Рішення

від 29.07.2020 по справі 907/133/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

29.07.2020 м. Ужгород Справа № 907/133/19

За позовом Закарпатського обласного центру зайнятості в особі Перечинської районної філії Закарпатського обласного центру зайнятості, м. Перечин

до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, м. Ужгород,

про стягнення коштів у розмірі 6 651 грн. 02 коп.,

Суддя господарського суду - Пригара Л.І.

Секретар судового засідання - Тягнибок К.О.

представники :

Позивача -

Відповідача -

СУТЬ СПОРУ: Перечинським районним центром зайнятості, м. Перечин заявлено позов до відповідача Перечинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України, м. Перечин про стягнення коштів у розмірі 6 651 грн. 02 коп. Ухвалою суду від 01.10.2019 року в порядку ст. 52 ГПК України замінено позивача у справі № 907/133/19 - Перечинський районний центр зайнятості на його правонаступника - Закарпатський обласний центр зайнятості в особі Перечинської районної філії Закарпатського обласного центру зайнятості, м. Перечин та відповідача у справі № 907/133/19 - Перечинське об`єднане управління Пенсійного фонду України на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, м. Ужгород.

Позивач просить суд задоволити позов в повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 13.05.2011 року гр. ОСОБА_1 звернувся до Перечинського районного центру зайнятості за сприянням у працевлаштуванні та відповідно до особистої заяви ОСОБА_1 останньому надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю як застрахованій особі з 20.05.2011 року. Постановою Перечинського районного суду Закарпатської області від 21.10.2011 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2013 року, ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років з урахуванням трудового стажу з 29.05.1987 року по 17.12.1999 року. Позивач наголошує на тому, що за період перебування на обліку в службі зайнятості в якості безробітного гр. ОСОБА_1 була нарахована та виплачена допомога по безробіттю в розмірі 6 651 грн. 02 коп., яка підлягає стягненню з відповідача на підставі ст. 1166 Цивільного кодексу України.

Відповідач - Перечинське об`єднане управління Пенсійного фонду України відзивом на позовну заяву проти позову заперечив. Вказує на те, що постановою Перечинського районного суду Закарпатської області, на яку посилається позивач у позові, не визнано дії (бездіяльність) Перечинського ОУПФУ Закарпатської області протиправними чи неправомірними, не визнано невиконання чи неналежне виконання обов`язків, а лише зобов`язано призначити ОСОБА_1 з 11.05.2011 року пенсію за вислугу років з урахуванням спеціального трудового стажу з 29.05.1987 року по 17.12.1999 року.

Наголошує на тому, що позивачем не доведено жодним належним та допустим доказом неправомірність дій управління ПФУ, які б призвели до безпідставної виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_1 Перечинським районним центром зайнятості.

Крім того, зазначає про те, що позивач, звернувшись до суду з даним позовом, пропустив строк позовної давності, встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 01.10.2019 року в порядку ст. 52 ГПК України замінено позивача у справі № 907/133/19 - Перечинський районний центр зайнятості на його правонаступника - Закарпатський обласний центр зайнятості в особі Перечинської районної філії Закарпатського обласного центру зайнятості, м. Перечин та відповідача у справі № 907/133/19 - Перечинське об`єднане управління Пенсійного фонду України на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, м. Ужгород.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області відзив Перечинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України підтримав у повному обсязі.

Представник позивача через канцелярію суду подала заяву про розгляд справи без участі позивача.

Згідно приписів ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та відповідачем.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи,

суд Встановив:

20.05.2011 року гр. ОСОБА_1 звернувся із заявою до Перечинського районного центру зайнятості (позивача у справі) про надання статусу безробітного, якою просив надати йому статус безробітного з виплатою допомоги по безробіттю відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" та "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" .

Наказом № НТ-110520 від 20.05.2011 року гр. ОСОБА_1 надано статус безробітного з 20.05.2011 року, призначено допомогу по безробіттю з 20.05.2011 року.

Постановою Перечинського районного суду Закарпатської області від 21.10.2011 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2013 року, зобов`язано Управління Пенсійного фонду України у Перечинському районі Закарпатської області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з урахуванням спеціального трудового стажу з 29.05.1987 року по 17.12.1999 року.

В подальшому, наказом Перечинського районного центру зайнятості № НТ-120214 від 14.02.2012 року гр. ОСОБА_1 припинено виплату допомоги по безробіттю у зв`язку із поданням безробітним письмової заяви про відмову від послуг СЗ.

У період з 20.05.2011 року по 13.05.2012 року позивачем було виплачено гр. ОСОБА_1 6 651 грн. 02 коп. допомоги по безробіттю.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.

