Рішення

від 16.07.2020 по справі 203/4578/19

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер справи 203/4578/19

Провадження № 2/183/1994/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2020 року м. Новомосковськ Дніпропетровської області

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Майної Г. Є.,

з участю секретаря судового засідання - Данильченко Т. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання протиправним і скасування наказу та зобов`язання вчинення дій,-

В С Т А Н О В И В:

23 грудня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із вищезазначеним позовом, який в подальшому уточнила. В обґрунтування уточненого позову позивач посилалась на те, що 07 жовтня 2005 року між Новомосковською районною державною адміністрацією та її батьком, як фізичною особою-підприємцем - ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Монашко Н. П., зареєстрованого в реєстрі за № 900, а також зареєстрованого у Новомосковському районному відділі ДРФ ДЗК за № 04:06:126:1404 від 11 травня 2005 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_2 , вона є єдиним його спадкоємцем. 09 серпня 2019 року вона звернулась на адресу відповідача із заявою про укладення додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 07 жовтня 2005 року, у зв`язку із смертю колишнього орендаря, однак їй було відмовлено у вчиненні зазначеної дії з підстав відсутності доказів того, що вона є єдиним спадкоємцем орендаря.

01 жовтня 2019 року вона повторно звернулась на адресу відповідача із вищезазначеною заявою та надавши підтвердження того, що вона є єдиним спадкоємцем орендаря, однак, наказом № 4-3255/15-19-СГ від 30 жовтня 2019 року їй було повторно відмовлено у вчиненні зазначених дій з посиланням на те, що договором оренди від 07 жовтня 2005 року не передбачено порядку переходу права оренди в порядку спадкування.

У зв`язку з чим, вона вимушена звернутись до суду та просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 30 жовтня 2019 року № 4-3255/15-19-СГ про відмову у внесенні змін до договору оренди земельної ділянки від 07 жовтня 2005 року, який зареєстровано в реєстрі за № 900 та посвідчено приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н. П., а також зареєстровано у Новомосковському райвідділі ДРФ ДЗК за № 04:06:126:1404 від 11 травня 2006 року;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області прийняти рішення у формі наказу про надання їй в оренду земельних ділянок загальною площею 24,2003 га з кадастровим номером 1223286500:01:152:0001, загальною площею 11,4074 га, з кадастровим номером 1223286500:01:152:0002 із цільовим призначенням для ведення сільськогосподарського виробництва (код КВЦПЗ - 01.01), розташованих на території Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, які орендував ОСОБА_2 за договором оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення від 07 жовтня 2005 року, укладений між Новомосковською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_2 (Орендар), який зареєстровано в реєстрі за № 900 та посвідчено приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н. П., а також зареєстровано у Новомосковському райвідділі ДРФ ДЗК за № 04:06:126:1404 від 11 травня 2006 року та вирішити питання стосовно судових витрат.

Не погоджуючись із пред`явленим позовом, 27 лютого 2020 року відповідач подав суду відзив на позовну заяву, у якому посилався на те, що 09 серпня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась на адресу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області із заявою про укладення додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 07 жовтня 2005 року, у зв`язку із смертю колишнього орендаря, їй було відмовлено у вчиненні зазначеної дії з підстав того, що договором оренди земельної ділянки не передбачено порядку переходу права оренди, а також через відсутність доказів того, що вона є єдиним спадкоємцем орендаря. 01 жовтня 2019 року ОСОБА_1 повторно звернулась на адресу Управління із вищезазначеною заявою та їй було відмовлено у вчиненні зазначених дій, оскільки договором оренди від 07 жовтня 2005 року не передбачено порядку переходу права оренди в порядку спадкування. Разом з тим, відповідача посилався на порушення правил предметної юрисдикції, оскільки вважає, що дана справа повинна розглядатись у порядку адміністративного судочинства, оскільки спір у ній є публічно-правовим. Разом з тим, вважав, що у суду відсутні повноваження щодо вирішення питання про внесення змін до договору оренди земельної ділянки та посилався на розбіжності у розмірі земельних ділянок за договором оренди від 07 жовтня 2005 року та за інформацією з Державного земельного кадастру, у зв`язку з чим, просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі (а.с. 75-80).

