Рішення

від 17.08.2020 по справі 140/7689/20

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2020 року ЛуцькСправа № 140/7689/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді КсензюкаА.Я.,

розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), Військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі Військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), відповідач 1), Військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) (далі Військова частина НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), відповідач 2), ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_3 ) (далі Військова частина НОМЕР_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), відповідач 3) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

З урахуванням поданих 20 липня 2020 року та 23 липня 2020 року заяв про збільшення розміру позовних вимог, позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) щодо невиплати індексації грошового забезпечення у періоди з 01 липня 2015 року по 16 травня 2017 року та з 15 травня 2018 року по 21 червня 2018 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за періоди з 01 липня 2015 року по 16 травня 2017 року та з 15 травня 2018 року по 21 червня 2018 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) щодо невиплати індексації грошового забезпечення у період з 19 травня 2017 року по 20 лютого 2018 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 19 травня 2017 року по 20 лютого 2018 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у періоди з 21 лютого 2018 року по 14 травня 2018 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за періоди з 21 лютого 2018 року по 14 травня 2018 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, на підставі пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2017 та 2018 роки, виходячи з належного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику-бойових дій, на підставі пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2017 та 2018 роки, виходячи з належного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив дійсну військову службу за контрактом в структурних підрозділах Державної прикордонної служби України, у тому числі у Військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), Військовій частині НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), Військовій частині НОМЕР_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ). 18 червня 2018 року контракт з позивачем припинено і звільнено його з військової служби, про що свідчить наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 18 червня 2018 року №252-ос, а 21 червня 2018 року наказом начальника Луцького прикордонного загону від 21 червня 2018 року №257-ос виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. При звільненні з військової служби відповідач 1 не виплатив грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018 роки, передбачену статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». На думку позивача, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Також, позивач вказав, що в порушення норм Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» відповідачами не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення, яка є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців незалежно від форм власності та виду юридичної особи. Бездіяльність відповідачів щодо невиплати індексації грошового забезпечення є протиправною, порушує державні гарантії щодо оплати праці.

З наведених підстав просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою від 19 червня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) у відзиві на позов його вимоги заперечила, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування цієї позиції вказав, що позивач ОСОБА_1 дійсно проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_7 ; позивачу виплачувалось належне грошове забезпечення під час проходження військової служби, яке обчислювалось та нараховувалось у межах виділених коштів. Зазначив, що індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів. Разом з тим, проведення індексації грошових доходів населення з 01 січня 2015 року (у зв`язку з внесенням змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Законом України від 28 грудня 2014 року №76-VІІІ) здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. З урахуванням джерела коштів на проведення індексації у межах фінансових ресурсів та за відсутності бюджетних надходжень Луцьким прикордонним загоном нарахування та виплата індексації позивачу у вказаний період не здійснювалась. Також відповідач 1 зауважив, що нарахування індексації доходів у повному розмірі за відсутності бюджетних асигнувань у кошторисі вважається порушенням бюджетного законодавства, що є недопустимим.

Крім того, щодо позовної вимоги про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій відповідач зазначив, що 14 травня 2015 року Закон України «Про відпустки» доповнено статтею 16-2, згідно з якою учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Вважає, що така відпустка не належить до щорічних та за змістом статті 24 Закону України «Про відпустки» не підлягає грошовій компенсації у випадку звільнення в разі її невикористання. З посиланням на пункт 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначив, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, передбачена пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», на час дії особливого періоду не надається, тому правових підстав для виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку немає.

З урахуванням наведеного Військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) просила відмовити у задоволенні позову.

