Рішення

від 04.08.2020 по справі 907/565/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

04.08.2020 р. м. Ужгород Справа № 907/565/19

За позовом Приватного акціонерного товариства "Закарпатавтотранс", м. Ужгород

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубертяношбус", с. Драгово Хустського району

про стягнення 47 100 грн. штрафних санкцій за порушення виконання зобов`язання за договором про надання послуг автостанцією перевізникові № 07 від 28.03.2017 року,

Суддя господарського суду - Пригара Л.І.

Секретар судового засідання - Багин Г.Ф.

представники :

Позивача -

Відповідача - не з`явився

СУТЬ СПОРУ: Приватним акціонерним товариством "Закарпатавтотранс", м. Ужгород заявлено позов до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубертяношбус", с. Драгово Хустського району про стягнення 47 100 грн. штрафних санкцій за порушення виконання зобов`язання за договором про надання послуг автостанцією перевізникові № 07 від 28.03.2017 року.

Приватним акціонерним товариством "Закарпатавтотранс" заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубертяношбус" про стягнення 47 100 грн. штрафних санкцій за порушення виконання зобов`язання за договором про надання послуг автостанцією перевізникові № 07 від 28.03.2017 року, а саме: за 471 незаїзд у вересні 2018 року - січні 2019 року автобусів відповідача, що здійснювали регулярні міжнародні пасажирські перевезення маршрутами загального користування "Тячів (Україна) - Прага (Чехія)" та "Драгово (Україна) - Прага (Чехія)", на автостанції позивача "Тячів", "Виноградів", "Іршава", "Берегово", "Мукачево", зазначені в розкладах руху. В обґрунтування позовних вимог посилається на порушення відповідачем п.п. 2.3.1., 2.3.4. укладеного між сторонами договору та ст. 40 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Відповідач подав суду відзив від 25.10.2019 року, в якому позовні вимоги заперечив частково (у розмірі 11 500 грн.), з рештою позовних вимог, а саме, у розмірі 35 600 грн., відповідач погодився і добровільно сплатив штрафні санкції платіжним дорученням № 363 від 23.10.2019 року. Заявив про необхідність застосування строку позовної давності по вимогам до 18.09.2018 року, а також про необхідність покладення судових витрат на позивача, оскільки той не надав відповідачу достатньо часу для врегулювання спору у досудовому порядку, а невдовзі після вимоги про сплату штрафних санкцій звернувся до суду.

Враховуючи добровільну сплату відповідачем штрафних санкцій у розмірі 35 600 грн., позивач у відповіді на відзив від 05.11.2019 року зменшив розмір позовних вимог до 11 500 грн. і просив повернути йому з бюджету відповідну частину судового збору 1 452 грн., а решту судового збору у сумі 469 грн. - стягнути з відповідача. Щодо вимоги відповідача про віднесення судових витрат на позивача через зловживання процесуальними правами позивач заперечив з огляду на її необґрунтованість. Також заперечив щодо застосування до спірних вимог строку позовної давності, оскільки такий, на думку позивача, не пропущено. Крім того, зауважив, що відповідач заперечуючи підставність застосування штрафних санкцій у розмірі 11 500 грн., стверджує, що ним було зірвано 38 рейсів, а не допущено 112 незаїздів автобусів на автостанції, проте, зрив рейсів також є порушенням договірної дисципліни, за яке передбачено накладення штрафу, а отже відповідач не може заперечувати штрафну санкцію у повній сумі 11 500 грн.

05.12.2019 року відповідачем подано заперечення на відповідь позивача, якою наполягає, що спір виник через неправильні дії позивача, тому судові витрати повинні бути покладені на останнього. Також повторно заявив про необхідність застосування строку позовної давності. Щодо суті позовних вимог, вважає недоведеними твердження позивача про допущені відповідачем незаїзди на автостанції позивача, зокрема наголошує, що порядок фіксації незаїздів автобусів на автостанції (у диспетчерському журналі позивача та дорожніх листах відповідача) документально обумовлені сторонами лише для маршруту "Тячів - Прага", а для маршруту "Драгово - Прага" такої домовленості між сторонами не було.

