Постанова

від 18.08.2020 по справі 906/291/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2020 року Справа № 906/291/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.

без виклику представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житомирського міського центру зайнятості на рішення Господарського суду Житомирської області від 22 травня 2020 р. (ухваленого суддею Тимошенком О.М., повний текст складено 26.05.20) у справі № 906/291/20

за позовом Житомирського міського центру зайнятості

до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області

про стягнення 53330,93 грн.

ВСТАНОВИВ:

Житомирський міський центр зайнятості (надалі - позивач) звернувся в Господарський суд Житомирської області з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області (надалі - відповідач) про стягнення 53330, 93 грн.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 04.02.20 року у справі № 906/291/20 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 7332,16 грн. шкоди та 1813, 01 грн судових витрат, в частині стягнення 45998,77 грн. в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки останнім днем роботи є день звільнення, то з 21.02.2018 громадянка набула права набути статус безробітної звернувшись з відповідною заявою до позивача і на восьмий день, тобто з 01.03.2018 мала бути розпочата виплата допомоги по безробіттю. Таким чином, допомога по безробіттю ОСОБА_1 за період з 30.01.2018 по 28.02.2018 виплачена безпідставно.

Суд дійшов висновку, що шкода, завдана позивачу підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, який за власної недбалості допустив порушення трудового законодавства, в результаті чого позивач втратив 7332,16 грн. у вигляді безпідставної виплати громадянці допомоги по безробіттю. Позовні вимоги про відшкодування виплаченої громадянці допомоги по безробіттю за період з 01.03.18 р. по 18.10.18 р. в розмірі 45998,77 грн. є безпідставними.

За таких обставин, суд задоволив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 7332,16 грн., в інйшій частині позову відмовив.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 04.02.20 року у справі № 906/291/20 та задоволити позовні вимоги повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що через неправомірні дії відповідача ОСОБА_1 безпідставно надано статус безробітного та виплачено допомогу у сумі 53330,93 грн., тому позивачу завдано шкоду відповідачем у вигляді безпідставно виплаченої допомоги по безробіттю.

Стверджує, що рішення суду винесено неправомірно, в порушення норм матеріального та процесуального права, при неповному розслідуванні всіх обставин справи, що мають значення для прийняття даного рішення, а тому дане рішення підлягає скасуванню.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив вимоги апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Зокрема, зазначив, що стягнення коштів з роботодавця можливо виключно в межах з 30.01.18 р по 20.02.18 р., за цей період особа безпідставно отримала 7332, 16 грн. допомоги.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення змінити, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, громадянка ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з Фондом соціального страхування України у Житомирській області.

З 29.12.2017 р. громадянка була звільнена з роботи у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

22.01.2018 р. ОСОБА_1 звернулась до позивача із заявою про надання їй статусу безробітної.

Крім того, 22.01.18 р. ОСОБА_1 звернулась до позивача з заявою про призначення виплати допомоги по безробіттю.

22.01.2018 року ОСОБА_1 надано статус безробітної.

Відповідно до довідки №991 від 20.01.18 р. ОСОБА_1 виплачено допомогу по безробіттю за період 30.01.2018 р. по 18.10.2018 р. в сумі 53330,93 грн.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомир від 18.09.18 р. у справі № 296/867/18 визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 та змінено дату її звільнення з 29.12.2017 на 20.02.2018р. Рішення суду мотивовано порушенням роботодавцем (відповідачем) трудового законодавства. Цим же рішенням суду стягнуто з Фонду соціального страхування України у Житомирській області (відповідача) на користь громадянки ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 02.01.2018 по 20.02.2018 в розмірі 19852,75 грн.

Вказане рішення залишено без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 03.02.20 р. у справі № 296/867/18.

22.11.2018 р. позивач звернувся до відповідача з претензію, в якій вимагав сплатити кошти в сумі 53330 грн. 93 коп., виплачені ОСОБА_1 у вигляді допомоги по безробіттю.

Листом № 07-2357 відповідач надав відповідь на претензію, в якому повідомив про відсутність підстав для задоволення претензії.

У зв`язку з відмовою відповідача повернути кошти, виплачені ОСОБА_1 у вигляді допомоги по безробіттю в сумі 53330,93 грн., Житомирський міський центр зайнятості звернувся з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області про стягнення 53330,93 грн. безпідставно виплаченої допомоги по безробіттю.

Аналізуючи встановлені обставини справи, апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" страховим випадком є подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу; застраховані особи опинилися в стані часткового безробіття.

Згідно із частиною першою статті 6 вказаного Закону право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають застраховані особи.

Видом забезпечення за цим Законом є, зокрема, допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності (абзац другий частини першої статті 7).

Процедура реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, центром зайнятості державної служби зайнятості визначено постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 №198 (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин (надалі по тексту - Порядок № 198).

Відповідно до п. 6 Порядку №198 рішення про надання статусу безробітного чи відмову у наданні такого статусу приймається центром зайнятості не пізніше ніж протягом семи календарних днів з дня подання особою заяви про надання статусу безробітного.

Відповідно до ст. 43 ч.1 Закону України Про зайнятість населення статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.

Відповідно до частини 2 цієї ж статті статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.

Як було встановлено судом першої інстанції, статус безробітної надано ОСОБА_1 22.01.2018р.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" допомога по безробіттю виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.

Частиною 1 статті 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Судом встановлено, безробітній ОСОБА_1 призначено допомогу по безробіттю з 30.01.2018 р.

З 19.10.18 р. ОСОБА_1 припинено виплати у зв`язку з тим, що Корольовський районний суд м. Житомир 18.09.18 р. виніс рішення про зміну дати звільнення ОСОБА_1 з 29.12.17 р. на 20.02.18 р.

