Рішення

від 18.08.2020 по справі 910/5330/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.08.2020Справа № 910/5330/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В. , розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/5330/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ФІЛАЗОНІТ УКРАЇНА

до Товариства з обмеженою відповідальністю УКРФІРМ

про стягнення 129552,94 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ФІЛАЗОНІТ УКРАЇНА (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю УКРФІРМ (далі - відповідач) про стягнення 129552,94 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за договором поставки продукції для дослідних робіт №21/05/2018 від 21.05.2018, не розрахувався за отриманий товар, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення суму боргу у розмірі 3800 євро, що еквівалентно 112354,00 грн на дату подачі позову та 17198,34 грн пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2020 позовну заяву прийнято судом до розгляду, відкрито провадження у справі №910/5330/20 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 22.04.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04025, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 21, оф. 3.

Втім ухвала суду була повернута органом поштового зв`язку з відміткою "За закінченням терміну зберігання".

Частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвали про повідомлення про час, дату та місце розгляду справи за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

За змістом частини 1 та 2 ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 22.04.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Разом з цим, у відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Однак, відповідно до редакції пункту 4 Розділу Х Прикінцеві положення (чинної до 17.07.2020) Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки, в тому числі щодо подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. на всій території України карантин. Постановою Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" (з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України №500 від 17.06.2020), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, установлено карантин з 22.05.2020 по 31.07.2020, із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні, продовжено на всій території України дію карантину.

17.07.2020 набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) від 18 червня 2020 року №731-IX, за яким процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу Х Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом (пункт 2 розділ ІІ Прикінцеві та перехідні положення ).

Отже, 17.07.2020 автоматичне продовження процесуальних строків на період дії карантину припинено, однак законодавцем надано проміжний термін тривалістю 20 днів для учасників справи на вчинення відповідних процесуальних дій.

Втім відповідач у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.05.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю ФІЛАЗОНІТ УКРАЇНА (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю УКРФІРМ (далі - покупець) укладено договір поставки продукції для дослідницьких робіт №21/05/2018 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов`язався передавати у власність покупця товар, найменування, асортимент, кількість і вартість якого вказуються у Специфікаціях, що підписуються сторонами та є невід`ємною частиною цього договору, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його, виконати інші зобов`язання, які передбачені цим договором та додатками до нього.

За пунктом 3.1 договору умови поставки товару визначаються сторонами у специфікаціях, що є невід`ємною частиною цього договору.

Товар вважається переданим покупцю з моменту отримання ним товару на підставі видаткової накладної, або акту прийому-передачі товару чи інших документів, які свідчать про факт отримання такого товару (пункт 3.3 договору). В свою чергу, пунктом 4.3 договору передбачено, що товар вважається переданим продавцем і прийнятим покупцем: по кількості, асортименту - відповідно до пункту 3.3 договору.

Оплата ж товару згідно пункту 5.2 договору та пункту 5 специфікації здійснюється в національній грошовій одиниці України - гривні у перерахунку з іноземної валюти Євро на день оплати за товар.

У розділі 6 договору передбачені обов`язки сторін, згідно пункту 6.1 якого покупець зобов`язаний провести оплату за товар в строк і на умовах вказаних у специфікації, при перерахуванні обов`язково вказувати в платіжному документі номер і дату укладення даного договору, а у випадку відсутності таких реквізитів, продавець самостійно визначає напрями зарахування отриманих сум в рахунок погашення існуючих зобов`язань покупця. А продавець зобов`язаний передати товар покупцю згідно умов договору, надати покупцю разом з товаром видаткову накладну (пункт 6.3 договору).

Пунктом 13.1 договору установлено, що договір є чинним з моменту його підписання і скріплення печатками обома сторонами і діє до 31.12.2019 (з урахуванням додаткової угоди №1 від 19.12.2018), а в частині взаєморозрахунків до їх повного виконання сторонами.

В специфікації від 22.05.2018 (далі - специфікація), що викладена у формі додатку №1 до договору, сторони визначили, що продавець передає, а покупець приймає та оплачує товар Філазоніт ТО у кількості 500 літрів та 100 літрів за пільговою ціною та Філазоніт СВ у кількості 500 літрів та 100 літрів за пільговою ціною.

