Рішення

від 17.08.2020 по справі 914/1144/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.08.2020 справа № 914/1144/20

м.Львів

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Автодистриб`юшн Карго Партс , м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Мантранс , м.Львів

про стягнення заборгованості. Ціна позову: 12963,25 грн.

Суддя Кітаєва С.Б.

При секретарі Кравець В.П.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився

Суть спору: на розгляд Господарського суду Львівської області поступив позов Товариства з обмеженою відповідальністю Автодистриб`юшн Карго Партс до Товариства з обмеженою відповідальністю Мантранс про стягнення 12963,25 грн заборгованості, з якої: 9880,38 грн основного боргу, 1705,65 грн пені, 1248,78 грн 12 % річних, 128,44 грн інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 18.05.2020 позов Товариства з обмеженою відповідальністю Автодистриб`юшн Карго Партс залишено без руху. 28.05.2020 за вх.№18636/20 в документообігу суду зареєстровано подану позивачем заяву про усунення недоліків, відтак, ухвалою суду від 01.06.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 22.06.2020.

Ухвала надсилалась судом на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, яка також відповідає адресі, вказаній у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як місцезнаходження відповідача: 79039, м.Львів, вул.Шевченка, 11.

В матеріалах справи наявне рекомендоване поштове відправлення відповідачеві ухвали суду, яке було повернено підприємством поштового зв`язку з зазначенням того, що причиною повернення не розшукано .

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Ухвалою суду від 01.06.2020 р., зокрема, було встановлено відповідачу для подання відзиву на позов, строк у 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали.

Згідно зі ст.248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Як встановлено ч.2 ст.252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Разом з тим стосовно процесуальних строків у даній справі суд вважає за необхідне пояснити наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 на всій території України з 12.03.2020 р. було встановлено карантин, який продовжувався та триває і на даний час відповідно до подальших змін до згаданої постанови, а також постанов Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 р. №392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів ; від 17.06.2020 р. №500 Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України та від 22.07.2020 р. №641 Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 .

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 р., який набрав чинності 02.04.2020 р., розділ X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України було доповнено пунктом 4 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) .

Отже, вказаними законодавчими змінами було продовжено на строк дії карантину, в тому числі, і строк подання відзиву.

Як передбачено ч.3 ст.3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Виходячи зі змісту ст.3 ГПК України, а також того, що законодавчі зміни не встановлювали нових обов`язків, не скасовували і не звужували прав учасників судового процесу, такі норми мали зворотну силу, а, враховуючи те, що встановлений судом строк для подання відзиву не сплив до початку дії карантину та повинен був закінчитися в межах строку його дії, відповідач мав право подати відзив на позовну заяву в будь-який день до закінчення карантину, навіть поза межами строку у15 календарних днів з дня отримання ухвали. При цьому ухвала суду була постановлена 01.06.2020 р. - після набрання чинності змінами до ГПК України, через що суд, керуючись діючими на час постановлення ухвали нормами, визначив відповідачеві 15-денний строк на подання відзиву, що, проте, не могло вплинути на необхідність застосування в подальшому до даних правовідносин нових норм процесуального законодавства, які імперативно та безумовно продовжили відповідачеві строк на подання відзиву до кінця карантину.

У зв`язку з неподанням відповідачем відзиву, а також продовженням Законом на весь строк дії карантину і строку розгляду справи, суд не міг та не повинен був розглянути справу у строки, передбачені ст.ст.248 та 252 ГПК України, оскільки вирішення справи за наявними матеріалами без відзиву на позовну заяву, відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України,можливе лише у разі ненадання такого відзиву у встановлений судом строк, який продовжився на час дії карантину, про що йшлося вище. Інакше кажучи, здійснення розгляду справи по суті та ухвалення рішення в будь-який час до закінчення строку на подання відзиву, тобто в момент, коли відповідач ще має право подати відзив, було б передчасним та незаконним.

Прийняття судом рішення до спливу встановленого строку для подання відзиву зробило би ілюзорним право відповідача на подання відзиву та могло би призвести до тих самих наслідків, що і розгляд справи без повідомлення належним чином учасникам справи про дату, час і місце засідання суду - скасування судового рішення апеляційною інстанцією у випадку подання відповідачем апеляційної скарги.