У відзиві на позов Військова частина НОМЕР_2 позовні вимоги до Луганського прикордонного загону та ІНФОРМАЦІЯ_3 не визнала та просила відмовити у їх задоволенні. Вказала, що відповідно до пункту Відповідно до пункту 4 Директиви ДПСУ «Про переведення на новий штат органу охорони державного кордону ДПСУ» 2 дск визначено, що штат Лисичанського прикордонного загону скорочений, правонаступником прав та обов`язків визначений Луганський прикордонний загін ім. Героя України полковника Євгенія Пікуса. Наказом від 21 лютого 2018 року №36-ос позивача зараховано до списків Військової частини НОМЕР_3 , наказом від 14 травня 2018 року №85-ОС позивач був виключений із списків військової частини НОМЕР_3 та переведений до ІНФОРМАЦІЯ_6 (без звільнення з військової служби). На грошовому забезпеченні військовослужбовці ІНФОРМАЦІЯ_3 до березня 2018 року перебували у Луганському прикордонному загоні.

Покликається на приписи статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» стосовно проведення індексації грошових доходів населення лише у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації, який установлюється у розмірі 103 відсотка. Оскільки у березні 2018 року відбулась зміна та підвищення посадових окладів всіх категорій військовослужбовців, то за правилами, встановленими пунктом 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 №1078, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації розраховується з квітня 2018 року, тобто, з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. У разі продовження проходження служби в Лисичанському прикордонному загоні позивач набув би право на індексацію починаючи з грудня 2018 року.

Період проходження служби позивача в Лисичанському прикордонному загоні починається з лютого 2018 року до травня 2018 року та наказом від 14 травня 2018 року №85-ОС переведений до ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Таким чином, право на індексацію за період перебування військовослужбовця в списках особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 не настало, тому підстава для виплати індексації відсутня.

Щодо вимог до ІНФОРМАЦІЯ_8 (Військова частина НОМЕР_2 ) вказує, що відповідно до наказу від 19 травня 2017 №285-ос «По особовому складу» ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу частини. Наказом від 20 лютого 2018 року №93-ос «По особовому складу» позивача виключено зі списків особового складу та направлено для подальшого проходження служби до Лисичанського прикордонного загону (без звільнення з військової служби).

Луганський прикордонний загін імені Героя України полковника Євгені Пікуса, діючи на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України в період 2015 - 2019 років не здійснювало нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу в повному обсязі у зв`язку з відсутністю відповідних бюджетних асигнувань, затверджених кошторисом та штатним розписом.

Також зазначає, що питання про виплату всіх належних до виплати сум грошового забезпечення позивачу необхідно ставити саме на момент звільнення з військової служби в запас Збройних Сил України. З Луганського прикордонного загону ім. Героя України полковника Євгенія Пікуса або ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 не звільнявся.

З урахуванням наведеного Луганський прикордонний загін просив відмовити у задоволенні позову.

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Відповідно до частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Згідно із частиною першою статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Справу розглянуто по суті у межах строків, визначених частиною першою статті 258, частиною другою статті 262 КАС України.

Перевіривши письмовими доказами доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 з 22 червня 2013 року по 16 травня 2017 року проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується наказами начальника Луцького прикордонного загону від 22 квітня 2013 року №87-ОС1, від 16 травня 2017 року №104-ос. Як вбачається з витягу з наказу начальника Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 16 травня 2017 року №104-ос «По особовому складу» позивача виключено зі списків частини, всіх видів забезпечення з 16 травня 2017 року та направлено для подальшого проходження військової служби до 3 прикордонного загону (І категорії) Східного регіонального управління (і категорії) Державної прикордонної служби м.Старобільськ.

Відповідно до витягу з наказу начальника Луганського прикордонного загону від 19 травня 2017 року №285-ос позивача зарахованого до списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 19 травня 2017 року. 20 лютого 2018 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення, крім фінансового та тилового забезпечення для подальшого проходження служби до Лисичанського прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби, що підтверджується витягом з наказу начальника 3 прикордонного загону від 20 лютого 20185 року №93-ОС.

Згідно витягу з наказу начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 21 лютого 2018 року №36-ОС позивача зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення з 21 лютого 2018 року. 14 травня 2018 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення для подальшого проходження служби 6 прикордонного Волинського загону з 14 травня 2018 року.

