Рішення

від 20.08.2020 по справі 911/671/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" серпня 2020 р.

м. Київ

Справа № 911/671/20

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Атмосфера Інжиніринг" (01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 55, офіс 212, код ЄДРПОУ 41535065)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діал Люкс" (07401, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, буд. 115, код ЄДРПОУ 40738844)

про стягнення 42000,00 грн безпідставно набутих коштів,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

18.03.2020 До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява № 68 від 13.03.2020 Товариства з обмеженою відповідальністю "Атмосфера Інжиніринг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діал Люкс" про стягнення 42000,00 грн безпідставно набутих коштів

Ухвалою Господасрського суду Київської області 26.03.2020 вказану позовну заяву залишено без руху.

06.04.2020 через канцелярію позивачем, на виконання ухвали Господарського суду Київської області від 26.03.2020 подано заяву про усунення недоліків вих. №87 від 03.04.2020. Суд, перевіривши подані документи, встановив, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Згідно з ч.ч. 5, 7 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього кодексу малозначними справами є, зокрема, справи у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, при цьому, для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Оскільки, ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2020, відповідна справа є малозначною та підлягає розгляду у порядку спрощеного позовного провадження.

Так, ухвалою від 10.03.2020 відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін, встановлено строки для подання: відповідачу - відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали; позивачу - відповіді на відзив до 03.05.2020; відповідачу - заперечень до 10.05.2020.

Позов обґрунтований наступним:

- Відповідачем на підставі усної домовленості з позивачем про поставку товару виставлено рахунок №427 від 20.09.2019 на оплату 42000,00 грн за поставку битовки будівничої Б600 та її перевезення;

- на виконання домовленості позивач по рахунку №427 від 20.09.2019 сплатив на рахунок відповідача 42000,00 грн;

- 07.02.2020 позивачем надіслано відповідачу лист-вимогу №46 від 07.02.2020 про повернення сплачених коштів у зв`язку з порушенням домовленості з поставки битовки будівничої;

- відповідач лист-вимогу не отримав, сплачені позивачем кошти не повернув.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у встановлений судом строк відзив на позов не подав, про причини неподання суд не повідомив.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судом перевірено та встановлено, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом.

Вказаний факт підтверджується конвертами з ухвалами, що повернуті Господарському суду Київської області № 0103272986723 13.04.2020 та №0103273003014 від 26.05.2020 з відмітками за закінченням терміну зберігання .

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17).

Оскільки судом надсилались ухвали суду на адресу відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, усі вони розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відтак, відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.

Водночас, суд повідомляє, що Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу з 12.03.2020 по 03.04.2020 на всій території України встановлено карантин.

Відповідно до п. 3 ч. 11 Глави ХІХ прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (№ 540-IX) розділ Х Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України доповнено пунктом 4 такого змісту: "4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Відтак, з наведеного вбачається, що строк на подання відзиву в силу положень вказаного закону був продовжений на строк дії карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 №291 Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України внесено зміни до Постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 та продовжено строк дії карантину до 11.05.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 №291 Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України внесено зміни до Постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 та продовжено строк дії карантину до 11.05.2020. Постановою Кабінету Міністрів №343 від 04.05.2020 строк дії карантину продовжено до 22.05.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 №500 Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України внесено зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 р. № 392 та продовжено дію карантину до 31.07.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №641 продовжено на всій території України дію карантину з 01.08.2020 по 31.08.2020.

В той же час, відповідно ч. 4 Розділу Х Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Відповідно до ч. 2 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) (далі - Закон) процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Відповідний Закон набрав законної сили 16.07.2020, а отже, 05.08.2020 у відповідача був останній день строку для подачі відзиву або заяви про продовження процесуальних строків на подання відзиву.

Водночас, у даній справі, як вже зазначалось вище, відзиву відповідачем не подано.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відтак, у зв`язку з наведеним, суд вважає за можливе розглядати дану справу за наявними документами, оскільки вважає, що сторонам було надано всі процесуальні можливості для реалізації наданих процесуальним законом прав.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною четвертою статті 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. (частина перша статті 207 ЦК України).

В матеріалах справи наявний рахунок на оплату №427 від 20.09.2019, виставлений Товариством з обмеженою відповідальністю "Діал Люкс" Товариству з обмеженою відповідальністю "Атмосфера Інжиніринг" в оплату товарів: битовка будівнича Б600 (6х2.5х2.6 метра, мет. Каркас, 2 вікна, електрика, утеплення 100 мм, драбина) - 31000,00 грн; послуги перевезення мс. Тарасівці, Чернівецької обл. 23.09.2019 - 4000, грн, разом на суму 42000,00 грн.

Відповідно до платіжного доручення №523 від 20.09.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Атмосфера Інжиніринг" сплатило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діал Люкс" (р/р НОМЕР_1 ) 42000,00 грн.

Так, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відтак, з огляду на доданий до позовної заяви рахунок на оплату та платіжне доручення, суд доходить висновків про те, що дії (поведінка) сторін засвідчує їхнє бажання до настання правових наслідків, а отже, договір про купівлю битовки будівничої Б600 був укладений сторонами у спрощеній формі, шляхом прийняття (акцепту) пропозиції (оферти).

Укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак відносини, що з нього виникають, регулюються відповідними положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За змістом положень ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ст.ст. 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Позивачем направлено відповідачу лист-вимогу №46 від 07.02.2020 з вимогою у семиденний строк від дня отримання зазначеного листа повернути позивачу грошові кошти, які було сплачено в якості передоплати за товар згідно рахунку на оплату №427 від 20.09.2019 в сумі 42000,00 грн. Також, позивачем додано до позовної докази надсилання відповідачу вказаного листа-вимоги.

