Рішення

від 17.08.2020 по справі 910/7811/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.08.2020Справа № 910/7811/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Коваленко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/7811/20

За позовом Приватного підприємства Сакура-М Техно

до Фізичної особи-підприємця Басалкевича Євгена Миколайовича

про стягнення 85224,00 грн

Представники учасників справи:

від позивача: Семенов В.О. довіреність №5 від 10.07.2020;

від відповідача: не з`явився .

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство Сакура-М Техно (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Басалкевича Є.М. (далі - відповідач) про стягнення 85224,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, на вимогу позивача, не повернув грошові кошти, які були позивачем помилково перераховані відповідачу згідно платіжного доручення №36 від 15.04.2020, у зв`язку з чим позивач просить стягнути їх з відповідача та 3% річних у розмірі 224,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 відкрито провадження у справі №910/7811/20 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання на 21.07.2020.

В судовому засіданні 21.07.2020 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення розгляду справи на 04.08.2020 у зв`язку з неявкою відповідача .

В судовому засіданні 04.08.2020 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення розгляду справи на 17.08.2020 у зв`язку з неявкою відповідача .

Позивач в судовому засіданні 17.08.2020 надав пояснення, просив позовні вимоги задовольнити.

В свою чергу, відповідач взагалі в судові засідання не з`являвся, хоча про час, місце та дату розгляду справи повідомлявся належним чином.

Так, частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

При цьому частиною 6 статті 176 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

На підставі витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1006739507 судом встановлено, що відповідач 21.05.2020 припинив свою підприємницьку діяльність за власним рішенням.

У зв`язку з цим на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 10.06.2020 судом направлено запит до відповідного органу реєстрації щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача.

У відповідь на запит суду, 22.06.2020 та 30.06.2020 на адресу суду надійшли відповіді від органів реєстрації з визначенням останнього місця реєстрації Басалкевич Євгена Миколайовича за адресою АДРЕСА_1 та в одній із відповіді зазначено, що його знято з даної реєстрації 16.01.2020 за рішенням суду.

Вказана адреса місцезнаходження відповідача визначена і в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду про повідомлення про дату, час та місце розгляду справи були направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на останню відому адресу місцезнаходження відповідача, яка повідомлена суду органом реєстрації та зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Станом на дату розгляду справи конверти з ухвалами суду було повернуто до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою .

За приписами пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітка про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, враховуючи, що відповідач іншої адреси ні суду, ні позивачу не повідомив, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки адресат відсутній за вказаною адресою , вважається днем вручення відповідачу ухвал суду в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України.

Окрім того, оскільки отримана судом інформація у встановленому процесуальним законодавством порядку не дала можливості встановити зареєстроване на даний час у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача, судом про виклик відповідача в судове засідання розміщено на офіційному веб-порталі судової влади України.

Частиною 10 статті 176 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач був повідомлений про розгляд даної справи усіма можливими засобами і не повідомив суду про причини неявки, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за його відсутності.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 17.08.2020 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

15.04.2020 позивачем на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в Акціонерному товаристві УкрСиббанк на адресу одержувача Басалкевича Євгена Миколайовича перераховано 85000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №36 від 15.04.2020.

За твердженням позивача, грошові кошти ним були перераховані на розрахунковий рахунок відповідача помилково, оскільки між сторонами у справі відсутні будь-які господарські відносини, за якими позивач повинен був би сплатити відповідачу 85000,00 грн.

16.04.2020 позивачем виставлено відповідачу вимогу з проханням повернути помилково перераховані кошти в розмірі 85000,00 грн.

У відповідь на вимогу, Фізична особа-підприємець Басалкевич Євген Миколайович надав лист, в якому зобов`язався повернути помилково перераховані кошти у розмірі 85000,00 грн до 30.04.2020 та зазначив, що послуги не надавав.

Однак, кошти так і не повернув, що і стало підставою звернення до суду.

При цьому судом встановлено, що станом на 21.05.2020 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем Басалкевичем Євгеном Миколайовичем за власним рішенням.