Приписами ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За положенням ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 ЦК України передбачає відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 107 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійний фонд, його органи та посадові особи несуть відповідальність згідно із законом за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов`язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом.

Таким чином, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.12.2018 року у справі № 920/31/18.

Згідно статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Відповідно до пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 року № 280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Згідно з пунктом 7 зазначеного Положення Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

З огляду на викладене, Пенсійний фонд є органом виконавчої влади, тобто суб`єктом відповідальності в розумінні статті 1173 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів статей 1166 та 1173 Цивільного кодексу України та статті 107 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у подібних правовідносинах, викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 року у справі № 915/282/17 та від 18.06.2018 року у справі № 904/1284/17.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Пунктом 8 статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що страховий випадок - це подія, через яку: застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу; застраховані особи опинилися в стані часткового безробіття.

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначено, що виплата допомоги по безробіттю також припиняється у разі призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку.

Як встановлено судом, постановою Перечинського районного суду Закарпатської області від 21.10.2011 року у справі № 2-а-601/11, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2013 року, Управління Пенсійного фонду України у Перечинському районі Закарпатської області зобов`язано призначити пенсію за вислугу років з урахуванням спеціального трудового стажу з 29.05.1987 року по 17.12.1999 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи вищевикладене, обставини протиправної поведінки відповідача у даній справі, яка виявилась у безпідставній та незаконній відмові в призначенні гр. ОСОБА_1 пенсії, є встановленими та не підлягають доведенню.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Приписами п. 2 ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення" безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна розпочати роботу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 43 вказаного закону статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.

Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування (частина 2 статті 43 Закону України "Про зайнятість населення").

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 44 Закону України "Про зайнятість населення" зареєстровані безробітні мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону.

Пунктом 7 частини 1 статті 31 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку.

Таким чином, виплата допомоги по безробіттю здійснювалася позивачем не добровільно, а на виконання вимог Закону України "Про зайнятість населення".

Відповідно до положень частини 1 статті 7, статті 8 та пункту 1 частини 2 статті 16 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" виплата допомоги по безробіттю здійснюється за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, який є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією, кошти якого не включаються до складу Державного бюджету України.

Враховуючи вищенаведені положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" здійснені позивачем виплати допомоги по безробіттю особі, якій призначено пенсію, є додатковими витратами позивача, оскільки така виплата допомоги по безробіттю не здійснювалася б позивачем у випадку своєчасного призначення та виплати пенсії гр. ОСОБА_1 .

Матеріалами справи підтверджено, що за період перебування на обліку у центрі зайнятості у період з 20.05.2011 року по 13.05.2012 року позивач виплатив гр. ОСОБА_1 6 651 грн. 02 коп. допомоги по безробіттю.

Аргументи відповідача спростовуються вищенаведеним.

Разом з тим, внаслідок неправомірних дій відповідача гр. ОСОБА_1 не отримав призначення пенсійного забезпечення, яке йому гарантовано чинним законодавством, а Перечинський районний центр зайнятості безпідставно здійснив йому виплату допомоги по безробіттю, як особі, яка не має будь-яких доходів, за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, що свідчить про наявність причинно-наслідкового зв`язку між незаконними діями Пенсійного фонду та понесеними позивачем збитками.

Щодо заяви відповідача про застосування до заявлених позивачем позовних вимог наслідків пропущеного строку позовної давності, то суд відмовляє у задоволенні такої заяви, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 38 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" строк давності в разі стягнення штрафних санкцій, передбачених цим Законом та Законом України "Про зайнятість населення", адміністративних штрафів, а також інших видів заборгованості перед Фондом не застосовується.

Беручи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку, що саме внаслідок протиправної відмови у призначенні пенсії гр. ОСОБА_1 , що підтверджено вищевказаними судовими рішеннями, відповідач завдав матеріальної шкоди (збитків) позивачу у розмірі отриманої гр. ОСОБА_1 допомоги по безробіттю в розмірі 6 651 грн. 02 коп., а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у розмірі 1 921 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ :

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4 (код ЄДРПОУ 20453063) на користь Закарпатського обласного центру зайнятості в особі Перечинської районної філії Закарпатського обласного центру зайнятості, 89200, Закарпатська область, м. Перечин, пл. Народна, буд. 17 (код ЄДРПОУ 41707529) кошти у розмірі 6 651 (Шість тисяч шістсот п`ятдесят одну гривню) грн. 02 коп., а також суму 1 921 (Одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня) грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

4. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено 21.08.2020 року.

Суддя Пригара Л.І.