Схожі позиції викладені Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в своїх постановах: від 23.10.2019 р. у справі №910/6041/19 (щодо неприпустимості ухвалення рішення до закінчення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу) та від 30.07.2020 р. у справі №916/145/20 (щодо передчасності повернення апеляційної скарги без врахування норм Закону України від 30.03.2020 р. та без надання скаржнику можливості усунути недоліки апеляційної скарги у строки, продовжені у зв`язку з введенням карантину).

Згідно з Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) від 18.06.2020 р., що набрав чинності 17.07.2020 р., п.4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином .

Також пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень останнього зі згаданих законів було визначено, що процесуальні строки, які були продовжені, в тому числі, відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) №540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

У зв`язку з набранням чинності 17.07.2020 р. Законом України від 18.06.2020 р., суд, починаючи з 17.07.2020 р., при здійсненні судочинства почав керуватись його нормами та зміненою цим Законом редакцією п.4 розділу X Прикінцеві положення ГПК України, яка не передбачає автоматичного продовження на строк дії карантину процесуальних строків, в тому числі і строку на подання відзиву, без подання особою відповідної заяви. Водночас пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 18.06.2020р. встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені на час карантину Законом України від 30.03.2020 р., закінчуються через 20 днів після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 р., тобто через 20 днів після 17.07.2020 р. - 06.08.2020 р.

Відповідач протягом наданого йому Законом України від 18.06.2020 р. 20-денного строку не звернувся із заявою про продовження процесуальних строків, як і не подав самого відзиву на позовну заяву, тому суд вважає, що строк подання відзиву в цій справі, який був продовжений Законом від 30.03.2020 р., закінчився 06.08.2020 р. і лише після цієї дати суд міг вважати відзив на позовну заяву ненаданим та здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, і від них не надходило жодних клопотань, заяв, дослідивши наявні у справі докази та викладені в позовній заяві пояснення, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі.

Позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем у порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки № 10857- 04/2017 від 01.03.2017, у визначений строк не проведено оплату поставленого товару, що стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача 9880,38 грн суми основного боргу, 1705,65 грн. суми пені за прострочення строку виконання зобов`язання за Договором, 1248,78 грн. суми 12% річних від простроченої суми за порушення грошового зобов`язання та 128,44 грн. інфляційних втрат.

Позиція відповідача .

Відповідач відзиву чи письмових обґрунтованих пояснень суду не представив, позовні вимоги не заперечив, доказів повної оплати заборгованості не подав.

Фактичні обставини справи встановлені судом:

01 березня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Автодистриб`юшн Карго Партс (скорочена назва: ТОВ Автодистриб`юшн Карго Партс , надалі по тексту - Позивач, Постачальник) та Товариством з обмежено відповідальністю Мантранс (скорочена назва: ТОВ Мантранс , надалі по тексту - Відповідач, Покупець, Боржник) був укладений договір за № 10857- 04/2017 (надалі по тексту - Договір),

Згідно пункту 1.1. Договору, Постачальник, зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставляти Покупцю визначені цим Договором запчастини, експлуатаційні матеріали (далі - Товар) та виконувати шиномонтажні послуги, а Боржник, як Покупець, зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, приймати Товар та оплачувати його.

За умовами пунктів 1,2. та 1.3. Договору, номенклатура, найменування, одиниця виміру, походження Товару, загальна кількість, ціна за одиницю Товару, що підлягає поставці за цим Договором, термін та умови поставки визначаються у рахунках-фактурах та товарних накладних, або інших передбачених чинним законодавством документах на Товар, які є невід`ємною частиною Договору та остаточно узгоджується Сторонами на кожну окрему партію Товару. Загальна сума договору складає суму ціни Товару, вказану в видаткових накладних протягом дії Договору.

Пунктом 2.3. Договору сторони встановили, що Товар за домовленістю продається на умовах попередньої оплати або на умовах відстрочення платежу. У разі продажу товару на умовах відстрочення платежу, термін відстрочення платежу зазначається у накладній. У разі відстрочення платежу Товар має бути сплачений не пізніше останнього дня відтермінування включно.

Згідно з пунктом 2.4. Договору, ціни Товару вважаються остаточно визначеними Сторонами у видатковій накладній на момент постачання (передавання) партії Товару.

Розділом 3 Договору сторони визначили порядок розрахунків. Так, оплата згідно Договору здійснюється Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. При здійсненні оплати Покупець вказує наступні реквізити: номер та дату підписання Договору, по якому відбувається поставка продукції з посиланням на виставлений постачальником рахунок-фактуру.