11 березня 2020 року представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 суду подано відповідь на відзив на позовну заяву, у якому останній заперечував проти посилань відповідача на те, що зазначена справа повинна розглядатись на правилами адміністративного судочинства, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 14-109цс18. Разом з тим, посилався на наявність у відповідача дискреційних повноважень щодо вирішення питання про укладення додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 07 жовтня 2005 року, однак вирішення судом цього спору не підміняє повноваження відповідача, а слугує механізмом захисту прав, свобод та інтересів, у даному випадку позивача, як спадкоємця померлого орендаря за договором оренди земельної ділянки, крім того позивач, після смерті орендаря продовжує використовувати земельну ділянку та має право на спадкування права оренди, а тому просив позов задовольнити у повному обсязі (а.с. 96-97).

19 березня 2020 року відповідачем було подано письмові заперечення, у яких останній посилався на те, що ця справа повинна розглядатись за правилами адміністративного судочинства та заперечував проти позиції позивача щодо переходу права оренди земельної ділянки в порядку спадкування, як таку, що не відповідає вимогам чинного законодавства та положень договору оренди від 07 жовтня 2005 року (а.с. 104-107).

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання протиправним і скасування наказу та зобов`язання вчинення дій було передано за підсудністю на розгляд до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області (а.с. 27-28). 23 січня 2020 року ця позовна заява надійшла на адресу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області (а.с. 30). Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2020 року позовну заяву було залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків (а.с. 34-35). 30 січня 2020 року позивач усунула недоліки позовної заяви, звернувшись на адресу суду із уточненою позовною заявою та надавши всі належним чином засвідчені копії письмових доказів (а.с. 37, 38-40, 41-56). Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2020 року було прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі з призначенням підготовчого засідання (а.с. 57). Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2020 року було закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті (а.с. 123-124).

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи не подавала, тому суд вважає можливим провести розгляд справи за її відсутності.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Головко О. В. у судове засідання не з`явився, подав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, не заперечував проти ухвалення заочного рішення у справі (а.с. 134).

Відповідач у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву не подавав.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до переконання, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

У відповідності до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, одним з учасників адміністративного спору є суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.

Пунктом 2 частини 1 статті 4 КАС України установлено, що публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

У статті 19 КАС України установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов`язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель та спрощеного відбору без застосування електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років". 14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.

Під час вирішення питання щодо компетенції суду слід урахувати суб`єктний склад спірних правовідносин, одним з яких є участь суб`єкта владних повноважень, визначити характер правовідносин, з яких виник спір, і кінцеву мету пред`явлення позову. За своїм змістом земельний спір, що виник унаслідок користування та розпорядження органом місцевого самоврядування земельною ділянкою комунальної власності, є складним і комплексним із правової точки зору. Під час прийняття рішення про передачу земельної ділянки у власність ці органи, з одного боку, перебувають у статусі суб`єкта владних повноважень, а з іншого - реалізують право власності на землю територіальної громади. Крім того, таке рішення, як правовий акт індивідуальної дії, є підставою, з якої виникає речове право власності чи користування землею в суб`єктів приватного права.

Частинами 1, 4 статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

У цьому випадку захист цивільного приватного права є домінуючим у вказаному спорі, а правовідносини перейшли з публічно-правової до приватно-правової площини. Таким чином, у позивача виникло відповідне цивільне право, яке підлягає судовому захисту в порядку цивільного судочинства.

Судом установлено, що 07 жовтня 2005 року між Новомосковською районною державною адміністрацією та приватним підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н. П., зареєстрований в реєстрі за № 900 та зареєстрований у Новомосковському райвідділі ДРФ ДЗК за № 04:06:126:1404 від 11 травня 2006 року, який наданий суду у засвідченій позивачем копії (а.с. 42-44). Відповідно до п. 1.1, 1.2, 1.3 укладеного договору орендодавець на підставі розпорядження Новомосковської районної державної адміністрації № 70 від 20 січня 2004 року надає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку розміром 37,81 га, із них: на території Спаської сільської ради - загальна площа 35,61 га, у тому числі 31,8357 га - ріллі, пасовищ - 1,6586 га, господарських шляхів - 0,569 га та каналів - 1,5444 га. На території Мар`янівської сільської ради площею 2,2 га, у утому числі ріллі 2,2 га. Земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку.

