Рішення

від 18.08.2020 по справі 620/1866/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2020 року м. Чернігів Справа № 620/1866/20

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Тихоненко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Трансімпорт-Груп до Північної митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішень,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Трансімпорт-Груп (надалі також - ТОВ Трансімпорт-Груп , позивач) звернулося до суду з позовом до Північної митниці Держмитслужби (надалі також - ПМ Держмитслужби , відповідач), в якому просить:

визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UА102000/2020/000050/2 від 16.03.2020 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА102150/2020/00016.

Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що ним було подано всі необхідні документи, які відповідають вимогам частини 2 статті 53 Митного кодексу України та чітко ідентифікують оцінюваний товар, не містять розбіжностей щодо даних, які підлягають обчисленню при визначені саме митної вартості товарів та підтверджують ціну товару, вказану в митній декларації, а рішення про коригування митної вартості товару та картка відмови в прийнятті митної декларації є протиправними і підлягають скасуванню, оскільки винесенні без врахування всіх обставин, за відсутності підстав для відмови в прийнятті митної декларації та митному оформленні товару, за відсутності підстав вважати, що митна вартість товару визначена позивачем з порушенням вимог митного законодавства. Крім того зазначив, що з метою розмитнення товару позивач вимушено подав електронну митну декларацію №UA102150/2020/221017, в якій вартість ввезеного товару визначена відповідно до прийнятого відповідачем рішення про визначення митної вартості. Також позивач звернув увагу суду на той факт, що у рішенні про коригування митної вартості відсутні усі відомості про конкретні факти чи обставини, встановлені під час митного оформлення, оцінивши які в сукупності митниця прийняла рішення про неможливість застосування першого методу для визначення митної вартості імпортованого позивачем товару, відсутні вказівки на наявність розбіжностей та недоліків у поданих документах, що свідчить про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний, методу визначення митної вартості оцінюваного товару. Приймаючи рішення про визначення митної вартості імпортованого позивачем товару за другорядним резервним методом, митний орган не вказав, яким чином митна вартість товару визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, та не наведено жодних розрахунків, за якими митним органом визначено таку вартість товару, що є порушенням статті 55 Митного кодексу України.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.

