Рішення від 06.08.2020 по справі 910/17130/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.08.2020Справа № 910/17130/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К. І., при секретарі судового засідання Лук`янчук Д. Ю., розглянувши у порядку загального позовного провадження господарську справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сервіс"

про стягнення 41 253 048,69 дол. США та 376 928 786,86 грн.

представники сторін:

від позивача: Тукман Ю.В.

від відповідача: Ніконенко І. Ю.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду м. Києва звернулось Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Промінвестбанк", позивач) із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сервіс" (далі - ТОВ "Енерджі Сервіс", відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором № 20-1150/2-1 від 11.04.2014 р. у сумі 41 253 048,69 дол. США та 376 928 786,86 грн.

У обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення ТОВ "Енерджі Сервіс", який є позичальником за вказаним кредитним договором, зобов`язань щодо повного і своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за користування наданими коштами, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість.

У позові ПАТ "Промінвестбанк" просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 20-1150/2-1 від 11.04.2014 р. у сумі 41 253 048,69 дол. США та 376 928 786,86 грн., яка складається із:

- заборгованості за кредитом у сумі 32 903 787,55 дол. США;

- заборгованості по процентах у сумі 8 349 261,14 дол. США;

- пені за несвоєчасну сплату кредиту у сумі 300 766 821,21 грн.;

- пені за несвоєчасну сплату відсотків у сумі 17 758 259,17 грн.;

- 3 % річних за несвоєчасну сплату кредиту у сумі 50 545 527,97 грн.;

- 3 % річних за несвоєчасну сплату відсотків у сумі 7 858 178,51 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2019 р. за вказаною позовною заявою було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, учасникам справи надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.

Відповідач у строк, визначений законом, надав суду відзив, у якому проти задоволення позовних вимог заперечив, вказав, що розмір заборгованості є завищеним, оскільки відповідач неправильно застосував відсоткову ставку за кредитом, а також ст. 625 ЦК України, нараховуючи повторно проценти за користування кредитними коштами. Крім того, заявив клопотання про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені за кредитом та відсотками.

У підготовчому засіданні ТОВ "Енерджі Сервіс" заявило клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи з метою визначення суми кредитної заборгованості. Розглянувши вказане клопотання, суд ухвалою від 25.05.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання, у задоволенні вказаного клопотання відмовив з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справіза сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Суд враховує, що матеріали даної справи не містять висновків експертів з питань нарахування кредитної заборгованості, що є предметом розгляду. Водночас, суд виходив з того, що з усіх спірних питань, що є предметом розгляду у даному спорі, сторони надали відповідні обґрунтування та докази, а тому з`ясувати обставини, що мають значення для правильного розгляду справи, суд може самостійно без наявності спеціальних знань в галузі економіки.

Також суд прийняв до уваги те, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для з`ясування обставин, що мають значення для справи (фактичних даних, що входять до предмету доказування), без яких встановити відповідні обставини неможливо, тобто у разі, коли висновок експерта не може бути замінений іншими засобами доказування, а наявні у справі докази є взаємно суперечливими (п. 2 Постанови Пленуму ВГСУ № 4 від 23.03.2012 року "Про деякі питання практики призначення судової експертизи").

Доводи ТОВ "Енерджі Сервіс" (відповідача) про те, що розрахунок заборгованості є складним, а тому необхідні спеціальні знання в галузі економіки, суд відхилив, оскільки доданий до матеріалів справи розрахунок ПАТ "Промінвестбанк" кредитної заборгованості та пояснення представника позивача щодо нарахування відсотків із зазначенням конкретних періодів та підстав для їх визначення, надали суду можливість здійснити перевірку правильності розрахунків позивача.

Як роз`яснив Пленум Вищого господарського суду України у п. 1.12 постанови № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" саме господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то саме господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Отже, одне лише посилання відповідача на неможливість здійснити свій контррозрахунок заборгованості не може вважатись достатньою підставою для призначення та проведення експертизи у справі, тому суд вважав, що у проведенні експертного дослідження немає необхідності.

