сторонами.

В той же час, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення компенсації у розмірі 12000 грн, оскільки відповідно до п. 10.6 договору оренди за дострокове розірвання договору будь-яка зі сторін компенсує протилежній стороні потрійну грошову щомісячну оплату, яка згідно п. 5.1 договору оренди складає 4000,00 грн.

З аналізу умов пункту 10.6 договору, яким врегульовано питання компенсації, вбачається, що в разі розірвання договору за вимогою однієї сторони, саме вона (сторона, яка реалізує право на розірвання договору) зобов`язана сплатити компенсацію іншій стороні за розірвання договору в сумі 12000,00 грн.

Відтак, враховуючи, що розірвання договору відбулось за ініціативою саме позивача, то позовні вимоги, з огляду на умови п. 10.6 договору, про стягнення компенсації в сумі 12000,00 грн з відповідача є безпідставними та такими, що підлягають відхиленню судом.

При цьому, судом враховано, що відповідач під час розгляду справи вимог щодо компенсації не заявляв.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність правових підстав для повернення коштів. Доказів передачі предмета оренди по договору №418/2020 від 09.01.2020 за актом прийому-передачі позивачу, відповідач суду не надав, як і не надав доказів повернення отриманих грошових коштів в сумі 15000,00 грн.

Приймаючи наведене вище в сукупності позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги №8 від 21.06.2019, укладеного між Адвокатським бюро "Чабанов та Партнери" та позивачем, замовлення № 2 від 22.04.2020, рахунок-фактуру №21 від 22.04.2020 на суму 10000,00 гун, виписка по рахунку позивача від 23.04.2020 про сплату 5000,00 грн Адвокатському бюро "Чабанов та Партнери", виписку по рахунку позивача від 21.05.2020 про сплату 5000,00 грн Адвокатському бюро "Чабанов та Партнери", копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльність серія КС №6457/10 від 15.02.2018, оригінал довіреності №1 від 21.06.2019 про уповноваження адвоката Чабанова Андрія Олександровича представляти інтереси позивача, який підписав позовну заяву, детальний опис робіт (наданих послуг) № 1 від 24.04.2020 із переліком наданих послуг та їх тривалістю.

Згідно замовлення №2 від 22.04.2020 до договору про надання правової допомоги № 8 від 21.06.2019 позивач як клієнт замовив у адвокатського бюро правничу допомогу у господарському суді першої інстанції у справі про стягнення безпідставно отриманих коштів та відшкодування компенсації з ТОВ "Рейт Супер Естейт" із визначенням фіксованого гонорару в сумі 10000,00 грн.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року №922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи ) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У відповідності до замовлення №2 від 22.04.2020 сторони узгодили, що гонорар складає 10000,00 грн і є фіксованим, а замовлена допомога складається з: надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з питань, що стосуються справи; збір доказів; складання позовної заяви та подання її до відповідного суду; представництво інтересів клієнта в судових засіданнях суду під розгляду справи; складання необхідних процесуальних документів в процесі ведення справи та інші види правової допомоги, які будуть доцільні в процесі ведення справи.

Згідно детального опису робіт (наданих послуг) №1 від 24.04.2020 адвокатським бюро Чабанов та партнери виконано на замовлення клієнта наступні роботи: 22.04.2020 надано директору ТОВ Трейддер консультація щодо характеру спірних правовідносин; вивчено та здійснено правовий аналіз матеріалів по справі; обговорено з директором ТОВ Трейддер стратегію дій та позицію відносно стягнення безпідставно отриманих коштів та відшкодування компенсації; 23.04.2020 складено позовну заяву до Господарського суду міста Києва про стягнення з ТОВ Рейт Супер Естейт безпідставно отриманих коштів та відшкодування компенсації; 24.04.2020 підготовлено та оформлено додатки до позовної заяви; підготовлено опис вкладення та конверт для відправки відповідачу позовної заяви з додатками; здійснено виїзд до ВПЗ №147 з метою відправки відповідачу позовної заяви з додатками (та зворотне повернення); підготовлено опис вкладення та конверт для відправки Господарському суду міста Києва позовної заяви з додатками та здійснено виїзд до ВПЗ №147 з метою відправки Господарському суду міста Києва позовної заяви з додатками (та зворотне повернення).

Статтею 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань;

9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

В той же час, підготовка описів вкладення та конвертів для відправки позовної заяви відповідачу та суду і виїзд до ВПЗ з метою відправки позовної заяви не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені статтями 1, 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а тому, оскільки витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, вони не можуть бути покладені судом на іншу сторону. Аналогічна позиція наведена в ухвалі Верховного Суду від 04.11.2019 по справі №9901/264/19.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, враховуючи, що розгляд цієї справи здійснюється у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, та зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову (п.2 ч.5 ст. 129 ГПК України) та до обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на оплату послуг адвоката у розмірі 2000 грн, що є пропорційним предмету спору та складності даної справи.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 178, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейддер" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейт Супер Естейт" про стягнення 27000,00 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейт Супер Естейт" (01034, м. Київ, вул. Рейтарська, буд. 17, прим. 26, ідентифікаційний код 40769610) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейддер" (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 2-А, оф. 501, ідентифікаційний код 41288216) грошові кошти в сумі 15000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп., судовий збір у розмірі 1167 (одна тисяча сто шістдесят сім) грн 78 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 17.08.2020.

Суддя Т.В. Васильченко