Рішення

від 21.08.2020 по справі 911/1442/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" серпня 2020 р. Справа № 911/1442/20

Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін

позов Акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» , м. Київ

до Комунального підприємства Таращанської міської ради «Таращатепломережа» , Київська область, Таращанський район, м. Тараща

про стягнення 1004,12 грн.

Обставини справи:

Акціонерне товариство «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до Комунального підприємства Таращанської міської ради «Таращатепломережа» (відповідач) про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу від 28.10.2016 р. № 1880/1617-КП-17 в загальному розмірі 1004,12 грн., в тому числі 905,65 грн. пені та 98,47 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.05.2020 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; вирішено розгляд справи № 911/1442/20 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позов, позивачем - відповіді на відзив на позов.

19.06.2020 р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позов.

Статтею 248 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з тим, згідно з положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України доповнено пунктом 4 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Відповідно до п. 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону № 731-IX від 18.06.2020 р. під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Частиною першою та частиною другою статті 251 ГПК України встановлено, що відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною другою статті 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до приписів частини п`ятої вищевказаної статті ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з частиною восьмою статті 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Виходячи з наведеного, врахувавши відсутність клопотань сторін, подані уповноваженими на те представниками щодо розгляду даного спору в судовому засіданні, суд розглядає даний спір за наявними в матеріалах справи документами без повідомлення учасників справи.

Розглянувши позов Акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до Комунального підприємства Таращанської міської ради «Таращатепломережа» про стягнення 1004,12 грн. заборгованості, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, суд

встановив:

28.10.2016 р. між Публічним акціонерним товариством «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (постачальник) та Комунальним підприємством Таращанської міської ради «Таращатепломережа» (споживач) було укладено договір № 1880/1617-ТЕ-17 постачання природного газу, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2. договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими споживачами (крім бюджетних установ/організацій).

Пунктом 3.1. договору погоджено, що право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Відповідно до п. 3.4. договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом укладення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

Згідно із п. 5.4. договору загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу.

Пунктом 6.1. договору погоджено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до пп. 6 п. 7.2. договору споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачений цим договором.

Згідно із п. 8.1. договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.

Пунктом 8.2. договору погоджено, що у разі невиконання споживачем пунктів 6.1. та 6.6. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Згідно із п. 8.6. договору збитки, завдані одній стороні внаслідок невиконання (неналежного виконання) іншою стороною своїх зобов`язань, відшкодовуються винною у невиконанні (неналежному виконанні) стороною в порядку та розмірі, визначених законодавством.

Відповідно до п. 10.3. договору строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Пунктом 12.1. договору погоджено, що договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 р. до 31.03.2017 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Вказаний договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено відтисками печаток організацій.

Позивач належним чином виконав свої зобов`язання за даним договором, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями актів приймання природного газу: від 31.10.2016 р. на суму 3677,39 грн., від 30.11.2016 р. на суму 9827,54 грн., від 31.12.2016 р. на суму 13278,12 грн., від 31.01.2017 р. на суму 16163,36 грн., від 28.02.2017 р. на суму 15952,10 грн. та від 31.03.2017 р. на суму 9543,04 грн.

Оскільки оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений договором строк, позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача заборгованості в загальному розмірі 1004,12 грн., в тому числі 905,65 грн. пені та 98,47 грн. 3% річних.

Відповідач, в свою чергу, у запереченнях проти позовних вимог зазначає, що останній виконав зобов`язання згідно умов договору у повному обсязі, а отже відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій.

Зокрема, відповідач, посилаючись на приписи частини третьої ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, просить врахувати становище останнього, повний розрахунок в частині основного боргу відповідача перед позивачем та відмовити в позивачу в задоволенні позову.

Частиною першою ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами частини другої ст. 712 Цивільного кодексу України.

Приписами частини першої ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до частини першої ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частини другої ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

За умовами ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно із частиною першою ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до частини першої ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Щодо заявлених у відзиві на позовну заяву заперечень відповідача, суд відхиляє твердження останнього про те, що у позивача відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій, оскільки відповідач виконав зобов`язання згідно предмету позову і заборгованість відсутня на момент подачі позову до суду, з огляду на таке:

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

У відповідності до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 р. у справі № 910/24266/16, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитись. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною четвертою ст. 231 Господарського кодексу України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Зазначене кореспондується з положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України, відповідно до яких неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, при цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Згідно з частиною третьою статті 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку, отже нарахування пені має здійснюватись з наступного дня після спливу строку виконання грошового зобов`язання та припинитися або в переддень виконання грошового зобов`язання (оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені або у відповідне число через шість місяців після дати початку нарахування пені.