Судом встановлено, за період з 30.01.2018р. по 18.10.2018 р. Центром зайнятості виплачено безробітній ОСОБА_1 допомогу по безробіттю в загальній сумі 53330,93 грн.

Частиною 3 ст. 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначено, що з роботодавця утримуються: сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду; незаконно виплачена безробітному сума забезпечення у разі неповідомлення про його прийняття на роботу; незаконно отримана сума допомоги по частковому безробіттю.

Як встановлено судом, рішенням Корольовьского районного суду м. Житомира від 18.09.18 р. у справі № 296/867/18, яке набрало законної сили 03.02.20 р. змінено дату звільнення ОСОБА_1 з 29.12.2017 на 20.02.2018р.

У мотивувальній частині судового рішення апеляційної інстанції визнано, що Управління допустило порушення ст. 49-2 КЗпП України в частині недотримання строку попередження найманого працівника про наступне звільнення. З цих підстав судом змінено дату звільнення ОСОБА_1 на 20 лютого 2018 року.

В даних правовідносинах суд враховує, що право звільненого працівника отримати допомогу по безробіттю за рахунок страхових коштів гарантується ЗУ Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та його реалізація не залежить від дотримання роботодавцем вимог трудового законодавства в частині визначення дати його звільнення чи причини звільнення. Виплата страхових коштів безробітному покладена ЗУ Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття на страховика. Право на компенсацію виплачених страхових коштів у повному обсязі з роботодавця страховик має лише у випадку поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за судовим рішенням, що набрало законної сили. За відсутності такого юридичного факту у роботодавця не виникає обов`язку відшкодовувати страховику понесені ним витрати по виплаті допомоги по безробіттю звільненому працівнику на законних підставах у повному обсязі. Стаття 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Межі виконання роботодавцем цивільного обов`язку перед страховиком визначено судом саме за правилами ст. 1212 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи в якості правової підстави позивач визначає статтю 1166 ЦК України.

Колегія суддів враховує, що при вирішенні спору у даній справі, суд апеляційної інстанції, врахуває правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 про те, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Так, за змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Окрім того, для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 Цивільного кодексу України).

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №629/4628/16-ц (провадження №14-77цс18), від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18).

Крім того, у п. 1 ч.1 статті 1215 ЦК України передбачено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

З огляду на викладене, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є за своїм змістом кондикційними, а не деліктними, тому підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) відсутні.

Відтак суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що внаслідок зміни судовим рішенням дати звільнення ОСОБА_1 з 29 грудня 2017 року на 20 лютого 2018 року вказує на наявність в цей період трудових відносин з роботодавцем. А тому, допомога по безробіттю за період з 30.01.2018 року до 20.02.2018року в загальній сумі 7332,16 грн. є такою, що набута ОСОБА_1 безпідставно.

Натомість отримана ОСОБА_1 в статусі безробітної допомога по безробіттю за період з 01.03.18 р. по 18.10.18р. в сумі 45998,77 грн. є такою, що набута нею на підставі ЗУ Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та не підлягає стягненню з Управління, яке в силу встановлених судом юридичних фактів вже не мало правового статусу роботодавця звільненого працівника в цей період за правилом ч.1 ст. 235 КЗпП України.

Колегія суддів зазначає, що судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях ймовірності настання чи ненастання певних обставин , зумовлених діями чи бездіяльністю сторін спору. В даних спірних правовідносинах суд враховує, що право звільненого працівника отримати допомогу по безробіттю за рахунок страхових коштів гарантується Законом №1533-III та його реалізація не залежить від дотримання роботодавцем вимог трудового законодавства в частині визначення дати його звільнення чи причини звільнення. Виплата страхових коштів безробітному покладена Законом №1533-III на страховика. Право на компенсацію виплачених страхових коштів у повному обсязі з роботодавця страховик має лише у випадку поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за судовим рішенням, що набрало законної сили. За відсутності такого юридичного факту у роботодавця не виникає обов`язку відшкодовувати страховику понесені ним витрати по виплаті допомоги по безробіттю звільненому працівнику на законних підставах у повному обсязі. Стаття 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Межі виконання роботодавцем цивільного обов`язку перед страховиком визначено судом саме за правилами ст. 1212 ЦК України.

З огляду на вищевикладене, Північно-західний апеляційний господарський суд вважає наведені доводи апеляційної скарги необґрунтованими та безпідставними та такими, що підлягають відхиленню. Інших письмових доказів в обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянтом не наведено.

Враховуючи вказане, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно з`ясував обставини справи, однак, помилився в застосуванні норм матеріального права, а тому, мотивувальну частину оскаржуваного рішення слід змінити.

Крім того, колегія суддів здійснивши розрахунок судових витрат пропорційно задоволеним позовним вимогам, дійшла висновку, що суд першої інстанції помилково стягнув з відповідача на користь позивача 1813,01 грн., тоді як підлягає стягненню 289 грн. судового збору.

Відповідно до ст.. 129 ГПК України, судові витрати за розгляд апеляційної скарги слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Житомирського міського центру зайнятості на рішення Господарського суду Житомирської області від 22 травня 2020 р. у справі № 906/291/20 залишити без задоволення.

Змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Житомирської області від 22 травня 2020 р. у справі № 906/291/20 в редакції даної постанови.

Змінити резолютивну частину рішення Господарського суду Житомирської області від 22 травня 2020 р. у справі № 906/291/20 в частині розподілу судових витрат.

Викласти рішення в наступній редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області (м.Житомир, майдан Корольова,2; код 13572488) на користь Житомирського міського центру зайнятості (10009, м.Житомир, пл.Польова, 6-А; код 13561251) - 7332,16 грн., 289 грн. судового збору.

Відмовити в задовленні позову в частині стягнення 45998,77 грн."

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №906/291/20 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "18" серпня 2020 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.