Рішення

від 07.08.2020 по справі 910/5124/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.08.2020Справа № 910/5124/20

Господарський суд міста Києва, в складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Асфальтобетонний завод "АБ Столичний" (03045, м. Київ, вул. Новопирогівська, буд. 60; ідентифікаційний код 04012321)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторітрейд Груп" (01011, м. Київ, Печерський узвіз, буд. 19; ідентифікаційний код 42187337)

про стягнення 93 688, 23 грн,

без повідомлення (виклику) представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Приватне акціонерне товариство "Асфальтобетонний завод "АБ Столичний" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторітрейд Груп", в якому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором на постачання продукції № -1/21/08/19 від 21.08.2019 в розмірі 93 688, 23 грн, яка складається із суми основного боргу - 64 129, 43 грн, пені - 9 420, 87 грн, штрафу - 12 825, 89 грн, інфляційних втрат - 319, 30 грн та 20 % річних - 6 992, 74 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2020 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Асфальтобетонний завод "АБ Столичний" залишено без руху, позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду доказів надсилання (опис вкладення в цінний лист та фіскальний чек) копії позовної заяви на адресу місцезнаходження відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

06.05.2020 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача, до якого було додано докази направлення копії позовної заяви з доданими до неї документами на адресу місцезнаходження відповідача, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2020 позовну прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд зазначає, що згідно наявного в матеріалах справи поштового повідомлення № 0105471835516 ухвала суду від 12.05.2020 була отримана представником відповідача 20.05.2020, однак станом на дату ухвалення рішення суду відповідачем відзиву на позовну заяву до суду не подано, враховуючи те, що строки розгляду справи продовжувалися у у відповідності до вимог п. 4 Розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції від 03.07.2020 та у зв`язку із запровадженням на території України карантину Кабінетом Міністрів України з метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19.

Крім того, суд зазначає, що у строк до 06.08.2020 (включно) відповідачем не подано до суду заяви про продовження процесуального строку на вчинення відповідної процесуальної дії (подання відзиву на позовну заяву), встановленого судом як це передбачено п. 4 Розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції від 17.07.2020.

Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач повідомлявся про відкриття та розгляд справи № 910/5124/20 за правилами спрощеного позовного провадження належним чином та враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

21.08.2019 між Приватним акціонерним товариством "Асфальтобетонний завод "АБ Столичний" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікторітрейд Груп" (покупець) укладено договір № -1/21/08/19 від 21.08.2019, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується виготовляти й передавати у власність покупця асфальтобетонну суміш, бетонні суміші, розчини, залізобетонні та бетонні вироби (надалі - Продукція/Товар), а покупець зобов`язується приймати та своєчасно здійснювати оплату замовленої ним продукції та фактичних транспортних витрат на поставку продукції на умовах даного договору.

Відповідно до п. 1.2. та п. 1.3. договору продукція постачається окремими партіями за письмовою заявкою покупця, в якій вказується кількість продукції, номенклатура продукції (вид, група, тип, марка), адреса доставки і, за необхідності, погодинний графік поставок. Відпуск продукції здійснюється на підставі належно оформлених документів в установленому цим договором та діючим законодавством порядку.

Загальна сума договору складається з суми вартості обсягів поставок, відповідно до видаткових накладних.

Згідно п. 3.1. договору поставка продукції здійснюється після отримання постачальником передоплати в розмірі 100% від фактично замовленої ним партії продукції на умовах EXW (передано на складі постачальника - м. Київ, вул. Новопирогівська, 60, в кузов автотранспорта покупця). За окремою домовленістю сторін поставка може здійснюватися на умовах СРТ (перевезення сплачено до місця, вказаного покупцем) згідно міжнародних правил по тлумаченню термінів "ІНКОТЕРМС" в редакції 2010 року), що конкретизується у письмовій заявці покупця на поставку конкретної партії продукції.

Пунктом 4.1. договору сторони погодились, ще письмові заявки та/або зміни до них надсилаються факсимільним зв`язком з підтвердженням отриманого замовлення уповноваженою особою постачальника.

При отриманні продукції, уповноважена особа покупця повинна розписатися у товарно-транспортній (видатковій) накладній та скріпити її печаткою або штампом, покупець повідомляє постачальника про осіб, уповноважених приймати продукцію, шляхом надання постачальнику письмового переліку таких осіб зі зразками підпису та видачею уповноваженим особам відповідних довіреностей на отримання продукції. (п. 4.3 договору).

Дата, години та хвилини поставки продукції вказуються у товарно-транспортній накладній про прийняття продукції представником покупця, що є датою поставки продукції покупцю (п. 4.10. договору).