Сторони домовились, що в разі прострочення платежу з боку Покупця постачальник має право припинити подальші відвантаження на його адресу до отримання повної оплати за відвантаженими, але не оплаченими в строк партіями Товару, а також перейти до роботи з Покупцем на умовах 100% попередньої оплати (пункт 3.2. Договору).

За умовами пункту 4.2. Договору Покупець зобов`язаний прийняти Товар та здійснити відповідні розрахунки згідно з розділами 2,3 даного Договору.

Відповідно до пунктів 5.2., 5.3, Договору в разі простроченого платежу більше 3-х календарних днів, Покупець сплачує пеню у розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

На підставі статті 625 ЦК України Сторони домовились, що у разі прострочення виконання грошового зобов`язання боржник, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 12 відсотків річних від простроченої суми.

Згідно з пунктами 8.2. та 8.4. Сторони домовились, що Договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і діє до 31 грудня 2017 року з можливістю його пролонгації, оскільки якщо протягом 1-го місяця до закінчення терміну дії даного Договору жодна зі сторін не заявить про намір змінити його умови або припинити його дію, Договір вважається продовженим на 1 календарний рік і так рік за роком.

Договір скріплений підписами уповноважених осіб та печатками обох Сторін.

На виконання умов Договору Позивачем було поставлено відповідачу товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковою накладною від 05.04.2019 №SI0001632456 на суму 9880,38 грн.

Відтак, позивачем було відвантажено відповідачу товар на загальну суму 9880,38 грн.

Позивачем було здійснено продаж товару на умовах відстрочення платежу та визначено термін відстрочення платежу у відповідних накладних, зокрема, за Товар, поставлений по видатковій накладній 05.04.2019 №SI0001632456 останній строк оплати - до 19.04.2019 року.

Позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату отриманого Товару: від 05.04.2019 №S0003710795 на суму 9880,38 грн.

Станом на день розгляду справи судом, відповідачем не надано доказів оплати отриманого товару.

Відповідно до умов Договору та положень чинного законодавства, позивачем нараховано 1705,65 грн. суми пені за прострочення строку виконання зобов`язання за Договором, 1248,78 грн. суми 12% річних від простроченої суми за порушення грошового зобов`язання та 128,44 грн. інфляційних втрат від простроченої суми за порушення грошового зобов`язання.

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Згідно з положеннями ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобовязань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, субєкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Статтею 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Водночас, згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, між сторонами у справі 06.05.2016р. укладено Договір поставки №7659-21/2016.

На виконання зобов`язань за Договором, позивач здійснив поставку Товару, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, на загальну суму 9880,38 гривень з умовою про відстрочення оплати, за отриманий відповідачем товар.

Однак, у визначених відповідно до умов Договору у видаткових накладних строк відповідач за отриманий Товар не розрахувався.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 9880,38 грн. заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно умов договору (п.5.3.), сторони погодили інший розмір процентів- 12 відсотків річних від простроченої суми.

Судом здійснено перерахунок заявленої позивачем до стягнення суми 12% річних та встановлено, що за період прострочення з 22.04.2019 по 08.05.2020 12% річних від суму боргу 9880,38 грн. становить 1242,97 грн.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 12% річних підлягає до задоволення частково у розмірі 1242,97 грн.

Як вбачається з розрахунку інфляційних втрат наведеного позивачем у позовній заяві розрахунок проведено за період з 01.05.2019 по 31.03.2020 включно (за квітень 2020 позивач зазначає, що індекс інфляції не визначено).

Судом здійснено перерахунок заявлених позивачем до стягнення суми інфляційних втрат та встановлено, що за період прострочення з 22.04.2019 по 31.03.2020 розмір інфляційних втрат від суму боргу 9880,38 грн. становить 127,79 грн.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягає до задоволення частково у розмірі 127,79 грн.

У відповідності до ч.1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобовязання.

Відповідно до пунктів 5.2. Договору сторони встановили, що в разі простроченого платежу більше 3-х календарних днів, Покупець сплачує пеню у розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Згідно ч. 2 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобовязання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.2.5. постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.13р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Згідно з пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань № 14 від 17.12.2013 р.: … з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, встановлений приписами ч.6 ст.232 ГК України початок перебігу строку для нарахування пені не може бути змінений за згодою сторін (у даному випадку - згода про зміну початку перебігу строку для нарахування пені досягнута сторонами шляхом укладення договору у формі єдиного документа), а відтак така умова не береться судом до уваги, оскільки суперечить положенням ч.6 ст.232 ГК України.

