Рішення

від 04.08.2020 по справі 909/50/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.08.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/50/20

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовської Л.М., секретар судового засідання Кричовський Р.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Заступника керівника Тисменицької місцевої прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави

до відповідача 1: Вільшаницької сільської ради Тисменицького району

до відповідача 2:Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вілія"

про визнання незаконним та скасування рішення Вільшаницької сільської ради Тисменицького району від 27.06.2019, зобов`язання звільнити земельну ділянку площею 5,5 га,

за участю:

від прокуратури: представник не з`явився;

від відповідача 1 - Вільшаницької сільської ради Тисменицького району: представник не з`явився;

від відповідача 2 - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вілія": Ілляшенко О.В.;

Встановив: Заступник керівника Тисменицької місцевої прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Вільшаницької сільської ради Тисменицького району та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вілія" про визнання незаконним та скасування рішення Вільшаницької сільської ради Тисменицького району від 27 червня 2019 року, зобов`язання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вілія" звільнити земельну ділянку площею 5,5 га. та повернути за актом передачі.

Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Позовну заяву Заступника керівника Тисменицької місцевої прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі; суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання у даній справі (ухвала про відкриття провадження у справі від 28.01.2020).

Відповідач 2 - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Вілія" надав суду відзив на позовну заяву (вх. № 3770/20 від 10.03.2020) та заяву про поновлення строку на подання відзиву (вх.№ 3773/20); відзив прийнято судом до розгляду.

23.03.2020, через канцелярію суду Вільшаницькою сільською радою (відповідач 1) подано заяву про розгляд справи № 909/50/20 без участі представника відповідача (вх. № 4654/20).

17.04.2020, через канцелярію суду, позивачем надана відповідь на відзив (вх. № 5374/20), яка прийнята судом до розгляду.

04.08.2020, відповідачем 2 подано заяву про долучення доказів до справи (вх. № 9714/20); судом долучено подані докази (копію ситуаційної схеми).

Хід підготовчого провадження та розгляду справи викладено у наявних в матеріалах справи ухвалах суду та відображено в протоколах судових засідань.

21.07.2020, суд оголосив перерву в судовому засіданні до 04.08.2020 про що сторони повідомлені під розписку.

04.08.2020, позивач та відповідач 1 в судове засідання не з`явилися, про причину неявки суд не повідомили. Явка учасників справи не визнавалася обов`язковою, про час і місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином; докази повідомлення наявні в матеріалах справи.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення учасників справи належним чином про розгляд судової справи і забезпечення їх явки в судове засідання для реалізації ними права на судовий захист своїх прав та інтересів, що дає підстави для висновку суду щодо розгляду справи в порядку, встановленому статтею 202 ГПК України.

04.08.2020, розгляд справи по суті завершено; суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція позивача.

Позов подано Заступником керівника Тисменицької місцевої прокуратури в інтересах держави, а позовні вимоги із посиланням на положення статей 79, 124, 125, 126, 134 Земельного кодексу України, статей 51, 85 Водного кодексу України, статей 16, 393 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України і статей 23, 24 Закону України "Про прокуратуру" аргументовано тим, що приймаючи оскаржуване рішення Вільшаницька сільська рада створила умови, за яких Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Вілія" отримало в користування земельну ділянки площею 5,5 га з порушенням вимог чинного законодавства, без проведення земельних торгів, не на конкурентних засадах.

Також позивач зазначає, що прийняття спірного рішення та укладення договору відбулося без наявності паспорта водного об`єкту, без затвердження землевпорядної документації щодо відведення земельної ділянки в оренду, без інвентаризації, без присвоєння кадастрового номеру та без проведення нормативно-грошової оцінки земельної ділянки. Позивач вважає, що оспорюваний договір від 03.06.2019 укладений між Вільшаницькою сільською радою та СГ ТОВ "Вілія" в установленому порядку не зареєстрований, державний реєстраційний номер останньому не присвоювався, тому право оренди земельної ділянки площею 5,5 га, яка знаходяться на території Вільшаницької сільської ради Тисменицького району не настало. Відповідно зазначений договір не потребує визнанню його недійсним у судовому порядку.

