Рішення

від 17.08.2020 по справі 914/1136/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.08.2020 справа № 914/1136/20

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І., розглянувши матеріали

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю КПП Центр , с. Черляни, Львівська область,

до відповідача: Приватного підприємства Назаріус-Авто , с. Малехів, Львівська область,

предмет позову: стягнення 4 165,83 грн.,

підстава позову: порушення умов договору № 547997 від 26.09.2019 року,

без виклику сторін,

встановив:

13.05.2020 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю КПП Центр до Приватного підприємства Назаріус-Авто про стягнення 4 165,83 грн.

Ухвалою суду від 18.05.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без судового засідання та без виклику сторін. Судом встановлено сторонам строк для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень, роз`яснено, що процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до Господарського процесуального кодексу України обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися сторонами протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Ухвала суду про відкриття провадження отримана відповідачем 23.05.2020 року, що вбачається з відстеження поштового відправлення за трек-кодом 7901413202658 (відправлення вручено: 80383, с. Малехів). Списки згрупованих відправлень та відстежень поштових відправлень судом долучено до матеріалів справи.

Відводів складу суду сторонами не заявлено.

Суд зазначає, що на час відкриття провадження на території України було впровадження карантин, у зв`язку з чим відповідно до п. 4 прикінцевих положень ГПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Надалі, 17.07.2020 року у вказаний пункт внесено зміни згідно із Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) , відповідно до яких під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" в редакції Закону України від 30.03.2020 р. N 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 р. N 731-IX. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених Законом України від 18.06.2020 р. N 731-IX).

Суд зазначає, що на час закінчення продовжених строків, зокрема, для подання відзиву, - 06.08.2020 року та на час постановлення рішення у даній справі (із забезпеченням часу на поштовий перебіг кореспонденції у випадку її надіслання сторонами в останній день строку - 06.08.2020 року) до суду жодних заяв, клопотань від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Суд враховує, що серед принципів господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи судом.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

За наведених умов, зокрема, належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у даній справі, закінчення строків для подання відзиву, відсутності клопотань щодо продовження чи поновлення процесуальних строків, виконуючи завдання господарського судочинства, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними матеріалами.

СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Спір між сторонами виник внаслідок порушення, на переконання позивача, відповідачем умов договору поставки № 547997 від 26.09.2019 року. Позивач стверджує, що він здійснив поставку товару відповідно до видаткових накладних, з урахуванням часткового повернення товару, на загальну суму 47 928, 77 грн. Відповідач свого обов`язку щодо повної оплати отриманого товару не виконав, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 3 098, 81 грн. За прострочення виконання грошового зобов`язання позивач нарахував відповідачу також 380, 99 грн. пені, 619, 76 грн. штрафу, 18, 52 грн. інфляційних витрат та 3% річних у сумі 47, 75 грн.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ІЗ МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ

29.09.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю КПП Центр (надалі по тексту рішення - позивач, згідно з договором - постачальник) і Приватним підприємством Назаріус-Авто (надалі по тексту рішення - відповідач, згідно з договором - покупець) укладено договір поставки № 547997, відповідно до якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором. Предметом договору є поставка запасних частин, аксесуарів по транспортних засобів та розхідних матеріалів, далі за текстом Товар , за погодженою кількістю, асортиментом та піною, згідно виставленого рахунку-фактури постачальника.

Згідно з п. 2.2. договору кількість фактично переданого товару вказується у видатковій накладній, що видається на кожну партію товару.

Одним із обов`язків постачальника є передача товар покупцю відповідно до його замовлення у строк, в кількості та в асортименті, узгодженому сторонами, а покупця - прийняття товару та своєчасна його оплата. Відповідно до п. 5.5 договору покупець здійснює оплату протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання товару.

Згідно з видатковою накладною № FТМ00180761/19 від 27.09.2019 року (замовлення № 000438630/19) позивач поставив відповідачу товар, вартістю 13 998,91 грн. разом з ПДВ, згідно з видатковою накладною № FТМ00180788/19 від 27.09.2019 року (замовлення № 000441405/19) позивач поставив відповідачу товар, вартістю 16 829,96 грн. разом з ПДВ, згідно з видатковою накладною № FТМ00186290/19 від 04.10.2019 року (замовлення № 000446988/19) позивач поставив відповідачу товар, вартістю 16 749,90 грн. разом з ПДВ, згідно з видатковою накладною № FТМ00192862/19 від 12.10.2019 року (замовлення № 000461055/19) позивач поставив відповідачу товар, вартістю 350,00 грн. разом з ПДВ, тобто всього, вартістю 47 928,77 грн. Видаткові накладні підписані представниками обох сторін і скріплені печатками товариств.