Під час розгляду справи по суті представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві, вказав про неправильно проведені позивачем розрахунки відсотків за кредитом, свою заяву про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені підтримав та просив відмовити у задоволенні позову.

Суд, розглянувши заяви учасників справи по суті позову, заслухавши їх пояснення та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 11.04.2014 р. між ПАТ "Промінвестбанк" (банк) та ТОВ "Енерджі Сервіс" (позивальник) був укладений кредитний договір № 20-1150/2-1 (далі - кредитний договір). Відповідно до умов цього договору банк надає позичальнику кредит у розмірі 7 000 000 доларів США шляхом перерахування коштів з кредитного рахунку на поточний рахунок позичальника (п. 2.1 кредитного договору). До вказаного кредитного договору у подальшому сторони уклали ряд додаткових угод.

Так, згідно з п. 2.1 кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 30.06.2016 р.), банк надає позичальнику кредит шляхом відкриття траншевої невідновлюваної кредитної лінії зі встановленням максимального ліміту кредитної лінії у розмірі 32 903 787,55 доларів США. При цьому банк враховує, що у позичальника наявна заборгованість за кредитом в сумі 7 000 000,00 доларів США, яку сторони домовилися вважати траншем № 1 (далі - транш № 1).

Також банк надає позичальнику в межах ліміту кредитної лінії кредит, сума якого не може перевищувати 25 903 787,55 (далі - транш № 2), в рамках реструктуризації кредитної заборгованості (п. 2.1.2 кредитного договору, в редакції додаткової угоди від 30.06.2016 р.).

Відповідно до п. 2.5 кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 01.08.2017 р.) строк дії ліміту кредитної лінії по 21.12.2017 р. (включно). При цьому, строк кредитування, встановлений в межах кожного окремого траншу повинен закінчуватись не пізніше дати, вказаної у цьому пункті договору.

Згідно з п. 2.1.1.1, 2.1.2.1 (в редакції додаткової угоди від 30.06.2016 р) проценти за користування траншем № 1 та траншем № 2 нараховуються банком виходячи із встановленої банком процентної ставки у розмірі 4,65% річних на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом починаючи з 16.06.2016 року за траншем № 1, а траншем № 2 - з дати отримання, по день остаточного повернення всіх сум кредиту та сплачуються позичальником не пізніше останнього дня строку кредитування, що зазначений в пункті 2.1.1.2 цього договору. Порядок нарахування та сплати процентів за користування кредитом, в тому числі процентів за неправомірне користування кредитом, а також зміна розміру процентної ставки відбувається у порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 2.1.1.2, 2.1.2.2 кредитного договору (в редакції додаткових угод від 30.06.2016 р., 20.02.2017 р., від 27.04.2017 р., від 01.08.2017 р.) кінцевий строк повернення кредиту, наданого в межах траншу № 1 та траншу № 2 є - 30.08.2017 р. Строк кредитування за цими траншами починається з 16.06.2017 р. та закінчується 30.08.2017 р. (включно), та продовжується автоматично на 1 місяць терміном по 21.12.2017 р., за умови відсутності у позичальника порушеної справи про банкрутство та виконання позичальником умов, передбачених п. 4.3.1 цього договору.

Відповідно до п. 2.1.1.1, 2.1.2.1 кредитного договору (в редакції додаткових угод від 20.02.2017 р., від 27.04.2017 р., від 01.08.2017 р.) проценти за користування траншем № 1 та траншем № 2 нараховуються банком, виходячи із встановленої банком процентної ставки у розмірі 9,36 % річних на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом, починаючи з 01.02.2017 року по день остаточного повернення всіх сум кредиту, та сплачуються позичальником не пізніше останнього дня строку кредитування, що зазначений в пункті 2.1.1.2 цього договору. Порядок нарахування та сплати процентів за користування кредитом, в тому числі процентів за неправомірне користування кредитом, а також зміна розміру процентної ставки відбувається у порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Проценти за неправомірне користування кредитом сплачуються позичальником у випадку порушення строку повернення одержаного кредиту (його частини) на частину кредиту, що є простроченою до сплати, виходячи із процентної ставки у розмірі 10 % (десять процентів) річних.

