Рішення

від 17.08.2020 по справі 120/3832/19-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

17 серпня 2020 р. Справа № 120/3832/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фермерське господарство Лілія. , ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

У Вінницький окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області. У позовній заяві позивачка просить:

- визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 21.05.2019 № У-8340/0-1785/0/95-19 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) орієнтовною площею 2,189 га для передачі ОСОБА_1 безоплатно у власність як члену ФГ Лілія. із земельної ділянки, що використовується ФГ Лілія. відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серія ІІІ-ВН № 016000, виданого Жмеринською районною радою Вінницької області 14.01.2002, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 53-77, загальною площею 19,70 га, кадастровий номер 0521085800:03:002:0118;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області не пізніше 14 днів з дня набрання рішенням суду законної сили повторно розглянути клопотання від 08.05.2019 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) орієнтовною площею 2,189 га для передачі ОСОБА_1 безоплатно у власність як члену ФГ Лілія. із земельної ділянки, що використовується ФГ Лілія. відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серія ІІІ-ВН № 016000, виданого Жмеринською районною радою Вінницької області 14.01.2002, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 53-77, загальною площею 19,70 га, кадастровий номер 0521085800:03:002:0118 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка зазначила, що рішенням 17 сесії 3 скликання Жмеринської районної ради від 2001 року, ОСОБА_2 було надано у постійне користування земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства площею 19,70 га. На підставі рішення Ради, ОСОБА_2 видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою.

В подальшому, 21.01.2002 ОСОБА_2 зареєстровано Фермерське господарство Лілія.

Позивачка зіслалася на те, що з 20.10.2015 вона є членом Фермерського господарства Лілія. . 23.01.2019 загальними зборами членів ФГ Лілія. вирішено виділити земельні ділянки у приватну власність у розмірі частки (паю) дев`ятьом членам Господарства із земельної ділянки, що використовується ФГ Лілія. , а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та рекомендовано звернутися із відповідними клопотаннями до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Позивачка вказала, що 08.05.2019 вона звернулася до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) орієнтовною площею 2,189 для передачі безоплатно у власність як члену ФГ Лілія. із земельної ділянки, що використовується ФГ Лілія. .

Однак листом відповідача від 21.05.2019 № У-8340/0-1785/0/95-19 їй відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Відмова мотивована тим, що земельна ділянка за кадастровим номером 0521085800:03:002:0118 площею 19,70 га не може відноситись до земель фермерського господарства, оскільки використовується не фермерським господарством, а громадянином ОСОБА_2 на підставі державного акту постійного користування земельною ділянкою від 14.01.2002 серія ВН-ІІІ № 016000. При цьому відповідач у листі від 21.05.2019 № У-8340/0-1785/0/95-19 зіслався на норми ч. 2 ст. 13 Закону України Про фермерське господарство , та зазначив, що земельна ділянка може бути передана у власність лише особам, яким така надавалася у користування для створення фермерського господарства, а не іншим членам фермерського господарства.

Не погоджуючись із відмовою від 21.05.2019 № У-8340/0-1785/0/95-19 позивачка звернулася до суду. Мотивуючи протиправність відмови, ОСОБА_1 зазначила, що відповідач, відмовляючи у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, порушив норми ст. 118 ЗК України та ст. 13 Закону України Про фермерське господарство , якими гарантоване право членів фермерського господарства на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність у розмірі земельної частки (паю).

Ухвалою від 27.11.2019 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фермерське господарство Лілія. .

16.12.2019 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтовуючи підстави відзиву зазначає, що позивач бажає отримати дозвіл на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства орієнтовною площею 2,189 га із земельної ділянки, що використовується фермерським господарством "Лілія" відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІІ-ВН № 016000, що, однак, не відповідає дійсності. Відповідач вказує на те, що цим актом підтверджується право постійного користування землею ОСОБА_2 , а не фермерського господарства. Водночас в силу приписів ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Також відповідач звернув увагу суду на те, що відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України Про фермерське господарство , право набути у власність земельну ділянку має засновник господарства, оскільки саме йому земельна ділянка надавалася раніше для створення фермерського господарства.

За цих обставин відповідач вважає свою відмову правомірною і такою, що надана з дотриманням вимог чинного законодавства.

Ухвалою від 24.01.2020 у процесуальному статусі третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено ОСОБА_2 .

Ухвалою від 24.01.2020 зупинено провадження у справі до набрання чинності рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/989/18 (№№ 12-205гс18), оскільки судом Касаційної інстанції вирішувалася виключна правова проблема щодо переходу права постійного користування земельною ділянкою до фермерського господарства від його засновника після державної реєстрації ФГ як юридичної особи.

Ухвалою від 03.08.2020 поновлено провадження у справі, оскільки постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/989/18 набрала законної сили.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18 червня 2020 року № 731-IX, процесуальний строк на подання заяв по суті справи закінчився, а тому суд ухвалює рішення за наявними доказами у відповідності до положень ч. 6 ст. 162 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, суд встановив наступне.

Рішенням 17 сесії 3 скликання Жмеринської районної ради від 24.12.2001, ОСОБА_2 надано у постійне користування земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства площею 19,70 га. На підставі рішення Ради від 24.12.2001 ОСОБА_2 видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою (а.с. 27).

На підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань суд встановив, що ОСОБА_2 21.01.2002 зареєстровано ФГ Лілія. . Основний вид економічної діяльності КВЕД 01.11 Вирощення зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (а.с.17).

Позивачка набула статус члена Фермерського господарства Лілія. із 20.10.2015.

23.01.2019 загальними зборами членів ФГ Лілія. вирішено виділити земельні ділянки у приватну власність у розмірі частки (паю) дев`ятьом членам Господарства із земельної ділянки, що використовується ФГ Лілія. , а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та рекомендовано звернутися із відповідними клопотаннями до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (а.с.33-36).

08.05.2019 позивачка звернулася до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) орієнтовною площею 2,189 для передачі безоплатно у власність як члену ФГ Лілія. за рахунок земельної ділянки, що використовується ФГ Лілія. (а.с.61-64, 66-67).

21.05.2019 відповідач листом № У-8340/0-1785/0/95-19 відмовив у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Відмова мотивована тим, що земельна ділянка за кадастровим номером 0521085800:03:002:0118 не може відноситись до земель фермерського господарства, оскільки використовується не фермерським господарством, а громадянином ОСОБА_2 на підставі державного акту постійного користування земельною ділянкою від 14.01.2002 серія ВН-ІІІ № 016000 (а.с.65).

Крім того зазначено, що відповідно до ст. 13 Закону України Про фермерське господарство , членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Оскільки земельна ділянка надана у постійне користування ОСОБА_2 , а не позивачці, відповідач дійшов висновку про відсутність підстав для надання бажаного для ОСОБА_1 дозволу.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивачка звернулась до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких, зокрема, належать землі сільськогосподарського призначення.

В силу положень п. а ч. 3 ст. 22 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Крім того, частиною другою статті 31 ЗК України визначено, що громадяни-члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) із земель державної власності сільськогосподарського призначення.

Згідно зі ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку

Відмова відповідача у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою мотивована тим, що земля, за рахунок якої позивачка бажає отримати земельну ділянку у власність в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства, належить громадянину, а не фермерському господарству, про що зазначено у клопотанні.

Водночас суд наголошує, що вичерпний перелік випадків, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначено у частині сьомій статті 118 ЗК України, і підстави, якими керувався відповідач, відмовляючи позивачу, до них не належать.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.12.2013 справі № 21-358а13 та в постановах Верховного Суду від 27.02.2018 в справі № 545/808/17 та від 07.06.2019 у справі № 1140/2695/18.

Відтак суд констатує незаконність відмови відповідача, викладеної у формі листа за № У-8340/0-1785/0/95-19 від 21.05.2019, у наданні позивачці дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Крім того, відповідно до ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам-членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

При цьому статтями 31, 32 ЗК України встановлені аналогічні норми.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що громадяни можуть отримати землі державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства у загальному порядку, визначеному Земельним кодексом України. Водночас, ч. 2 ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки можлива тій самій особі, якій земельна ділянка передана у користування.

Наведений правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі № 816/1920/17.

Відмовляючи у задоволенні клопотання позивачки відповідач свої висновки обґрунтовує із посиланням на норми ст. 13 Закону України Про фермерське господарство та ст. 32 Земельного кодексу України у яких йдеться про те, що члени фермерських господарств мають право на безоплатну приватизацію земельної ділянки раніше наданої їм у користування.

Тобто, на думку ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, законом визначено можливість отримання земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) виключно у випадку якщо вона була раніше надана безпосередньо громадянину у користування для створення фермерського господарства.

Відповідач заперечивши проти адміністративного позову у відзиві зазначив, що ст. 13 Закону України Про фермерське господарства встановлено порядок приватизації земельних ділянок членами фермерських господарств. Члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки. Членам фермерських господарств передають безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Відповідач вказав, що в даному випадку земельні ділянки надавались у користування голові ФГ ОСОБА_2 , а не позивачці, тому вона не має права на отримання дозволу на виготовлення документації із землеустрою.

Оцінюючи аргументи відповідача, суд погоджується із тим, що на підставі ч. 2 ст. 13 Закону від 19 червня 2003 року № 973-IV, право на отримання у власність земельної ділянки має та сама особа, якій земельна ділянка передана у користування з метою створення фермерського господарства, тобто у спірних правовідносинах це ОСОБА_2 .

Однак відповідач не врахував, що позивачка як член Фермерського господарства Лілія. має право на одержання безоплатно у власність із земель державної власності земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) на підставі норми ч. 1 ст. 13 Закону від 19 червня 2003 року № 973-IV, ч. 2 ст. 31 ЗК України та ст. 116 ЗК України. При цьому, особливістю отримання земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) за рахунок земель площею 19.70 га раніше переданих у постійне користування ОСОБА_2 (для створення ФГ) є те, що для реалізації права потрібна згода належного користувача земельної ділянки, яка в подальшому може стати підставою для припинення права користування та набуття права власності іншою особою (позивачкою).

