Рішення

від 18.08.2020 по справі 915/331/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2020 року Справа № 915/331/20

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В. ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу

за позовом : Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

(01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6; ідент.код 20077720),

до відповідача : Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гурт"

(54003, м.Миколаїв, вул.Потьомкінська, буд.129-Б; ідент.код 35512637),

про : стягнення заборгованості у розмірі 8136,59 грн,-

в с т а н о в и в:

23.03.2020 Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №14/4-1628-20 від 11.03.2020, в якій просить суд стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гурт" заборгованість у загальному розмірі 8136,59 грн, з яких: 6245,92 грн - пеня, 1223,28 грн - 3% річних, 667,39 грн - збитки від інфляції, які нараховані та заявлені до стягнення позивачем в зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором №6205/1718-ТЕ-22 від 27.09.2017 щодо своєчасних розрахунків за переданий у листопаді 2017 року - травні 2018 року природний газ.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідач всупереч умовам договору та приписам чинного законодавства своєчасно не розрахувався за поставлений природний газ, що стало підставою для нарахування пені, збитків від інфляції та 3% річних.

Ухвалою суду від 30.03.2020 даний позов залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 21.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання. Запропоновано відповідачу, у разі наявності заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження, подати суду заяву у відповідності до ч.4 ст.176 ГПК України. Також в ухвалі зазначено, що відповідач має право в строк, визначений п.4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (зі змінами внесеними Законом України №540-ІХ от 30.03.2020) надати суду відзив з посиланням на номер справи, оформлений у відповідності до вимог ст.165 Господарського процесуального кодексу України, з доданням до нього: доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. Позивач має право в 5-денний строк від дня отримання відзиву подати до суду відповідь на відзив з дотриманням правил, встановлених статтею 166, частинами 3-6 статті 165 Господарського процесуального кодексу України. Відповідач має право в 5-денний строк від дня отримання відповіді на відзив подати до суду заперечення з дотриманням правил, встановлених статтею 167, частинами 3-6 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалу суду від 21.04.2020 відповідачем було отримано 24.04.2020, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №5400140077891 (а.с.64), яке надійшло до суду 27.04.2020.

Відповідачем не подавалось до суду заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач не скористався наданим йому ч.ч.1, 2, 4 ст.161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву, вимоги та доводи позивача не спростував.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Відповідно до п.4 Розділу Х "Прикінцеві положення" ГПК України (в редакції Закону України №540-ІХ от 30.03.2020) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Відповідно положень п.4 Розділу Х ГПК України (в редакції Закону №731-IX від 18.06.2020), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Згідно п.2 Закону України №731-IX від 18.06.2020, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30.03.2020, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Закон України №731-IX від 18.06.2020 набрав чинності 17.07.2020, відповідно, 20-ти денний строк для подання зацікавленими особами відповідних заяв закінчився 06.08.2020.

У вказаний період від відповідача не надійшло заяви про продовження процесуального строку з підстав, встановлених Законом України №731-IX від 18.06.2020.

Згідно наказу №167-б від 13.07.2020 у період з 03.08.2020 по 17.08.2020 включно суддя Мавродієва М.В. перебувала у відпустці, тому рішення у справі прийнято судом у перший робочий день виходу судді з відпустки.

За вказаних обставин, суд вважає, що справа розглянута судом протягом розумного строку, тривалість якого обумовлювалась запровадженням в Україні карантину через спалах у світі короновірусу "COVID-19".

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

27.09.2017 між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , як постачальником, та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Гурт", як споживачем, було укладено договір постачання природного газу №6205/1718-ТЕ-22 (далі - Договір) (а.с.20-29), згідно умов якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, який підлягає використанню споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, а споживач, в свою чергу, зобов`язався оплатити природний газ на умовах цього договору (п.п.1.1, 1.2 Договору).

Пунктом 2.1 Договору, з урахуванням додаткової угоди №2 від 05.04.2018 до нього (а.с.32), сторони визначили, що постачальник передає споживачу з 01.10.2017 по 31.03.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 100 тис.куб.м, та в період з 01.04.2018 по 31.05.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 10 тис.куб.м.

У пункті 3.7 Договору сторонами визначено, що приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

Відповідно до п.6.1 Договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно п.8.2 Договору, з урахуванням додаткової угоди №1 від 15.01.2018 до нього (а.с.30,31), у разі прострочення споживачем оплати згідно п.6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років (п.10.3 Договору).

Відповідно до п.12.1 Договору, з урахуванням додаткової угоди №2 від 05.04.2018 до нього, договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 по 31.05.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Договір підписаний обома сторонами та скріплений їх печатками.

На виконання умов Договору, позивач у листопаді 2017 року - травні 2018 року поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 414950,10 грн, що підтверджується підписаним з обох сторін без жодних зауважень актами приймання-передачі природного газу (а.с.34-40), за який у визначені Договором строки - до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу, відповідач не розрахувався, що стало підставою для нарахування позивачем пені, збитків від інфляції, 3% річних, та звернення позивача до суду із відповідним позовом про їх стягнення з відповідача.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Пунктом 1 ст.193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України).

Правовідносини, що виникли між сторонами характеризуються ознаками договору купівлі-продажу та поставки ст.ст.655, 712 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

За приписами ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.526, 629 Цивільного кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Приписами ст.180 Господарського кодексу України встановлено істотні умови господарського договору. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач, всупереч умовам Договору та приписам чинного законодавства до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу, не розрахувався за спожитий по Договору у листопаді 2017 року - травні 2018 року природний газ, у зв`язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 6245,92 грн пені, 1223,28 грн - 3% річних, 667,39 грн збитків від інфляції.

Відповідач не спростував вимоги позивача та не надав суду відповідні докази на спростування таких вимог.

За приписами ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення інфляційних нарахувань є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору. Вказане право кредитора є імперативним, встановленим законодавством, тому не потребує підтвердження у договорі.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 1223,28 грн - 3% річних за період з 26.12.2017 по 20.11.2018 та 667,39 грн збитків від інфляції за період з травня 2018 року по жовтень 2018 року по щомісячним зобов`язанням відповідача.

Перевіривши розрахунки 3% річних та збитків від інфляції, суд дійшов висновку, що розрахунки є арифметично вірними, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частиною 1 ст.229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема одним із правових наслідків виділяється сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч.1 ст.549 ЦК України).

Пунктом 8.2 Договору, з урахуванням додаткової угоди №1 від 15.01.2018 до нього, встановлено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно п.6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

На підставі п.п.8.2, 10.3 Договору та з урахуванням положень ч.6 ст.232 ГК України позивачем нарахована пеня в сумі 6245,92 грн за період з 26.12.2017 по 20.11.2018 по щомісячним зобов`язанням відповідача.

Перевіривши розрахунок пені, суд дійшов висновку, що розрахунок є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно зі статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-яких доказів того, що відповідач у встановлені Договором строки виконав свої зобов`язання, останній, у порушення приписів ст.ст.73,74 ГПК України, суду не надав, тобто не довів безпідставність позовних вимог, тоді як надані позивачем докази, як зазначалось вище, навпаки, підтверджують наявність вказаної у позові заборгованості.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судовий збір, відповідно до ст.129 ГПК України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241, 247, 248, 252 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гурт" (54003, м.Миколаїв, вул.Потьомкінська, буд.129-Б; ідент.код 35512637) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, буд.6; ідент.код 20077720) 6245,92 грн пені, 1223,28 грн - 3% річних, 667,39 грн збитків від інфляції та 2102,0 грн судового збору.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення складено 18 серпня 2020 року.

Суддя М.В.Мавродієва