З наданих позивачем актів приймання-передачі природного газу вбачається, що відповідач у спірний період протягом жовтня - грудня 2016 року та січня - березня 2017 року, отримав газ з метою виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими споживачами (крім бюджетних установ/організацій).

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що погашення заборгованості за спожитий природний газ за актами приймання-передачі газу, які є підставою для поданого позову, було здійснено відповідачем після 30.11.2016, що підтверджується банківськими виписками.

Зокрема, заборгованість за поставлений природний газ, що використовувався відповідачем була в повному обсязі погашена останнім за актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2016 р. - 14.12.2016 р.; за актом приймання - передачі природного газу від 30.11.2016 р. - 14.12.2017 р. (в межах строку, передбаченого договором); за актом приймання - передачі природного газу від 31.12.2016 р. - 16.02.2017 р.; за актом приймання - передачі природного газу від 31.01.2017 р. - 21.03.2017 р.; за актом приймання - передачі природного газу від 28.02.2017 р. - 28.04.2017 р.;за актом приймання - передачі природного газу від 31.03.2017 р. - 28.04.2017 р.

Отже, спірні відносини у справі не підпадають під регулювання частини 3 ст.7 Закону № 1730-VII, тому наявні підстави для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат на суму боргу.

Як вбачається з доданих до позовної заяви розрахунків суми позовних вимог, суми пені, 3% річних та інфляційних втрат нараховані позивачем з урахуванням здійснених відповідачем оплат, зокрема пеня та 3% річних нараховані, починаючи з 26.11.2016 р. (1-го дня прострочки за зобов`язаннями за жовтень 2016 року) до 27.04.2017 р.

Пунктом 8.2. договору погоджено, що у разі невиконання споживачем пунктів 6.1. та 6.6. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

За природний газ, отриманий у жовтні 2016 року, відповідач мав би розрахуватися до 25.11.2016 р. включно. Таким чином, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 26.11.2016 р. по 14.12.2016 р. в сумі 5,43 грн. Крім того, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період з 26.11.2016 р. по 14.12.2016 р. в сумі 50,64 грн.

За природний газ, отриманий у грудні 2016 року, відповідач мав розрахуватися до 25.01.2017 р. включно. Відтак позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 26.01.2017 р. по 16.02.2017 р. в сумі 22,92 грн. Крім того, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період з 26.01.2017 р. по 16.02.2017 р. в сумі 213,91 грн.

За природний газ, отриманий у січні 2017 року, відповідач мав розрахуватися до 25.02.2017 р. включно, оскільки 25.02.2017 р. припадає на вихідний, то останнім днем виконання зобов`язання є наступний за ним робочий день 27.02.2017 р. (частина п`ята ст. 254 ЦК України). Відтак позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 28.02.2017 р. по 21.03.2017 р. в сумі 27,90 грн. Крім того, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період з 28.02.2017 р. по 21.03.2017 р. в сумі 260,39 грн.

За природний газ, отриманий у лютому 2016 року, відповідач мав розрахуватися до 25.03.2017 р. включно, оскільки 25.03.2017 р. припадає на вихідний, то останнім днем виконання зобов`язання є наступний за ним робочий день 27.03.2017 (частина п`ята ст. 254 ЦК України). Відтак позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 28.03.2017 р. по 28.04.2017 р. в сумі 40,65 грн. Крім того, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період з 28.03.2017 р. по 28.04.2017 р. в сумі 367,11 грн.

За природний газ, отриманий у березні 2017 року, відповідач мав розрахуватися до 25.04.2017 р. включно. Відтак позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 26.04.2017 р. по 28.04.2017 р. в сумі 1,57 грн. Крім того, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період з 26.04.2017 р. по 28.04.2017 р. в сумі 905,65 грн.