Сторони у справі по різному тлумачили питання щодо суб`єкта права користування земельною ділянкою площею 19.70 га яка у 2001 році переданих у постійне користування ОСОБА_2 , що й стало однією із причин виникнення спору. Відповідач вважає, що земельна ділянка за кадастровим номером 0521085800:03:002:0118 не може відноситись до земель фермерського господарства, оскільки використовується не фермерським господарством, а громадянином ОСОБА_2 на підставі державного акту постійного користування земельною ділянкою від 14.01.2002 серія ВН-ІІІ № 016000. Позивачка із такою позицією відповідача не погоджується, та вважає фермерське господарство користувачем земельної ділянки.

З метою правильного застосування норм матеріального права у цій частині, суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/989/18 (№ № 12-205гс18).

У пункті 23 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/989/18 від 23 червня 2020 року зроблено висновок такого змісту: З моменту створення ФГ відбувається фактична заміна постійного землекористувача, і обов`язки останнього переходять до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем . Тому, суд Касаційної інстанції дійшов висновку, що після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Правило подібного змісту містить також частина шоста статті 13 Закону № 1402-VIII, в силу якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Крім того, в силу вимог ч. 5 ст. 13 Закону № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Відтак, аргументи відмови відповідача ґрунтуються на помилковому застосуванні норм закону, що вказує на протиправний характер відмови за № У-8340/0-1785/0/95-19 від 21.05.2019.

Крім цього, суд звертає увагу й на те, що відповідачем порушено вимоги закону при оформлені відмови в наданні дозволу листом від 21.05.2019 № У-8340/0-1785/0/95-19 Про розгляд заяви , замість прийняття рішення у формі наказу. Мотивом для такого висновку є наступні норми, що були чинними на момент розгляду клопотання позивачки.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у місячний строк розглядає клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Отже, при вирішенні питання про надання або відмову у наданні вказаного дозволу відповідач здійснює владно - управлінські функції на підставі закону та від імені держави вирішує питання щодо передачі земельних ділянок у власність або користування громадянам.

Тобто, відповідне рішення є актом організаційно - розпорядчого характеру, що видається органом державної влади в процесі здійснення ним виконавчо - розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України та спрямований на їх реалізацію.

Відтак за своєю юридичною природою рішення про надання або відмову у наданні дозволу, що приймається відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, має відповідати формі розпорядчого документа.

Правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 (далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521.

Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Крім того, згідно з п. 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої наказом Держгеокадастру від 15.10.2015 № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому пунктом 123 Типової інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, положеннями вказаних нормативно-правових актів передбачено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру має видаватися відповідний наказ. Водночас листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Відтак рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим правовим актом індивідуальної дії у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

Аналогічна правова позиція викладена у численних постановах Верховного Суду, зокрема від 14.08.2019 у справі № 480/4298/18, від 16.05.2019 у справі № 812/1312/18, від 06.06.2019 у справі № 812/922/16, від 10.10.2019 у справі № 814/1959/17.

Такої ж позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, про що свідчать висновки, наведені у постанові від 28.11.2018 під час розгляду справи № 820/4219/17.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що за результатами розгляду клопотання позивачки про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідач повинен прийняти відповідне управлінське рішення у формі наказу. Натомість, як встановлено у цій справі, результат розгляду клопотання позивачки відповідач оформив листом 21.05.2019 № У-8340/0-1785/0/95-19 Про розгляд заяви , що є недопустимим адже вказує на те, що відповідач розглядаючи клопотання діяв не у спосіб визначений законом.

Допущене порушення є ще однією підставою для задоволення позову у спосіб визнання протиправними дій відповідача у формі листа від 21.05.2019 № У-8340/0-1785/0/95-19 Про розгляд заяви , яким повідомлено про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивачки про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, то суд дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення із наступних мотивів.

Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Як вже встановлено судом та зазначалось вище, відповідачем не прийнято відповідного рішення по суті клопотання позивачки, оскільки адресований ОСОБА_1 лист таким рішенням не вважається. Відтак, клопотання позивачки від 08.05.2019 (вх. № С-8340/0/94-19) залишається невирішеним. Тому, враховуюче протиправність наданої відмови, відповідача слід зобов`язати повторно розглянути подане ОСОБА_1 клопотання із урахуванням висновків суду у цій справі. При цьому суд не вбачає підстав для встановлення строків виконання цього рішення суду, про що просить позивачка у позовній заяві.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, сплачений позивачкою судовий збір підлягає стягненню в її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, що викладена у формі листа від 21.05.2019 № У-8340/0-1785/0/95-19 "Щодо розгляду звернення".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 08.05.2019 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) орієнтовною площею 2,189 га для передачі безоплатно у власність та прийняти за результатом розгляду клопотання рішення у формі наказу із урахуванням висновків суду у цій справі.

Стягнути в користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, сплачений при зверненні до суду судовий збір у сумі 1536,80 грн. (одна тисяча п`ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фермерське господарство Лілія. - с. Станіславчик, Жмеринський район, Вінницька область, 23160, код ЄДРПОУ 31713342;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_2 - зареєстрований: АДРЕСА_2 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ;

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області - вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547.

Суддя Богоніс Михайло Богданович