Рішення

від 07.08.2020 по справі 910/5269/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.08.2020Справа № 910/5269/20

Господарський суд міста Києва, в складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Приватного підприємства "Ресурс Буд" (03083, м. Київ, вул. Пирогівський Шлях, будинок 34; ідентифікаційний код: 36506383)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпідлога Групп" (02660, м. Київ, пр.-т Визволителів, будинок 3; ідентифікаційний код: 42039035)

про стягнення 10 707, 38 грн,

без повідомлення (виклику) представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Приватне підприємство "Ресурс Буд" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпідлога Групп" про стягнення 10 707, 38 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що ним були виконані договірні зобов`язання, відвантажено та поставлено продукцію на суму 143 125, 27 грн. Однак відповідач в порушення обумовлених зобов`язань здійснив лише часткову оплату за поставлену продукцію в сумі 136 985, 81 грн, у зв`язку з чим в останнього утворилася заборгованість в сумі 6 139, 95 грн. Також позивачем, з огляду на порушенням виконання основного зобов`язання було здійснено нарахування пені в розмірі 1 900, 74 грн, 10% штрафу в розмірі 2 414, 00 грн, інфляційні нарахування в розмірі 49, 92 грн та 3% річних в розмірі 202, 77 грн, які також просить стягнути з відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2020 позовну прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

05.06.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла заява про розподілу судових витрат, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000, 00 грн.

Суд зазначає, що згідно наявного в матеріалах справи поштового повідомлення № 0105471834579 ухвала суду від 21.04.2020 була отримана представником відповідача 30.04.2020, однак станом на дату ухвалення рішення суду відповідачем відзиву на позовну заяву до суду не подано, враховуючи те, що строки розгляду справи продовжувалися у у відповідності до вимог п. 4 Розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції від 03.07.2020 та у зв`язку із запровадженням на території України карантину Кабінетом Міністрів України з метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19.

Крім того, суд зазначає, що станом на 07.08.2020 відповідачем не подано до суду заяви про продовження процесуального строку на вчинення відповідної процесуальної дії (подання відзиву на позовну заяву), встановленого судом як це передбачено п. 4 Розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції від 17.07.2020.

Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач належним чином повідомлявся про відкриття провадження у справі, а матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи

Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.02.2019 між Приватним підприємством "Ресурс Буд" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрпідлога Групп" (далі - покупець) укладено договір поставки № 190039РБЦ, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передавати у власність покупця продукцію, а покупець приймати та своєчасно здійснювати її оплату.

Предметом продажу є така продукція: будівельні матеріали в асортименті (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 1.3. договору ціна, кількість, асортимент продукції вказується в рахунках-фактурах, що виписуються постачальником до відвантаження продукції. При непогодженні покупця з ціною, кількістю та асортиментом продукції, він протягом дня повертає рахунок-фактуру постачальнику з пропозиціями щодо ціни, кількості, асортименту. Вважається, що сторони узгодили кількість, ціну та асортимент продукції, якщо покупець протягом 1 (одного) дня з моменту отримання рахунку-фактури не заявить свої заперечення і не поверне її постачальнику.

Загальна сума договору складається з сумарної вартості усіх видаткових накладних та актів виконаних робіт (надання послуг), що оформляються сторонами під час дії цього Договору.

Згідно з п. 3.1. оплата продукції та наданих послуг здійснюється покупцем на підставі цього договору або рахунку-фактури шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Остаточний розрахунок з постачальником здійснюється покупцем протягом 5 банківських днів після переходу права власності на продукцію (п. 3.3. договору).

Відповідно до рахунку-фактури або даного договору покупець виписує та надає постачальнику довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей, яка є підставою для отримання продукції.(п. 4.1. договору).

Згідно п. 4.2. договору по факту відвантаження продукції постачальник складає видаткову накладну, де вказується дані довіреності покупця.

При доставці продукції постачальник оформлює товарно-транспортну накладну, яку підписує представник покупця при отриманні товару. (п. 4.3.договору).

Відповідно до п. 5.2. договору за прострочення оплати поставленої продукції та наданих послуг відповідно до умов даного договору покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 5.3. договору закріплено, що у випадку прострочення оплати більше, ніж на 30 календарних днів, покупець сплачує штраф у розмірі 10% вартості неоплаченої продукції та наданих послуг.

Відповідно до п. 8.1. договору останній набуває чинності з моменту його підписання його сторонами і діє по 31 грудня 2019 року, а в частині виконання зобов`язань - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним.

У своїй позовній заяві позивач зазначає, що ним на виконання умов договору в період з 02.02.2019 по 31.10.2019 було відвантажено та надано послуг з поставки продукції відповідачу на загальну суму 143 125, 43 грн.