В обґрунтування подання позову прокурором як позивачем останній зазначив, що представництво інтересів держави в суді є конституційною функцією органів прокуратури, а подання позову - єдиним можливим заходом реагування, направленим на реальне поновлення порушених прав та інтересів держави; у цьому разі порушено інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель. Органом, уповноваженим державою організовувати та здійснювати державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю є Держгеокадастр, проте його посадові особи не наділені повноваженнями звертатися до суду із вимогами, заявленими у цьому позові, у зв`язку з чим цей позов заявляє в інтересах держави прокурор як позивач.

Прокурор позовні вимоги підтримує та просить суд позов задоволити з підстав викладених у позовній заяві (вх.№ 1253/20) та відповіді на відзив (вх.№ 5374/20).

Позиція відповідача 1 - Вільшаницької сільської ради Тисменицького району.

Представник відповідача був присутній в підготовчому судовому засіданні, 10.03.2020, в наступні судові засідання не з`являвся; своїм конституційним правом на захист прав і охоронюваних законом інтересів не скористався, відзиву на позов або будь-яких заперечень на позов суду не надав.

Позиція відповідача 2 - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вілія". Відповідач проти позову заперечує з підстав викладених у відзиві на позовну заяву (вх. № 3770/20).

Заперечуючи позов відповідач зазначає, що СГ ТОВ "Вілія" на праві власності належить насосна станція з гідротехнічними спорудами, які знаходяться на даному водному об`єкті, тому відповідач має першочергове право на оренду навколишньої земельної ділянки без проведення прилюдних торгів.

Відповідач звертає увагу суду, що Вільшанівською сільською радою видано рішення від 27 серпня 2012 року про надання дозволу СГ ТзОВ "Вілія" на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. На даний час триває процедура присвоєння кадастрового номеру та проведення нормативно-грошової оцінки.

Відповідач стверджує, що договір оренди землі на час виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 03.06.2019 року був укладений між сторонами з метою обслуговування гідротехнічних споруд та з метою сплати орендних платежів за фактичне використання земельної ділянки.

Обставини справи, дослідження доказів.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та заперечення учасників справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши відповідно до приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив таке.

27 червня 2019 року на двадцять першій сесії сьомого демократичного скликання Вільшаницька сільська рада Тисменицького району прийняла рішення "Про заключення договору оренди щодо фактичною використання земельної ділянки" (а.с. 13).

Розглянувши клопотання ТзОВ "Вілія" про надання дозволу на заключення договору оренди землі за фактичне користування земельною ділянкою, сільська рада вирішила:

- надати дозвіл ТзОВ "Вілія" на заключення договору оренди землі за фактичне користування земельною ділянкою в межах населеного пункту для риборозведення площею 5,5 га;

- встановити плату за використання земельної ділянки в розмірі 3% від нормативно грошової оцінки землі;

- сільському голові Ющишин В.М. заключити та підписати договір оренди землі з ТзОВ "Вілія" за користування землею в розмірі 3% від нормативно грошової оцінки землі.

03 червня 2019 року, на підставі вищевказаного рішення, між Вільшаницькою сільською радою (орендодавець) та ТзОВ "Вілія" (орендар) укладено договір оренди землі на час виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с. 14-17).

Пунктом 1 договору оренди сторони погодили, що орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку під водою (цільове призначення), яка знаходиться в с. Вільшаниця.

Договір укладено на 364 дні. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п. 8 договору).

Факт передачі вищевказаної земельної ділянки підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки в користування від 03 червня 2019 року (а.с.18).

В даному акті зазначено, що орендар прийняв у користування в с. Вільшаниця земельну ділянку під водою для риборозведення площею 5,5 га терміном на 364 дні.