Відтак, у зв`язку з вищенаведеним, враховуючи, що зобов`язання останнім строку з оплати отримано товару є 19.04.2019, і відповідно 20.04.2019 є першим днем прострочення виконання зобов`язання для відповідача, правильним мав би бути розрахунок пені з 20.04.2019 по 20.10.2020.

Позивач в порядку ст.46 ГПК України заяв не подавав, вимог не змінював.

Із врахуванням вищенаведеного, заявлена позивачем вимога про стягнення пені підлягає до задоволення частково в сумі 1687,79 грн, розрахована за період з 22.04.2019 по 20.10.2020.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково і до стягнення з відповідача на користь позивача належить 9880,38 грн. основного боргу, 1687,79 грн. суми пені за прострочення строку виконання зобов`язання за Договором, 1242,97 грн. суми 12% річних та 127,79 грн. інфляційних втрат.

Судові витрати.

Позивач просить суд покласти судові витрати, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Автодистриб`юшн Карго Партс» у зв`язку із розглядом справи,на відповідача.

Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Позивачем у позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно наданого розрахунку Позивач поніс наступні витрати: судовий збір за подання позовної заяви до суду - 2 102,00 грн.; витрати на професійну правничу допомогу 6000, 00 грн. - фактично понесених та 8400, 00 грн. - очікується понести.

В матеріалах справи наявне платіжне доручення №500 від 08.05.2020р. на сплату судового збору в сумі 2 102,00 грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч.8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

В матеріалах справи міститься Договір №3/06/05/2020 від 06.05.2020р. про надання правової допомоги адвокатом Спиридоновим Олегом Володимировичем Товариству з обмеженою відповідальністю «Автодистриб`юшн Карго Партс» .

Додатковою угодою до укладеного між Сторонами договору про надання правової (правничої) допомоги №3/06/05/2020 від 06.05.2020р. сторони вказаного договору погодили, що за вивчення та аналіз документів, що підтверджують наявність спору, чинного законодавства України, якими врегульовані спірні правовідносини та процесуальні підстави для проведення позовної роботи в інтересах клієнта, судової практики Верховного Суду, а також підготовку та подання до Господарського суду Львівської області позовної заяви - 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок (п. 1.1 Додаткової угоди).

Пунктом 2 Додаткової угоди встановлено, що винагорода, згідно з пунктом 1.1. Додаткової угоди сплачується клієнтом на умовах 100 % попередньої оплати.

В матеріалах справи міститься довіреність від 06.05.2020р., відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю «Автодистриб`юшн Карго Партс» (Довіритель), в особі директора Юзікова Сергія Леонідовича, який діє на підставі Статуту, на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги від 06.05.2020 №3/06/05/2020, укладеного з адвокатом Спиридоновим Олегом Володимировичем уповноважило адвоката Спиридонова Олега Володимировича (який діє на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 08.11.2019 серії МК №001709, виданого за рішенням Ради адвокатів Миколаївської області від 1.10.2019 №444) бути представником Підприємства в Господарському суді Львівської області у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодистриб`юшн Карго Партс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мантранс» щодо стягнення з останнього на користь Довірителя суми дебіторської заборгованості та штрафних санкцій у зв`язку з порушенням договірних зобов`язань.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні матеріали готувалися адвокатом Спиридоновим О.В.

Згідно долученого до матеріалів позовної заяви опису наданих послуг за договором про надання правової (правничої) допомоги №3/06/05/2020 від 06.05.2020р. загальна вартість наданих послуг склала 6000, 00 грн. Вказану суму було сплачено позивачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень.

Докази понесення позивачем інших витрат на професійну правничу допомогу в матеріалах справи відсутні.

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу у сумі 6000,00 грн. є обґрунтованими та підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 5988,74 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-80, 91, 123, 129, 236-238, 240, 241, 326, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мантранс» (79039, м.Львів, вул..Шевченка, будинок 11, ідентифікаційний код 41026994) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодистриб`юшн Карго Партс» (02222, м.Київ, вул.Закревського, будинок 16, ідентифікаційний код 37141112) 9880,38 грн. основного боргу, 1687,79 грн. суми пені, 1242,97 грн. 12% річних, 127,79 грн. інфляційних втрат, 2098,06 грн. судового збору та 5988,74 грн. витрати на професійну правничу допомогу.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне текст рішення складено 21.08.2020.

Суддя С.Б. Кітаєва