Відповідно до витягу з наказу начальника 6 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби від 15 травня 2018 року №193-ос позивача зараховано до списків особового складу, поставлено на всі види забезпечення.

Наказом начальника 6 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби від 18 червня 2018 року №252-ос «По особовому складу» з позивачем припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» з урахуванням підпункту «ї» (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, крім випадків, визначених абзацом 2 частини третьої статті 23 цього Закону) пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», без права носіння військової форми одягу.

Наказом начальника 6 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби від 21 червня 2018 року №257-ос «По особовому складу» позивача з яким розірвано контракт та звільнено з військової служби виключено зі списків частини та усіх видів забезпечення з 21 червня 2018 року.

Згідно із посвідченням серії НОМЕР_5 від 13 вересня 2017 року ОСОБА_1 є учасником бойових дій.

Позивач, вважаючи бездіяльність відповідачів щодо невиплати індексації грошового забезпечення та невиплати компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій протиправною, звернувся з даним позовом до суду.

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Відповідно до статті 1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

За приписами пункту другої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (пункт 3 статті 9 Закону №2011-XII).

Згідно зі статтями 18, 19 Закону України від 05 жовтня 2000 року №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Закон України від 03 липня 1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі Закон №1282-XII) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За приписами статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Статтею 4 Закону №1282-XII встановлено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Законом України від 24 грудня 2015 року №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у частині першій статті 4 Закону №1282-XII цифри «101» замінено цифрами «103».

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення встановлено Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 №1078 (зі змінами, далі Порядок №1078).

Відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Частинами першою, другою статті 5 Закону №1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина шоста статті 5 Закону № 1282-XII).

Статтею 9 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Згідно з пунктом 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.

При вирішенні даного спору відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України суд враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у справі №825/694/17, відповідно до яких виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення; звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

З урахуванням наведеного суд відхиляє доводи відповідачів про правомірність невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у зв`язку із недостатністю у них бюджетних надходжень.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Відповідно до довідки Луцького прикордонного загону нарахування та виплата індексації не здійснювалась з липня 2015 року та до грудня 2018 року, оскільки видатки на виплату індексації передбачені не були. Згідно довідки-розрахунку про індексацію Луганського прикордонного загону №641 від 27 липня 2020 року позивачу за період з червня 2017 року по лютий 2018 року була нарахована, але не виплачена індексація в сумі 2506,66 грн.

Тобто в період проходження військової служби з 01 липня 2015 року по 21 червня 2018 року відповідачами не виплачувалася індексація грошового забезпечення.

Періоди проходження військової служби у Луцькому прикордонному загоні з 22 червня 2016 по 16 травня 2017 року, та з 15 травня 2018 року по 21 червня 2018 року, у Луганському прикордонному загоні з 19 травня 2017 року по 20 лютого 2018 року та у Лисичанському прикордонному загоні з 21 лютого 2018 року по 14 травня 2018 року, що як зазначалося вище, підтверджується наказами по особовому складу.

При цьому, суд зазначає, що позивач проходив військову службу у Луганському прикордонному загоні з 19 травня 2017 року по 20 лютого 2018 року, а з 21 лютого 2018 року зарахований у списки особового складу Лисичанського прикордонного загону, проте відповідно до наказу начальника 3 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 20 лютого 2018 року №93-ОС продовжував перебувати на фінансовому та тиловому забезпеченні Луганського прикордонного загону, як вказав відповідач 3 у відзиві на позов, до березня 2018 року.

