Рішення

від 20.08.2020 по справі 920/627/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.08.2020 Справа № 920/627/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участю секретаря судового засідання Галашан І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи № 920/627/20

за позовом: заступника керівника Шосткинської місцевої прокуратури Сумської області (41100, м. Шостка, вул. Свободи, 65, email: shostka.prok.@spso.gp.gov.ua ),

в інтересах держави в особі позивачів:

1) Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (вул. Герасима Кондратьєва, 25, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 39765885, email: sumy@land.gov.ua ),

2) Державного професійно-технічного навчального закладу Свеський професійний аграрний ліцей (вул. Грушевського, 9, смт Свеса, Ямпільський район, Сумська область, 41226, ідентифікаційний код 02547458, еmail: pal.svessa@meta.ua)

до відповідача: Приватного підприємства Ямпіль Інвест (41200, смт. Ямпіль, Сумська область, бульвар Ювілейний, 2, ідентифікаційний код 34113192, e-mail - не зазначено)

про визнання недійсним договору підряду,

за участі представників сторін:

прокурор - не з`явився,

від позивача - не з`явився,

від 1- го відповідача - не з`явився,

від 2- го відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

22.06.2020 заступник керівника Шосткинської місцевої прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі позивачів звернувся до суду із позовною заявою до відповідача, відповідно до якої просить суд визнати недійсним та припинити на майбутнє договір підряду на виконання науково-технічних робіт № 20/05-20ЯІ, укладений 20.05.2020 між Державним професійно-технічним навчальним закладом Свеський професійний аграрний ліцей та Приватним підприємством Ямпіль Інвест , а також стягнути з відповідача витрати, пов`язані із розглядом справи.

В обґрунтування позовних вимог заявник зазначає, що договір підряду на виконання науково-технічних робіт № 20/05-20ЯІ, укладений 20.05.2020 між Державним професійно-технічним навчальним закладом Свеський професійний аграрний ліцей та Приватним підприємством Ямпіль Інвест , не відповідає вимогам статей 92, 95 Земельного кодексу України, атому підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 23.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 920/627/20 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання з повідомленням (викликом) сторін на 20.08.2019, 10:30.

Представники учасників с прави у підготовче засідання 20.08.2020 не з`явилися, про дату, час та місце судового слухання справи повідомлені судом належним чином.

25.06.2020 від відповідача на адресу суду надійшов лист від 25.06.2020 № 109, в якому відповідач зазначає, що визнає позовні вимоги прокурора в повному розмірі до початку розгляду справи по суті, керуючись частиною першою статті 130 ГПК України, просить суд не стягувати з відповідача 50 % судового збору та вирішити питання про повернення 50 % судового збору позивачу з державного бюджету. Також відповідач просить суд провести підготовче засідання без участі представника відповідача.

01.07.2020 від позивача-2 до суду засобами електронного зв`язку надійшов лист від 25.06.2020 № 176, відповідно до якого останній зазначає, що підтримує позов заступника керівника Шосткинської місцевої прокуратури Сумської області та просить суд задовольнити позовні вимоги, а також провести підготовче засідання без участі представника позивача-2.

Згідно частини першої статті 177 ГПК України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Відповідно до частини третьої статті 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Частиною третьою статті 185 ГПК України встановлено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників учасників справи.

Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Зі змісту пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України вбачається, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинною першою статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина третя статті 23 Закону України Про прокуратуру ).

Поняття інтересів держави та нездійснення або неналежного здійснення суб`єктом владних повноважень своїх функцій чинним законодавством вичерпно не визначаються та не розкриваються, у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку самостійно їх обґрунтовує та доводить з огляду на конкретні обставини справи.

Зазначене узгоджується у позицією, викладеною у рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рн/99.

Разом з цим, більш широке тлумачення зазначених понять наводить Верховний Суд при розгляді справ за участю прокурора (ухвали від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16, постанови від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 13.06.2018 у справі № 687/379/17-ц).