20.01.2020 року у додатковій відповіді на відзив позивач зазначив, що використання диспетчерського журналу для фіксації незаїздів автобусів на автостанції для маршруту "Драгово - Прага" є сталою господарською практикою сторін, а сам журнал є частиною програмного комплексу АСК "Автостанція", який отримав державну реєстрацію. Крім того, зазначає, що відповідач не надає у спростування даних диспетчерського журналу маршрутні (дорожні) листи, які могли би підтвердити перебування автобуса у рейсі і його заїзд на ту чи іншу автостанцію.

11.02.2020 року позивач додатково надіслав на електронні адреси суду та відповідача зведену відомість оспорюваних відповідачем незаїздів (порейсово, із вказівкою автостанцій, на які не здійснено заїзд автобуса, дат незаїздів та конкретних рейсів). Всього зазначено 112 незаїздів, 2 зриви рейсу 17.09.2018 року та одна розрахункова помилка відповідача по визнаним порушенням по рейсу "Тячів - Прага".

04.03.2020 року позивачем подано повторно більш деталізовану зведену відомість порушень (для можливості порівняння її з розкладами руху автобусів) та пояснення до вказаної відомості.

Ухвалою суду від 04.06.2020 розгляд справи було призначено на 04.08.2020, явка представників сторін була визнана на власний розсуд. Оскільки сторони явку представників у судове засідання не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, клопотань до суду щодо відкладення судового розгляду від сторін не поступало, суду про поважність причин неявки сторін не повідомлялося та з огляду на наявність у матеріалах справи письмових заяв сторін по суті спору і визначення судом явки представників сторін на власний розсуд, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи,

суд Встановив:

На підставі ліцензії на надання послуг з міжнародного перевезення пасажирів автобусами (серія АЕ № 266606, видана 21.08.2013 року Державною інспекцією з безпеки на наземному транспорті) та дозволів на міжнародні регулярні перевезення пасажирів між Україною та Чеською Республікою № 010559, № 010572, № 010578 від 28.11.2016 року та № 014399, № 014411 від 29.04.2017 року, виданих Міністерством інфраструктури України та Державною службою України з безпеки на транспорті, відповідач отримав право на виконання міжнародних регулярних автобусних рейсів за маршрутами загального користування "Драгово - Прага" та "Тячів - Прага". Затверджені розклади руху автобусів по вказаних міжнародних автобусних маршрутах передбачали заїзди автобусів відповідача на автостанції позивача "Тячів", "Хуст", "Іршава", "Виноградів", "Берегово", "Мукачево", "Ужгород" у прямому (тобто з України до Чехії) та/або зворотному (тобто з Чехії до України) напрямках. Розкладами руху також визначена регулярність маршруту по днях тижня для українського перевізника та перевізників - резидентів Чеської Республіки (Lubjano Trans s.r.o. та Alphatrans Bus s.r.o.).

Належність позивачу у спірному періоді з 17.09.2018 року по 14.01.2019 року права на експлуатацію автостанцій "Тячів", "Хуст", "Виноградів", "Берегово", "Мукачево", "Ужгород", зазначених у розкладах руху, підтверджена публічно доступним на офіційному веб-сайті Державної служби України з безпеки на транспорті Переліком атестованих автостанцій (гіперпосилання http://dsbt.gov.ua/storinka/perelik-atestovanyh-avtostanciy). Факт належності автостанцій позивачу також визнано відповідачем у відзиві від 25.10.2019 року, тому в силу ч. 1 ст. 75 ГПК України зазначена обставина доказуванню не підлягає.

Згідно ч. 4 ст. 32 Закону України "Про автомобільний транспорт" відправлення чи прибуття автобусів міжнародних автобусних маршрутів загального користування здійснюється тільки з автостанцій, а у разі їх відсутності - із зупинок, передбачених розкладами руху. В свою чергу, згідно ч. 1 ст. 32 вказаного Закону України, відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором.