Сторони домовились, що обов`язок позичальника сплачувати проценти за неправомірне користування кредитом не потребує додаткового укладання угод про внесення змін і відбувається на підставі виключно цього договору. Після повернення (сплати) позичальником простроченого до сплати кредиту (або його частини), позичальник продовжує сплачувати за користування кредитом, строк сплати якого не є простроченим, проценти за користування кредитом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Судом встановлено, що позивач - ПАТ "Промінвестбанк" на виконання своїх зобов`язань за кредитним договором надав позичальнику - ТОВ "Енерджі Сервіс" грошові кошти в межах ліміту відновлювальної лінії, встановленої кредитною угодою № 20-115/2-1 від 11.04.2014 р. (з урахуванням внесених до нього змін), у загальній сумі 32 903 787,55 доларів США, що підтверджується меморіальними валютними ордерами № 134675 від 11.04.2014 р. на суму 7 000 000,00 дол. США (І транш) та № 145619 від 30.06.2016 р. на суму 25 903 787,55 дол. США (ІІ транш), а також банківськими виписками з рахунку відповідача (боржника), наявними у матеріалах справи.

Проте, позичальник - ТОВ "Енерджі Сервіс" неналежним чином виконав покладені на нього зобов`язання, у строки, визначені умовами кредитного договору, а саме - до 21.12.2017 р. (п. 2.1.1.2 кредитного договору, в редакції договору про внесення змін від 30.06.2016 р., від 01.08.2017 р.) основний борг не повернув, відсотки, нараховані за користування кредитом, у повному обсязі не сплатив.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Як зазначив Верховний Суд у постанові Великої Палати від 16.01.2019 р. по справі № 373/2054/16-ц, отримавши валютну позику позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Отже, з огляду на закінчення погодженого сторонами строку дії ліміту кредитної лінії та кінцевого строку повернення кредиту (21.12.2017 р.), враховуючи, що відповідач повернення такого кредиту не здійснив, суд дійшов висновку, що у ТОВ "Енерджі Сервіс" виникла заборгованість за тілом кредиту в сумі 32 903 787,55 доларів США (7 000 000,00 дол. США + 25 903 787,55 дол. США).

Також позивач нарахував відповідачу заборгованість за відсотками, яку ТОВ "Енерджі Сервіс" заперечило. Проте, суд перевіривши доводи відповідача, встановив, що банківська методика розрахунку заборгованості по сумах заявлених до стягнення грунтується виключно на положеннях та умовах кредитного договору та вимог цивільного і господарського законодавства.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами був погоджений наступний алгоритм нарахування процентів.

Відповідно до п. 4.3 кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 01.08.2017 р.) проценти нараховуються банком у розмірі, встановленому у цьому договорі, починаючи з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом.

Проценти нараховуються у валюті кредиту. При розрахунку процентів по заборгованості в національній валюті використовується метод факт/факт , виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, по заборгованості в іноземній валюті використовується метод факт/360 , виходячи із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році.

Банк нараховує проценти на кредит, кожного робочого дня на фактичний залишок заборгованості за кредитом на кінець дня.

Проценти, нараховані за поточний місяць, сплачуються щомісячно до 1 (першого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування процентів, а при настанні дати сплати (повернення) кредиту - в цю дату, або відповідно до умов, визначених у п. 2.1.1.1, п. 2.1.2.1 цього договору щодо надання окремих траншів.

Нарахування процентів за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюється в останній робочий день перед такими вихідними та неробочими днями.

Зобов`язання позичальника по сплаті нарахованих процентів не вважаються простроченими по 4 (четверте) число включно місяця наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування процентів (кінцева дата сплати процентів).