На думку Верховного Суду, нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу та органу місцевого самоврядування може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Згідно частиною третьою статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до частини третьої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта цієї ж статті).

Частиною першою статті 55 ГПК України встановлено, що органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті.

Зі змісту пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 вбачається, що під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах , зазначеним у частині другій статті 4 ГПК України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Відтак, тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті ст. 129 Конституції України).

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Спірна земельна ділянка є державною власністю, передана у постійне користування навчальному закладу для освітніх потреб у порядку статей 22, 24 Земельного кодексу України. Укладення вищезазначеного договору між позивачем-2 та відповідачем в порушення установленого порядку, передача земельної ділянки навчального закладу іншій особі для підприємницької діяльності порушує державні інтереси.

Згідно статті 80 Закону України Про освіту об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.

Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Також у даному випадку позов поданий прокурором з урахуванням зазначених вище трьох критеріїв доцільності втручання держави у право особи на володіння майном: 1) при укладенні договору допущено очевидне порушення вимог закону щодо заборони використання майна закладу освіти не для освітніх цілей; законодавчій забороні землекористувачу на праві постійного користування виходити за межі прав, передбачених статтями 92, 95 Земельного кодексу України; укладання договору усупереч установленого порядку та з метою приховування іншого договору; 2) вказаний спір має суспільний інтерес, оскільки майно, що передане в оренду - майно освітнього признання, надане закладу освіти в порядку статті 24 Земельного кодексу України для освітніх та дослідних цілей; 3) втручання у власність є пропорційним визначеним цілям, оскільки спірний договір укладений сторонами в порушення вимог Земельного кодексу України та Закону України Про освіту , а майно, яке мало використовуватися для освітніх цілей, не використовується з моменту укладення договору за цільовим призначенням.

відповідно до статті 5 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Пунктами 1, 7 положення Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру. Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Таким чином, судом встановлено, що органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Головне управління Держгеокадастру в Сумській області.

Проте, вказаним органом не вжито заходів до усунення вищевказаних порушень та повернення спірних земельних ділянок, а тому вбачаються правові підстави щодо звернення прокурора до суду із вказаним позовом.

Частиною першою статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з частиною першою статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

У зв`язку із тим, що відповідачем незаконно набуто право на користування земельною ділянкою навчального закладу, даний позов заявлено прокурором в інтересах держави, з метою відновлення порушених прав користування навчальним закладом земельною ділянкою.

Таким чином, з огляду на предмет та підстави заявленого позову, прокурором належним чином обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах відповідно до статті 23 Закону України Про прокуратуру .

Стислий опис фактичних обставин справи.

В обґрунтування заявленого позову заявник зазначає, що вивченням Шосткинською місцевою прокуратурою стану законності щодо використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, переданих в постійне користування підприємствам та організаціям державної та комунальної форми власності району, встановлено факт порушення інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Сумській області, як органу контролю у сфері земельних відносин та Державного професійно-технічного навчального закладу Свеський професійний аграрний ліцей як землекористувача на праві постійного користування земельними ділянками освітнього призначення.

Державний професійно-технічний навчальний заклад Свеський професійний аграрний ліцей є державною організацією (установою, закладом), заснованим на державній власності і підпорядкованим Міністерству освіти і науки України, і є підзвітним йому, що в свою чергу свідчить про певну специфіку регулювання його господарської діяльності, яка здійснюється, зокрема і Законом України Про управління об`єктами державної власності . Вказані обставини підтверджуються витягом з ЄДРПОУ та статутом позивача-2.

Згідно витягу НВ-5903068132016 від 19.04.2016 з Державного земельного кадастру позивачу-2 передано в постійне користування земельну ділянку площею 51,07 га (кадастровий номер 5925682500:01:001:1501) для ведення підсобного сільського господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Микитівської сільської ради Ямпільського району.