Також, в матеріалах справи наявне повідомлення Вільшаницької сільської ради (лист від 16.12.2019 № 415; а.с. 20) в якому зазначено, що згідно Генерального плану населеного пункту с. Вільшаниця Вільшаницької сільської ради земельна ділянка площею 5,5 га знаходиться в межах населеного пункту; використовується суб`єктами ТзОВ "Вілія" постійно на підставі укладеного договору від 03.06.2019, а також акту приймангня-передачі, за цільовим призначенням (для риборозведення). Земельні торги перед укладенням договору не проводилися. Орендна плата сплачується своєчасно у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки. Заборгованість відсутня.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення. Оцінка доказів та доводів сторін. Висновки суду.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов слід задоволити частково з наступних підстав.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі .

Законом України "Про оренду землі" передбачено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України "Про оренду землі"). Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України "Про оренду землі").

В силу вимог частини четвертої статті 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Отже, основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання. Поділ земельного фонду країни на категорії передбачено ЗК України.

Відповідно до статті 19 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

є) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Отже, усі землі у межах України мають своє цільове використання, як це передбачено статтею 19 ЗК України, цільове використання земельних ділянок є одним із принципів земельного законодавства.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (стаття 79 ЗК).

Без формування земельної ділянки як об`єкта права сільська рада не могла прийняти рішення про її надання в користування, оскільки такої земельної ділянки у розумінні положень статті 79 ЗК і статей 179, 181, 182 ЦК не існує.

Згідно з частиною 1 статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Стаття 4 Водного кодексу України "Землі водного фонду" встановлює, що до земель водного фонду належать землі, зайняті:

морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами;

прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами;

гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

береговими смугами водних шляхів.

Частина 2 ст. 5 Водного кодексу визначає, що до водних об`єктів місцевого значення належать, зокрема, поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об`єктів загальнодержавного значення.

За приписами частини 1 статті 14 Закону України Про аквакультуру , який набрав законної сили 01.07.2013, рибогосподарський водний об`єкт для цілей аквакультури надається у користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України.

У частині 4 статті 51 Водного кодексу України вказано, що водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.

Таким чином, з набуттям чинності Закону України Про аквакультуру земельні ділянки водного фонду передаються у користування в комплексі з водним об`єктом за наявності відповідного паспорта водного об`єкта .

Постановою №420 від 29.05.2013р. Кабінету Міністрів України Про затвердження Типового договору оренди водних об`єктів затверджено форму типового договору.

Оскаржуване рішення сільської ради від 27.06.2019 року не відповідає вимогам вищенаведених положень чинного законодавства України, фактично прийняте щодо земельної ділянки водного об`єкту, яка не є сформованою як об`єкт прав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з частиною 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

При цьому, судом враховується те, що Європейський суд з прав людини звертає особливу увагу на важливості застосування принципу належного урядування у правовідносинах, що виникають з державними органами. Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах ОСОБА_2 проти Хорватії, заява №55555/08, п.74, від 20.05.2010р., Тошкуце та інші проти Румунії, заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008р.) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (зокрема, рішення у справі Беєлер проти Італії, п. 119).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Такий висновок ґрунтується насамперед на правових позиціях Великої Палати Верховного Суду, відображених у її постановах від 16.05.2018 у справі № 337/2535/2017, від 12.12.2018 у справі № 826/8687/16, від 10.04.2019 у справі № 826/3620/17.

З урахуванням наведеного, позов в частині визнання незаконним та скасування рішення Вільшаницької сільської ради Тисменицького району "Про заключення договору оренди щодо фактичного використання земельної ділянки " від 27 червня 2019 року підлягає задоволенню.

В іншій частині позову прокурора про зобов`язання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вілія" звільнити земельну ділянку в межах населеного пункту села Вільшаниця для риборозведення площею 5,5 га, одержану за актом приймання-передачі від 02.06.2019 слід відмовити, враховуючи наступне.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Крім того Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

У постанові від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (провадження № 14-131цс19) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 15 листопада 2017 року у справі № 6-2304цс16, від 8 червня 2016 року у справі № 6-3089цс15, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15 і від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, щодо позовної давності та способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду, визначивши, що вимога зобов`язати повернути земельну ділянку водного фонду розглядається як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим.

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, а також п. 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку .

Таким чином, при зверненні з вимогою про звільнення земельної ділянки прокурором невірно визначено спосіб судового захисту, не враховано як положень чинного законодавства, відповідної судової практики, так і обставин даного спору.