На виконання вищевказаних приписів транспортного законодавства між сторонами 28.03.2017 року було укладено договір № 07 про надання послуг автостанцією перевізникові та додаткові угоди до нього: № 1 від 28.03.2017 року та № 2 від 29.05.2017 року. Зазначений договір сторін з додатками № 1 і 2 та додатковими угодами № 1 і 2 містить наступні релевантні стосовно даного спору умови:

- п. 1.1. позивач за завданням відповідача надає йому на території своїх автостанцій (автовокзалів) комплекс обов`язкових та передбачених законодавством послуг, пов`язаних з організацією і здійсненням процесу прийняття та відправлення пасажирів транспортом відповідача, продажом проїзних квитків та квитанцій на перевезення багажу, диспетчерським управлінням, організацією прибуття і відправлення автобусів, інформуванням водіїв щодо умов дорожнього руху, а також інші послуги відповідно до Закону України "Про автомобільний транспорт" та Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 176 від 18.02.1997 року;

- п. 1.2. позивач надає відповідачу послуги з обслуговування перевезень пасажирів автобусами за маршрутами, перелік яких наведено у Додатку № 1, що є невід`ємною частиною цього договору;

- п. 2.3.1. відповідач зобов`язаний здійснювати відправлення свого транспорту виключно з автовокзалів, автостанцій та диспетчерських пунктів, передбачених розкладом руху за певним маршрутом, затвердженим Організатором перевезень;

- п. 2.3.4. у разі неможливості виконати рейс відповідач зобов`язаний невідкладно сповістити про це позивача письмово чи за допомогою засобів зв`язку не пізніше ніж за 2 години до відправки;

- п. 4.2.1. за зрив рейсу у міжнародному сполученні без попередження відповідно до п. 2.3.4. цього договору та за відсутності форс-мажорних обставин відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 100 грн.;

- п. 4.2.2. за порушення графіка руху, а саме: у разі незаїзду на автостанцію згідно розкладу руху відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 100 грн.;

- п. 4.4. штрафні санкції за цим договором сплачуються шляхом виставлення вимоги стороною, стосовно якої вчинено порушення цього договору, з наступною сплатою стороною, яка вчинила порушення, коштів шляхом їх перерахування на банківський рахунок протягом десяти робочих днів;

- п. 9. цей договір набирає чинності з 28.03.2017 року і діє до дати, якою встановлено останній день строку дії договору перевізника із організатором перевезень. У разі здійснення перевезень на основі дозволу організатора, цей договір діє до дати, якою встановлено останній день строку дії такого дозволу;

- п. 10. відповідач зобов`язаний додати до договору копії дозволів Організатора перевезень на обслуговування маршруту та копію затвердженого розкладу руху автобусів на маршруті;

- додаток № 1 від 28.03.2017 року - договір сторін укладено щодо міжнародного маршруту "Драгово - Прага", періодичність виконання - згідно з розкладом руху, строк дії договору - до 14.11.2019 року;

- додаткова угода № 2 від 29.05.2017 року - договір доповнено додатком № 2, який є невід`ємною частиною договору; позивач фіксує прибуття та відправлення автобусів з/на автостанцію позивача у дорожніх листах відповідача та диспетчерському журналі позивача;

- додаток № 2 від 29.05.2017 року - договір сторін укладено щодо міжнародного маршруту "Тячів - Прага", періодичність виконання - згідно з розкладом руху, строк дії договору - з 28.04.2017 року по 27.04.2022 року.

Як випливає з даних диспетчерського журналу позивача, засвідчений витяг з якого подано у матеріали справи, а також додатково поданих позивачем 11.02.2020 року та 04.03.2020 року "Зведених відомостей оспорюваних відповідачем по справі № 907/565/19 незаїздів рейсових автобусів ТОВ "Лубертяношбус" на автостанції ПрАТ "Закарпатавтотранс" за період вересень 2018 року - січень 2019 року, маршрут "Прага (CZ) - Драгово (UA)", відповідачем у періоді з 17.09.2018 року по 14.01.2019 року допущено 471 випадок порушення договірної дисципліни, зокрема, незаїздів автобусів відповідача на ту чи іншу автостанцію (або кілька автостанцій поспіль) позивача під час виконання рейсу, а також повні зриви рейсів (тобто взагалі невихід автобуса в рейс без поважних причин).

Відповідачем визнано 356 випадків порушення умов договору і згідно з платіжним дорученням № 363 від 23.10.2019 року самостійно сплачено позивачу штрафні санкції у розмірі 35 600 грн. (356 порушень х 100 грн. за кожне порушення), після чого позивач у відповіді на відзив від 05.11.2019 року зменшив розмір позовних вимог до 11 500 грн. У зв`язку з цим суд розглядає позовні вимоги у зменшеному розмірі, а саме, у розмірі 11 500 грн.