Суд бере до уваги, що відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Аналізуючи наведене, слід дійти висновку, що місяць підвищення вважається базовим і індексація в цьому місяці не проводиться, якщо сума підвищення заробітної плати (у базовому місяці враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру) перевищить суму індексації. Починаючи з наступного за базовим місяця наростаючим підсумком розраховується індекс для проведення подальшої індексації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», в редакції від 24 лютого 2018 року, яка набрала чинності з 01 березня 2018 року, змінено систему виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та розміри тарифних ставок. Відповідно до пункту 4 вказаної Постанови, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленогозакономна 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Тим самим визначено зовсім інший порядок встановлення та розміру посадового окладу, а отже, позивачу підвищено оклад за посадою, в результаті чого відбулося збільшення його грошового забезпечення. З огляду на це відповідно до пункту 5 Порядку №1078 індекс споживчих цін у березні 2018 року рівний 1 та індексація грошового забезпечення не нараховується.

Абзацом другим пункту 1-1 Порядку №1078 визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, розмір індексів споживчих цін становив: у квітні 2018 року - 100,8; у травні 2018 року - 100,0; у червні 2018 року - 100,0; у липні 2018 року - 99,3; у серпні 2018 року - 100,0; у вересні 2018 року - 101,9; у жовтні 2018 року - 101,7. Розрахунок порогу індексації становить: 1,008х1х1х0,993х1х1,019х1,017х100 = 103,73. Таким чином, у жовтні 2018 року поріг індексації 103 відсотки було перевищено, отже виникає право на індексацію заробітної плати.

Згідно з абзацом першим пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді 2018 року, отже, з урахуванням правил, наведених у статті 4 Закону №1282-ХІІ, пункті 1-1 Порядку №1078, індексацію необхідно було проводити в грудні 2018 року.

З врахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01березня 2018 року по 21 червня 2018 року та зобов`язання відповідачів нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за вказаний період є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Разом з тим, на переконання суду, відповідачі не довели правомірність ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01 липня 2015 року по 16 травня 2017 року (Луцький прикордонний загін) та з 19 травня 2017 року по 28 лютого 2018 року (Луганський прикордонний загін).

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Луцького прикордонного загону щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 16 травня 2017 року та Луганського прикордонного загону щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 19 травня 2017 року по 28 лютого 2018 року та зобов`язання відповідачів нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказані періоди є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи спір в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Луцького прикордонного загону щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику-бойових дій та зобов`язання відповідача 1 нарахувати і виплатити таку грошову компенсацію, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон №3551-XII), відповідно до статті 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.

Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (стаття 5 Закону №3551-XII).

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII) та від 06 грудня 1991 року №1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-XII).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.

Також відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Таким чином, саме у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм за останнім місцем служби виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, право на які набув військовослужбовець під час військової служби незалежно від місця такої служби та періоду набуття права на відпустку.

Така ж правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №620/4218/18.

13 вересня 2017 ОСОБА_1 отримав посвідчення серії НОМЕР_5 , згідно з яким має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій. Таким чином, позивач набув право на додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ за 2017 та 2018 роки під час проходження військової служби у прикордонних загонах.

У пункті 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009, вказано, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.

З огляду на те, що ОСОБА_1 було звільнено з військової служби та проведено з ним остаточний розрахунок Луцьким прикордонним загоном, то і виплату компенсації за всі невикористані ним дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, в період, визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону №2011-XII, мав здійснити саме Луцький прикордонний загін, незважаючи на те, що право на частину відпустки позивач набув у період проходження ним військової служби у інших прикордонних загонах.

Таким чином, суд вважає, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу Луцьким прикордонним загоном протиправно не було проведено нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ. Відтак, позов у цій частині позовних вимог підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази у сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 72-77, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ) до ІНФОРМАЦІЯ_6 (Військова частина НОМЕР_1 ) (43005, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Стрілецька, будинок 6, ідентифікаційний код юридичної особи 14321661), ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_7 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи 41783290) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_6 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 16 травня 2017 року та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 та 2018 роки.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 16 травня 2017 року та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 та 2018 роки.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 19 травня 2017 по 28 лютого 2018 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_9 (військова частина НОМЕР_2 ) виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 19 травня 2017 по 28 лютого 2018 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Я. Ксензюк