Пунктом 2 специфікації погоджено, що ціна продукції біопрепарату Філазоніт за даним договору становить 116,5525474 грн за 1 літр в т.ч. ПДВ, що станом на дату укладання договору становить 3,8 Євро згідно курсу Національного банку України іноземної валюти Євро: за 1 євро - 30,671723 грн. Загальна вартість товару складає 116792,54 грн, у т.ч. ПДВ, що еквівалентно 3800,00 Євро за курсом 1 євро = 30,671723грн, встановленим Національним банком України на дату укладення цього договору та 240 грн за 200 літрів продукції по пільговій ціні. Загальна вартість підлягає зміні у випадку зміни курсу євро встановленого Національним банком України на дату оплати, по відношенню до курсу євро, встановленого Національним банком України на дату укладення цього договору (пункт 3 специфікації).

Як встановлено судом на підставі наявних в матеріалах справи доказів, на виконання умов даного договору та специфікації, позивачем було поставлено відповідачу узгоджений товар, а саме Філазоніт ТО, на загальну суму 58602,00 грн, що підтверджується видатковими накладними №РН-0052301 від 23.05.2018 на суму 58482,00 грн та №РН-0052302 від 23.05.2018 на суму 120,00 грн, які підписані сторонами без заперечень та скріплені печатками.

19.12.2018 сторони підписали додаткову угоду №1 (далі - додаткова угода), в якій підтвердили отримання товару за укладеним договором на суму 58600,00 грн, що еквівалентно 1905,80 Євро по курсу НБУ на дату поставки товару, тобто 23.05.2018.

В пункті 4 додаткової угоди сторони погодили, що продавець зобов`язується за заявкою покупця здійснити весною 2019 року поставку залишку товару у відповідності до специфікації в кількості 600 літрів (300 літрів Філазоніт ТО (інокулянт) та 300 літрів Філазоніт СВ (деструктор)).

При цьому, пунктом 5 додаткової угоди сторони погодили, що покупець зобов`язується оплатити вартість наявної заборгованості та вартість поставки товару, що відбудеться весною 2019 року у наступному порядку: 20% до 15.05.2019 та 80% до 01.10.2019.

Як встановлено судом на підставі наявних в матеріалах справи доказів, на виконання умов даного договору та додаткової угоди, позивачем було поставлено відповідачу узгоджений товар, а саме Філазоніт ТО (300 літрів, з них 100 рекламних) та Філазоніт СВ (300 літрів) на загальну суму 56139,60 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0043001 від 30.04.2019, яка підписана сторонами без заперечень та скріплена печаткою.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору.

Позаяк, відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за договором, щодо оплати поставленого товару, оплату належним чином не здійснив, у зв`язку з чим виникла заборгованість за поставлений товар в сумі, згідно п. 3 специфікації, 3800 Євро.

Стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 5 додаткової угоди №1 від 19.12.2018 до договору, сторони передбачили, що покупець зобов`язується оплатити вартість наявної заборгованості та вартість поставки товару, що відбудеться весною 2019 року у наступному порядку: 20% до 15.05.2019 та 80% до 01.10.2019.

Втім, як встановлено судом, відповідач, у встановлені додатковою угодою до договору строки, оплату отриманого товару в повному обсязі не здійснив.

Тоді як, частина 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки обумовленого сторонами товару та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині повної оплати отриманого товару, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення 3800 Євро, що з урахуванням курсу Національного банку України (1 євро-32,4973) на дату винесення судового рішення складає 123489,74 грн.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

При цьому, частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 9.1 договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. Покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару і сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу. При розрахунку пені застосовується ставка НБУ, що діє в період нарахування пені (пункт 9.2 договору).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В той же час, у пункті 9.4 договору сторони дійшли згоди про зміну тривалості позовної давності про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, і встановили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через три роки від дня, коли це зобов`язання повинно було бути виконане.