Представником відповідача, в межах встановленого судом строку, подано відзив на позов, в якому останній не погоджується з позовними вимогами, просить відмовити у їх задоволенні та зазначає, що 16.03.2020 позивачем до митного оформлення подана митна декларація № UA102150/2020/220994 та заявлено товар: Підшипники для с/г техніки та автомобілів, торговельна марка - TIG. Виробник - XINGTAI HENGNAISI BEARING CO., LTD, Китай. Країна виробництва - CN (надалі також - товар). У порядку контролю правильності визначення митної вартості спірного товару здійснено перевірку достовірності інформації, що наведена у поданих до митного оформлення документах. Проведеною перевіркою встановлено, що згідно п. 3 контракту від 06.12.2019 № ТR191206 (надалі також - контракт) товар буде поставлено в порт Циндао та передано експедитору у термін до 10.01.2020, в той же час рахунок-фактуру № ТR191206 виставлено 17.01.2020, тобто поставка в порт Циндао здійснена з порушенням термінів. Відповідно до п.9 контракту страхування вантажу здійснює експедитор, в той же час до митного оформлення в порушення вимог законодавства страховий поліс не був наданий. Відповідно до п. 6 контракту оплата за товар здійснюється через 15 днів після отримання копії коносаменту та рахунку, при цьому, дата коносаменту 26.01.2020, дата рахунку 17.01.2020. Оплата за товар здійснена 19.02.2020, тобто в термін, що перевищує 15 днів. Враховуючи, що відсутні усі відомості щодо складових митної вартості, що не дає можливості митному органу упевнитись в правильності заявленої митної вартості спірного товару, відповідно до вимог законодавства декларанту запропоновано надати додаткові документи для підтвердження заявленого рівня митної вартості товару, однак декларантом, крім прайс-листа, інші додаткові документи не надано. В зв`язку з зазначеним, митну вартість спірного товару скориговано відповідно до вимог Митного кодексу України за резервним методом, який ґрунтується на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях, а саме - відповідно до наявної у митного органу цінової інформації ЄАІС ДМСУ щодо аналогічного товару, митне оформлення якого вже здійснено, про що відповідачем правомірно винесене рішення від 16.03.2020 № UA102000/2020/000050/2. На підставі вказаного рішення митницею відмовлено декларанту у митному оформленні (випуску) спірного товару, про що оформлена картка відмови №UA 102150/2020/00016. Крім того відповідач у відзиві вказав, що декларантом документально не підтверджено вартісні показники складових митної вартості, у зв`язку з чим відповідачем метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовувався, оскільки відсутня можливість ідентифікувати товари, що оцінюються за всіма ознаками ідентичних товарів. Метод визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів не застосовано відповідачем, оскільки відсутня можливість ідентифікувати товари, що оцінюються, за ознаками подібних (аналогічних) товарів: якість, наявність торгової марки та їх репутація на ринку; країна виробництва; виробник. Також відповідач зазначив, що метод визначення митної вартості на основі віднімання вартості не застосовано, оскільки відсутня ціна одиниці товару, за якою найбільша партія оцінюваних товарів продавалася б на території України. Метод визначення митної вартості на основі додавання вартості не застосовано, оскільки відсутня ціна за одиницю оцінюваних товарів в країні виробника. У зв`язку з відсутністю можливості застосування попередніх методів, при здійсненні митної оцінки застосований резервний метод. Також представником відповідача подано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, в зв`язку з тим, що дана справа є справою незначної складності. Крім того її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, тобто без проведення судового засідання.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 відмовлено відповідачу у клопотанні про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій останній зазначає, що жодних розбіжностей у документах, поданих до митного оформлення не існує, а відповідно - у відповідача не було підстав застосовувати резервний метод визначення митної вартості.

Представником відповідача подано заперечення, в яких зазначені аналогічні обставини, викладені у відзиві.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Так, 06.12.2019 між ТОВ "Трансімпорт-Груп" (Покупець) та компанією XINGTAI HENGNAISI BEARING CO., LTD (Продавець) укладено контракт №TR191206, відповідно до якого продавець продав, а покупець купив на умовах FOB (Трактування Інкотермс - 2000) - порт Циндао, Китай, товар, відповідно до специфікації, що є невід`ємною частиною цього контракту. Загальна сума контракту становить 24598,17 доларів США. Ціна одиниці товару за умовами поставки FOB (Трактування Інкотермс - 2000) - порт Циндао, Китай, вказана в специфікації і включає в себе вартість товару, упаковки, сертифіката про походження товару і витрати по митних процедурах з експорту з Китаю. Передоплата за відвантажений товар здійснюється в доларах США після відправки контейнера з порту Циндао, Китай протягом 15 днів після отримання покупцем електронною поштою копій таких документів: інвойс, коносамент (а.с.16-24).

Інвойсом від 17.01.2020 №TR191206 та додатком до нього встановлено всі позиції для оплати та загальну вартість товару - 24598,17 доларів США (а.с.25-29).

16.03.2020 позивачем отримано контейнер з Китайської народної республіки, в якому, були підшипники від компанії XINGTAI HENGNAISI BEARING CO., LTD Китай, що не заперечується сторонами.

Як слідує з платіжного доручення від 19.02.2020 № 22 позивачем на рахунок компанії XINGTAI HENGNAISI BEARING CO., LTD, Китай сплачено суму 24598,17 доларів США, відповідно до контракту від 06.12.2019 №TR191206 (а.с.31).

З метою проведення митного оформлення і випуску у вільний обіг отриманого товару позивачем до Чернігівської митниці ДФС була подана електронна митна декларація №UA102150/2020/220994 з наступними документами: контракт від 06.12.2019 №TR191206 із специфікацією, в якій вказано ціну кожного найменування підшипника; рахунок - фактура (інвойс) від 17.01.2020 №TR191206; платіжне доручення від 19.02.2020 № 22; коносамент MRFВ20013447С від 26.01.2020; митну декларацію країни відправлення від 21.01.2020 №425820200000076669 та документи на підтвердження витрат на транспортні послуги по території України (а.с.12-32).

