Рішення

від 17.08.2020 по справі 440/3021/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/3021/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гіглави О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

12 червня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про:

- визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 07.05.2020 №12059-СГ про відмову гр. ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1 , виданий 13.03.2007 Солом`янським РУ ГУ МВС України в м. Києві, рнокпп НОМЕР_2 ) у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться на території Ісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області;

- зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області за заявою ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1 , виданий 13.03.2007 Солом`янським РУ ГУ МВС України в м. Києві, рнокпп НОМЕР_2 ) від 30.03.2020 надати у формі наказу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться на території Ісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказ відповідача підлягає визнанню протиправним та скасуванню, оскільки належно невмотивований та необґрунтований. Відповідач допустив непередбачений законом засіб відмови, як правової підстави в процедурі розгляджу питання, тобто - "невідповідність звернення закону".

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/3021/20, призначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

10.07.2020 судом одержано відзив на позов, у якому відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Свою позицію мотивував посиланням на те, що підставою для відмови у наданні відповідного дозволу є той факт, що згідно адміністративно-територіального устрою України на території Лохвицького району Полтавської області Ісківська сільська рада відсутня, а отже існує неузгодженість між поданим позивачем клопотанням та графічними матеріалами, які додаються до клопотання. Внаслідок цього ГУ Держгеокадастру у Полтавській області позбавлене можливості ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших землевласників та землекористувачів, встановити місце розташування саме бажаної позивачем земельної ділянки та перевірити відповідність місця розташування цієї земельної ділянки вимогам законів України /а.с. 14-19/.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

Позивач звернулася до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області із заявою від 30.03.2020 (вх.№С-9049/0/25-20 від 07.04.2020) про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га із земель запасу державної власності для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Ісківської сільської ради Лохвицького району Полтавської області за межами населеного пункту /а.с. 21/.

За результатами розгляду вказаної заяви наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 07.05.2020 №12059-СГ відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Ісківської сільської ради Лохвицького району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: невідповідність поданого на розгляд клопотання вимогам частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України, а саме, громадянкою у поданому клопотанні невірно зазначено назву сільської ради (згідно адміністративно-територіального устрою України на території Лохвицького району Ісківська сільська рада відсутня) /а.с. 20/.

Не погодившись з відмовою у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України.

Так, згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Пунктом "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектарів.

Отже, позивач має право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

За приписами частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як визначено частиною сьомою згаданої статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Зі змісту відзиву управління на позовну заяву суд встановив, що підставою для відмови в наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою відповідач вказує те, що відповідно до адміністративно-територіального устрою України Ісківська сільська рада на території Лохвицького району відсутня.

Судом встановлено, що разом із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою подавалися графічні матеріали, а саме - викопіювання з кадастрової карти бажаного місця розташування земельної ділянки площею 2,0000 га із земель державної власності, розташованої на території Ісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області, із зазначенням кадастрового номеру сусідньої земельної ділянки /а.с. 22/.

В свою чергу, частиною першою статті 79 Земельного кодексу України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до пункту 1.3 "Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками", затвердженої наказом Держземагентства України від 18.05.2020 №376, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16.06.2010 №391/17686, межа земельної ділянки це сукупність ліній, що утворюють замкнений контур і розмежовують земельні ділянки.

Бажане місце розташування земельної ділянки з її орієнтовними розмірами зазначається заявником на фрагментах планово - картографічних матеріалів, які надають можливість правильно визначити місце розташування земельної ділянки, на яку претендує особа, яка звернулась з клопотанням з метою безоплатного отримання земельної ділянки у власність.

Тобто, графічні матеріали, які додаються до клопотання, повинні бути такими, обсяг даних яких дозволяє чітко ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших землевласників та землекористувачів, а бажана земельна ділянка має бути максимально конкретизованою, що б давало можливість відповідачу насамперед встановити зазначене місце розташування, перевірити відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та, у передбачених земельним законодавством випадках, надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо чітко визначеної земельної ділянки.

З наданих графічних матеріалів слідує, що місце розташування бажаної земельної ділянки знаходиться поряд із земельною ділянкою з кадастровим номером 5322682800:00:007:0545 та дозволяє ідентифікувати її розташування на місцевості, тобто на території Ісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області за межами населеного пункту.

Суд зазначає, що публічна кадастрова карта - це інформаційний портал, на якому оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру.

В розумінні статті 1 Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI "Про Державний земельний кадастр" (далі - Закон №3613-VI) Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера; кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об`єкти Державного земельного кадастру.

Частиною п`ятою статті 5 Закону №3613-VI визначено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону. Забороняється вимагати для внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених цим Законом.

У відповідності до положень частин першої, восьмої статті 9 Закону №3613-VI, внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).