У випадку, якщо кінцева дата сплати процентів припадає на вихідний (субота чи неділя) чи святковий день, позичальник зобов`язаний здійснити сплату процентів в останній робочий день напередодні.

Проценти, які нараховуються на кредит після настання кінцевого терміну його повернення (дата повернення кредиту, отриманого в межах траншу, або його останньої частини, згідно встановленого графіку погашення), сплачуються позичальником з наступного робочого дня, за датою виникнення простроченої заборгованості, і надалі щоденно, виходячи із залишку заборгованості на кінець попереднього операційного дня.

При цьому, якщо вихідні та неробочі дні починаються в поточному та закінчуються в наступному місяці, тоді нарахування за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюються в останній робочий день поточного місяця, а нарахування за вихідні та неробочі дні наступного місяця здійснюються в перший робочий день наступного місяця. Якщо договором встановлено проценти за неправомірне користування кредитом, то вони нараховуються щоденно, при цьому, якщо дата погашення, що визначена у договорі, припадає на робочий день, то проценти за неправомірне користування кредитом, починають нараховуватися з дати, наступної за датою погашення, яка визначена в договорі.

Якщо дата погашення, яка визначена у договорі, припадає на вихідний та/або святковий день, то проценти за неправомірне користування кредитом, починають нараховуватись з першого робочого дня після дати погашення, яка визначена у договорі.

Отже, розрахунок заборгованості за відсотками відповідає умовам кредитного договору та має наступну формулу: (сума заборгованості х кількість днів прострочення х процентну ставку по кредиту) / 360 днів.

При цьому суд враховує, що на підставі п. 2.1.2.1 кредитного договору (в редакції внесених змін додатковою угодою від 30.06.2016 р.) у період з 16.06.2016 р. по 31.01.2017 р. відсотки за траншем № 1 та № 2 нараховувались за відсотковою ставкою - 4,65 %, у період з 01.02.2017 р. по 21.12.2017 р. за відсотковою ставкою у розмірі 9,36 % (п. 2.1.2.1 кредитного договору, редакції додаткової угоди від 20.02.2017 р.).

А відповідно до п. 2.1.1.2 кредитного договору (в редакції змін відповідно до додаткової угоди від 01.08.2017 р.) у період з 21.12.2017 р. по 21.11.2019 р. нарахування процентів за неправомірне користування кредитом здійснювалось за відсотковою ставкою у розмірі 10 % , у зв`язку із чим станом на 21.11.2019 р. заборгованість за відсотками по траншу № 1 становить 1 510 351,10 дол. США, а по траншу № 2 - 6 838 910,04 доларів США, що разом складає 8 349 261,14 дол. США.

Щодо доводів відповідача про застосування банком при розрахунку 11 % річних та 16 % річних за користування у період з 01.02.2015 р. по 30.06.2016 р. траншем № 1, суд зазначає, що така відсоткова ставка була передбачена у кредитному договорі в редакції додаткової угоди від 09.07.2014 р., проте, починаючи з 30.06.2016 р. за користування кредитними коштами діяли інші відсоткові ставки - 4,65 %, 9,36 % та 10 % (п. 2.1.1.1 кредитного договору, в редакції додаткових угод від 30.06.2016 р., від 20.02.2017 р., від 27.04.2017 р., від 01.08.2017 р.), які і були застосовані банком при розрахунку у період з 16.06.2016 р. по 21.11.2019 р.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до п. 9.3 кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 30.06.2016 р.) сторони погодили строк дії кредитного договору - до повного повернення позичальником отриманих сум кредитних коштів, сплати в повному обсязі процентів за користування кредитом та повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобов`язань, прийнятих ним на себе згідно умов цього договору.

Тобто, сторони кредитного договору не пов`язували нарахування та сплату процентів за користування кредитом зі строком кредитування, а погодили нарахування процентів за користування кредитом кожного робочого дня на фактичний залишок заборгованості за кредитом на кінець дня до повного погашення кредиту.