Як вбачається з накладної № 1 від 30.09.3019 року, відповідачем як покупцем повернуто постачальнику товар, вартістю 1 100,00 грн. Відповідні накладна підписана лише зі сторони покупця, проте, обставина повернення товару визнається позивачем і вартість товару, повернутого згідно з відповідною накладною, у суму боргу позивачем не враховується.

Відповідачем здійснено часткову оплату отриманого від позивача товару, що підтверджується банківською довідкою за період 27.09.2019 - 28.04.2020 року:

по рахунку-фактурі № 000441405/19:

04.10.2019 року - 5 000,00 грн.,

08.10.2019 року - 790,00 грн.,

17.10.2019 року - 4 000,00 грн.,

22.10.2019 оку - 2 500,00 грн.,

25.10.2019 року - 1 500,00 грн.,

по рахунку-фактурі № 000438630/19:

08.11.2019 року - 3 039,96 грн., 10 000,00 грн.,

11.11.2019 року - 2 000,00 грн.,

15.11.2019 року - 1 500,00 грн.,

26.11.2019 року - 1 900,00 грн.,

13.12.2019 року - 2 000,00 грн.,

18.12.2019 року - 3 000,00 грн.,

27.12.2019 року - 1 500,00 грн.,

03.01.2020 року - 4 000,00 грн.,

14.02.2020 року - 1 000,00 грн., тобто всього на суму 43 729,96 грн.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, доказами не спростовувались.

ВИСНОВКИ СУДУ

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю з огляду на наступне.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено судом вище, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір поставки.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Як встановлено вище, підтверджується матеріалами справи та не заперечується і не спростовується відповідачем, позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 47 928,77 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено вище, сторони погодили, що покупець здійснює оплату протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання товару.

Згідно зі ст. 256 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зі встановлених обставин справи вбачається, що товар, вартістю 13 998,91 грн. та вартістю 16 829,96 грн., отриманий згідно з накладною № FТМ00180761/19 від 27.09.2019 року та з видатковою накладною № FТМ00180788/19 від 27.09.2019 року, відповідач повинен був оплатити до 07.10.2019 року включно,

товар, вартістю 16 749,90 грн., отриманий згідно з видатковою накладною № FТМ00186290/19 від 04.10.2019 року, - 14.10.2019 року включно - вихідний, значить 15.10.2019 року,

товар, вартістю 350,00 грн., згідно з видатковою накладною № FТМ00192862/19 від 12.10.2019 року, - 22.10.2019 року включно.

Натомість згідно зі встановленими з матеріалів справи обставинами відповідач здійснював часткові оплати упродовж 04.10.2019 року - 14.02.2020 року на загальну суму 43 729,96 грн. Відтак, неоплаченими залишились поставки на суму 4 198,81 грн. Разом з тим, відповідач повернув позивачу товар, вартістю 1 100,00 грн., у зв`язку з чим залишок неоплаченого товару зменшився і, як правильно вказано позивачем, становить 3 098,81 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлені вище обставини, неспростованість відповідачем таких і відсутність доказів повної оплати вартості отриманого від позивача товару, суд доходить висновку про обгрунтованість позовної вимоги щодо стягнення суми основного боргу - 3 098,81 грн.

Крім стягнення основного боргу, позивач також просить стягнути 380, 99 грн. пені, 619, 76 грн. штрафу, 18, 52 грн. інфляційних витрат та 3% річних у сумі 47, 75 грн.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Договором сторони передбачили, що у випадку порушення строків оплати товару, встановлених умовами цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно оплаченого товару за кожний день прострочення до моменту закінчення такого прострочення, а у випадку, коли прострочення триває - до моменту звернення постачальника до суду (п. 6.1).