Судом зроблено пошук на сайті АТ Укрпошта та встановлено, що лист-вимогу №46 від 07.02.2020 відповідач не отримав.

Між тим, в матеріалах справи наявна банківська довідка №69/104 від 31.03.2020 видана АТ Міжнародний інвестиційний банк з якої вбачається, що на розрахунковий рахунок позивача ( НОМЕР_2 ) за період 20.09.2019 по 26.03.2020 не було надходжень грошових коштів від відповідача. Тобто, відповідач не здійснив позивачу повернення грошових коштів у розмірі 42000,00 грн сплачених відповідно до платіжного доручення №523 від 20.09.2019.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов не скористався, доказів повернення коштів або поставки товару згідно рахунку №427 від 20.09.2019 не надав, хоча належним чином повідомлявся про розгляд справи судом.

Отже, позивач просить суд стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

З огляду на вказані вимоги, суд повідомляє наступне.

Водночас, главою 83 Цивільного кодексу України визначено загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, відповідно достатті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.

Відтак, з доводів позивача вбачається, що між сторонами у справі існувала усна домовленість (також на цьому наголошує позивач), а кошти, які позивач просить стягнути, - це вартість сплаченого товару за вказаним договором, який визнаний недійсним чи розірваний у судовому порядку не визнавався, тому ці кошти не можуть бути витребувані відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення, договірний характер правовідносин, що існували між сторонами і на підставі яких виникло право вимоги та обов`язок повернення коштів, виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту повинен насамперед слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.06.2020 у справі №915/940/18.

Отже, на підставі викладеного, суд доходить висновків про те, що обраний позивачем спосіб захісту не кореспондується з застосуванням положень ст. 1212 ЦК України у даній справі.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК Ураїни.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16, постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, постанові Верховного Суду від 14.05.2018 у справі № 910/11511/18.

Так, з огляду на характер спірних правовідносин, що склались між сторонами, правильним у даних правовідносинах, буде застосування положень ч. 2 ст. 693 ЦК України, за умови дотримання положень ст. 530 ЦК України.

Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відтак, з укладеного сторонами договору не вбачається, що сторони погодили між собою строки поставки товару (битовки будівничої Б600), а отже, врегулювання даних правовідносин підлягає за нормами зазначеними у ст. 530 Цивільного кодексу України, з якою встановлено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

При цьому, суд звертає увагу позивача, що надсилання відповідачу листа-вимоги №46 від 07.02.2020 про повернення коштів, не може бути розцінено судом, як вчинення останнім юридично значимих дій по пред`явленню вимоги щодо виконання зобов`язання за спірним договором, позаяк, позивачем у вказаному листі зазначається саме вимога про повернення коштів, а не вимога про виконання зобов`язання у конкретний строк - поставка битовки, строки поставки якої сторонами погоджено не було.

Так, положення ст. 693 Цивільного кодексу України застосовуються у разі коли сторони досягли згоди про строк передачі товару за укладеним між ними договором. Водночас, у даних правовідносинах сторонами не було погоджено чіткого строку поставки товару, отже, вимоги позивача про повернення суми попередньої оплати на даний момент є передчасними.

З огляду на контекст вказаної норми закону, суд наголошує, що у позивача виникає право вимоги повернення попередньої оплати, тільки у разі коли, сторонами було погоджено строк поставки товару та такий товар поставлено не було або коли покупцем пред`явлено вимогу про поставку товару (у тому разі коли строк поставки не було визначено) та така вимога проігнорована продавцем, що одночасно кореспондується з виникненням права на відмову від одержання виконання у зв`язку з втратою інтересу до даного виконання з підстав прострочення боржника.

Відтак, на даний момент у відповідача ще не прострочив своє зобов`язання з поставки товару (битовки будівничої Б600), позаяк, сторонами не було погоджено строки поставки товару та позивачем не здійснено відповідних дій (та не надано суду відповідних доказів) щодо пред`явлення вимоги відповідачу стосовно поставки оплаченого товару згідно рахунку №427 від 20.09.2019 у відповідний строк, а відтак у позивача не виникло право і на відмову від прийняття виконання зобов`язання відповідача та право вимагати повернення сплачених авансом коштів в порядку ч. 2 ст. 693 ЦК України.

Отже, на момент звернення з позовом до суду та під час його розгляду судом, позивачем не надано доказів пред`явлення вимоги відповідачу щодо строків поставки оплаченого товару, а також, будь-яких інших доказів, які б визначали строк поставки товару за спірним договором, у зв`язку з цим, на даний момент право позивача не було порушене, а тому позовні вимоги є передчасними та задоволенню не підлягають.

При цьому, резюмуючи наведене, суд звертає увагу позивача, що не правильним у даних правовідносинах є застосування положень ст. 1212 ЦК України, позаяк, відповідач підставно набув грошові кошти від позивача.

Отже, на даний момент права позивача не порушені, а тому позовні вимоги є передчасними, недоведеними та такими, що задоволенню не підлягають.

Принагідно, суд звертає увагу позивача на те, що останній не позбавлений права на звернення до суду з дотриманням порядку врегулювання правовідносин сторін, який визначений нормами матеріального права, що їх врегульовують.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 20.08.2020.

Суддя А.Ф. Черногуз