Ухвала

від 18.08.2020 по справі 120/3468/19-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення апеляційної скарги без руху

Справа № 120/3468/19-а

18 серпня 2020 року

м. Вінниця

Суддя-доповідач Сьомого апеляційного адміністративного суду Сторчак В. Ю., перевіривши матеріали апеляційної скарги Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінстрой" до Головного управління ДПС у Вінницькій області, Державної податкової служби України про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року позов задоволено.

Не погодившись із судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Перевіривши додержання особою, яка подала апеляційну скаргу, вимог ст.ст. 295, 296 КАС України, суд дійшов висновку про залишення поданої апеляційної скарги без руху з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, апелянтом не дотримано вимог пункту 1 частини 5 статті 296 КАС України, а саме до апеляційної скарги не надано доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у встановленому порядку та розмірі.

При цьому, відповідачем заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Дослідивши зазначене клопотання вважаю, що воно не підлягає до задоволення з огляду на таке.

За приписами частини першої статті 133 КАС України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

При цьому, відповідно до частин першої, другої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з частиною першою ст. 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Частиною другою цієї ж статті закріплено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Проте, скаржник не є суб`єктом, на якого розповсюджується дія законодавства щодо зменшення розміру судового збору, звільнення від його сплати, відстрочення або розстрочення його сплати, а тому відсутні підстави для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Порядок сплати судового збору регулюється Законом України "Про судовий збір".

За подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру який подано юридичною особою сплачується судовий збір в розмірі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч.2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір").

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами необхідно сплатити 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Апелянт оскаржує рішення суду щодо задоволення п"яти немайнових вимог позивача.

Таким чином, розмір судового збору, який має бути сплачено за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції становить 14407,50 грн.

При цьому, слід зазначити, що судовий збір за подання апеляційної скарги сплачується за наступними реквізитами: одержувач: УК у м. Вінниці (отг м. Вінниця), код платежу 22030101; код ЄДРПОУ: 38054707; банк: Казначейство України (ЕАП); рахунок №UA728999980313171206081002856.

Документ про сплату судового збору подається тільки в оригіналі.

Крім того, судом встановлено, що строк оскарження рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року, встановлений статтею 295 КАС України, пропущено, у зв"язку з чим, апелянтом в апеляційній скарзі заявлено клопотання про його поновлення. Клопотання мотивоване тим, що першочергово апеляційну скаргу було повернуто у зв"язку з несплатою судового збору. Однак на переконання скаржника, розмір і сплата судового збору не повинні перешкоджати доступу до правосуддя. На думку податкового органу, повторне подання апеляційної скарги з порушенням строку на апеляційне оскарження відбулося з незалежних від відповідача причин, оскільки зупинення операцій з бюджетними коштами виключали можливість сплати судового збору у розмірі й порядку визначеному законом та звернення до суду апеляційної інстанції.

В даному випадку, суд критично оцінює доводи апелянта та враховує, що для поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом, необхідно встановити наявність поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження, які об`єктивно перешкоджали особі вчасно подати апеляційну скаргу.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Шевченко проти України» від 26 квітня 2007 року та рішення у справі «Трух проти України» від 14 жовтня 2003 року).

У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року).

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування» , який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Також Європейський суд з прав людини зазначив, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своєчасного виконання своїх обов`язків.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 "Інші поточні платежі", розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов`язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

Верховний Суд в ухвалах від 13.05.2019 по справах №804/15952/15 та №810/1776/17, зазначив, що особа, яка утримується за рахунок Державного бюджету України, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів, якими можна було б забезпечити сплату судового збору, суд вважає, що обставини, пов`язані з фінансуванням установ чи організацій з Державного бюджету України та відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору суб`єктами владних повноважень, не є підставою для поновлення строку оскарження.

Таким чином, у ситуації з державними органами, поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів, тощо. Це пов`язано з тим, що держава має дотримуватись раніше згаданого принципу «належного урядування» та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов`язків, встановлених нею ж.

Зокрема, довготривала процедура погодження та сплати судового збору, блокування рахунків в рамках інших виконавчих проваджень, не може бути визнана поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження та, як наслідок, не є підставою для порушення принципу правової визначеності щодо остаточного рішення.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 02 листопада 2018 року по справі № 817/1371/17, від 05 лютого 2019 року по справі № 826/11314/17, від 02 листопада 2018 року по справі № 816/4651/15 та по справі № 817/1371/17, врахування якої є обов`язковим в силу ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ч.ч.5, 6 ст.242 КАС України.

З огляду на приписи, зокрема, статті 44 КАС України, відповідач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на апеляційне оскарження судового рішення, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом для чого, як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Відтак, податковий орган, який в силу наданих йому повноважень, має можливість безпосереднього впливу на процес організації його діяльності, повинен забезпечити належний рівень здійснення претензійно-позовної роботи, а тому зазначені відповідачем підстави для поновлення строку апеляційного оскарження не можна визнати поважними, оскільки вони не пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк, подання апеляційної скарги і не надають права у будь-який необмежений після спливу цього строку час реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.

Між тим, відповідач вважає за можливе повторно звернутись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, при цьому не обґрунтовуючи належними і допустимими доказами неможливість сплати судового збору протягом такого значного проміжку часу.

Посилання відповідача на блокування рахунків ДФС України у зв`язку з наявністю відкритих виконавчих проваджень колегія суддів відхиляє з підстав, наведених вище.

Разом із тим, неодноразова подача апеляційної скарги з відповідними недоліками та поза межами встановленого законодавством строку, порушує принцип сталості судового рішення, ставить під загрозу відновлення порушених прав та інтересів іншої сторони по справі.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначати, що повернення первісної апеляційної скарги не означає, що її повторне подання до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом. В даному випадку, матиме місце порушення принципу юридичної визначеності.

Враховуючи зазначене, суд не вбачає підстав для визнання наведених скаржником у клопотанні про поновлення строку апеляційного оскарження підстав пропуску такого строку поважними.

За змістом ч.3 ст.298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Враховуючи викладене, апеляційну скаргу необхідно залишити без руху, встановивши строк, протягом якого скаржник має усунути вказані недоліки та надати суду апеляційної інстанції обґрунтоване клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження з наведенням інших підстав та доказів, які б підтверджували неможливість своєчасного вчинення процесуальної дії зі звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою у строк, визначений законом.

Керуючись ст.ст. 169, 295, 296, ч.3 ст.298 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

1. Визнати неповажними, наведені Головним управлінням ДПС у Вінницькій області, підстави поновлення строку на апеляційне оскарження.

2. Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінстрой" до Головного управління ДПС у Вінницькій області, Державної податкової служби України про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії залишити без руху.

3. Запропонувати апелянту протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

4. Роз`яснити особі, яка подала апеляційну скаргу, що у разі неусунення недоліків, зазначених в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху, у відкритті апеляційного провадження буде відмовлено.

5. Копію цієї ухвали надіслати на адресу особі, яка подала апеляційну скаргу, рекомендованим листом.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Сторчак В. Ю.