Метою використання земельної ділянки є ведення товарного сільськогосподарського виробництва (п. 2.1 договору). Сторони погодили строк оренди земельної ділянки - 50 років з моменту державної реєстрації цього договору (п. 3.1 договору), при цьому за п. 3.2 договору - за закінченням терміну його дії орендар має переважне право на поновлення цього договору на новий термін. Разом з тим, відповідно до умов п. 4.1, 4.2 договору оренди та Додатку № 1 до нього орендар зобов`язаний щорічно, у період з 25 по 29 число кожного місяця, сплатити орендну плату рівними частками у загальному розмірі 1 951,85 грн., з яких 1 816,89 грн. на рахунок Спаської сільської ради та 134,96 грн. на рахунок Мар`янівської сільської ради (а.с. 9).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер (а.с. 49).

Після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги спадкування за законом, яка прийняла спадщину, оформивши свої спадкові права на спадкове майно, інший спадкоємець ОСОБА_4 відмовилась від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 (а.с. 49, 51, 53, 54).

09 серпня 2019 року позивач звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області із заявою про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 07 жовтня 2005 року, у зв`язку із смертю орендаря ОСОБА_2 (а.с. 45), однак їй було відмовлено у вчиненні зазначеної дії через те, що умовами договору оренди не передбачено перехід такого права після смерті орендаря, а також через відсутність підтвердження того, що позивач є єдиним спадкоємцем після смерті орендаря (а.с. 46).

01 жовтня 2019 року позивач повторно звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області із заявою про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 07 жовтня 2005 року, у зв`язку із смертю орендаря ОСОБА_2 , надавши при цьому докази одноосібного спадкоємства після смерті останнього (а.с. 47-48), однак, наказом № 4-3255/15-19-СГ від 30 жовтня 2019 року їй було відмовлено у вчиненні зазначеної дії через те, що умовами договору оренди не передбачено перехід такого права після смерті орендаря (а.с. 41).

У відповідності до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, не заборонених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка мерла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною 2 статті 1223 ЦК України передбачено, що у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Частина 1 ст. 1258 ЦК України встановлює, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 781 ЦК України договір найму припиняється в разі смерті фізичної особи-наймача, якщо інше не встановлено договором або законом. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).

Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою (стаття 5 Закону України "Про оренду землі"). Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЗК України та ст. 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з ч. 5 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом.

Згідно з правилами ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Частиною 1 статті 7 ЗУ "Про оренду землі" передбачено, що право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи-орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців, а в разі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців - до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам Земельного кодексу України та цього Закону.

У ч. 3 ст. 16 ЗУ "Про оренду землі" встановлено, що укладення договору оренди земельної ділянки може бути здійснено на підставі цивільно-правового договору або в порядку спадкування.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з п. г ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що серед підстав припинення договору оренди землі, визначених статтею 31 Закону України "Про оренду землі", є: закінчення строку, на який його було укладено; викуп земельної ділянки для суспільних потреб та примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерть фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмова осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідація юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Правонаступництво у разі зміни власника речі, переданої у найм, передбачено Загальними положеннями про найм Цивільного кодексу України. Відповідно до частини першої статті 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця. Припинення договору оренди землі шляхом його розірвання передбачено статтею 32 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до частини четвертої зазначеної статті перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі. Статтею 148-1 Земельного кодексу України передбачено, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. Таким чином, смерть фізичної особи-наймодавця не є підставою для припинення договору, оскільки разом із правом власності на земельну ділянку до його спадкоємців переходять права та обов`язки за договором оренди, якщо інше прямо не передбачено в самому договорі. Щодо орендарів слід зазначити, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі за № 6-375цс15, за змістом частини першої статті 7 Закону України "Про оренду землі" право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи - орендаря у разі, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців. У випадку їх відмови чи відсутності таких спадкоємців право оренди переходить до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам Земельного кодексу України та вищевказаного Закону.

Отже, якщо умовами договору оренди земельної ділянки, укладеного сторонами, не передбачається заборона переходу права на оренду в порядку спадкування, то спадкоємці орендаря (фізичної особи - підприємця) після смерті останнього можуть успадкувати право на оренду земельної ділянки, яка є предметом цього договору. Після отримання спадщини, можливо внести зміни до договору оренди земельної ділянки, зокрема у частині визначення сторони орендаря.