20.05.2020 між позивачем-2 та відповідачем укладено договір підряду № 20/05-20ЯІ на виконання науково-технічних робіт терміном до 31.12.2022 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору позивач-2 зобов`язується на землях загальною площею 51,07 га, що знаходяться на території Микитівської сільської ради Ямпільського району за межами населених пунктів у користуванні позивача-2 на праві постійного користування розробити та передати за завданням замовника науково-технічну роботу (НТР) на тему: Модернізація технології обробітку ґрунту, догляду за посівами, внесення добрив, захисту рослин та вирощування зернових та технічних культур для умов Ямпільського району Сумської області , а відповідач зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що відповідач здійснює оплату робіт шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача-2 наприкінці кожного поточного року після проведення відповідного етапу робіт у розмірі 117 461,00 грн.

Згідно з пунктами 4.2.1, 4.3.1 договору відповідач залишає у своїй власності врожай, отриманий при проведенні досліджень, а позивач-2 зобов`язаний розробити та передати відповідачу НТР.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

У відповідності до статті 80 Закону України Про освіту до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо.

Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Порядок, умови та форми набуття закладами освіти прав на землю визначаються Земельним кодексом України.

Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають вилученню, крім випадків, встановлених законом.

Об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.

Згідно з частиною першою статті 22 Закону України Про освіту юридична особа має статус закладу освіти, якщо основним видом її діяльності є освітня діяльність.

Освітня діяльність вважається основним видом діяльності, якщо надходження на цей вид діяльності та/або від цього виду діяльності перевищують половину загальних надходжень цієї юридичної особи (фізичної особи - підприємця).

Заклад освіти залежно від засновника може діяти як державний, комунальний, приватний чи корпоративний.

Заклади освіти діють на підставі власних установчих документів, що затверджуються їх засновниками відповідно до законодавства.

Позивач-2 є державною установою. Вказане підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Статутом закладу.

Згідно пункту 1.4 Статуту позивача-2, головним завданням професійного ліцею є забезпечення права громадян України на професійну (професійно-технічну) освіту.

Відповідно до частини першої статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Традиційно право володіння розуміється як належність об`єкта певному суб`єкту, фактичне панування суб`єкта над об`єктом; право користування - як процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об`єкта, а також створених за його допомогою благ.

Будучи специфічним речовим правом, право постійного користування характеризується обмеженим суб`єктно-об`єктним складом: об`єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки державної або комунальної власності, суб`єктами можуть бути лише юридичні особи, визначені законом (стаття 92 ЗК України).

Право постійного користування є одним з двох можливих титулів, що надає право користування землею: глава 15 ЗК України Право користування землею передбачає користування землею на праві постійного користування та на праві оренди землі.

Права землекористувачів визначені статтею 95 ЗК України, відповідно до якої землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Таким чином, саме позивач-2, як землекористувач на титулі права постійного користування, наділений передбаченими правами щодо земельної ділянки, належної йому на праві постійного користування. Закон не передбачає винятків щодо можливості реалізації прав землекористувача на праві постійного користування, зокрема, і в частині самостійного господарювання на землі. Договором щодо права постійного користування такі винятки не можуть бути передбачені, оскільки відповідне право (право постійного користування) не може виникати на договірних підставах.

Формулювання законодавця право самостійно господарювати підкреслює диспозитивність реалізації права самостійного господарювання безпосереднім землекористувачем, але не свідчить про можливість передачі права господарювання іншій особі, підкреслюючи що таке господарювання має відбуватися самостійно.

Згідно договору підряду на виконання НТР від 20.05.2020, укладеного між позивачем-2 та відповідачем, обробкою земельної ділянки, збором врожаю на прощі 51,07 га займається в повному обсязі відповідач. Для обробітку земельної ділянки відповідач використовує тільки власні трудові, фінансові, матеріально-технічні ресурси.

Таким чином, наведене вище дозволяє дійти висновку про наступне: право на обробку землі та збір врожаю, передбачене умовами спірного договору, являє собою реалізацію правомочностей землекористувача щодо володіння та користування, які, згідно ст.92 ЗК України, складають титул права постійного користування.