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення відсотків за користування кредитом, з урахуванням наведених умов договору, суд дійшов висновку, що з позичальника (ТОВ "Енерджі Сервіс") підлягає стягненню заборгованість за процентами у сумі 8 349 261,14 дол. США, нарахованих за період з 16.06.2016 р. по 21.11.2019 р., тобто у сумі, заявленій позивачем.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню: за прострочення повернення кредиту в розмірі 300 766 821,21 грн., нараховану за період з 22.11.2018 р. по 21.11.2019 р.; та за прострочення сплати процентів у сумі 17 758 259,17 грн., нараховану за період з 22.11.2018 р. по 21.11.2019 р.

Статтею ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань ).

Судом встановлено, що у п. 8.2 кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 30.06.2016 р.) за несвоєчасне повернення сум кредиту та/або несвоєчасну сплату плати за кредит позичальник сплачує банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення, за кожен день прострочення. Розрахунок пені здійснюється у гривневому еквіваленті, з використанням офіційного щоденного курсу іноземних валют, встановленого НБУ (п. 8.6).

При цьому, за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом, та/або плати за кредит, та/або процентів за неправомірне користування кредитом, що нараховані після настання кінцевого терміну його повернення (дата повернення кредиту, отриманого в межах траншу, або його останньої частини, згідно встановленого графіку погашення), пеня не нараховується (п. 8.2 кредитного договору, в редакції додаткової угоди від 30.06.2016 р.).

На підставі наведених правових норм та зважаючи на допущене відповідачем порушення кредитного зобов`язання, суд дійшов висновку, що у позивача виникло право вимагати від позичальника сплати пені за порушення грошового зобов`язання в силу п. 8.2 кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 30.06.2016 р.).

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як роз`яснив Пленум Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Виходячи з викладеного, суд приймає до уваги, що кінцевим терміном повернення кредиту є 21.12.2017 р. та станом на цю дату у відповідача існувала заборгованість за кредитом у сумі 32 903 787,55 дол. США, тому нарахування пені на основну заборгованість у вказаній сумі здійснюється, починаючи з 22.12.2017 р.

У той же час, відповідач просив застосувати наслідки спливу строків позовної давності до позовних вимог щодо пені.

Згідно зі ст. 256, 257 ЦК України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Як зазначив Пленум Вищого господарського суду України у постанові від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане.

Статтею 258 Цивільного Кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до ч. 2 вказаної норми ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Як вже встановлено судом, кінцевий строк сплати кредитної заборгованості був погоджений сторонами - до 21.12.2017, тому 1-річний строк позовної давності до вимог про стягнення з відповідача пені сплив - 22.12.2018 р., а із даним позовом позивач звернувся 05.12.2019 р., відтак, суд приходить до висновку, що у стягненні пені, нарахованої на заборгованість по тілу кредиту (за двома траншами), необхідно відмовити з підстав спливу строку позовної давності.

Стосовно пені, нарахованої на заборгованість за відсотками, то з наявного у матеріалах справи розрахунку заборгованості вбачається, що пеня банком була нарахована на заборгованість за простроченими відсотками, яка виникла станом на 21.12.2017 р., у той же час, відповідно до п. 4.3 договору (в редакції додаткової угоди від 01.08.2017 р.) нарахування банком процентів здійснюється кожного робочого дня на фактичний залишок заборгованості на кінець дня.

Отже, здійснивши перерахунок пені, нарахованої на суму відсотків за користування кредитом, з урахуванням триваючого (кожного дня) прострочення зобов`язання за відсотками, строк виконання якого настає кожного місяця, а також зважаючи на заяву про застосування спеціального строку позовної давності (1 рік) та дату подачі позову (05.12.2019 р.) стягненню підлягає пеня за відсотками за період з 05.12.2018 р. по 21.11.2019 р. у сумі 17 059 541,88 грн.

Крім того, позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача:

- 3 % річних за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 50 545 527,97 грн.;

- 3 % річних за несвоєчасне погашення процентів в сумі 7 858 178,51 грн.;

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на вищенаведені норми законодавства та умови укладеного сторонами правочину, вимоги про стягнення 3 % річних є такими, що заявлені правомірно.

Щодо доводів відповідача про подвійне застосування до відповідача цивільної відповідальності - у вигляді сплати відсотків річних за користування коштами, визначених як ст. 536 ЦК України, так і ст. 625 ЦК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків, як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Положеннями ст. 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як роз`яснив Пленум Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" (п. 6.2), проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Спільним для цих процентів є лише те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами.

Так, підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

У той же час, міра відповідальності, передбачена ст. 625 ЦК полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку (сплати відсотків за договором) нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат (трьох процентів річних від простроченої суми), що є відмінною від відповідальності, передбаченої ст. 536 ЦК України (позиція Верховного Суду України, викладена в листі від 01.07.2014 "Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві").

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Отже, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення цих процентів, а також трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.

Як було встановлено судом, кредитним договором (в редакціях додаткових угод від 30.06.2016 р., 20.02.2017 р., від 27.04.2017 р., від 01.08.2017 р.) був визначений розмір відсотків, які позичальник мав оплатити за користування кредитними коштами (4,65 %, 9,36 % та 10 % річних)..

За таких обставин, у даному випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, оскільки проценти за користування чужими коштами (ст. 536 ЦК України) та 3 % річних (ст. 625 ЦК України) є різними за своєю правовою природою.

Посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 28.03.2018 р. по справі № 444/9519/12 щодо відсутності підстав у банку для нарахування 3 % річних за ст. 625 ЦК України, суд не приймає, оскільки підстави для нарахування процентів, що були розглянуті судом касаційної інстанції у справі № 444/9519/12, є відмінними, ніж у даній справі. Зокрема, у названій постанові судом розглядались підстави для нарахування відсотків, розмір яких взагалі не передбачався умовами кредитного договору, тоді як у даній справі, умови кредитного договору визначають розмір процентів за користування кредитом згідно зі ст. 536 ЦК України.

Отже, здійснивши перерахунок 3 % річних, суд встановив, що стягненню з відповідача підлягають 3 % річних за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 50 545 527,97 грн. та 3 % річних за несвоєчасне погашення процентів в сумі 7 858 178,51 грн., тобто у заявлених позивачем сумах.

Водночас, суд зазначає, що позов Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" підлягає частковому задоволенню у зв`язку з відмовою у частині стягнення пені за строком позовної давності.

Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сервіс" про стягнення 41 253 048,69 дол. США та 376 928 786,86 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сервіс" (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 8, поверх 2, група приміщень 7, ідентифікаційний код 37448815) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (01001, м. Київ, пров. Шевченка, 12, ідентифікаційний код 00039002) заборгованість за кредитом у сумі 32 903 787 (тридцять два мільйони дев`ятсот три тисячі сімсот вісімдесят сім) 55 дол. США, заборгованість по процентах у сумі 8 349 261 (вісім мільйонів триста сорок дев`ять тисяч двісті шістдесят одна) 14 дол. США, пеню за несвоєчасну сплату відсотків у сумі 17 059 541 (сімнадцять мільйонів п`ятдесят дев`ять тисяч п`ятсот сорок одна) грн. 88 коп., 3 % річних за несвоєчасну сплату кредиту у сумі 50 545 527 (п`ятдесят мільйонів п`ятсот сорок п`ять тисяч п`ятсот двадцять сім) грн. 97 коп., 3 % річних за несвоєчасну сплату відсотків у сумі 7 858 178 (сім мільйонів вісімсот п`ятдесят вісім тисяч сто сімдесят вісім) грн. 51 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 187 655 (сто вісімдесят сім тисяч шістсот п`ятдесят п`ять) грн. 69 коп.

У решті позовних вимог - відмовити.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 6 серпня 2020 року.

Повний текст рішення складений 19 серпня 2020 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головіна К. І.