З огляду на викладене, перевіривши здійснені позивачем розрахунки пені та 3% річних на суму заборгованості, враховуючи заявлені позивачем в позовній заяві періоди, суд дійшов висновку, що вказані розрахунки є вірними, відповідають умовам договору та нормам законодавства України, тому позовні вимоги НАК «Нафтогаз України» про стягнення з відповідача - КП Таращанської міської ради «Таращатепломережа» 905,65 грн. пені та 98,47 грн. 3% річних, нарахованих за прострочення оплати за природний газ, отриманий у жовтні 2016 року - березні 2017 року є обґрунтованими та законними.

Стосовно заявленого відповідачем у відзиві на позовну заяву клопотання відповідача про зменшення розміру пені та процентів річних, суд зазначає таке:

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

Згідно з частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя ст. 216 Господарського кодексу України).

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Передбачена статті 625 Цивільного кодексу України сплата суми боргу за грошовим зобов`язанням з урахуванням трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст. ст. 612, 625 Цивільного кодексу України).

При цьому, обсяг такої відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 по справі № 902/417/18, в якій зазначено також, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За таких обставин, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

В даному випадку, прострочення оплати мало тривалий характер та стосувалося значних сум грошових коштів. Позивачем нараховані відповідачу пеня та 3% річних, які суд дійшов висновку задовольнити, з огляду на те, що у даному випадку вказані суми з одного боку компенсують втрати кредитора від прострочення грошового зобов`язання, з іншого боку не носять ознак каральної санкції, надмірного тягаря для боржника.

Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Зазначена норма кореспондується з положеннями ст. 233 Господарського кодексу України, відповідно до якої у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При цьому, ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що вони не є імперативними, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. При цьому, суд має врахувати, що наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18.

Зменшення суми пені є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 910/2158/17.

Відповідно до статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися виконання зобов`язань між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення за клопотанням відповідача суми пені, що заявлена до стягнення позивачем, суд, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, зазначає про таке.

Так, при зменшенні розміру пені, суд бере до уваги інтереси сторін, що заслуговують на увагу, і оцінює співвідношення розміру заявленої до стягнення пені, зокрема, із розміром збитків позивача. Якщо порушення зобов`язання відповідачем не потягло за собою значні збитки для інших господарюючих суб`єктів, то суд може з урахуванням інтересів сторін зменшити розмір належної до сплати пені. При цьому як необхідність використання права на зменшення розміру штрафних санкцій, так і розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

За своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягуються в разі порушення такого зобов`язання. Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

При цьому наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Частиною першою ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (частина друга ст. 74 ГПК України).

Акціонерне товариство «НАК «Нафтогаз України» створене з метою сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей економіки України, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтогазового комплексу, повнішого задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах Указом № 151/98 від 25.02.1998 р. Президента України. Значний обсяг несплаченої заборгованості підприємств може спричинити нестачу коштів для здійснення поточної діяльності позивача, у тому числі забезпечення підприємств необхідним обсягом природного газу протягом опалювального сезону.

Разом з тим, відповідачем жодними належними та допустимими доказами не доведено суду наявності обґрунтованих підстав для зменшення нарахованих сум за невиконання зобов`язання у строк, визначений умовами договору.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором, користуючись правом, наданим суду ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України та враховуючи, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено підстав для зменшення нарахованих сум, суд залишає клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених штрафних санкцій без задоволення.

З огляду на вищенаведене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується поданими позивачем доказами та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором постачання природного газу від 28.10.2016 р. № 1880/1617-ТЕ-17 в загальному розмірі 1004,12 грн., в тому числі 905,65 грн. пені та 98,47 грн. 3% річних, є обґрунтованою і доведеною, а тому підлягає задоволенню.

Судовий збір відповідно до приписів ст. 129 ГПК України покладається судом на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 237-238, 240 ГПК України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Комунального підприємства Таращанської міської ради «Таращатепломережа» (09500, Київська область, Таращанський район, м. Тараща, вул. Короленка, буд. 15-А; код ЄДРПОУ 25296527) на користь Акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720) 905 (дев`ятсот п`ять) гривень 65 копійок пені, 98 (дев`яносто вісім) гривень 47 копійок 3 % річних та 2102 (дві тисячі сто дві) гривні 00 копійок судового збору.

3. Видати наказ.

Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата підпису 21.08.2020 р.

Суддя А.В. Лопатін