В той же час, з 15.12.2017 господарський суд згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03.10.2017 не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи-підприємця, яка є однією зі сторін у справі.

Тобто, з 15.12.2017 господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палата Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17.

Відтак, враховуючи приписи чинної редакції Господарського процесуального кодексу України щодо розгляду господарським судом спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності та зважаючи на те, що кошти були перераховані відповідачу під час здійснення ним підприємницької діяльності та в листі від 16.04.2020 відповідач зобов`язався повернути перераховані йому кошти за ненадані послуги саме як фізична особа-підприємець, чим підтверджено отримання спірних коштів як ФОП, суд дійшов висновку про належність розгляду даного спору господарським судом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимога позивача підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1089 Цивільного кодексу України за платіжним дорученням банк зобов`язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Зміст і форма платіжного доручення та розрахункових документів, що подаються разом з ним, мають відповідати вимогам, встановленим законом і банківськими правилами. Банк не має права робити виправлення у платіжному дорученні клієнта, якщо інше не встановлено законом або банківськими правилами (ст. 1090 Цивільного кодексу України).

Приписами ст. 1091 Цивільного кодексу України встановлено, що банк, який прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні.

Загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів в межах України, а також встановлення відповідальності суб`єктів переказу визначається нормами Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Зокрема, стаття 1 вказаного Закону містить визначення наступних термінів і понять:

- отримувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі;

- неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі;

- переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою;

- помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі;

- платник - особа, з рахунка якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання/формування документа на переказ готівки разом із відповідною сумою коштів.

Отже, виходячи зі змісту ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", помилковим переказом є рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Як встановлено судом під час розгляду справи та не спростовано відповідачем, грошові кошти в заявленій сумі були перераховані на розрахунковий рахунок відповідача помилково, оскільки між сторонами у справі відсутні будь-які господарські правовідносини, зворотного матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

-по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

-по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

-по-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

З огляду на викладене та враховуючи, що матеріалами справи, її фактичними обставинами доведено відсутність господарських правовідносин між сторонами у справі, а відтак і помилковість переказу позивачем грошових коштів в сумі 85000,00 грн на розрахунковий рахунок відповідача у справі під час здійснення ним підприємницької діяльності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Окрім того, позивачем, виходячи з того, що відповідач допустив прострочення щодо повернення помилково перерахованих коштів у розмірі 85000,00 грн, на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахував та заявив до стягнення 3% річних в сумі 224,00 грн.

Так, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В той же час, частиною другою статті 1214 ЦК України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші, на них нараховуються відсотки згідно зі статтею 536 ЦК України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 у справі №607/19461/15-ц та Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №686/17959/16-ц.

Отже, у разі стягнення безпідставно набутих чи одержаних грошей нараховуються відсотки відповідно до статті 536 ЦК України й унеможливлюється стягнення 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 цього Кодексу, відтак суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 224,00 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку повернути перераховані йому кошти у заявленому розмірі, як і не скористався правом на подання відзиву.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

При цьому, враховуючи, що 21.05.2020 в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення підприємницької діяльності відповідача, кошти підлягають стягненню з Басалкевича Євгена Миколайовича , як фізичної особи - громадянина, оскільки зобов`язання фізичної особи-підприємця після його припинення не припиняються, а залишаються за ним як фізичною особою.

Так, згідно зі статтею 609 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

До підприємницької діяльності фізичних осіб, згідно зі статтею 51 Цивільного кодексу України, застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Частиною 9 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини восьмої статті 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статей 13, 73, 74, 76-80, 86, 120, 129, 178, 202, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства Сакура-М Техно до Фізичної особи-підприємця Басалкевича Євгена Миколайовича про стягнення 85224,00 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Басалкевича Євгена Миколайовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Приватного підприємства Сакура-М Техно (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 19, оф. 1104; ідентифікаційний код 43469639) безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 85000 (вісімдесят п`ять тисяч) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 2096 (дві тисячі дев`яносто шість) грн 48 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 17.08.2020.

Суддя Т.В. Васильченко