Виходячи з фактичних обставин справи, суд погоджується з доводами прокуратури, що спірний договір не вчинений, адже щодо такого не проведена державна реєстрація, яка є обов`язковою згідно з законом та договором. Як наслідок, за відсутності державної реєстрації правочин (договір) слід вважати не вчиненим (неукладеним).

Окрім того, господарський суд вважає, що у спірна земельна ділянка за договором не була передана орендарю, як це передбачено ст.17 Закону України Про оренду землі за змістом якої об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом. Тому між сторонами не виникли орендні правовідносини на підставі договору.

Судом також встановлено, що СГ ТОВ "Вілія" на праві власності належить насосна станція з гідротехнічними спорудами, які знаходяться на території водного об`єкту ставка. Із змісту оскаржуваного рішення сільської ради та акту передачі взагалі неможливо встановити та ідентифікувати, яка земельна ділянка передавалась і чи була передана взагалі, оскільки земельна ділянка не є сформованою. У вказаних документах не зазначено кадастрового номера земельної ділянки та будь-якої інформації, яка свідчить про формування земельної ділянки як об`єкта прав відповідно до положень статті 79-1 ЗК, такі докази відсутні і у матеріалах справи.

Крім того, відповідно до положень Закону України Про аквакультуру земельні ділянки водного фонду передаються у користування в комплексі з водним об`єктом за наявності відповідного паспорта водного об`єкта, таким чином доводи прокуратури про фактичну передачу спірної земельної ділянки в користування відповідача є передчасними.

За приписом статей 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

За наведених обставин, позов Заступника керівника Тисменицької місцевої прокуратури Івано-Франківської області до Вільшаницької сільської ради Тисменицького району та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вілія": про визнання незаконним та скасування рішення Вільшаницької сільської ради Тисменицького району від 27 червня 2019 року та зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку площею 5,5 га задоволити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення Вільшаницької сільської ради Тисменицького району "Про заключення договору оренди щодо фактичного використання земельної ділянки " від 27 червня 2019 року.

В іншій частині позову - про зобов`язання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вілія" звільнити земельну ділянку в межах населеного пункту села Вільшаниця для риборозведення площею 5,5 га, одержану за актом приймання-передачі від 02.06.2019 - відмовити.

Судові витрати.

Склад та порядок розподілу судових витрат визначено Главою 8 Розділу I ГПК України.

Згідно приписів ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При поданні позову прокуратурою сплачено судовий збір у розмірі 4204,00 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на часткове задоволення позову, судовий збір у розмірі 2102,00 грн. покладається на відповідача 1 - Вільшаницьку сільську раду Тисменицького району позивача.

Судовий збір у розмірі 2102,00 грн. покладається на прокуратуру (позивача).

Керуючись статтями 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Заступника керівника Тисменицької місцевої прокуратури Івано-Франківської області до Вільшаницької сільської ради Тисменицького району та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вілія": про визнання незаконним та скасування рішення Вільшаницької сільської ради Тисменицького району від 27 червня 2019 року, зобов`язання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вілія" звільнити земельну ділянку площею 5,5 га задоволити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення Вільшаницької сільської ради Тисменицького району "Про заключення договору оренди щодо фактичного використання земельної ділянки " від 27 червня 2019 року.

В іншій частині позову - про зобов`язання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вілія" звільнити земельну ділянку в межах населеного пункту села Вільшаниця для риборозведення площею 5,5 га, одержану за актом приймання-передачі від 02.06.2019 - відмовити.

Стягнути з Вільшаницької сільської ради Тисменицького району, вул. Осередок, буд. 95, с. Вільшаниця, Тисменицький район, Івано-Франківська область,77440 (ідентифікаційний код 04356188) на користь прокуратури Івано-Франківської області, вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76000 - рахунок UA 668201720343120001000003924, Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 03530483 - судовий збір в сумі 2102,00 (дві тисячі сто дві гривні).

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Судовий збір в розмірі 2102,00 грн. покладається на прокуратуру.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повне рішення складено 14.08.2020.

Суддя Л.М. Неверовська