Щодо оспорюваної сторонами суми 11 500 грн. суд констатує наступні висновки:

- по-перше, суд відхиляє заперечення відповідача щодо того, що диспетчерський журнал позивача є допустимим доказом лише для фіксації прибуття та відправлення автобусів на міжнародному маршруті "Тячів - Прага" (оскільки прямо передбачений додатковою угодою № 2 від 29.05.2017 року) і не може бути допустимим доказом для фіксації прибуття та відправлення автобусів на міжнародному маршруті "Драгово - Прага", оскільки це прямо не передбачено укладеним між сторонами договором. Суд вважає обґрунтованими твердження позивача про те, що допустимість з технічної та юридичної точки зору для відповідача такого способу фіксації, як електронний диспетчерський журнал позивача, щодо одного з маршрутів в силу ст. 11 ГПК України, ст. ст. 7, 256 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України робить вказану систему фіксації рейсів технічно і юридично допустимою для інших маршрутів відповідача при їх обслуговуванні цими ж автостанціями позивача, в якості господарської практики, що склалася у відносинах між сторонами. У цьому контексті суд зважає на фактичну наявність необхідної інформації по спірних рейсах за спірний період у поданому в матеріали справи витягу з електронного диспетчерського журналу, на офіційну державну реєстрацію прав інтелектуальної власності на програмний продукт АСК "Автстанція" (копії свідоцтв ВП № 28 від 04.10.1996 року та ВР № 00124 від 17.02.2004 року, а також на відсутність будь-яких доказів у відповідача на підтвердження своїх заперечень, тобто шляхових (маршрутних) листів з відмітками автостанцій позивача про прибуття / відправлення автобуса, квитково-облікової документації, яка б свідчила про посадку пасажирів на автостанціях позивача у спірні дати тощо;

- по-друге, суд вважає необґрунтованою заяву відповідача про необхідність застосування строку позовної давності щодо частини позовних вимог. Так, позивачем пред`явлена позовна вимога про стягнення штрафних санкцій за порушення умов договору за період з 17.09.2018 року по 14.01.2019 року, в тому числі 2 зриви рейсів саме 17.09.2018 року. При цьому, позов заявлено позивачем 17.09.2019 року шляхом відправки поштою, про що свідчить календарний штемпель на конверті, в якому до суду надійшла позовна заява з доданими до неї матеріалами. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення штрафу застосовується спеціальна позовна давність у 1 рік. За ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання, а за ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. В свою чергу, згідно ч. 1 ст. 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Таким чином, по штрафних санкціях за 17.09.2018 року позовна давність у 1 рік починає спливати з 18.09.2018 року і закінчується 17.09.2019 року включно (по більш пізнім порушенням строк позовної давності відповідно закінчується ще пізніше). Оскільки позов по штрафним санкціям за 17.09.2018 року було пред`явлено в останній день строку (тобто 17.09.2019 року) шляхом відправки поштою (ст. 255 Цивільного кодексу України) суд констатує відсутність пропуску позивачем строку позовної давності у даній ситуації. У цьому контексті суд бере до уваги, що відповідач не заперечує наявність господарського правопорушення з його боку (2 зриви рейсів 17.09.2018 року), оскільки посилається на необхідність застосування строку позовної давності, який може застосовуватися лише за наявного порушення/невизнання/оспорювання прав або законних інтересів позивача;

- по-третє, суд погоджується із зауваженням позивача про те, що насправді відповідач визнав не 356, а 357 фактів порушень умов договору - при обчисленні кількості порушень по маршруту "Тячів - Прага" (у прямому і зворотному напрямку) відповідач за період вересень 2018 - січень 2019 фактично вказав 110 випадків, тоді як у підсумку зазначив 109 випадків, що суд вважає механічною помилкою відповідача;

- по-четверте, співставлення розкладу руху автобусів та вказаної у ньому таблиці регулярності виконання рейсів по відповідним дням відправки з даними диспетчерського журналу позивача (зокрема, фактами заїзду автобусів відповідача на автостанцію "Мукачево" і незаїздів на автостанції "Тячів", "Виноградово" або "Берегово" підтверджує посилання позивача на наявність факту 112 незаїздів автобусів відповідача на автостанції позивача. Відповідачем дані обставини спростовані не були, доказів у підтвердження зворотного не надано.