Позивач вказує, що відповідач частково оплатив поставлену продукцію та надані послуги з поставки, а саме в розмірі 136 985, 81 грн у зв`язку з чим у відповідача існує заборгованість в розмірі 6 139, 95 грн.

Із позовної заяви також вбачається, що позивач звертався до відповідача з вимогою № 29 про сплату заборгованості, однак станом на день подачі позову таку заборгованість відповідачем не погашено.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору від № 190039РБЦ від 01.02.2019, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, на виконання умов договору позивачем на користь відповідача було поставлено товарів на надано послуг на загальну суму 143 125, 74 грн, що підтверджується наступними документами:

- видаткова накладна № РБК-011174 від 02.10.2019 на суму 37 419, 94 грн, відповідний рахунок-фактура № РБК-011174 від 02.10.2019 на суму 40 741, 93 грн, до якого також включено такий вид послуги, як автопослуга (код ДКПП:49.41.19-00.00) вартістю 2 768, 33 грн. та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № РБК-011174 від 02.10.2019 на суму 2 768, 33 грн.;

- видаткова накладна № РБК-0111698 від 11.10.2019 на суму 29 311, 94 грн, відповідний рахунок-фактура № РБК-0111698 від 11.10.2019 на суму 31 621, 94 грн, до якого також включено такий вид послуги, як автопослуга (код ДКПП:49.41.19-00.00) вартістю 1 925, 00 грн. та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № РБК-0111698 від 11.10.2019 на суму 1 925, 00 грн;

- видаткова накладна № РБК-012411 від 28.10.2019 на суму 29 311, 94 грн, відповідний рахунок-фактура № РБК-012411 від 28.10.2019 на суму 31 621, 94 грн, до якого також включено такий вид послуги, як автопослуга (код ДКПП:49.41.19-00.00) вартістю 1 925, 00 грн. та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № РБК-012411 від 28.10.2019 на суму 1 925, 00 грн;

- видаткова накладна № РБК-012566 від 31.10.2019 на суму 36 639, 94 грн, відповідний рахунок фактура № РБК-012566 від 31.10.2019 на суму 39 139, 93 грн, до якого також включено такий вид послуги, як автопослуга (код ДКПП:49.41.19-00.00) вартістю 2 083, 33 грн та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № № РБК-012566 від 31.10.2019 на суму 2 083, 33 грн.

Суд вказує, що зазначені вище видаткові накладні та акти надання послуг підписані представниками сторін, чиї підписи скріплено печатками товариств, що відповідно підтверджує належність поставки позивачем відповідачу товару та надання послуг, а отже, виникнення у відповідача обов`язку здійснити оплату за поставлений йому товар та надані послуги.

Із наданого позивачем витягу з банківських виписок вбачається, що відповідачем заборгованість в розмірі 143 125, 74 грн погашено частково, а саме на суму 136 985, 81 грн., у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що станом на дату ухвалення рішення у відповідача перед позивачем існує заборгованість за договором в розмірі 6 139, 93 грн.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено, що у відповідача існує заборгованість за договором перед позивачем в розмірі 6 139, 93 грн. саме за видатковою накладною № РБК-012566 від 31.10.2019, відповідним рахунком фактурою № РБК-012566 від 31.10.2019 та актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № РБК-012566 від 31.10.2019.

Відтак враховуючи положення договору, які регулюють порядок оплати, а саме п. 3.3., яким встановлено, що остаточний розрахунок з постачальником здійснюється покупцем протягом 5 банківських днів після переходу права власності на продукцію, то обов`язок здійснення повної оплати за рахунком фактурою № РБК-012566 від 31.10.2019 на суму 39 139, 93 грн у відповідача був у строк до 07.11.2019 (включно), що в свою чергу було здійснено частково та не в повному обсязі.

За змістом положень ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1 та 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відтак, з огляду на викладене вище, враховуючи встановлені судом обставини та те, що відповідачем не спростовано заявлених позовних вимог та відповідно не надано до суду доказів належного виконання умов договору, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору в частині здійснення оплати за товар та послуги, а відтак позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу підлягають частковому задоволенню в розмірі 6 139, 93 грн.

Крім того, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору та здійснення оплат за поставлений позивачем товар та надані послуги з порушення п. 3.3. договору, позивачем також заявлено до стягнення пеню в розмірі 1 900, 74 грн, 10 % штрафу в розмірі 2 414, 00 грн, інфляційні збитки в розмірі 49, 92 грн, 3 % річних в розмірі 202, 77 грн.

Відповідно до п. 5.2 договору за прострочення оплати поставленої продукції та наданих послуг відповідно до умов даного договору покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 5.3. договору закріплено, що у випадку прострочення оплати більше, ніж на 30 календарних днів, покупець сплачує штраф у розмірі 10% вартості неоплаченої продукції та наданих послуг.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України , боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі спливом 6 місяців.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо нарахувань позивачем інфляційних втрат, суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Отже перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, 3% річних, інфляційних втрат та штрафу, суд зазначає, що з огляду на наявні в матеріалах справи докази, надані позивачем, не вбачається за можливе встановити дат здійснення часткових оплат відповідачем в рахунок погашення заборгованості за договором поставки № 190039рбц ВІД 01.02.2019, оскільки в матеріалах справи відсутні відповідні платіжні доручення або ж інші первинні документи щодо здійснених відповідачем оплат, а витяг з банківської виписки не містить дат коли саме відповідачем перераховувалися такі кошти.

Водночас, суд також зазначає, що означений вище розрахунок позивача містить дати банківських виписок згідно яких відповідачем сплачувалася заборгованість, однак, не може бути прийнятий судом у якості належного та допустимого доказу в даній частині, оскільки, такий розрахунок є внутрішнім документом товариства та відповідно не є первинним документом щодо здійснення господарської операції із обов`язковими реквізитами, який відповідно фіксує факт здійснення господарських операцій як це передбачено ч. 1 та 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відтак, з огляду на викладене, суд позбавлений можливості перевірити правильність нарахування позивачем сум пені, 3 % річних, інфляційних втрат та штрафу, які нараховані позивачем із врахуванням сум здійснених відповідачем оплат заборгованості згідно рахунків-фактур № РБК-011174 від 02.10.2019, № РБК-0111698 від 11.10.2019 , № РБК-012411 від 28.10.2019 та № РБК-012566 від 31.10.2019 а відтак вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.

Що стосується нарахування позивачем пені, 3 % річних, інфляційних втрат та 10% штрафу на несплачену відповідачем суму заборгованості в розмірі 6 139, 93 грн., а саме на суму 3 639, 93 грн (а не на 3 639, 95 грн як зазначається позивачем) за товар та 2 500, 00 грн за послуги, суд зазначає наступне.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд дійшов висновку, що правомірним періодом нарахування пені, 3 % річних, інфляційних втрат (за повні місяці протягом яких існувала заборгованість) та штрафу, враховуючи, що заборгованість в розмірі 6 139, 93 грн за рахунком-фактурою № РБК-012566 від 31.10.2019 існує з 08.11.2019 то відповідно таким періодом нарахування є з 08.11.2019 по 09.04.2020, а відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума пені - 653, 65 грн, 3 % річних - 77, 58 грн, інфляційні втрати - 30, 53 грн та штраф - 614, 00 грн, а відтак вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню

Крім того, позивач також просить суд стягнути з відповідача 5 000, 00 грн. витрат понесених на професійну правничу допомогу.

Так, згідно ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд вказує, що позивачем на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу надано до матеріалів справи: копію договору про надання правничої допомоги № 06/04 від 06.04.2020; ордер № 424038 від 18.05.2020, виданий адвокатом Гончар Л.В. (Голова АО "Правозахист"); детальний опис робіт (наданих послуг) по договору від 11.04.2020 на суму 5 000, 00 грн; рахунок на оплату № 25 від 06.04.2020 на суму 5 000, 00 грн; акт надання послуг № 5/28 від 18.05.2020 на суму 5 000, 00 грн, який підписано адвокатом Гончар Л.В. та директором позивача, чиї підписи скріплено печатками та копія платіжного доручення № 201 від 22.05.2020 на суму 5 000, 00 грн, з якого вбачається, що позивачем на рахунок АО "Правозахист" було перераховано кошти в розмірі 5 000, 00 грн із зазначенням призначення платежу "Оплата за підготовку позовної заяви про стягнення боргу з ТОВ "Укрпідлога" зг.договору № 06/04 від 06.04.2020 без ПДВ".

Відповідно до ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, оскільки відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі, враховуючи часткове задоволення позову у даній справі, суд дійшов висновку про покладення на відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 3 509, 59 грн.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України , Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства "Ресурс Буд" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпідлога Групп" (02660, м. Київ, пр.-т Визволителів, будинок 3; ідентифікаційний код: 42039035) на користь Приватного підприємства "Ресурс Буд" (03083, м. Київ, вул. Пирогівський Шлях, будинок 34; ідентифікаційний код: 36506383) заборгованість з основного боргу в розмірі 6 139 (шість тисяч сто тридцять дев`ять) грн 93 коп., пеню в розмірі 653 (шістсот п`ятдесят три) грн 65 коп., 3 % річних в розмірі 77 (сімдесят сім) грн 58 коп., інфляційні втрати в розмірі 30 (тридцять) грн 53 коп., штраф в розмірі 614 (шістсот чотирнадцять) грн 00 коп., витрати по сплаті судового збору в розмір 1 475 (одна тисяча чотириста сімдесят п`ять) грн 43 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 509 (три тисячі п`ятсот дев`ять) грн 59 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 07.08.2020

Суддя Д.О. Баранов