Право володіння та користування, як правомочності, що належать землекористувачеві згідно положень статті 92 ЗК України, за умовами спірного договору реалізуються не землекористувачем - позивачеи-2, а відповідачем шляхом обробки землі та збору врожаю.

Право самостійного господарювання як право, надане частиною першою статті 95 ГПК ЗК України саме землекористувачеві, згідно умов спірного договору використовується не землекористувачем, якому належить земельна ділянка на постійного користування, а відповідачем, шо суперечить вимогам вказаної норми права.

Таким чином, договір підряду № 20/05-20ЯІ про виконання науково-технічних робіт від 20.05.2020 не відповідає вимогам статей 92, 95 ЗК України.

Взявши на себе вказані вище права та обов`язки за спірним договором, позивач-2 здійснив розпорядження вказаною земельною ділянкою, визначивши фактичну долю речі (майна) - земельної ділянки. Водночас, повноважень щодо розпорядження землею навчальний заклад не має.

Використання приватним підприємством Ямпіль Інвест земельної ділянки суперечить вимогам чинного законодавства, про що можна дійти висновку з наступного.

Зі змісту глави 15 ЗК України, як спеціального нормативного акту, що регулює земельні відносини, вбачається, що земельні ділянки можуть бути надані у користування або на праві оренди, або на праві постійного користування.

Земельні ділянки, які використовує відповідач не належать йому на жодному з передбачених чинним законодавством титулів - праві власності чи праві оренди, отже, землекористування здійснюється останнім за відсутності законодавчо визначеної підстави.

Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

В дійсності сторони мали на меті укладання договору оренди, оскільки за укладеним спірним договором фактично відбулася передача земельної ділянки приватному підприємству Ямпіль Інвест та використання її для здійснення підприємницької діяльності зі сплатою коштів навчальному закладу за користування.

Крім того, відповідно до статті 892 ЦК України за договором на виконання науково-дослідних робіт підрядник (виконавець) зобов`язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов`язується прийняти виконану роботу та оплатити її.

Таким чином, суттєвими умовами цього договору є проведення особою, що є фахівцем з тих чи інших питань певного виду робіт (досліджень) і передачу кінцевого результату замовнику та оплата цих робіт.

У даному випадку метою укладання спірного договору є не отримання певного продукту, а саме можливість користування відповідачем конкретними земельними ділянками навчального закладу з можливістю проводити сільськогосподарську діяльність зі сплатою коштів за користування землею.

Вказане підтверджується як самими умовами договору, так і фактичною неможливістю виконати ті його умови, що пов`язані саме з проведенням досліджувальних робіт.

Фактично науково-технічні роботи навчальним закладом не можуть бути виконані.

Так, позиач-2 відповідно до статті 17 Закону України Про професійно-технічну освіту є закладом освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров`я.

Згідно з ліцензією на здійснення освітньої діяльності забезпечує здобуття учнями професій: продавець продовольчих товарів; слюсар з ремонту с/г машин і устаткування; тракторист-машиніст с/г (лісогосподарського); виробництва /категорія А1 , А2 , В1 ; електрогазозварник; плодоовочівник; кухар; електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування; кондитер; верстатник широкого профілю; волій автотранспортних засобів І категорія С , СІ ). У штатному розписі закладу відсутні посади працівників галузі агрономії. У закладі також немає працівників з дипломом за напрямом підготовки агрономія .

Будь-якої матеріально-технічної бази та фахівців для проведення науково-технічних робіт за темою: Модернізація технології обробітку грунту, догляду за посівами, внесення добрив, захисту рослин та вирощування зернових та технічних культур для умов Ямпільського району заклад не має.

Таким чином, аналізом умов спірного договору встановлено, що метою його укладення та основною його ознакою є платне користування земельною ділянкою зі сплатою плати за користування.