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Зі встановлених вище обставин вбачається, що товар, вартістю 30 828,87 грн., отриманий 27.09.2019 року, відповідач повинен був оплатити до 07.10.2019 року включно, товар, вартістю 16 749,90 грн., отриманий 04.10.2019 року, - 15.10.2019 року включно, товар, вартістю 350,00 грн., отриманий 12.10.2019 року, - 22.10.2019 року включно. При цьому згідно зі здійсненими оплатами вбачається, що до 07.10.2019 року товар оплачений лише частково - в сумі 5 000,00 грн.; до 15.10.2019 року здійснено лише оплату в сумі 790,00 грн., тобто товар, вартістю 16 749,90 грн., як і борг за попередню поставку, не оплачений; до 22.10.2019 року сплачено 6 500,00 грн. Тобто, станом на 23.10.2019 року (з урахуванням повернення товару на суму 1100,00 грн.) у відповідача утворилася заборгованість на загальну суму 34 538,77 грн., з яких 31 439,96 грн. оплачено після закінчення строку для оплати.

Позивач нараховує пеню за період з 23.10.2019 року по 14.04.2020 року, однак на суму боргу, що вже існувала після здійснення відповідачем всіх оплат, - 3 098,81 грн., тобто на суму, що фактично є меншою, ніж реальна заборгованість, яка існувала і поступово зменшувалась у визначений позивачем період. Проте, суд звертає увагу, що він позбавлений можливості здійснювати нарахування пені з використанням більшої суми боргу з власної ініціативи. Також суд звертає увагу, що пеня нараховується за кожною окремою партією поставки, оскільки момент прострочення по конкретному зобов`язанню на конкретну суму є різним і самостійним моментом в часі. Проте, враховуючи принцип диспозитивності господарського судочинства, суд також не має можливості нараховувати пеню за інші та більші періоди, ніж ті, що визначені позивачем. Відтак, перерахувавши розмір пені, не виходячи за межі періодів та бази для розрахунку пені, суд зазначає, що позивачем порахована пеня правильно і її розмір - 380,99 грн. є таким, що підлягає стягненню з відповідача за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Щодо позовних вимог про стягнення штрафу в розмірі 619, 76 грн. штрафу, суд враховує, що п. 6.3 договору передбачено, що у випадку прострочення оплати поставленого товару понад 30 календарних днів покупець окрім пені сплачує постачальнику штраф у розмірі 20 % від вартості несплаченого товару.

Оскільки прострочення саме на суму 3 098,81 грн. утворилося 15.02.2020 року (у зв`язку з частковими періодичними оплатами) та не погашене до моменту подання позову до суду - 08.05.2020 року, то таке існувало понад 30 календарних днів. Більше того, як вказувалось вище, вперше прострочення виникло 08.10.2019 року, 16.10.2019 року та 23.10.2019 року. Відповідно, позивач має право нарахувати відповідачу штраф на підставі п. 6.3. договору.

Згідно з розрахунком позивача, розмір штрафу становить 619,76 грн. Судом перевірено вказаний розрахунок та встановлено, що такий здійснено правильно: 3 098,81*20% = 619,76 грн. Відтак, позовна вимога про стягнення 619,76 грн. підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Як вбачається з розрахунку позивача, такий здійснено за період прострочення, що існувало 188 днів до 28.04.2020 року. Перевіривши розрахунок 3 % річних за 188 календарних днів, суд зазначає, що такий здійснено позивачем правильно і заявлена до стягнення сума 47,75 грн. підлягає задоволенню.

Інфляційні втрати позивачем нараховано за період листопада - грудня 2019 року, січня - березня 2020 року з використанням індексів 100,1%, 99,8%, 100,2%, 99,7%, 100,8% з виведенням сукупного індексу інфляції, що допускається згідно з положеннями п. 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань . Перевіривши розрахунок інфляційних втрат (3098,81*1,006-3098,81=18,59), суд зазначає, що інфляційні втрати у розмірі 18,52 грн., заявлені до стягнення, підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене вище, суд зазначає про обгрунтованість позовних вимог і наявність підстав для їх задоволення у повному обсязі.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд зазначає, що відповідно до положень ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України сплачений судовий збір у розмірі 2 102,00 грн. покладається на відповідача.