Отже, пунктом 9.4 договору сторонами, окрім зміни строку позовної давності, було погоджено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через три роки від дня, коли це зобов`язання повинно було бути виконане.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати поставленого товару, позивачем, у відповідності до вимог чинного законодавства та п. 9.1-9.4 договору, нараховано та заявлено до стягнення пеню у загальному розмірі 17198,34 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині в сумі, за розрахунком суду, 17108,44 грн, оскільки позивачем не вірно було визначено початок періоду прострочення, так як прийменник до з прив`язкою до календарної дати в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь (аналогічна правова позиція викладена в постанові ВС від 08.10.2018 у справі №927/490/18).

Таким чином, за розрахунком суду, стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 14561,96 грн., в іншій частині цих позовних вимог слід відмовити.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього заборгованості з оплати отриманого товару та відсутність підстав для оплати заявлених до стягнення коштів.

За таких обставин, оцінивши подані докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, а також зважаючи на помилки, які допустив позивач під час проведення розрахунку пені, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

При цьому судом враховано, що відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 ЦК України).

Відповідно до пункту 3 статті 3 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні гривня як грошова одиниця України (гривня) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів та розрахунків.

Аналогічна за своїм змістом наявна норма і в Законі України Про валютні операції , а саме частиною 1 статті 5 встановлено, що гривня є єдиним законним платіжним засобом в

Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків.

Частиною 2 статті 5 Закону України Про валютні операції унормовано, що усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні, крім розрахунків за: операціями зі здійснення іноземних інвестицій та повернення іноземному інвестору прибутків, доходів (у тому числі дивідендів) та інших коштів, одержаних на законних підставах у результаті здійснення іноземних інвестицій; операціями банків з надання банківських та інших фінансових послуг на підставі банківської ліцензії; операціями з надання фінансових послуг, визначених пунктами 1-5 частини другої та частиною третьою статті 9 цього Закону, що надаються небанківськими фінансовими установами та операторами поштового зв`язку, які мають ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій; операціями з розміщення, виплати грошового доходу та погашення облігацій, казначейських зобов`язань України, номінованих в іноземній валюті, якщо це передбачено проспектом цінних паперів (умовами їх розміщення); операціями з купівлі-продажу державних цінних паперів, номінованих в іноземній валюті, якщо ініціатором або отримувачем за такою валютною операцією є банк; іншими операціями, визначеними Митним кодексом України та (або) нормативно-правовими актами Національного банку України (частина 2 статті 5 Закону України Про валютні операції ).

При цьому статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим НБУ на день ухвалення рішення. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом, про що наголошувалось і в п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 3800 Євро, що за курсом Національного банку України (1 євро 32,4973) на дату винесення судового рішення складає 123489,74 грн.

При цьому, судом враховано, що особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у статті 49 Закону України Про виконавче провадження . Так, відповідно до частини третьої вказаного закону, у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.

У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Аналогічна правова позиції позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц.

Відтак, оскільки судом визначено характер основного грошового зобов`язання у Євро та враховуючи приписи Закону України Про виконавче провадження щодо особливостей звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті, зазначення в резолютивній частині рішення з перерахунком в гривнях за офіційним курсом Національного банку України на день платежу як вказує позивач не є доречним.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог.

Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позаяк, позивач у підтвердження розміру витрат на правничу допомогу під час розгляду справи не надав суду жодного доказу, як то акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, у зв`язку з чим відсутні підстави для покладення цих витрат на відповідача з підстав їх недоведеності.

Керуючись статей 13, 73, 74, 76-80, 120, 129, 178, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ФІЛАЗОНІТ УКРАЇНА до Товариства з обмеженою відповідальністю УКРФІРМ про стягнення 129552,94 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю УКРФІРМ (04205, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 21, оф. 3; ідентифікаційний код 39823763) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ФІЛАЗОНІТ УКРАЇНА (90202, Закарпатська обл., м. Берегове, вул. Богдана Хмельницького, буд. 122; ідентифікаційний код 40123685) суму основної заборгованості у розмірі 3800 (три тисячі вісімсот) Євро, що еквівалентно по курсу НБУ на дату прийняття рішення 123489 (сто двадцять три тисячі чотириста вісімдесят дев`ять) грн 74 коп., пеню у розмірі 17108 (сімнадцять тисяч сто вісім) грн 44 коп. та судовий збір у розмірі 2100 (дві тисячі сто) грн 53 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 18.08.2020.

Суддя Т.В. Васильченко