Відповідно до п. 5.1. договору ціна і загальна вартість продукції , що поставляється на підставі відповідної заявки покупця визначаються постачальником в рахунку-фактурі, який є невід`ємною частиною договору та який виставляється постачальником на підставі відпускних цін, що встановлені ним на дату рахунку-фактури. Оплата покупцем вартості продукції згідно виставленого постачальником рахунку-фактури здійснюються у безготівковій формі в національній валюті України шляхом прямого перерахування покупцем передоплати в розмірі 100% від фактично замовленої ним партії продукції на поточний рахунок постачальника, зазначений у розділі 1.2. цього договору.

Відстрочка оплати вартості продукції, що постачається за цим договором може бути узгоджена сторонами окремо, на підставі отриманих від покупця гарантійних листів на кожну окрему партію продукції відповідно до поданої покупцем та узгодженої постачальником заявки. Про узгодження постачальником умов відстрочки оплати вартості продукції, що постачається за цим договором, постачальник зазначає у відповідній заявці на поставку.

Пунктами 5.4. та 5.5. договору встановлено, що якщо покупець порушує терміни оплати продукції, постачальник вправі припинити поставку продукції до отримання, від покупця 100% оплати за поставлену продукцію та сплати неустойки, передбаченої цим договором та чинним законодавством України.

Покупець у разі виникнення обставин, що передбачені в п. 5.4. цього договору, зобов`язується здійснити повну оплату вартості поставленої продукції в строк не пізніше 3 (трьох) банківських днів з дня отримання від постачальника відповідної вимоги, а також сплатити: неустойку, передбачену цим договором.

Згідно з п. 6.1. та 6.2. договору за несвоєчасну оплату продукції покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, а також перерахувати постачальнику суму боргу з урахуванням індексу інфляції та двадцяти відсотків річних.

В разі прострочення покупцем строку оплати вартості поставленої продукції більш ніж на 10 календарних днів, покупець додатково сплачує на користь постачальник штраф в розмірі 20% від вартості поставленої, але не оплаченої/несвоєчасно оплаченої продукції.

Цей договір набуває чинності з дня його підписання повноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2019, але в будь якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

У позовній заяві позивач зазначає, що ним на виконання умов договору відповідачу була поставлена продукція на суму 113 940, 43 грн згідно наступними видатковими накладними: № 6590 від 17.09.2019 на суму 30 896, 64 грн, № 6632 від 18.09.2019 на суму 42 861, 31 грн та № 6752 від 23.09.2020 на суму 40 182, 48 грн.

Крім того, поставка продукції також підтверджується товарно-транспортними накладними: № 0000010157 від 17.09.2019, № 0000010227 від 18.08.2019 та № 000010391 від 23.09.2019.

Також позивач вказує, що ним були надані відповідачу послуги автоперевезення на суму 9 050, 40 грн, що підтверджується актами здачі приймання робіт (наданих послуг): № 6565 від 17.09.2019 на суму 3 016, 80 грн, № 6609 від 18.09.2019 на суму 3 016, 80 грн та № 6721 від 23.09.2020 на суму 3 016,80 грн.

Однак, всупереч умовам договору оплата відповідачем була здійснена лише частково, а саме на загальну суму 58 861, 40 грн.

Відповідно до гарантійного листа № 23 від 23.12.2019 та акту звірки взаєморозрахунків наданих відповідачем, останній визнає борг в розмірі 69 529, 43 грн та повинен був здійснити його оплату у строк до 28.12.2019.

Відтак, позивач зазначає, що ним належним чином були виконані умови договору, відповідно поставлено продукцію та надано послуги, однак відповідач у зазначений термін заборгованість не погасив, а тому станом на дату звернення до суду з позовом у відповідача існує заборгованість в розмірі 64 129, 43 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № -1/21/08/19 від 21.08.2019, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є змішаним договором та відповідно містить умови договору поставки та договору надання послуг.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом позивачем на користь відповідача було здійснено поставку продукції (асфальтобетонну суміш) на загальну суму 113 940, 43 грн згідно наступних видаткових накладних: № 6590 від 17.09.2019 на суму 30 896, 64 грн, № 6632 від 18.09.2019 на суму 42 861, 31 грн та № 6752 від 23.09.2020 на суму 40 182, 48 грн.

Суд вказує, що вказані вище видаткові накладні підписані представникам сторін, чиї підписи скріплено печатками, що в свою чергу підтверджує факт належного виконання позивачем свого обов`язку в частині поставки товару належної якості та кількості та виникнення у відповідача обов`язку здійснити оплату за отриманий товар.

Крім того, факт вказаної вище поставки вбачається із наданих позивачем копій товарно-транспортних накладних: № 0000010157 від 17.09.2019, № 0000010227 від 18.08.2019 та № 000010391 від 23.09.2019.

Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що позивачем також були надані відповідачу послуги автоперевезення загальною вартістю 9 050, 40 грн, що підтверджується підписаними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг): № 6565 від 17.09.2019 на суму 3 016, 80 грн, № 6609 від 18.09.2019 на суму 3 016, 80 грн та № 6721 від 23.09.2020 на суму 3 016,80 грн, у зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок також здійснити оплату вказаних послуг.