Таким чином, вказаний правочин відповідно до статті 235 ЦК України є удаваним, тобто таким, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Статтею 792 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Законом України Про оренду землі .

У відповідності до статті 13 Закону України Про оренду землі договір землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату - передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний час, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 Закону України Про оренду землі встановлено істотні умови договору оренди землі та зазначено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для визнання договору оренди недійсним відповідно до закону.

Відповідно до положень частини першої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Отже оспорюваний договір не відповідає вимогам законодавства, а саме статтям 92, 93, 96 ЗК України, а також не спрямований на настання обумовлених ним наслідків, що свідчить про його недійсність на підставі частин першої, другої, п`ятої статей 203, 215 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із вимогами частин першої, четвертої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 207 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути визнано судом недійсним повністю або в частині.

Укладення особами правочину, зміст якого суперечить вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства є, згідно зі статтями 203 та 215 Цивільного кодексу України, підставою для визнання укладеної угоди (правочину) недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону.

Відповідно до постанови пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними згідно зі статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також іншим, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правовим актам, прийнятим відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Пунктом 26 постанови пленуму Верховного суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ від 16 квітня 2004 року № 7 передбачено, що купівля-продаж, рента, дарування, застава, самовільний обмін земельних ділянок землекористувачами, у тому числі орендарями, а також угоди, укладені власниками землі з порушенням встановленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок, відповідно до статті 210 ЗК України повинні визнаватися недійсними - із наслідками, передбаченими відповідними статтями ЦК України.

Зі змісту пункту 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2015 № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними вбачається, що за загальним правилом не є підставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов. На виняток з цього правила відсутність у договорі оренди землі хоча б однієї з істотних умов є підставою для визнання його недійсним (частина друга статті 15 Закону України Про оренду землі ).

У пункті 2.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 роз`яснено, що частиною третьою статті 207 Господарського кодексу України передбачена можливість припинення господарського зобов`язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов`язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (зокрема, вже здійснене користування за договором оренди), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов`язання за договором припиняється лише на майбутнє. При цьому слід враховувати, що зобов`язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов`язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, договір підряду на виконання науково-технічних робіт № 20/05-20ЯІ, укладений 20.05.2020 між Державним професійно-технічним навчальним закладом Свеський професійний аграрний ліцей та Приватним підприємством Ямпіль Інвест , підлягає визнанню недійсним, як такий що укладено з порушенням вищезазначених правових норм.

Відповідно до статей 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

З огляду на вищенаведене, позовні вимоги заступника керівника Шосткинської місцевої прокуратури підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 130 ГПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

В зв`язку з визнанням позову відповідачем, прокуратурі Сумської області підлягає поверненню з Державного бюджету України 50% сплаченого судового збору.

Решта сплаченого прокуратурою судового збору у сумі 1051,00 грн підлягає відшкодуванню прокуратурі Сумської області за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 123, 129, частинами третьою, четвертою статті 185 та статтями 191, 238-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсним та припинити на майбутнє договір підряду на виконання науково-технічних робіт № 20/05-20ЯІ, укладений 20.05.2020 між Державним професійно-технічним навчальним закладом Свеський професійний аграрний ліцей (вул. Грушевського, 9, смт Свеса, Ямпільський район, Сумська область, 41226, ідентифікаційний код 02547458) та Приватним підприємством Ямпіль Інвест (41200, смт. Ямпіль, Сумська область, бульвар Ювілейний, 2, ідентифікаційний код 34113192).

3. Стягнути з Приватного підприємства Ямпіль Інвест (41200, смт. Ямпіль, Сумська область, бульвар Ювілейний, 2, ідентифікаційний код 34113192) на користь прокуратури Сумської області (вул. Герасима Кондратьєва, 33, код 03527891, р/р UA598201720343120001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) 1051,00 грн - 50 % витрат по сплаті судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно зі статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено та підписано суддею 21 серпня 2020 року.

Суддя Ю.А. Джепа