За час розгляду справи позивачем подано клопотання про розгляд питання про стягнення з відповідача понесених стороною судових витрат в частині витрат на правову допомогу після ухвалення рішення по суті (вх. № 19871/20 від 17.06.2020 року), а також клопотання про вирішення питання про стягнення витрат на правову допомогу в даній справі (вх. №20787/20 від 30.06.2020 року) з доказами надіслання його примірника іншій стороні. Позивач у заяві від 24.06.2020 року (вх. №20787/20 від 30.06.2020 року) вказує, що така подається із доказами понесення витрат на правову допомогу, оскільки у справі ухвалено судове рішення. Проте, суд звертає увагу, що за час дії карантину на території України та відповідно до прикінцевих положень ГПК України в редакції, що діяла до 17.07.2020 року, судове рішення по суті спору в даній справі не постановлялося. Відтак, суд розглядає подану заяву з долученими до неї доказами одночасно із вирішенням справи по суті.

Так, до заяви від 24.06.2020 року долучено договір № 19/5 про надання правової допомоги від 27.12.2019 року, відповідно до якого Адвокатське об`єднання ЛЮРЦ зобов`язалось надавати правову допомогу клієнту - Товариству з обмеженою відповідальністю КПП Центр , додаткову угоду № 13 від 24.04.2020 року, яка визначає порядок оплати юридичних послуг (гонорару) Адвокатського об`єднання за надання правової допомоги у спорі про стягнення заборгованості з Приватного підприємства Назаріус-Авто заборгованості, що виникла з поставки товарів за договором поставки за № 547997 від 26.09.2019 р., акт приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги № 19/5 від 27 грудня 2019 року, складений та підписаний сторонами 18.06.2020 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Мацух Юлії Іванівни, ордер на надання правничої допомоги, виданий Мацух Юлії Іванівні 26.06.2020 року, а також докази надіслання заяви з додатками іншій стороні.

Так, відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг від 18.06.2020 року Адвокатське об`єднання із 24 квітня 2020 року по 18 червня 2020 року надало клієнту правову допомогу відповідно до договору про надання правової допомоги 19/5 від 27 грудня 2019 року та додаткової угоди № 13 від 24 квітня 2020 року до цього договору у спорі про стягнення з Приватного підприємства Назаріус-Авто заборгованості за поставку товарів за договором поставки від 26.09.2019 р. за № 547997, що перебуває у провадженні Господарського суду Львівської області (судова справа № 914/1136/20), а клієнт прийняв надані послуги, а саме: зібрання в клієнта документів та їх аналіз - 1051,00 грн. (1 год.), опрацювання законодавчої бази та аналіз судової практики зі спірного питання - 1051,00 грн. (1 год.), консультування клієнта щодо перспектив позасудового врегулювання спору та розгляду справи судом, порядку примусового виконання рішення суду - 1051,00 грн. (1 год.), підготовка позовної заяви та розрахунку штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат - 2627,50 грн. (2,5 год.), підготовка заяви про долучення доказів витрат на правову допомогу після ухвалення рішення суду по суті позовних вимог - 525,50 грн. (1 год.), тобто всього на суму 6 306, 00 грн. Акт підписаний представниками обох сторін.

Розглядаючи клопотання, суд враховує положення ч. ч. 1-3 ст. 126 ГПК України. Так, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як передбачено ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Як вказує Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Суд зазначає, що приписи частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України є аналогічними з приписами частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України.

Заяв від іншої сторони у даній справі щодо неспівмірності заявлених до стягнення судових витрат та їх зменшення не надходило.

Керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, проаналізувавши обсяг і вартість наданих позивачу послуг правової допомоги, відображеної в акті від 18.06.2020 року, суд зазначає, що такий відповідає критеріям розумності, реальності та необхідності понесених витрат, судом не встановлено обставин, які б доводили необхідність зменшення таких, тому, суд доходить висновку про обгрунтованість заявлених до стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 6 306,00 грн.

Суд звертає увагу, що заявником не подано доказів фактичного понесення заявлених до стягнення витрат у спосіб їх сплати адвокату в повному обсязі. Проте, суд враховує позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, наведену в постанові від 03.10.19р. у справі № 922/445/19, про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства Назаріус-Авто (80383, Львівська обл., Жовківський район, село Малехів, вул. В. Стуса, будинок 19, код ЄДР 35130575) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю КПП Центр (81500, Львівська обл., Городоцький район, село Черляни, вул. Польова, будинок 97, код ЄДР 38169102) 3 098,81 грн. основного боргу, 380, 99 грн. пені, 619, 76 грн. штрафу, 18, 52 грн. інфляційних витрат, 3% річних у сумі 47, 75 грн., 2 102,00 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору та 6 306,00 грн. витрат на правову допомогу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 17.08.2020 року.

Суддя Р.І. Матвіїв