Суд вказує, що як вбачається із позовної заяви та не заперечується відповідачем, оплата вказаних вище послуг та товару було здійснено відповідачем частково, а саме в розмірі 53 461, 40 грн, а відтак сума неоплаченої частини становить 69 529, 43 грн.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до п. 5.2. договору відповідач гарантійним листом № 23 від 23.12.2019, який підписано директором відповідача - Ліпатовим О.В, чий підпис скріплено печаткою товариства, визнав факт існування у нього заборгованості перед позивачем в розмірі 69 529, 43 грн за договором № -1/21/08/19 від 21.08.2019.

Також у вказаному листі відповідач гарантував позивачу здійснити оплату у строк до 28.12.2019.

Додатково, суд вказує, що в матеріалах справи міститься акт звірки сторін, з якого вбачається, що відповідачем також визнається факт існування перед позивачем заборгованості в розмірі 69 529, 43 грн.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відтак, з огляду на те, що сторонами погоджено порядок розрахунків п. 5.1. договору та наявність в матеріалах справи гарантійного листа відповідача від № 23 від 23.12.2019 як це передбачається п. 5.2. договору, судом встановлено, що відповідач повинен був здійснити оплату за надані йому послуги та отриманий товар у строк до 28.12.2019, однак, докази останнього в матеріалах справи відсутні.

Додатково, суд вказує, що позивачем у позовній заяві не зазначено про те, що гарантійний лист відповідача від № 23 від 23.12.2019 не було погоджено, а відтак у зв`язку із посиланнями позивача на останній, суд вважає, що такий лист є належним та допустимим доказом.

Відтак, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів належного виконання відповідачем умов договору № -1/21/08/19 від 21.08.2019, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено його умови (саме в частині здійснення оплати), а відтак заявлені позивачем вимог щодо стягнення суми основного боргу в розмірі 64 129, 43 грн підлягають задоволенню.

Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Крім того, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору на існуючу суму заборгованості 64 129, 43 грн за період з 23.09.2019 по 08.04.2020 позивачем здійснено нарахування пені - 9 420, 87 грн, штрафу 20% - 12 825, 89 грн, інфляційні втрати - 319, 30 грн, 20 % річних - 6 992, 74 грн.

Згідно з п. 6.1 та 6.2. договору за несвоєчасну оплату продукції покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, а також перерахувати постачальнику суму боргу з урахуванням індексу інфляції та двадцяти відсотків річних.

В разі прострочення покупцем строку оплати вартості поставленої продукції більш ніж на 10 календарних днів, покупець додатково сплачує на користь постачальник штраф в розмірі 20% від вартості поставленої, але не оплаченої/несвоєчасно оплаченої продукції.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок 20 % штрафу в розмірі 12 825, 89 грн, зазначає, що останній нарахований позивачем правомірно та є обґрунтованим, а відтак підлягає задоволенню.

Також, суд перевіривши розрахунки позивача в частині нарахування пені, 20 % річних та інфляційних втрат, зазначає, що з огляду на погодження між сторонами 100 % передоплати, погодження позивачем гарантійного листа відповідача № 23 від 23.12.2019, суд дійшов висновку, що прострочення оплати у відповідача рахується з 29.12.2019 по 08.04.2020.

Відтак, обґрунтованою сумою пені за вказаний період є сума в розмірі 4 126, 75 грн., а тому дана вимога позивача підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо нарахувань позивачем інфляційних втрат, суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок 20 % річних за період з 29.12.2019 по 08.04.2020, зазначає, що обґрунтованою сумою, яка підлягає стягненню з відповідача є - 3 469, 30 грн., а тому дана вимога позивача підлягає частковому задоволенню.

Що стосується інфляційних втрат, які нараховуються за повні місяці протягом яких існувала заборгованість, а саме, з січня 2020 по березень 2020, то суд вказує, що з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума в розмірі 319, 30 грн, а відтак, дана вимога позивача підлягає задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Асфальтобетонний завод "АБ Столичний" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторітрейд Груп" (01011, м. Київ, Печерський узвіз, буд. 19; ідентифікаційний код 42187337) на користь Приватного акціонерного товариства "Асфальтобетонний завод "АБ Столичний" (03045, м. Київ, вул. Новопирогівська, буд. 60; ідентифікаційний код 04012321) основний борг в розмірі 64 129 (шістдесят чотири тисячі сто двадцять дев`ять) грн 43 коп., штраф в розмірі 12 825 (дванадцять тисяч вісімсот двадцять п`ять) грн 89 коп., пеню в розмірі 4 126 (чотири тисячі сто двадцять шість) грн 75 коп., 20 % річних в розмірі 3 469 (три тисячі чотириста шістдесят дев`ять) грн 30 коп., інфляційні втрати в розмірі 319 (триста дев`ятнадцять) грн 30 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 904 (одна тисяча дев`ятсот чотири) 17 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 07.08.2020

Суддя Д.О. Баранов