Частиною першою статті 15 Закону №3613-VI передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Стаття 118 Земельного кодексу України не містить будь-яких особливих вимог до графічних матеріалів, крім зазначення бажаного місця розташування земельної ділянки.

З відкритих джерел суд встановив, що Ісковецька сільська рада (код ЄДРПОУ: 21048608) - орган місцевого самоврядування у Лохвицькому районі Полтавської області з центром у селі Ісківці. Сільській раді підпорядковані населені пункти: c. Ісківці, c. Дрюківщина, c. Овдіївка, c. Скоробагатьки, c. Яблунівка.

Невірне зазначення позивачем у заяві відмінкової форми назви органу місцевого самоврядування у Лохвицькому районі Полтавської області - "Ісківської сільської ради Лохвицького району" замість "Ісковецької сільської ради Лохвицького району" не є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідно до статті 118 Земельного кодексу України.

Крім того, суд зауважує, що відповідач в оскаржуваному наказі фактичною підставою для відмови вказав про "невідповідність поданого на розгляд клопотання вимогам частини шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України".

Як зазначалось вище, єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Однак, відповідачем не надано обґрунтованих пояснень та не наведені будь-які конкретні дані відносно того, що обрана позивачем земельна ділянка через її місце розташування порушує вимоги закону.

За таких обставин, враховуючи наведені вище положення Земельного кодексу України, суд дійшов висновку, що відповідач не навів належних та допустимих, передбачених законом підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.

Отже, відповідач, відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, діяв всупереч наданим Земельним кодексом України повноваженням.

В той же час, частини шоста та сьома статті 118 Земельного кодексу України не містять вимог до клопотання та не визначають підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою таку підставу, як невідповідність поданого на розгляд клопотання.

Подана позивачем заява про надання дозволу на розробку проекту землеустрою відповідає вимогам Земельного кодексу України та до неї додані документи, які вимагаються для такого роду заяв.

Відтак, у суду є підстави вважати, що відповідачем фактично не було розглянуто заяву позивача та не надано їй оцінку, виходячи із вимог частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, які визначають підстави для відмови у надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відповідності саме бажаного місця розташування (земельної ділянки) умовам визначених в такій нормі.

Враховуючи викладене та відсутність у спірному наказі чіткого посилання на норми законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, яким не відповідає місце розташування бажаної позивачем земельної ділянки, що в свою чергу позбавляє ОСОБА_1 можливості усунути недоліки та повторно звернутися із відповідною заявою, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 07.05.2020 №12059-СГ про відмову гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться на території Ісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області.

У той же час, щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати позивачу у формі наказу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться на території Ісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що розглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.03.2019 у справі №2040/6320/18.

Разом з тим, у спірних відносинах відповідач не реалізував своїх повноважень, оскільки не надав оцінки поданим документам, прийнявши рішення про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки в самому рішенні не навів мотивованих доводів щодо відмови.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

З урахуванням встановлених обставин справи, зокрема того, що відповідачем фактично не розглянуто заяву позивача, оскільки зазначено про "невідповідність поданого на розгляд клопотання" (а не "місця розташування"), та з урахуванням того, що обставини, що є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, повинні бути встановленні відповідачем під час розгляду відповідної заяви позивача, то в даному випадку може існувати декілька варіантів прийняття відповідачем рішення відносно заяви позивача, а саме: надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, або, у разі наявних передбачених законом обмежень щодо бажаної земельної ділянки, - відмовити у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з відповідним обґрунтуванням та посиланням на норми права та належні докази.

В даному випадку належним та достатнім способом захисту прав позивача у спірних відносинах є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.03.2020 (вх.№С-9049/0/25-20 від 07.04.2020) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Ісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області за межами населеного пункту, з урахуванням висновків суду.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.08.2018 у справі №815/1666/17, від 26.06.2018 у справі №814/1755/17, від 11.09.2018 по справі №816/318/18.

Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи, вимоги позивача у цій справі в частині зобов`язання відповідача надати позивачу у формі наказу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться на території Ісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області задоволенню не підлягають.

Відтак позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення на підставі статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми слідує, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду.

Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов`язувати суб`єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, а тому відмовляє у встановленні судового контролю за виконанням рішення в даній справі.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн, що зарахований до спеціального фонду Державного бюджету (а.с. 3).

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Разом з цим, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

А відповідно до частини першої наведеної статті, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Зважаючи на те, що передумовою для виникнення спору є прийняття відповідачем протиправного рішення про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені останньою судові витрати по сплаті судового збору повністю у розмірі 840,80 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, Полтавська область, 36039, ідентифікаційний код 39767930) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 07 травня 2020 року №12059-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30 березня 2020 року (вх.№С-9049/0/25-20 від 07 квітня 2020 року) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Ісковецької сільської ради Лохвицького району за межами населеного пункту, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (ідентифікаційний код 39767930) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Гіглава