Відповідач, вважаючи, що відсутні усі відомості щодо складових митної вартості, що не дає можливості органу доходів і зборів упевнитись в правильності заявленої їх митної вартості, запропонував декларанту надати додаткові документи для підтвердження заявленого рівня митної вартості підшипників, а саме: висновки про вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, про вартість товару; виписку з бухгалтерської документації; прайс-лист виробника товару; переклад митної декларації країни відправлення.

Додатково, на вимогу відповідача, позивачем було надано прайс-лист виробника товару, що не заперечується сторонами.

16.03.2020 митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA102000/2020/000050/2, відповідно до якого митна вартість товару визначена за резервним методом, та складено відповідну картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA102150/2020/00016 (а.с.33-36).

Підставами для вищевказаної відмови зазначено порушення позивачем частини 6 статті 54 Митного кодексу України, оскільки уповноваженою особою (представником) заявлені неповні відомості про митну вартість товарів, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Враховуючи наведене, відповідно до пункту 3 частини 5 статті 54 Митного кодексу України здійснено коригування митної вартості товару на підставі наявних у митниці відомостей.

З метою розмитнення товару ТОВ "Трансімпорт-Груп" подало електронну митну декларацію №UA102150/2020/221017, в якій вартість ввезеного товару визначена відповідно до прийнятого відповідачем рішення про коригування митної вартості товару (а.с.37-42).

Вважаючи протиправними рішення відповідача, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на таке.

Так, у відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справляння митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України, Податкового кодексу України та інших законів України з питань оподаткування.

Відповідно до частини 1 статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно з частиною 1 статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (частина 1 статті 257 Митного кодексу України).

Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Частинами 4 та 5 статті 58 Митного кодексу України також передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Згідно з частиною 1 статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації (частини 1 та 2 статті 52 Митного кодексу України).

Частинами 1 та 2 статті 53 Митного кодексу України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів (частина 1 статті 368 Митного кодексу України).

З аналізу частин 1 та 2 статті 53 Митного кодексу України вбачається, що Кодекс містить вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

В силу положень частини 5 статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Дана норма кореспондується з положеннями частини 3 статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості; єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України; спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.

Частиною 3 статті 53 Митного кодексу України передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

З аналізу вищевикладених законодавчих приписів випливає, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Водночас дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.

При цьому законом чітко окреслено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів, а саме наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, приписи вказаних статей зобов`язують митний орган чітко зазначити обставини, котрі викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, та обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей із зазначенням документів, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта, та надає митному органу право вчиняти відповідні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Між тим, витребовувати контролюючий орган має ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, та жодним чином не всі, котрі передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Необхідність витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.

Отже, з викладених правових норм слідує, що єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб`єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у статті 53 Митного кодексу України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації на підтвердження саме числового значення заявленої митної вартості; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення безпосередньо митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному.

Суд зазначає, що при здійсненні позивачем імпортування товару на митну територію України, а також на вимогу митного органу, на підтвердження заявленої ним митної вартості товару за ціною договору було надано повний пакет документів, у відповідності до переліку, закріпленого частиною 2 статті 53 Митного кодексу України.

В оскаржуваному рішенні зазначено, що митну вартість визначено за резервним методом.

Частиною 5 статті 54 Митного кодексу України передбачено, що орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина 6 статті 54 Митного кодексу України).

Частинами 1 та 2 статті 55 Митного кодексу України встановлено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

В силу вимог частин 1 та 2 статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Підчас таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частини 3-4 статті 57 Митного кодексу України).