Отже, право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи - орендаря у разі, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців. У цьому разі потрібно укласти додаткову угоду з орендодавцем, яка передбачає заміну орендаря.

За таких обставин, відповідачем протиправно відмовлено у внесенні змін до договору оренди земельної ділянки від 07 жовтня 2005 року в частині заміни орендаря його правонаступником, оскільки позивач є спадкоємцем всіх прав і обов`язків ОСОБА_2 , у тому числі і права оренди за спірним договором.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про протиправність наказу ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 30 жовтня 2019 року № 4-3255/15-19-СГ про відмову у внесенні змін до договору оренди земельної ділянки від 07 жовтня 2005 року, який зареєстровано в реєстрі за № 900 та посвідчено приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н. П., а також зареєстровано у Новомосковському райвідділі ДРФ ДЗК за № 04:06:126:1404 від 11 травня 2006 року.

З приводу позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення у формі наказу про надання ОСОБА_1 в оренду земельних ділянок загальною площею 24,2003 га з кадастровим номером 1223286500:01:152:0001, загальною площею 11,4074 га, з кадастровим номером 1223286500:01:152:0002 із цільовим призначенням для ведення сільськогосподарського виробництва (код КВЦПЗ - 01.01), розташованих на території Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, які орендував ОСОБА_2 за договором оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення від 07 жовтня 2005 року, укладений між Новомосковською районною державною адміністрацією та приватним підприємцем ОСОБА_2 , який зареєстровано в реєстрі за № 900 та посвідчено приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н. П., а також зареєстровано у Новомосковському райвідділі ДРФ ДЗК за № 04:06:126:1404 від 11 травня 2006 року, суд зазначає наступне.

З урахуванням викладеного вище, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання ГУ Держгеокадастру прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. У цій справі з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання ОСОБА_1 в оренду земельних ділянок загальною площею 24,2003 га з кадастровим номером 1223286500:01:152:0001, загальною площею 11,4074 га, з кадастровим номером 1223286500:01:152:0002 із цільовим призначенням для ведення сільськогосподарського виробництва (код КВЦПЗ - 01.01), розташованих на території Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, які орендував ОСОБА_2 за договором оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення від 07 жовтня 2005 року, укладений між Новомосковською районною державною адміністрацією та приватним підприємцем ОСОБА_2 , який зареєстровано в реєстрі за № 900 та посвідчено приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н. П., а також зареєстровано у Новомосковському райвідділі ДРФ ДЗК за № 04:06:126:1404 від 11 травня 2006 року, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Враховуючи викладене, суд задовольняє позовні вимоги в частині вимог про скасування наказу про відмову у внесенні змін до договору оренди земельної ділянки від 07 жовтня 2005 року. Зважаючи на те, що Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області протиправно було прийнято рішення про відмову позивачу у внесенні змін до договору оренди земельної ділянки від 07 жовтня 2005 року, а наведені в наказі підстави визнані судом необгрунтованими, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача від 01 жовтня 2019 року про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 07 жовтня 2005 року, який зареєстровано в реєстрі за № 900 та посвідчено приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н. П., а також зареєстровано у Новомосковському райвідділі ДРФ ДЗК за № 04:06:126:1404 від 11 травня 2006 року.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39835428, місцезнаходження юридичної особи за адресою: 49006, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Філософська, 39А ) про визнання протиправним і скасування наказу та зобов`язання вчинення дій - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 30 жовтня 2019 року № 4-3255/15-19-СГ про відмову у внесенні змін до договору оренди земельної ділянки від 07 жовтня 2005 року, який зареєстровано в реєстрі за № 900 та посвідчено приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н. П., а також зареєстровано у Новомосковському райвідділі ДРФ ДЗК за № 04:06:126:1404 від 11 травня 2006 року.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01 жовтня 2019 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 07 жовтня 2005 року, який зареєстровано в реєстрі за № 900 та посвідчено приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н. П., а також зареєстровано у Новомосковському райвідділі ДРФ ДЗК за № 04:06:126:1404 від 11 травня 2006 року, за результатами її розгляду прийняти рішення у формі наказу з урахуванням вимог діючого законодавства та висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 536,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 ЦПК України, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Повне рішення суду складено і підписано 16 липня 2020 року.

Суддя Г.Є. Майна