Таким чином, суд констатує, що матеріалами справи (з урахуванням зменшення позовних вимог позивачем) підтверджено факт наявності 115 порушень відповідачем умов договору про надання послуг автостанцією перевізникові № 07 від 28.03.2017 року, а саме: 1 незаїзд на автостанцію на маршруті "Тячів - Прага", 2 зриви рейсів "Прага - Драгово" (ранковий і вечірній) 17.09.2018 року та 112 незаїздів автобусів на автостанції позивача (в т.ч. 36 на АС "Тячів", 37 на АС "Виноградів", 38 на АС "Берегово" та 1 на АС "Мукачево") при виконанні відповідачем ранкового рейсу "Прага - Драгово".

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій як, зокрема, штрафні санкції. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, а відповідно до та ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у певній, визначеній грошовій сумі.

Відповідно до п.п. 4.2.1., 4.2.2. договору про надання послуг автостанцією перевізникові № 07 від 28.03.2017 року за зрив рейсу чи незаїзд автобуса на конкретну автостанцію, передбачену розкладом руху, відповідач повинен сплатити позивачу 100 грн. за кожне порушення.

Позивачем 16.09.2019 року надіслано відповідачу поштовим зв`язком вимогу про сплату штрафних санкцій № 402-07/04 на суму 47 100 грн., тобто, дотримано передбачену п. 4.4. договору процедуру. Надіслана вимога відповідачем була задоволена лише частково у розмірі 35 600 грн., внаслідок чого спір між сторонами остаточно не врегульовано і він підлягає вирішенню судом.

Відтак, суд вважає обґрунтованими і таким, що підлягає до задоволення, заявлений позивачем позов про стягнення 11 500 грн. штрафних санкцій за порушення умов договору.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

З врахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову повністю.

Щодо розподілу судових витрат суд дійшов наступних висновків.

Судові витрати у даній справі на момент прийняття судом рішення по суті заявлених позовних вимог складаються із сплаченого судового збору у розмірі 1 921 грн. Питання про відшкодування інших судових витрат перед судом сторонами не ставилося.

Оскільки первісно позов було заявлено про стягнення штрафних санкцій у розмірі 47 100 грн., але згодом (п. 1 відповіді позивача від 05.11.2019 року на відзив відповідача) розмір позовних вимог було зменшено до 11 500 грн., на підставі п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" переплачена сума судового збору, а саме, 1 452 грн., підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України. Решта суми судового збору, а саме, 469 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до положень ч. 1 ст. 129 ГПК України.

Суд відхиляє посилання відповідача на необхідність застосування приписів ч. 9 ст. 129 ГПК України (щодо покладення судових витрат на позивача через ненадання ним відповідачу достатнього часу для досудового врегулювання спору) з огляду на те, що вимога позивача так і не була задоволена відповідачем у повному обсязі, тоді як за наслідками розгляду справи суд робить висновок про підставність і тієї частини вимог, які відповідачем не були задоволені добровільно. Відтак, між сторонами все одно в наявності був спір, який при вирішенні на користь позивача все одно потягнув би за собою присудження судових витрат на користь позивача. Таким чином, суд не погоджується з твердженням відповідача про те, що спір виник з неправильних дій позивача, оскільки відсутність врегулювання спору без участі суду була викликана не недостатністю часу у відповідача, а його правовою позицією, з якою суд не погодився.

За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. 7 Закону України „Про судовий збір", ст. ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ :

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубертяношбус", 90432, Закарпатська область, Хустський район, с. Драгово, вул. Центральна, 164 (код ЄДРПОУ 38742228) на користь Приватного акціонерного товариства "Закарпатавтотранс", 88018, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Перемоги, 102 (код ЄДРПОУ 03113934) суму 11 500 (Одинадцять тисяч п`ятсот гривень) грн. штрафних санкцій за порушення виконання зобов`язання за договором про надання послуг автостанцією перевізникові № 07 від 28.03.2017 року, а також суму 469 (Чотириста шістдесят дев`ять гривень) грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. Повернути Приватному акціонерному товариству "Закарпатавтотранс", 88018, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Перемоги, 102 (код ЄДРПОУ 03113934) з Державного бюджету України суму 1 452 (Одна тисяча чотириста п`ятдесят дві гривні) грн. переплаченого судового збору від суми 1 921 грн. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення № 28107 від 16.09.2019 року, оригінал якого міститься у матеріалах даної судової справи.

4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

5. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено 20.08.2020 року.

Суддя Пригара Л.І.