Відповідач, вважаючи, що відсутні усі відомості щодо складових митної вартості, що не дає можливості митному органу упевнитись в правильності заявленої їх митної вартості, запропонував декларанту надати додаткові документи для підтвердження заявленого рівня митної вартості підшипників, а саме: висновки про вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, про вартість товару; виписку з бухгалтерської документації; прайс-лист виробника товару; переклад митної декларації країни відправлення.

При цьому суд звертає увагу відповідача та враховує, що витребувані митним органом документи не впливають на митну вартість.

Суд зазначає, що факт неподання декларантом додаткових документів або подання не повного їх переліку без належного обґрунтування митницею, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови в митному оформленні товару.

У постанові Верховного Суду України від 31.03.2015 у справі 21-127а15, а також висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 23.10.2018 у справі №816/921/17 Верховний Суд висловлював позицію, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, що рішення повинно прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

У даному випадку суд погоджується з доводами позивача, що останній надав усі наявні та достатні документи, передбачені Митним кодексом України, необхідні для визначення митної вартості, та які містять повну інформацію про митну вартість та її складові. Натомість контролюючий орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню резервного методу.

Посилання відповідача у відзиві на позов не приймаються судом до уваги, оскільки вказані обставини жодним чином не впливають на заявлений рівень митної вартості товару.

Суд також звертає увагу відповідача на той факт, що цінова інформація, зазначена в митних деклараціях, на які митний орган посилається в рішенні про коригування митної вартості, та на підставі яких здійснено коригування митної вартості не є аналогічною та не могла бути використана при коригуванні митної вартості, оскільки зазначені у них виробники підшипників інші, ніж у митній декларації позивача.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено суду правомірності своїх дій та рішень, у зв`язку з чим та на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню повністю.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскаржувані картка відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA102150/2020/00016 та рішення про коригування митної вартості товарів від 16.03.2020 №UA102000/2020/000050/2 є протиправними та підлягають скасуванню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Позивач просить стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 та від 11 липня 2013 року №6-рп/2013.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).

Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Також, за змістом частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа East/West Alliance Limited проти України , заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Як слідує з матеріалів справи представником відповідача подано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, обґрунтоване тим, що дана справа є справою незначної складності; послуги, які позивач відносить до судових витрат охоплюються загальною діяльністю адвоката, а тому не можуть бути віднесені до витрат на правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи. Крім того розгляд даної справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, тобто без проведення судового засідання.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані суду: договір про надання юридичних послуг та правової допомоги від 23.09.2019 № 68/ТР; акт виконаних робіт (наданих послуг) № 07/ТР на загальну суму 5 000,00 грн; рахунок-фактура № С-10/ТР від 25.05.2020 на суму 5 000,00 грн та платіжне доручення № 289 від 27.05.2020 на суму 5 000,00 грн (а.с.58-62).

Відповідно до частини 6 та 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи наведене, визначаючись із обґрунтованістю заявлених витрат на правничу допомогу, суд виходить із того, що предмет спору в цій справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних та підготовка позову не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи.

Таким чином, суд уважає, що обґрунтованим і пропорційним до предмету спору розміром витрат на правничу допомогу є сума 2 500,00 грн.

Також, як слідує з матеріалів справи, позивачем під час звернення до суду було сплачено судовий збір в розмірі 2102,00 грн, а тому, вказана сума має бути стягнута за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Трансімпорт-Груп до Північної митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати рішення Північної митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів від 16.03.2020 №UA102000/2020/000050/2 та картку відмови Північної митниці Держмитслужби у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA102150/2020/00016.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Північної митниці Держмитслужби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Трансімпорт-Груп судовий збір у сумі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Північної митниці Держмитслужби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Трансімпорт-Груп судові витрати на правничу допомогу у сумі 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю Трансімпорт-Груп (вул. Серьожнікова, 5/66, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 41606722).

Відповідач: Північна митниця Держмитслужби (прос. Перемоги, 6, м. Чернігів, 14017, код ЄДРПОУ 43332675).

Повний текст рішення суду складено 18.08.2020.

Суддя О.М. Тихоненко