Рішення

від 10.08.2020 по справі 120/2409/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

10 серпня 2020 р. Справа № 120/2409/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Вендичанська цегла" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

05 червня 2020 року Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Вендичанська цегла" щодо стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що товариством з обмеженою відповідальністю "Вендичанська цегла" не забезпечено встановленого нормативу в кількості одного робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю та не сплачено адміністративно-господарські санкції в розмірі 119929,52 гривень, що зумовило нарахування пені в розмірі 1547,14 гривень.

Ухвалою від 09 червня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

01 липня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача вказав на те, що відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" товариство з обмеженою відповідальністю "Вендичанськеа цегла" виконало свій обов`язок щодо створення встановленої для нього кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та протягом 2019 року до центру зайнятості направлялись звіти форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", в яких вказувалась наявність вакансій, створених для працевлаштування осіб з інвалідністю. За наведених обставин представник відповідача вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Зважаючи на те, що розгляд цієї справи здійснюється в порядку письмового провадження, тому суд при ухваленні даного рішення зважає на положення частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Разом із тим, слід враховувати приписи частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якими датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відтак, аналіз приписів статей 243 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що у разі постановлення рішення у письмовому провадженні воно має бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення строку розгляду відповідної справи; при цьому, дата ухвалення рішення в порядку письмового провадження має співпадати із датою складення повного рішення.

Зважаючи на те, що суд вирішив розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження, а також з огляду на те, що відповідно до наказу голови Вінницького окружного адміністративного суду №077-в/к від 22 червня 2020 року головуючий суддя протягом періоду з 13 липня 2020 року по 07 серпня 2020 року перебував у щорічній відпустці, тому повний текст судового рішення складено до закінчення строку, встановленого частиною 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів частини 6 статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вендичанська цегла" використовує найману працю та зобов`язане виконувати соціальні програми по охороні прав малозахищених верств населення, в тому числі осіб з інвалідністю, зокрема, шляхом створення чи виділення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю згідно з чинним законодавством України.

Відповідач до Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подав звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік, згідно із яким самостійно визначив середньооблікову кількість штатних працівників в кількості 63 особи, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 особа, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" становить 3 особи, фонд оплати праці штатних працівників - 3777,78 гривень, середньорічна заробітна плата штатного працівника - 59965 гривень.

Оскільки відповідач не забезпечив встановленого нормативу для працевлаштування особи з інвалідністю та не сплатив адміністративно-господарські санкції, Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 119929,52 гривень та нарахованої пені у розмірі 1547,14 гривень.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні врегульовано однойменним Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (надалі - Закон)".

Так, статтею 17 цього Закону визначено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (частина 1 статті 18 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 18-1 Закону особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендацій МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань. Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 19 Закону встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 9 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Частиною 3 статті 20 згаданого Закону визначено, що сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Водночас, відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 31 січня 2007 року №70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" визначено, що роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" передбачено відповідним Порядком, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31 травня 2013 року.

Пунктом 3 розділу І вказаного Порядку передбачено, що форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Актуальність зазначених у формі №3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку (пункт 4 розділу І Порядку).

Форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником (пункт 5 розділу І Порядку).

Відтак, у разі відкриття вакансії роботодавцем не пізніше ніж через три робочих дні подається форма №3-ПН до відповідного центру зайнятості.

Судом встановлено, що відповідачем протягом 2019 року щомісяця до центру зайнятості подавались звіти про наявність вакансій за формою №3-ПН, у яких вказувалась інформація про наявність вакансій на посаду підсобного робітника (із зазначенням можливості працевлаштування особи з інвалідністю).

Відтак, відповідачем подавалися звіти форми №3-ПН до центру зайнятості, що свідчить про дотримання ним вимог Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", що затверджений наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316.

Окрім того, зі змісту листа Вінницького обласного центру зайнятості вих. №03-13/1817-20 від 04 травня 2020 року слідує, що до товариства з обмеженою відповідальністю "Вендичанська цегла" у січні 2019 року направлено для працевлаштування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які відмовилися від працевлаштування.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем виконано вимоги, передбачені чинним законодавством України, щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та повідомлення про це компетентний державний орган.

Частиною 10 статті 19 Закону передбачено, що керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що роботодавець не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю за умови створення ним робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю згідно із нормативом та інформування про це відповідні установи незалежно від того, чи відбулось таке працевлаштування.

Таким чином, посилання позивача у позові на вимоги статей 18 та 19 Закону щодо обов`язку відповідача працевлаштовувати осіб з інвалідністю не може трактуватися як обов`язок відповідача самостійно розшукувати осіб з інвалідністю для їх працевлаштування.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі статтею 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази, наявні у справі, та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що позивачем при зверненні до суду з позовною заявою сплачено судовий збір в розмірі 2102 гривні, проте з урахуванням приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні підстави для його відшкодування.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (місцезнаходження: 21100, м. Вінниця, вул. Пирогова, 135-А; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 13308892)

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Вендичанська цегла" (місцезнаходження: 24032, Вінницька обл., Могилів-Подільський р-н, смт. Вендичани, вул. 50-річчя Жовтня, 17; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 38608066)

Рішення суду в повному обсязі складено 10.08.2020

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович